Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Інститут громадянства.

План

1.Теоретичні основи конституції: поняття, сутність, функції, юридичні властивості.

2. Порядок внесення змін і доповнень до конституції.

3. Еволюція змісту конституцій.

4. Конституційний статус особи.

6. Права і свободи в теорії конституціоналізму.

7. Конституційні права і свободи і їх класифікація.

Самостійна робота:

1. Конституційний контроль в зарубіжних країнах.

2. Види конституційного контролю.

3. Органи конституційного контролю.

1.Теоретичні основи конституції: поняття, сутність, функції, юридичні властивості.

Конституція (від латинського слова constitutio — встановлення, твердження) — це основний закон держави, який приймається в особливому порядку, має вищу юридичну силу і регулює найбільш важливі суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому основи конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи.

У науці конституційного права поняття конституції має 2 значення. Зазвичай розрізняють формальну і матеріальну конституцію. Різні автори вкладають неоднаковий зміст в ці поняття.

У західноєвропейській науці під конституцією у формальному значенні, як правило, розуміється закон, що приймається і змінюється в особливому порядку і має вищу юридичну силу в порівнянні з іншими нормативними актами.

Під конституцією в матеріальному значенні розуміється сукупність норм, предметом регулювання яких є головним чином організація державної влади. При цьому не має значення походження норм: чи містяться вони в одному особливому правовому акті, декількох актах або взагалі є нормами неписаного, судового і звичаєвого права.

За такого підходу під конституцією у формальному значенні розуміється юридична конституція, тобто основний закон держави (має вищу юридичну силу щодо всіх інших законів і інших нормативно-правових актів), що закріплює основи організації державної влади і правовий статус особи.

У матеріальному значенні це — фактична конституція, реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні відносини між державою і суспільством.

Юридична і фактична конституції не завжди збігаються. Ті положення юридичної конституції, які збігаються з існуючими суспільними відносинами, є реальними, а ті, які не узгоджуються, — фіктивними. Розбіжності між юридичною і фактичною конституцією, як правило, є результатом зміни співвідношення політичних сил порівняно з тим, що існувало на момент її прийняття.

Фіктивність конституцій характерна також для країн з авторитарним і особливо з тоталітарним політичним режимами, де демократичні норми, закріплені в конституції, покликані приховати антидемократичну сутність режиму.

Суть конституції як юридичного документа полягає в її особливому змісті, вищій юридичній силі, ролі як юридичної основи законодавства, що має підвищену стабільність.

Як політичний документ конституція закріплює співвідношення соціальних сил в суспільстві, їх боротьбу і співпрацю, досягнутий компроміс, або панування певних верств населення, регулює політичний процес в суспільстві.

Як ідеологічний документ конституція в концентрованому вигляді відображає пануючу в суспільстві або прийняту його керівними силами соціально-політичну доктрину, певний світогляд.

Зміст конституції визначається об'єктом регулювання. За загальним правилом конституціями регулюються суспільні відносини, які утворюють основу всього устрою суспільства і держави і безпосередньо пов'язані із здійсненням державної влади. Це відносини між людиною, суспільством і державою та основоположні засади, що визначають устрій держави і порядок його функціонування. Окрім цього в конституціях, як правило, містяться відмітні особливості, характерні для конкретної країни.

Основний закон має соціальний і юридичний зміст.

Соціальний зміст конституції — це конкретизація її соціальної суті, що відображає основи існуючого ладу (вони залежать від того, які конкретні соціальні сили визначають шляхи розвитку держави) і специфічні національні особливості конкретної країни.

Правовий, юридичний зміст конституції — це сукупність норм, інститутів і принципів, що закріплюють основи суспільного і державного устрою, основні права громадян.

Структура конституції — це спосіб її внутрішньої побудови, тобто порядок об'єднання конституційних норм в певні комплекси — розділи і послідовність їх розміщення.

Функції конституції:

Юридична функція конституції полягає в тому, що це — основний закон, головне джерело права держави, що знаходиться в основі всієї системи правового регулювання суспільних відносин.

