Походження назви

Історія виникнення

Ши Цзін

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1. Програма і робочий план соціологічного дослідження.

2. Роль емпіричних соціологічних досліджень в реформуванні українського суспільства.

3. Етичний кодекс соціолога.

Ши Цзін (кит. 詩經 піньїнь: Shī Jīng; за транскрипційною системою Уейда — Джайлза: Shih Ching «Книга пісень» або «Книга поезії») — пам'ятка китайської літератури XII–VI століття до н. е., яка містить 305 поетичних творів, створених в різних царствах Стародавнього Китаю. Конфуцій зазначав, що вірші «Ши Цзін» можуть порушувати дух, можуть розкривати людину, можуть сприяти спілкуванню, можуть викликати обурення. Пам'ятник має національний дух, мову, будову творів та їх зміст, що відображає різноманітні явища духовного і соціального життя Китаю, являючи собою своєрідну енциклопедію китайської давнини. Його поетичні образи використовувалися в літературах Далекого Сходу.

Всі разом поетичні твори «Книги пісень і гімнів» охоплюють досить значний період розвитку китайського народу, приблизно з раннього етапу Західного Чжоу (XII–X століття до н. е.) і до кінця епохи Чуньцю («Весни і осені», VIII–V століття до н. е.). Відомо, коли ханьський імператор У-ді (140 — 87 до н. е.) зі «ста філософських шкіл» як офіційну ідеологію вибрав конфуціанство і заснував звання Боші за конфуціанським «П'ятиканоном» («У цзін»), «Пісні» увійшли до складу канону і отримали назву «Ши Цзін».^[1] «Ши Цзін» представляє собою своєрідну енциклопедію китайської давнини. У джерелах зустрічаються вказівки на те, що Конфуцій, що бачив у давній поезії величезний моральний потенціал, більш ніж з трьох тисяч пісень відібрав лише десяту частину і звів у єдиний пам'ятник, відомий нині під назвою «Ши Цзін». За свідченням Сима Цяня, ці пісні разом з із конфуціанськими книгами за указом імператра Цінь Ши Хуан-ді в 213 до н. е.. були покарані вогнем і відновлені приблизно в середині ІІ столітті до н. е.. В китайських джерелах згадуються три списки «Ши Цзін», які отримали свої назви за царствами та сім'ями, в яких вони зберігалися: «Луши» («Пісні Лу») і «Ханьши» («Пісні Хань») були втрачені; найдавніший список «Маоші» («Пісні роду Мао») був включений в конфуціанський канон, а в 12 столітті став називатися «Ши Цзін».^[2]

В епоху, що передувала воцарінню династії Цінь (221 - 207 до н. е.), збірник носив назву «Ши» («Пісні»), або «Ши сань бай» («Триста пісень»).^[3] Ієрогліф і слово «ши» в давньокитайською мовою означають: вірш, пісня, поезія, ритмічний, озвучений римами твір, виконуються зазвичай під акомпанемент музичного інструменту. Спочатку ієрогліф «цзін», що входить у назву «Ши Цзін», позначав «основу тканини». Згодом саме звідси взяло свій початок похідне поняття — основні канонічні книги конфуціанської школи. Пісня «ши» — найдавніша форма китайської ліричної поезії, вірш, як правило, призначений для співу. «Ши» складається зазвичай з декількох строф або куплетів, нерідко з рефреном. Пісні «ши», судячи по «Ши Цзін», складались в народі одночасно з їх музичної мелодією і, по суті, були органічно пов'язані з музикою, рухами і жестами, які часто супроводжували їх виконанням в процесі польових робіт, під час релігійних і побутових обрядів, народних свят, гулянь, ігор.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методи збору соціологічної інформації	\|	Загальна характеристика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.