Музична культура і театральне мистецтво.

Друга половина XVII–XVIII ст. в історії української культури – важливий період з огляду розвитку музичного барокового мистецтва, що увібрало традиції попередніх музичних шкіл. Музичні цехи як перші професійні об´єднання народних музикантів виникли ще наприкінці XVI ст. в Західній Україні і впродовж XVI–XIX ст. діяли майже в усіх великих містах України. Оскільки в українських землях не було ґрунту для сприйняття ранніх форм західноєвропейської опери, різновидів інструментального ансамблю та світської пісні, українське професійне мистецтво розвивало традиції церковного мелодичного співу та хорової музики без супроводу інструментів – а капела.

Із системи вокальних жанрів українські митці виділяють лише партесний хоровий концерт (церковне хорове багатоголосся) із восьми – двадцяти самостійних партій. Теоретичні засади партесного співу розробив український композитор, хоровий диригент і пецатот Микола Дилецький (бл. 1650-1723) і виклав їх у посібнику «Граматика мусікійська» (1677).

У XVII-XVIII ст. в Україні склалася мережа музичної освіти. Одним з найдавніших в Україні музичних навчальних закладів була Січова співацька школа (остання третина XVII ст. - 1709, 1734-1775), де готували фахівців для церковних хорів. У першій половині XVIII ст. центр музичної культури зосереджується в Києво-Могилянській академії. У школі сформувалася чітка система музичної освіти, що поєднала теорію музики і педагогіку. В академії здобули музичну освіту Максим Березовський (1745-1777) та Артемій Ведель (1767, за іншими даними - 1770,1772- 1808).

Відомим закладом музичної освіти була Глухівська співацька школа, заснована 14 вересня 1738 р. У ній навчалося 20 осіб, з яких десять кращих студентів щороку направлялися до Петербурга. Школа давала знання з партесного співу, музичної грамоти, гри на скрипці, гуслях, бандурі, готувала співаків для Придворної капели. З цієї школи вийшов відомий український композитор Дмитро Бортнянський (1751-1825).

Що ж до інструментальної музики, то у середині XVIII ст. поширення набув романс – жанр камерної вокальної музики. Пісні-романси виконувалися в супроводі фортепіано або гітари. Популярними стали романси «Їхав козак за Дунай» Семена Климовського, «Всякому городу нрав і права» Г. Сковороди, «Дивлюсь я на небо» Михайла Петренка.

Складовою мистецької культури України було театральне життя. Український театр XVII–XVIII ст. називають ще театром козацького бароко. Театральне життя XVII ст. відбувалося насамперед у школах. В українському шкільному театрі поряд із п´єсами значне місце належало декламаціям й діалогам, що писалися на різні теми, прославляючи світські події. Серед них були пояснювальні, дорадчі, судові, подібні до гербових, вірші. Найрозповсюдженішим в Україні був такий тип декламацій і діалогів, що робив предметом зображення будь-яке релігійне свято («Похвала на пресвітлий день Воскресіння Христове» Кирила Транквіліона-Ставровецького). Послідовне читання декламацій і діалогів переривалося не лише сценічним рухом, а й музикою. Часто в шкільних п´єсах обігрувався такий бароковий мотив, як «світ – театр», що акцентував увагу на мінливості, марноті та швидкоплинності життя.

Дуже часто на шкільній сцені застосовувались прийоми передавання високого через низьке. До творів високих жанрів належали містерії (релігійна драма на біблійні сюжети) і мораліте (п´єса повчального характеру з алегоричними дійовими особами).

Містерії інсценізували народження, смерть і воскресіння Христа, а герої (їх могло і не бути) з´являлися на сцені незалежно від дії. Містерії мали не лише біблійний, а й світський, зокрема історичний сюжет.

Найулюбленішим жанром була драма. У XVII ст. це був віршований діалог, що своїм корінням сягав обрядових пісень. Драми називалися шкільними, бо створювались у навчальних закладах. До середини XVIII ст. в Україні існувало близько 30 драматичних творів: шкільних драм, діалогів, декламацій. Їх авторами були викладачі Києво-Могилянської академії та колегіумів, духовенство, а виконавцями – студенти. Популярність мали п´єси різдвяних і великодних циклів, що відбивали звичаї, побут, життя народу. До них належали драми Георгія Кониського («Воскресіння мертвих»), Теофана Прокоповича («Володимир»), Данила Туптала («О причащений святих тайн») та ін. Драми писалися також на морально-етичні та історичні теми («Милість Божа», «Про святу Катерину», «Царство натури людської», «Про Олексія, чоловіка Божого» та ін.).

Як правило, до шкільних драм XVII–XVIII ст. додавались інтермедії та інтерлюдії – короткі одноактні комічні п´єси побутово-гумористичного змісту, що ставилися в антрактах між діями драми чи трагедії. У ряді випадків зміст інтермедії був пов´язаний з темами, що розвивалися в основних п´єсах, але здебільшого вони були сюжетно незалежними. Головне призначення інтермедій полягало в тому, щоб розважити глядача стомленого серйозною дією, яка розігрувалася в п´єсі.

Головними героями інтермедій та інтерлюдій були персонажі з простолюду. Змістовно інтермедії широко використовували мотиви і сюжети української народної поетичної творчості, матеріал популярної книжкової анекдотичної і сатиричної літератури. До нас дійшло понад 40 українських інтермедій, заокрема, Якуба Гаватовича, вміщені у його трагедії про Івана Хрестителя, та Георгія Кониського «Воскресенія мертвих» (1747). Саме інтермедіїзапочаткували український театр.

В І пол. XVII ст. в Україні з´явилися вертепні вистави або драми. Це були лялькові театри, які поєднали в собі релігійну драму, світську гру та елементи усної народно-поетичної творчості. Вертеп зображали у вигляді двоповерхового будиночка, де ролі виконували ляльки, пересуваючись на дротах. Найцікавішими у вертепній драмі були сцени з народного життя зі співами й танцями. У вертепних виставах переважали мотиви соціального характеру та відобразилося народне світорозуміння.

У XVIII ст. набув поширення кріпосний театр, що створювався в маєтках української шляхти. Гетьман Кирило Розумовський утримував при своєму дворі власний театр і оркестр. Там діяла велика капела співаків-кріпаків – близько 40 осіб, яку очолював А. Рачинський (1724-1794). У театрі К. Розумовського, згідно з тогочасною модою, ставились популярні тоді італійські опери. У нього ж була найбільша в Європі нотна бібліотека.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Архітектура та образотворче мистецтво.	\|	Розвиток літератури.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.03 сек.