• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Інститут громадянства.

Під громадянством розуміється стійкий політико-правовий зв'язок людини з державою відповідно до якого на неї розповсюджується суверенна державна влада як всередині держави, так і поза її межами, яка обумовлює взаємні права і обов'язки громадян і держави у випадках, визначених у законі.

Як правило, в законах визначається, хто є громадянином такої держави, встановлюються принципи громадянства, визна­чається порядок набуття і припинення громадянства.

Найбільш поширений спосіб набуття громадянства — філіація (набуття громадянства за народженням). У цьому способі є 2 підстави: право крові і право ґрунту. У першому випадку дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження; у другому — дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилася, незалежно від громадянства батьків. Проте у цієї підстави є і інше тлумачення (правом на отримання громадянства за правом ґрунту мають особи, батьки яких або громадянство батьків невідомо). У ряді країн Латинської Америки філіація не має прямого відношення до моменту народження. Тут стан громадянства може наступати з моменту повноліття і пов'язаний з наявністю у особи політичних прав, перш за все — виборчого права. У більшості країн можуть використовуватися обидві підстави.

Натуралізація — отримання громадянства особою (як правило, іноземцем або апатридом) за його заявою. Вона здійснюється уповноваженими на те органами і в переважній більшості випадків пов'язана з втратою колишнього громадянства.

Відновлення громадянства для колишніх громадян цієї держави.

Реєстрація припускає спрощений порядок набуття громадянства, якщо батьки цієї особи були або є громадянами країни.

Оптація — вибір громадянства під час переходу території від однієї держави до іншої.

Трансферт — перехід території супроводжується зміною громадянства без права вибору.

Припинення громадянства можливе за 3 підставами: вихід з громадянства, втрата громадянства, позбавлення громадянства.

Вихід з громадянства здійснюється у вільному або дозвіль­ному порядку. Заяву про вихід розглядають компетентні органи, які за певних умов можуть в цьому праві відмовити.

У деяких країнах законодавчо регулюються умови, за яких можлива автоматична втрата громадянства. Найчастіше, це натуралізація в іншій державі. За загальним правилом, в країнах з дозвільним порядком виходу з громадянства не допускається його автоматична втрата, а в країнах з вільним виходом — це звичайна процедура.

Позбавлення громадянства, набутого в порядку філіації, називається денаціоналізацією, а позбавлення громадянства, набутого в порядку натуралізації, — денатуралізація. Остання зустрічається і застосовується набагато частіше, оскільки вва­жається, що зв'язок громадян, які натуралізуються, з державою, менш стійкий, ніж у громадян за народженням.

Біпатриди — особи з множинним (подвійним) громадянством. Після укладення Маастріхтського договору 1992 р., що перетво­рив Європейське Співтовариство на Європейський Союз, всі громадяни держав-членів є громадянами Європейського Союзу, зберігаючи національне громадянство.

Іноземці — громадяни іншої держави.

Апатриди — особи без громадянства. їх правовий статус схожий зі статусом іноземців. Проте, на відміну від іноземців, вони не користуються дипломатичним захистом будь-якої держави.

У демократичних країнах конституція передбачає надання іноземцям притулку, як правило, в політичних цілях.

У демократичних країнах часто передбачається заборона експатріації — висилки з країни своїх громадян і іноземців, що законно знаходяться в країні. Забороняється також екстра­диція — видача іноземним державам своїх громадян і інозем­ців, за винятком випадків, передбачених міжнародними до­говорами.

6. Права і свободи в теорії конституціоналізму.

Права і свободи людини можна розглядати як основу кон­ституціоналізму. Адже головне значення створення конституцій спочатку полягало в захисті прав і свобод особи.

Ідея про те, що всі люди від народження рівні і рівноправні та що їм від народження належить ряд невідчужуваних, природних прав (прав людини), покладена в основу перших конституцій, що приймалися в ході англійської, американської і фран­цузької революцій XVII—XVIII століть. Права громадян пов'язані з приналежністю особи до конкретної держави. У багатьох конституціях відмінність між правами людини і громадянина наводилася в самих формулюваннях ("кожен", "всі", "ніхто", "громадяни").

