Виникнення Київської держави

У VIII - середині IX ст. у Середньому Подніпровці сформувалося державне об'єднання з центром у Києві. Родоплемінна знать, котра швидко збагачувалася, мала потребу в підтримці свого панування над народом і заміні общинного самоуправління державною політичною організацією. Процес формування державності, який йшов відповідно до розвитку класових відносин від союзів племен до племінних князювань і інших політичних об'єднань більш високого рівня, завершився утворенням Київської держави в IX ст. Принаймні вже за часів правління Олега ця держава мала самоназву Руська земля, а її слов'янське населення називало себе руськими людьми (в Україні ця самоназва протрималась аж до початку XIX ст.) У XIX ст. східнослов'янська держава з центром у Києві була названа істориками Київською Руссю.

Київська Русь, яка існувала в ІХ-ХШ ст., у політичному плані була постійно змінюючим свої політичні форми (унітарну, конфедеративну, федеративну) конгломератом державних утворень. Ранньофеодальний характер цієї держави зумовлений тим, що князівська влада накладалась в ній на традиційне вічове самоуправління слов'янських племен. Апарат управління державою на той час ще не склався, територією держави могли вважатися ті землі, які в даний час контролювалися княжою дружиною (тобто фактично це були лише сфери впливу без визначених кордонів). Після реформ Ольги, в ході яких було встановлено постійне оподаткування населення підконтрольних Києву земель і введений інститут намісництва, виникли зачатки апарату управління і фінансової системи.

Компетенція і влада князя були необмеженими і залежали від його авторитету та реальної сили, на яку він спирався. Перш за все, князь був воєначальником, йому належала ініціатива військових походів і їх організація. Князь очолював адміністрацію й суд, призначаючи у підкорені землі своїх намісників -військових (воєводи) та цивільних (посадники, тіуни, воло-стелі). За військову службу князь міг наділяти старших дружинників - бояр землею. Крім того, він мав право приймати нові закони, змінювати старі. Так, Ярославичі вирішили скасувати кровну помсту, замінивши її штрафом. Князь збирав податки з населення, судові збори і кримінальні штрафи. Князь Київський мав вплив на церковні справи. З літописів відомо, що Ярослав і Ізяслав II наказували скликати собор єпископів і обирати митрополита.

Необхідно відзначити, що сама правляча еліта розглядала Русь не як державу в сучасному розумінні, а як колективне володіння всього княжого роду Рюріковичів. Старший над князями одержував титул великого князя. Влада, таким чином, була прерогативою не сім'ї монарха, а всього роду і передавалася не сину великого князя, а старшому в роді. У свою чергу, великий князь автоматично ставав главою роду. З родового принципу походив і звичай розподілу власності великого князя між його синами-спадкоємцями (уділи), а також боротьба між синами і їх сім'ями за старшинство в роду.

Боярська рада, початково - рада дружини князя - була невід'ємною частиною механізму влади. Радитися з дружиною, а пізніше - з боярами було моральним обов'язком князя. У своєму «Повчанні...» Володимир Мономах указував на наради з боярами як на постійні, щоденні. Не дивлячись на це, боярські ради не стали державним органом з чітко окресленим складом, компетенцією та функціями.

Віче було органом влади, який зберігся з часів родоплемінного ладу. Із зростанням влади князя віче втрачає своє значення,

і з'являється на історичній арені лише в ті періоди, коли влада київських князів з якихось причин різко йде на спад. У Києві першу звістку про віче літопис надає під 1024 р., коли кияни на віче не дали переможцю Ярослава Володимировича, Мстиславу Чернігівському, зайняти київський престол.

Віче мало право обирати князя або відмовляти йому в княжінні. Обраний населенням князь повинен був укласти з віче договір - «ряд». Зміст таких «рядів» до нас не дійшов. Швидше за все, в цьому договорі указувалися обов'язки князя перед населенням.

Віче в Київській землі не прийняло такі форми, як у Новгороді або Пскові. Воно не мало окресленої компетенції, порядку скликання. Іноді віче скликав князь, частіше воно збиралося без його волі. Не ясно, як проходили вічові збори, хто на них головував. На віче голосів не підраховували, перемагала та ідея, яку підтримувала явна більшість. Участь у віче брали глави сімей вільних людей. Ні боярська рада, ні віче в Київській Русі не еволюціонували до парламентської форми і не перетворилися на постійні державні органи.

Чітко визначених органів управління в Київській Русі не було. Тривалий час існувала десятинна система (тисятські, сотські, десятники), яка збереглася від військової демократії і виконувала адміністративні, фінансові та інші функції. З часом її витіснила палацово-вотчинна система управління.

Розділення князівств на адміністративні одиниці не було чітким. Літописи згадують про волость та погост. Місцеве управління в містах князі здійснювали через посадників, які були представниками князя. Адміністративні і судові функції в містах виконували також княжі тіуни, вірники, мечники і отроки. Вони не отримували платні від князя, натомість їм надавалось право «кормління», тобто повного утримання за рахунок підлеглого населення. Органом місцевого самоуправління була верв - сільська територіальна громада.

Влада князя і його адміністрації розповсюджувалася на міста і населення земель, які не були власністю бояр. Боярська вотчина поступово отримувала імунітет і звільнялася від княжої юрисдикції. Населення цієї вотчини стало повністю підвладним боярам-власникам.

Прибуток ранньофеодальної держави тоді ще багато в чому складала данина з підлеглих племен (полюддя). Перед молодоюдержавою стояли великі зовнішньополітичні задачі, пов'язані з захистом її меж. Серед них - відбиття набігів кочівників - печенігів, боротьба з експансією Візантії, Хазарського каганату, Волзької Болгарії. Саме з цих позицій варто розглядати внутрішню і зовнішню політику перших київських великих князів.

За даними «Повісті минулих років», першим князем Київської Русі був легендарний Кий.

Норманська теорія. Руські літописці початку XII ст., намагаючись пояснити появу давньоруської держави, включили в літопис новгородську легенду про закликання на новгородське князівство трьох варягів - братів Рюріка, Синеуса і Трувора, котрі дали, нібито, початок князівської династії.

Після смерті Рюріка інший варязький князь Олег, що захопив владу в Новгороді, об'єднав у 882 р. Новгородську і Київську землі. Так склалася, на думку літописця, держава Русь

Літописна розповідь про закликання варягів послужила підставою для появи так званої норманської теорії виникнення давньоруської держави. Вперше вона була сформульована німецькими вченими Байєром, Шльоцером і Міллером, запрошеними для роботи в Росію в XVIII ст. Сам факт перебування варязьких дружин на службі в слов'янських князів не викликає сумніву, як і постійні взаємні зв'язки між варягами і Руссю. Однак не виявлено свідчень скільки-небудь помітного впливу варягів на соціально-економічні і політичні інститути східних слов'ян, а також на їх мову і культуру. Не виявлено яких-небудь даних і про колонізацію Русі варягами. Усе вищесказане дозволяє сучасним українським історикам стверджувати, що легенда про закликання варягів була поміщена в літопис по політичних мотивах. Зараз цілком доведена наукова неспроможність норманської теорії. Утворення Київської Русі - закономірне завершення тривалого процесу формування класового суспільства у Стародавній Русі, підготовлене всім ходом соціально-економічного розвитку півтора десятка східнослов'янських племінних союзів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Заснування і розвиток Києва	\|	Тема 4. ІНВЕСТИЦІЙНІ ТА ІНШІ ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.