Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Рушійні сили розвитку особистості

Виховання – чинник соціалізації особистості.

У вихованні особистості беруть участь сім'я (родина), навчально-виховні заклади, на нього впливають мікросередовище, засоби масової інформації, соціально-економічна ситуація тощо. Це робить виховання, з одного боку, керованішим (багато способів впливу на особистість), з другого боку, — ускладнюють управління ним (важко інтегрувати всі фактори впливу, убезпечити особистість від негативних впливів).

Різноманітність виховних факторів впливу на особистість зумовили варіативність наукових визначень самого поняття «виховання».

Виховання — явище соціальне, без нього неможливо уявити поступ суспільства; це — елемент загальнолюдської культури. Важливим фактором його є середовище, до якого входить сукупність соціальне цінних для людини обставин. На діалектичному взаємозв'язку соціального середовища та виховання наголосив А. Макаренко, вважаючи, що виховує все: люди, речі, явища. Але насамперед, і більше всього, —люди.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи і засоби виховання, його результати, корегування результатів виховання.

Об'єкт виховання — процес формування особистості в сукупності її ставлення до себе й інших людей, до праці. Визначені стосунки відповідають структурі психічних якостей особистості й охоплюють сферу її потреб, знань, почуттів, вольових дій і вчинків.

Предмет виховання — специфічні для виховання проблеми та явища: закономірності й принципи, зміст, технології, методи, прийоми та форми, спрямовані на реалізацію мети й завдань виховання.

Виховувати — означає створювати системи таких взаємин між людьми, що стимулюють певне ставлення особистості до себе й інших людей, до суспільства, до праці. Виховання, так само, як розвиток і навчання, — безперервний процес. Психологічна сутність його полягає в переводі особистості з одного стану в інший, інтеріоризації зовнішнього у ставленні до неї досвіду, знань, цінностей, норм, правил у внутрішній психічний план, в її переконання, установки, поведінку. Наслідки виховання, а саме поведінка особистості, залежать від того, наскільки системно в процесі виховання були поєднані емоційно-чуттєва та вольова сфери людської психіки, поведінка особистості.

У конкретній життєвій ситуації поведінка людини може бути свідомою, звично-автоматичною чи інстинктивною. Сформованість тих чи інших навичок поведінки особистості відображають її спрямованість на різні об'єкти життя та характерологічні особливості.

Реалізація мети й завдань виховання значною мірою залежить від доцільності, виваженості тих чи інших методів виховання як педагогічного інструменту взаємодії з особистістю. Метод виховання не існує ізольовано, а впливає на особистість у сукупності з іншими методами, що відображає цілісність і системність процесу виховання. А. Макаренко підкреслював, що не можна розглядати «ніякий засіб з погляду корисності або шкідливості, якщо його брати відокремлено від усієї системи засобів, і, нарешті, ніяка система засобів не може бути рекомендована як система постійна».

Отже, метод, чи методи, виховання виводяться вихователем у процесі усвідомлення природи поставленої мети, багатовимірності людини, суперечливого характеру її взаємовідносин із навколишнім світом.

Зміст методів виховання визначають через:

• безпосередній вплив вихователя на вихованця;

• створення спеціальних умов, ситуацій, обставин, які спонукають вихованця змінити власне ставлення, визначити свою позицію, здійснити вчинок;

• суспільну думку референтної групи, яка є особистісно значимою для вихованця;

• спільну діяльність вихователя з вихованцем, спілкування, гру;

• процеси навчання, самоосвіти та передачі інформації, соціального досвіду в сім'ї, в процесі дружнього й професійного спілкування;

• засвоєння народних традицій, фольклорної творчості, читання художньої літератури.

У сучасній педагогічній науці визнана класифікація методів, розроблена відомими педагогами Г. Щукіною та В. Сластьоніним. В основі цієї класифікації чітко відображені етапи процесу виховання, їх єдність і наступність:

• формування свідомості;

• стимулювання діяльності;

• організація діяльності;

• самовиховання.

Складові процесу виховання — самовиховання та перевиховання. Саме ці категорії одночасно складають також понятійний апарат педагогіки і відображають специфіку виховання.