Юридичну відмінність між правом (суб'єктивним) і свободою провести важко, оскільки і те і інше є мірою можливої пове­дінки особи. Наприклад, французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. (ст. 4) свідчить, що свобода полягає в можливості робити все, що не приносить шкоди іншому.

Все ж, коли мова йде про суб'єктивне право, передбачається наявність більш менш визначеного суб'єкта, на якого накладе­но відповідний цьому праву обов'язок. Наприклад, право на охорону здоров'я припускає наявність певних установ охорони здоров'я (перш за все — державних), що дають можливість реалізувати таке право.

Коли йдеться про свободу, мається на увазі заборона цю свободу заперечувати або обмежувати, звернена до невизначеного кола суб'єктів, зобов'язаних поважати цю свободу, тобто практично до будь-якого порушника свободи. Особа, чия свобода порушена, має право вимагати захисту у держави від будь-якого суб'єкта, порушника свободи.

Існує 2 основні способи конституційного закріплення прав і свобод — позитивний і негативний.

При позитивному способі конституція встановлює або кон­статує, що суб'єкт володіє певним правом.

Негативним способом є конституційна заборона будь-якому суб'єкту порушувати або обмежувати право або свободу.

Оскільки права і свободи реалізуються в суспільстві, то не­минучими є певні обмеження прав і свобод, які диктуються необхідністю поважати такі ж права і свободи інших людей. Формули обмежень конституційних прав і свобод різноманітні.

Генеральні клаузули — це застереження в текстах конституцій, що передбачають можливість обмежень прав і свобод.

Існують і конкретні застереження, що стосуються окремих прав і свобод.

Разом з тим, демократичні держави не допускають дискри­мінацію, тобто законодавче обмеження прав, що не відповідає загальнолюдським цінностям. Найбільш істотними формами дискримінації є апартеїд — обмеження прав за расовою ознакою і сегрегація — розділення білих і кольорових в місцях загаль­ного користування. Достатньо поширеним явищем, яке особ­ливо характерне для мусульманських держав, є нерівноправ'я жінок і чоловіків. У слабкорозвинутих державах поширено таке явище, як трайбализм, тобто надання пільг за ознакою належ­ності до певного племені або племінного клану.

У демократичних державах забезпечуються різні види гаран­тій конституційних прав і свобод.

Соціально-економічні гарантії пов'язані, перш за все, з воло­дінням власністю.

Політичні гарантії прийнято пов'язувати з різними формами здійснення влади народу.

Найважливішою юридичною гарантією є існування правової держави. Особливе значення надається судовому захисту прав і свобод.

Захист конституційних прав громадян є обов'язком органів конституційного контролю і омбудсманів.

У випадку, якщо держава є учасником відповідної міжна­родної конвенції і якщо вичерпані всі можливі способи захисту прав всередині держави, громадяни можуть звертатися до між­народних організацій, таких як Комітет ООН з прав людини і Європейський суд з прав людини в Страсбурзі.

7. Конституційні права і свободи і їх класифікація.

Конституційні права і свободи в різних країнах мають свої особливості. У більшості конституцій правам і свободам відво­дяться спеціальні розділи.

Основою конституційної регламентації прав і свобод в США є Білль про права 1791 р., що включає перші 10 поправок у Федеральну конституцію.

У Великобританії немає акту конституційного значення, в якому б закріплювалися основи правового статусу особи. Прий­няті в процесі історичного розвитку окремі акти в основному застаріли. Прийнято вважати, що права і свободи у Велико­британії формулюються судами. Рішення судів (прецеденти) обмежують право особи; а сфера поза судовими рішеннями і є сферою їх реалізації (тобто "що не заборонено — дозволено").

Конституційні права і свободи в зарубіжній науці конститу­ційного права класифікуються залежно від характеру відобра­ження в них суспільних відносин на особисті і політичні. Іноді ще виділяють соціально-економічні права.

Особисті права визначаються як індивідуальні, які не сто­суються стану громадянства. Іноді щодо них вживається термін "цивільні права", що приводить до непорозумінь.

