Лекція 11. Базова модель прийняття рішень та її структура

Модель за означенням є наближеним відображенням реальної дійсності, тому очевидним є те, що моделі прийняття рішень охоплюють лише певні, головні параметри, які характеризують основні зв’язки між ними та стан реальної дійсності.

Збільшення кількості параметрів і залежностей між ними зумовлює необхідність спрощення їхньої суті, що, в свою чергу, спричинює зниження рівня системного підходу під час вирішення поставленої проблеми. У випадку математичних моделей можна представити єдиний варіант уникнення протиріччя між рівнем комплексності та змістовності, а саме – обмеження області впливу окремих параметрів і залежностей. Це також сприяє узгодженості усіх моделей на рівні загальнометодологічних і методичних положень теорії прийняття рішень.

Представимо узагальнену модель вирішення проблеми, яка може виконувати роль базової, на основі якої можуть розроблятися моделі конкретних проблемних ситуацій. Спочатку опишемо у загальних рисах проблему, зокрема – проблемну ситуацію та її елементи.

Нехай існує проблемна ситуація , щодо якої необхідно прийняти рішення протягом часу , і з цією метою виділено ресурси . Опишемо характеристики, які визначають зазначену проблемну ситуацію і які необхідно визначити при постановці проблеми. Зовнішнє середовище впливає на ситуацію через некеровані чинники . Певна конкретна комбінація їхніх числових значень визначає одну з n можливих станів зовнішнього середовища . Вектор описує імовірності настання відповідного стану. Системи керованих чинників, комбінація числових значень яких формує відповідні альтернативи дій, описано вектором , а варіанти дій представлено вектором . Систему цілей також визначено у результаті постановки задачі – вектором . Відповідність результатів дій щодо встановленої мети визначають системою критеріїв . Корисність дії визначають функцією корисності . Окрім ресурсних обмежень, представлених вектором , враховують також обмеження юридичні, психологічні, соціальні тощо, представлені у нашому випадку вектором . Ще раз зазначимо, що усі ці функції, вектори і характеристики визначають на етапі здійснення постановки задачі.

Суть пошуку рішення полягає у визначенні оптимального значення вектора , тобто такого, який забезпечує розвиток проблемної ситуації у напрямі обраних цілей з максимальним ефектом.

Визначення цілей і формування критеріїв

Проблеми необхідно приводити до вигляду, коли вони стають задачами вибору рішень і засобів щодо досягнення заданих цілей.

Під час формування мети треба висловити те, чого ми бажаємо. З цією метою необхідно вказати шлях виходу з незадовільної ситуації. Труднощі виникають тому, що можливих напрямів багато, а потрібно обрати один, який досить часто не сприймають як вірний, однак насправді він є таким.

Існує ймовірність заміни цілей засобами тоді, коли суб’єкт, цілі якого достатньо не виявлено, нездатний чітко їх усвідомити. Розглянемо такий приклад.

Під час дослідження проблеми вибору місця для будівництва додаткових виробничих приміщень фірми з’ясувалось, що будувати їх не варто. Справа полягала в тому, що справжньою метою було покращення роботи фірми, а будівництво приміщень – один з можливих засобів її досягнення (як виявилось не найкращий).

Під час дослідження потрібно врахувати вплив системи цінностей, ідеології, якої дотримується суб’єкт. Саме вони матимуть вирішальний вплив на вибір цілей. Отже, у системному аналізі необхідно вивчати системи цінностей осіб, які приймають рішення, а також інших зацікавлених осіб.

Проблема тісно пов’язана з проблематикою, тому ціль рідко буває однією. Отже, важливо не втратити істотних цілей, розглядати протилежні та двоїсті цілі, виявляти не тільки бажані, але й небажані за своїми наслідками цілі, зважаючи на те, що різниця між цілями без поглибленого аналізу може бути неочевидною, що існує ймовірність помилково вважати одні цілі за інші.

Треба пам’ятати, що з часом цілі можуть змінюватись не тільки за формою завдяки кращому розумінню проблем, але й за змістом унаслідок зміни умов або інших чинників. Строки старіння цілей різні і залежать від різних причин.

Зазвичай цілі вищих рівнів є тривалішими. У соціальних системах цілі вищих рівнів часто формулюють як інтереси нащадків, а нижчих рівнів – як сьогоденні потреби.

Вибір правильної цілі важливіший, ніж намагання визначити найкращу альтернативу.

Дійсно, і не найкраща альтернатива наближає до цілі, хоч і не оптимальним шляхом. Вибір хибної цілі не тільки не допомагає розв’язанню проблеми, але й створює іноді нові проблеми.

Критерії є кількісними моделями якісних цілей і мають найточніше відтворювати їх. Однак критерії не можуть збігатися з цілями, хоча б через те, що фіксуються у різних шкалах виміру: цілі – у номінальній, де не існує порівняння елементів, а критерії – у найвпорядкованіших шкалах.

Критерії відображають системи цінностей, визначені цілями. Різні системи цінностей важко порівнювати, вони невпорядковані, не можуть бути зведені одна до одної. Це відбивається у багатокритерійності реальних задач, пов’язаних зі складними системами. Багатокритерійність реальних задач зумовлена не тільки наявністю безлічі цілей і цінностей, але й тим, що рідко одну ціль можна визначити одним критерієм, хоч до цього й прагнуть.

Наприклад, за стандартами ЮНЕСКО рівень медичного обслуговування у країні оцінюють за єдиним критерієм – рівнем дитячої смертності, його вважають досить вдалою характеристикою. Проте критерії видатків щодо прибирання сміття на одну квартиру, кількість сміття, що нагромаджується за одну робочу людино-годину, а також загальна кількість сміття є досить обмеженими характеристиками якості роботи сміттєзбиральних служб. Критерії кількості (у відсотках) житлових кварталів без захворювань і займання сміття, кількості скарг населення на накопичення сміття досить вдалі, проте й вони тільки частково відображають якість прибирання сміття у місті.

За адекватного опису цілі справа не в кількості використаних критеріїв оцінювання (коли їх багато – важко працювати), а в тому, як повно вони характеризують ціль.

У формуванні критеріїв прагнуть до компромісу між повнотою (точністю) опису цілей і кількістю критеріїв. Вимога повноти та всебічності спричинює до використання достатньо повних моделей ситуації, яку досліджують.

Така модель проблемної ситуації повинна враховувати три взаємодіючі системи:

1) систему проблем, що містить визначену проблему як складовий елемент;

2) систему, яка може вплинути на події так, щоб розв’язати її;

3) оточуюче середовище, в якому існують та з яким взаємодіють попередні системи.

Окрім цього, використовують практичний досвід дослідження конкретних систем, який дає “стандартні списки” корисних і важливих критеріїв.

Наприклад, під час аналізу складних економіко-технічних систем зазвичай враховують: фінансові критерії (вартість, прибуток тощо); обсягові критерії (що характеризують кількість продукції); критерії якості (ефективність роботи, надійність тощо).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Облік зносу основних засобів	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.