МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Створення ЗУНРПоняття ділового спілкування. Найбільш масовий тип спілкування людей у суспільстві - ділове спілкування. Без нього неможливо обійтися у сфері дипломатичних, адміністративних, правових, економічних, комерційних відносин. Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями , вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв’язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладання контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями. Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме: - наявність певного офіційного статусу об’єктів ; - спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв’язків між представниками взаємозацікавлених організацій; - відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам; - передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки; - конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола; - взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів; - значущість кожного партнера як особистості; - безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ. Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів. Вони мають говорити «однією мовою» і прагнути до продуктивного співробітництва. Ефективне ділове спілкування - це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення. При цьому засадами їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов’язані з обміном інформацією, використання способів та засобів взаємовпливу, взаєморозуміння. До основних видів ділового спілкування належить: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада, переговори. Напередодні поразки в Першій світовій війні правлячі кола Австрії гарячкувато шукали спосіб зберегти єдність Австро-Угорщини. Розуміючи, що народам, які населяють імперію, потрібно надати можливість самостійного життя, вони запропонували розв'язати проблему націй шляхом створення власних держав, що входили б до її складу на федеративних засадах. Про це свідчив маніфест від 16 жовтня 1918 р. Але з його тексту залишалось незрозумілим, хто буде при владі у Східній Галичині — поляки чи українці. Цей маніфест активізував національно-визвольний рух на західноукраїнських землях. 18 жовтня 1918 р. у Львові відбулися загальні збори українських суспільно-політичних діячів. Було обрано Національну раду — вищий орган майбутньої держави на чолі з Є. Петрушевичем. Рада заявила про свої претензії на Східну Галичину, Лемківщину, Північно-Західну Буковину, Закарпаття. Одночасно з цим польські політичні партії теж готувалися встановити свою владу в усій Галичині. 30 жовтня у Відні зібралася Рада міністрів для вирішення долі Східної Галичини. Самостійності українцям не обіцяли, але запевняли, що частина старостів і залізничних урядовців на цій території призначатимуться з їхнього числа. Такі перспективи явно не влаштовувалиукраїнських провідників. Саме в цей час таємний Український військовий комітет організував операцію із захоплення влади у Східній Галичині та у Львові. Провідною рушійною силою в цій операції були Січові стрільці. Очолив організацію повстання сотник Д. Вітовський. Операція пройшла блискавично і була повною несподіванкою для польської сторони. 1 листопада 1918 р. було взято Львів, а потім і всю територію Східної Галичини. Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинного робочого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення. Ці події увійшли в історію під назвою «листопадовий зрив». Проте з таким поворотом подій не погодилися поляки. Уже 1 листопада у Львові мали місце сутички між поляками та українцями, у яких брали участь спочатку лише невеличкі групи добровольців. Проте вони згодом переросли в затяжний конфлікт, який вилився у справжню польсько-українську війну. У цей час Національна Рада добилася від австрійського уряду згоди на передачу влади у цьому краї українцям, і 13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Її президентом став Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) — К. Левицький. По-іншому розвивалися події на Буковині й Закарпатті. 6 листопада 1919 р. на Буковині розпочалося національне повстання, влада перейшла до Крайового комітету на чолі з Поповичем. Але вже 11 листопада край окупували румунські війська. Закарпаття, що стало ареною протиборства українських, чеських та угорських організацій, також було зайняте іноземними військами. Читайте також:
|
||||||||
|