Політичні права, в сукупності з особистими, є так званими традиційними правами і свободами. Найбільш значущі з них: свобода слова (думок), друку; мітингів, зборів, демонстрацій; свобода асоціацій (створення об'єднань); право петицій (звернень); виборче право тощо.

Традиційними є так само основні соціально-економічні права: право на працю, освіту, медичну допомогу тощо.

Можливі і інші підстави класифікації. Наприклад, права можна визначати як індивідуальні і колективні.

Індивідуальні права можна захищати колективно, але колективні права захищати індивідуально не можна. Право на винагороду за працю — індивідуальне. Його можна захистити колективно, за допомогою страйку. Право на страйк — колективне, оскільки індивідуальний страйк — це прогул.

Можна класифікувати права і свободи як основні і додаткові: наприклад, право брати участь в управлінні державними справами — основне, а виборче право — похідне від нього, тобто додаткове.

Контрольні питання:

1.Визначте, що таке конституція з юридичної і соціально-політичної точки зору.

2.Розкрийте сутність теорії конституціоналізму.

3.Встановіть, в чому полягає схожість і відмінності в по­няттях «юридична» і «фактична» конституції.

4.Визначте функції конституції.

5.Визначте об’єкт конституційного регулювання.

6.Встановіть, чи є конституційні норми нормами прямої дії. Відповідь обґрунтуйте посиланнями на конкретні приклади.

7.Визначте, які конституції називаються конституціями змі­шаного типу?

8.Визначте, які конституції належать до тих, що кодифіку­ють, а які — до тих, що не кодифікують.

9.Класифікуйте основні способи прийняття конституцій. Який з них, на Вашу думку, є найбільш демократичним?

10.Визначте порядок зміни конституцій, який передбаче­ний в зарубіжних країнах.

11.Встановіть, яка процедура конституційного перегляду існує в зарубіжних країнах.

12.Визначте цілі класифікації конституцій. Назвіть основні її критерії.

13.Встановіть, які способи конституційного контролю пе­редбачені в законодавстві зарубіжних країн.

14.Охарактеризуйте способи формування органів конститу­ційного контролю в зарубіжних країнах. Яка юридична сила рішень, які вони приймають?

15. Визначте, чим відрізняються поняття: права і свободи; права людини і права громадянина.

16. Встановіть, в чому полягає відмінність позитивного і негативного формулювання прав і свобод.

17. Класифікуйте права, свободи і обов'язки.

18. Визначте, в чому полягають конституційні гарантії рівноправ'я.

19. Поясніть, для чого потрібні конституційні обмеження прав і свобод. Чи не можна ці обмеження вмістити тільки в законодавстві? Як вони формулюються в конституціях?

20. Поясніть, що є конституційними гарантіями прав і свобод.

21. Встановіть, яке значення громадянства для прав і свобод. Що означає право на громадянство?

22. Поясніть, що таке філіація. Які способи припинення громадянства передбачені в конституційному законодавстві зарубіжних країн?

23. Поясніть, що таке право на життя і фізичну цілісність. Як Ви ставитесь до страти і права на евтаназію?

24. Проаналізуйте прояви і гарантії особистої свободи в конституційному праві зарубіжних країн.

25. Проаналізуйте зміст прав і свобод, пов'язаних з інформацією.

26. Перерахуйте основні класифікаційні види прав, свобод і обов'язків людини і громадянина.

Читайте також:

1. Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
2. Апарат держави. Орган держави. Інститут держави Апарат держави - частина механізму держави.
3. Громадянство України. Поняття громадянства. Підстави набуття громадянства
4. ДЕРЖАВА - ГОЛОВНИЙ ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ
5. ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ТА АКТИВИ ФІНАНСОВИХ ІНСТИТУТІВ
6. Загальна характеристика правового статусу фізичних осіб як суб’єктів МПП. Колізійні питання громадянства.
7. ЗАПОРІЗЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ ДДУВС
8. ІІ. Інститут громадянства.
9. Інститут громадянства в ЗК поняття, способи набуття та припинення.Європейська конвенція про громадянство.
10. Інститут громадянства.
11. Інститут законодавства - система нормативних приписів галузі законодавства, які регулюють певну сукупність суспільних відносин.

Переглядів: 3832