Політична функція полягає в тому, що конституція визначає устрій держави, її відносини з окремими людьми і їх групами, слугує правовою основою політичної системи.

Ідеологічна функція полягає в тому, що конституція, як найбільш авторитетний закон, звертається до визнаних в суспільстві цінностей і спонукає людину цих цінностей дотримуватись і захищати.

Юридичні властивості конституцій — це ознаки, які відрізняють їх від інших актів законодавства, зокрема:

1.Верховенство в системі законодавчих актів держави.

2.На нормах і принципах конституцій базується поточне законодавство.

3.Закони і інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі конституції і відповідати їй.

4.Норми конституції є нормами прямої дії.

5.Дія конституції поширюється на всю територію держави.

6.Особливий порядок змін і доповнень.

7.Особливий правовий захист.

Класифікація конституцій:

1)за соціальними ознаками розмежовують:

а) напівфеодально-теократичні конституції (Бруней, Катар, Саудівська Аравія);

б) конституції капіталістичного суспільства;

в) конституції тоталітарного соціалізму;

г) постсоціалістичні конституції.

2) за юридичними ознаками здійснюється за наступними критеріями:

за структурою:

а) консолідовані;

б) неконсолідовані.

за формою:

а) писані;

б) неписані.

за порядком видання:

а) октройовані (даровані);

б) прийняті представницьким органом (установчими зборами; парламентом);

в) схвалені на референдумі.

за способом зміни:

а) гнучкі;

б) жорсткі;

в) змішані.

за періодом дії:

а) постійні;

б) тимчасові.

за цілями:

а) програмного характеру;

б) констатуючі.

з точки зору державного устрою:

а) конституції федеральних держав;

б) конституції унітарних держав;

в) конституції суб'єктів федерації;

г) конституції автономій політичного характеру.

Реалізація конституційних норм, тобто здійснення їх розпоряджень на практиці здійснюється в наступних формах — застосування, використання, виконання і дотримання.

Застосування конституційних норм здійснюється органами державної влади і посадовими особами. Основним способом застосування є прийняття законів і інших нормативно-правових актів.

Дотримання конституційних норм має місце тоді, коли суб'єкти конституційних правовідносин утримуються від здійснення дій, заборонених конституцією.

Виконання конституційних норм відбувається у тому випадку, коли суб'єкти конституційних правовідносин виконують покладені на них конституційні обов'язки.

Використання конституційних норм відбувається у тому випадку, коли суб'єкти конституційних правовідносин на свій розсуд, бажання використовують надані їм права.

2. Порядок внесення змін і доповнень до конституції.

Двохсотрічна історія конституціоналізму виробила декілька способів ухвалення (прийняття) конституцій.

Найбільш демократичними способами прийняття конституцій є установчі збори (конституційна асамблея, конвент) і референдум. Наприклад, чинна Конституція США була розроблена і прийнята конвентом, що засідав за закритими дверима у Філадельфії з 14 травня по 17 вересня 1787 р. Так само була прийнята Конституція Франції 1848 р., чинна Конституція Норвегії і деякі інші конституції. Установчими зборами (з різними назвами) були схвалені і прийняті конституції Італії, Індії, Португалії та деяких інших держав.

Установчі збори іноді продовжують свою діяльність як парламент (Греція 1975 р.).

Як спосіб ухвалення сучасних конституцій часто використовується референдум. При цьому він виступає як кінцева стадія конституційної правотворчості. Іноді референдуму передує підготовка і схвалення конституції установчими зборами (Румунія). Як правило, проект конституції готує спеціальна комісія (Ірландія, Іспанія, Данія), іноді розробку контролює уряд (Франція, Туреччина, Росія).

Ухвалення конституції на референдумі ще не означає, що конституція буде демократичною. Все залежить від розстановки політичних сил.

Досить часто конституції приймаються парламентами, найчастіше 2/3 голосів. Так були прийняті конституції Австрії, Фінляндії, Швеції, Японії, переважної більшості держав Центральної і Східної Европи, держав СНД.

Історично відомий і такий спосіб прийняття конституції, як договір. Одним з перших таких договорів був Конституційний акт Вюртемберга 1819 р. Результатом договору була Конституція

СРСР 1924 р.

