Створення ЗУНР

Поняття ділового спілкування.

Найбільш масовий тип спілкування людей у суспільстві - ділове спілкування. Без нього неможливо обійтися у сфері дипломатичних, адміністративних, правових, економічних, комерційних відносин.

Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями , вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв’язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладання контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме:

- наявність певного офіційного статусу об’єктів ;

- спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв’язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

- відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;

- передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

- конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;

- взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;

- значущість кожного партнера як особистості;

- безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.

Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів. Вони мають говорити «однією мовою» і прагнути до продуктивного співробітництва. Ефективне ділове спілкування - це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення. При цьому засадами їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов’язані з обміном інформацією, використання способів та засобів взаємовпливу, взаєморозуміння.

До основних видів ділового спілкування належить: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада, переговори.

Напередодні поразки в Першій світовій війні правлячі кола Австрії гарячкувато шукали спосіб зберегти єдність Австро-Угорщини.

Розуміючи, що народам, які населяють імперію, потрібно надати можливість самостійного життя, вони запропонували розв'язати проблему націй шляхом створення власних держав, що входили б до її складу на федеративних засадах.

Про це свідчив маніфест від 16 жовтня 1918 р. Але з його тексту залишалось незрозумілим, хто буде при владі у Східній Галичині — поляки чи українці.

Цей маніфест активізував національно-визвольний рух на західноукраїнських землях.

18 жовтня 1918 р. у Львові відбулися загальні збори українських суспільно-політичних діячів.

Було обрано Національну раду — вищий орган майбутньої держави на чолі з Є. Петрушевичем.

Рада заявила про свої претензії на Східну Галичину, Лемківщину, Північно-Західну Буковину, Закарпаття.

Одночасно з цим польські політичні партії теж готувалися встановити свою владу в усій Галичині.

30 жовтня у Відні зібралася Рада міністрів для вирішення долі Східної Галичини. Самостійності українцям не обіцяли, але запевняли, що частина старостів і залізничних урядовців на цій території призначатимуться з їхнього числа.

Такі перспективи явно не влаштовувалиукраїнських провідників.

Саме в цей час таємний Український військовий комітет організував операцію із захоплення влади у Східній Галичині та у Львові.

Провідною рушійною силою в цій операції були Січові стрільці.

Очолив організацію повстання сотник Д. Вітовський.

Операція пройшла блискавично і була повною несподіванкою для польської сторони.

1 листопада 1918 р. було взято Львів, а потім і всю територію Східної Галичини.

Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинного робочого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення.

Ці події увійшли в історію під назвою «листопадовий зрив».

Проте з таким поворотом подій не погодилися поляки.

Уже 1 листопада у Львові мали місце сутички між поляками та українцями, у яких брали участь спочатку лише невеличкі групи добровольців.

Проте вони згодом переросли в затяжний конфлікт, який вилився у справжню польсько-українську війну.

У цей час Національна Рада добилася від австрійського уряду згоди на передачу влади у цьому краї українцям, і 13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР).

Її президентом став Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) — К. Левицький.

По-іншому розвивалися події на Буковині й Закарпатті.

6 листопада 1919 р. на Буковині розпочалося національне повстання, влада перейшла до Крайового комітету на чолі з Поповичем.

Але вже 11 листопада край окупували румунські війська.

Закарпаття, що стало ареною протиборства українських, чеських та угорських організацій, також було зайняте іноземними військами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Гендерні аспекти спілкування	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.