Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію

Термін «риторика» походить від грецького слова, яке означає наука про ораторське мистецтво, красномовство.

Риторика - це один з найдавніших видів мистецтва, який виник приблизно у 5 ст. до н.е. як відповідь на практичні потреби суспільства. У цьому суспільстві практичні потреби вирішувались на Народних зборах, судові справи слухалися за великої кількості народу. Риторика стала необхідною для кожної людини. Її засновниками стали Платон і Арістотель. Найбільш відомі оратори того часу – Демосфен, Сократ, Перікл, Есхіл, Цицерон.

Риторика необхідна також і в наш час. Неможливо переоцінити її роль у політиці, комерційній діяльності та у повсякденному житті. Однією з головних цілей людини, яка хоче досягти успіху, є вміння красиво і правильно говорити. Доведено: ніяка інша здатність, якою може володіти людина, не дає їй такого авторитету і можливості з такою швидкістю зробити кар'єру, як уміння гарно говорити. Сила справжнього красномовства зовсім не в тому, щоб «розтікатися мислію по древу», а в тім, щоб переконати слухачів і підняти їх на справу.

Отже, найважливішим засобом спілкування промовця, безумовно, є його мовлення, мовленнєва діяльність. Таке мовлення часто називають ораторською, чи публічною, мовою. Воно слугує певній цілі – пізнавальній, інформаційній, або нерідко переконанню. Тому перед промовцем постає завдання вчитися вибудовувати образи засобами мови і вміти їх виголошувати, тобто добре знати особливості монологічної форми мовлення. У широкому розумінні – це вміння користуватися всіма пов'язаними з мовленням прийомами впливу на слухачів. Це «мовленнєва майстерність». У вузькому розумінні – це правильність, грамотність мови, тобто знання загальноприйнятих норм (правил) літературної мови.

Основне практичне завдання промовця в оволодінні культурою мовлення - навчитись точно формулювати свої думки, вдало добирати слова, граматично правильно будувати фрази, чітко вимовляти звуки та їх сполучення, правильно ставити наголос і т. ін. Тоді культура мовлення, у свою чергу, сприятиме підвищенню культури спілкування людей, що зібралися на зустріч. Взагалі, ніщо не виявляє так швидко і яскраво походження, освіту, самодисципліну й виховання, як слова, що вживаються та вимовляються. При цьому не треба плутати характерні мовні ознаки певних регіонів країни або акцент, успадкований від батьків іноземного походження, з поганою вимовою, що бере початок від неграмотності чи недбальства. Краще говорити просто й зрозуміло. Прикрашання мови іноземними словами аж ніяк не є ознакою високої культури й освіченості, але слушно вжите рідкісне слово часто додає своєрідних барв виступу промовця. Проте це добре сприймається лише тоді, коли таке слово органічно вплітається в його мову. Якщо промовець говорить «е-е-е» та гарячкувато шукає потрібне слово, то слухачі перестають стежити за його думкою і відмовляються бути партнерами у спілкуванні. Проста й зрозуміла мова набагато приємніша й краще сприяє встановленню дружніх взаємин, ніж невміле використання непритаманного промовцеві великого словникового запасу.

Беззаперечно: успіх мови оратора диктує його словниковий запас. Якщо словниковий запас великий, то слова до оратора приходять якби самі по собі без особливої розумової напруги. При убогості запасу важко вчасно знайти потрібне слово. У хід йдуть прохідні фрази, думка губиться. Авторитет оратора - нульовий. В ерудованої людини запас слів - 5 - 7 тисяч. Є люди, що використовують у своїй мові до тисячі слів, а літературна героїня Еллочка - обходилася 30 словами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Статья 42. Обмеження майнових прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.