У балканських країнах, що звільнилися від Османського іга в ХІХ ст., посаду глави держави виборні збори пропонували іноземним династіям за умови, якщо вони будуть згодні з конституціями (конституції Німеччини 1844 р., Румунії 1866 р., Болгарії 1879 р.).

Октроювання — дарування конституції одностороннім актом глави держави, зокрема, Франція — Хартія 1814 р. Людовіка XVIII французькому народу, Японія — 1889 р., Марокканська конституція — 1911 р., Абіссінська — 1937 р. Октройованими є конституції Бахрейна, Йорданії, Кувейту, Саудівської Аравії, глави держави яких (монархи) зберігають значні повноваження.

Після Другої світової війни октройованими почали називатися конституції, що дарувалися метрополіями їхнім колишнім колоніям. Таких держав — десятки.

За способом внесення змін конституції поділяються на гнучкі, жорсткі і змішаного типу.

Гнучкі конституції змінюються звичайними законами. Як правило, це конституції частково писані (Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль).

У конституціях змішаного типу різні частини можуть змінюватися по-різному. У індійській конституції ряд положень змінюється за рішенням 2/3 присутніх і голосуючих членів обох палат парламенту з подальшим схваленням не менше ніж половиною законодавчих зборів штатів. Окремі положення змінюються за пропозицією президента простою більшістю голосів в обох палатах парламенту.

За загальним правилом, з метою забезпечення стабільності основного закону передбачається спеціальна ускладнена процедура внесення до нього змін і доповнень. Такі конституції називають жорсткими.

Найбільш поширений спосіб внесення змін в текст конституції — проста заміна колишніх положень щойно схваленими.

Проте іноді поправки публікуються окремо (наприклад, в США).

Внесення поправок, як правило, є результатом зміни співвідношення політичних сил в суспільстві.

У ряді конституцій міститься заборона їх перегляду у разі надзвичайного стану в країні.

Іноді включаються норми, забороняючі відміняти певні положення конституції. Найчастіше це стосується скасування або обмеження чинних прав і свобод.

3. Еволюція змісту конституцій.

Загальносвітовий процес розвитку конституцій пройшов 3 етапи і нині знаходиться на четвертому.

Перший етап почався з моменту ухвалення сучасних конституцій і тривав до Першої світової війни і формування так званих соціалістичних держав. Конституції, прийняті у цей період називають старими. Більшість з них вже не чинні. Чинними залишаються конституції США (1878 р.), Норвегії (1814 р.),

Нідерландів (1815 р.), Бельгії (1831 р.), Люксембургу (1868 р.), Швейцарії (1874 р.), Австралії (1900 р.) тощо.

Обсяг конституційного регулювання в них обмежується переважно особистими і деякими політичними правами громадян, а також питаннями організації і діяльності органів державної влади. Проте в міру розвитку суспільства спостерігалася тенденція до соціалізації. На початку ХХ ст. посилення соціально-класових конфліктів призвело до того, що починають регулюватися основи всього суспільного устрою, включаючи його політичну, економічну, соціальну і духовно-культурну підсистеми. Конституційні права і свободи доповнюються соціально-економічними і соціально-культурними правами і свободами. Як приклад можна привести конституцію Мексиканських Сполучених Штатів (1917 р.), де є спеціальний розділ про працю і соціальне забезпечення та розділ про гарантії прав людини.

Другий етап охоплює проміжок часу між двома світовими війнами. З'являються нові країни, в яких були прийняті конституції. На сьогодні з прийнятих у цей період конституцій чинними залишаються конституції Фінляндії (1919 р.), Австрії (1920 р.), Ірландії (1937 р.). Ці конституції прийнято назвати новими. У цей час окремі країни Азії і Африки отримали так звані колоніальні конституції. Були прийняті конституції в республіках, що входили до складу СРСР. У них почали регулюватися нові сфери суспільних відносин, зокрема, сфера соціально-економічних прав, ідеології. Слід зазначити, що багато норм соціалістичних конституцій були фіктивними, оскільки вони не реалізовувалися на практиці.