Самовиховання — «вищий етап виховного процесу, систематична й свідома індивідуальна діяльність людини, спрямована на вироблення в собі бажаних фізичних, розумових, моральних, естетичних якостей, позитивних рис волі й характеру, усунення негативних звичок». Провідним компонентом змісту самовиховання є формування вольових і моральних якостей. Потреба у самовихованні — вища форма розвитку особистості. Перевиховання — виправлення відхилень, вад, негативних наслідків, допущених у вихованні людської особистості. Перевиховання націлене на перебудову неправильних (хибних) поглядів, суджень, переконань, перетворення негативних способів поведінки у суспільне визнані норми. Провідним механізмом перевиховання є залучення особистості до суспільно-корисної діяльності, в процесі якої відбувається переоцінка цінностей, зміна поведінки.

Виховання як процес має свої особливості:

• двосторонній характер;

• безперервність та довготривалість;

• взаємозв'язок, взаємодоповнюваність процесів виховання, самовиховання та перевиховання;

• багатофакторність різноманітних виховних впливів (батьки, друзі, навколишнє середовище, засоби масової інформації тощо);

• латентний (прихований) характер результатів виховання;

• концентризм формування якостей особистості з урахуванням індивідуальних, психічних і вікових можливостей;

• різноманітність форм, методів і прийомів виховання;

• специфіка й труднощі оцінювання поведінки та якостей особистості у зв'язку з неточністю методів діагностики виховання.

Сферами виховання є спілкування та діяльність, однак виховна дія відбувається тільки шляхом взаємодії особистості з різними об'єктами життя в процесі виникнення різноманітних виховних ситуацій.

Розвиток особистості в історичному й соціальному контекстах дає змогу зробити висновок щодо збагачення змістовного наповнення системи його відносин з різними об'єктами життя. Однак за всього розмаїття цих відносин для змісту виховання найбільш важливими є ті, що складають сутність і цінність людського буття.

Система цінностей — ставлення людини до найвищих (високого рівня абстракції) цінностей: «людина», «життя», «суспільство», «праця», «пізнання»; до сукупності загальновизнаних, встановлених культурою стосунків: «совість», «воля», «справедливість», «честь». Ціннісні стосунки, маючи узагальнюючий характер, охоплюють усю гаму того, що має значення для людського життя.

Отже, окреслити зміст виховного процесу з позиції ціннісних відносин означає визначити коло найвищих цінностей життя і характер ставлення до них сучасної людини.

Традиційна виховна практика орієнтується насамперед на використання методів зовнішнього підкріплення (заохочення, покарання). Спирання на останні дає виховні результати переважно у вигляді моралі пристосування, моралі досягнення власної вигоди. При цьому основними психологічними механізмами у формуванні особистості є зовнішні передумови, наслідування, ідентифікація. Ці механізми забезпечують опанування дитиною соціальних норм і вимог у межах особистісної взаємодії (щоправда, вони зумовлюють водночас засвоєння соціально несхвальної та відверто антисоціальної

¨Перелік використаної літератури:

1. Варій М.Й. Психологія: Навчальний посібник/ Для студ. Вищ. Навч. Закладів. – К.: Центр Учбової Літератури. -2007. – 592с.

2. Варій М.Й. Психологія особистості: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 592 с.

3. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – К.: МАУП, 2001. – 256 с.

4. Цимбалюк І.М., Яницька О.Ю. Загальна психологія. Модульно-рейтинговий курс для студентів вищих навчальних закладів. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 304 с.

L Контрольні тести до теми:

1. Поняття розвитку особистості.

2. Фактори розвитку особистості.

3. Етапи розвитку особистості.

4. Соціалізація особистості.

5. Виховання особистості.


Читайте також:

  1. III.Цілі розвитку особистості
  2. III.Цілі розвитку особистості
  3. III.Цілі розвитку особистості
  4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
  5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  6. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  7. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
  8. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
  9. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
  10. Активність особистості та самоуправління
  11. АКЦЕНТУЙОВАНІ РИСИ ОСОБИСТОСТІ
  12. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства




Переглядів: 1328

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Основні фактори, які впливають на розвиток і формування особистості | Первинне чуттєве пізнання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.02 сек.