Третій етап почався після Другої світової війни і тривав до 80-90-х років ХХ ст. Серед конституцій, прийнятих в цей час можна назвати конституції Ісландії (1944 р.), Франції (1946 р., 1958 р.), Італії (1947 р.), Японії (1947 р.), ФРН (1949 р.), Греції (1952 р., 1967 р., 1975 р.), Данії (1953 р.), Португалії (1976 р.), Іспанії (1978 р.), Туреччини (1982 р.). У Азії, Африці, Латинській Америці і Океанії після розпаду колоніальної системи виникло більше 130 нових держав. Приймалися і оновлювалися конституції соціалістичних держав.

На цьому етапі в конституціях більше уваги стало приділятися регулюванню соціальних відносин. У соціалістичних країнах вводяться норми про керівну роль політичних партій. Встановлюються конституційні гарантії діяльності профспілок, інших громадських організацій.

Спостерігається загальна тенденція до демократизації. До середини ХХ ст. було здійснено перехід від цензового до загального і рівного виборчого права. Розвивається інститут ом-будсманів, тобто парламентських уповноважених з прав людини.

Певною мірою можна говорити про тенденцію інтернаціоналізації, тобто про зближення конституційного права з міжнародним публічним правом.

Спостерігається також тенденція до регіонального зближення держав і створення спільних органів (наприклад, акт, що регулює вибори до Європейського парламенту).

Четвертий етап почався у 80—90-х роках XX ст. і триває до сьогодні. Він пов'язаний перш за все з крахом тоталітарних режимів. За цей час було прийнято більше 100 нових конституцій. У них спостерігається зростання значення загальнолюдських цінностей. Ширше почали враховуватися норми міжнародного права.

4. Конституційний статус особи.

Конституційний статус особи — це становище людини в суспільстві і державі, яке визначається, перш за все, конституцією і не залежить від різних обставин (службового становища, сімейного стану, раси, статі, етнічного і соціального походження, політичних і релігійних переконань тощо). Воно є єдиним і однаковим для всіх, характеризується відносною статичністю і узагальненістю. Його зміст виявляється в інституті громадянства, принципах, власне конституційних правах, свободах і їх гарантіях.

У конституційному статусі особи важливу роль відіграють принципи, тобто ті основоположні начала, на основі яких визначається зміст і умови реалізації прав, свобод і обов'язків людини і громадянина.

До них належать: свободи людини; рівність конституційних прав і свобод; невідчужуваність і непорушність прав і свобод людини; гарантованість прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; єдність прав людини і його обов'язків перед суспільством.

Найбільш важливими принципами є свобода і рівноправ'я.

Принцип свободи відображає по суті ідею концепції прав людини щодо її свободи, як природного стану, про те, що всі люди народжуються вільними, про природне право людини на вільний розвиток своєї особистості.

Принцип рівності означає заборону на обмеження прав за расовими ознаками, політичними поглядами, релігійними віруваннями, етнічним походженням, соціальним положенням тощо. При цьому слід розрізняти поняття "рівність" і "рівноправ'я". На сучасному етапі розвитку суспільства неможлива повна соціальна рівність. Крім того, люди не рівні за своїми психологічними, фізичними і іншими можливостями.

Рівноправ'я означає надання державою рівних прав, однакових юридичних можливостей користуватися ними і встановлення рівних обов'язків. Проте абсолютної рівності прав і можливостей, навіть з погляду конституційного статусу, для різних груп людей (наприклад, громадян, іноземців, осіб без громадянства) бути не може. Вони мають бути однаковими в межах кожної групи осіб. Громадяни завжди мають більший обсяг прав і свобод, чим особи з іншим статусом, але на них покладено і найбільше обов'язків.

Сучасне поняття громадянства історично пов'язане з французькою революцією XVIII ст., в ході якої була реалізована політико-правова концепція "вільного громадянина".

Від правового статусу особи: громадянин, іноземець, апатрид, особа з більш ніж одним громадянством, залежить обсяг її прав і свобод. Особливий статус можуть мати біженці, переміщені особи та інші.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Первісна капіталізація компаній, що входять до бази	\|	Інститут громадянства.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.