• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Управління структурою капіталу.

Вартість капіталу і вартість підприємства взаємозв’язані.

Один із методів оцінки вартості підприємства є капіталізація доходів. Якщо спрогнозувати середньорічний грошовий потік (чистий прибуток + амортизація), а далі капіталізувати його, використовуючи в якості дисконтної ставки середньозважену вартість капіталу, одержимо вартість підприємства.

Отже, можемо зробити висновок:

1) Чим більший грошовий потік, обумовлений діяльністю підприємства, і нижча вартість капіталу, тим більша вартість підприємства.

2) Якщо вартість фінансування збільшується, тоді вартість підприємства зменшується.

3) Зі зменшенням вартості фінансування, вартість підприємства збільшується.

Для зниження середньозваженої вартості капіталу – можливо використати такі прийоми:

а) зменшити дивіденди, або тимчасово припинити їх виплату;

1) виплатити дивіденди акціями;

2) залучити додаткову кредиторську заборгованість в відповідності до договорів поставок (якщо це не загрожує значному зниженню показників ліквідності підприємства);

3) одержати кредити на пільгових умовах, під приоритетні інвестиційні програми (державні інноваційні фонди, різні міжнародні фонди і організації).

В процесі управління капіталом, необхідно ураховувати, що вартість капіталу, залежить від рівня підприємницького і фінансового ризику, зв’язаного з цим підприємством. Чим вищий рівень такого ризику, тим більшу плату можуть потребувати інвестори за вкладені кошти в підприємство.

Так, рівень підприємницького ризику, як було сказано в попередніх темах вимірюється силою впливу операційного важеля.

Фінансовий ризик пов’язаний з дивідендною політикою (тому не можна зловживати довірою акціонерів, знижуючи вартість капіталу за рахунок невиплати дивідендів), із збільшенням частки позикових коштів в структурі капіталу, так як з’являються фінансові витрати по обслуговуванню боргу (виплата відсотків по кредитам і облігаціям).

Збільшення частки позикового капіталу може побудити кредиторів підвищити відсоткову ставку по кредитам, і фінансові витрати знову збільшаться.

Крім того виплата відсотків по кредитам відноситься до умовно-постійних витрат, і тоді збільшується рівень підприємницького ризику, зв’язаного з підприємством.

Однак залучення позикового капіталу в розумних межах дає змогу одержати так називаємий ефект фінансового важеля (фінансового лівериджу), що повинні ураховувати фінансові менеджери, регулюючи структуру капіталу підприємства.

Фінансовий ліверидж – означає використання боргів для фінансування інвестицій.

Оптимальною структурою капіталу – співвідношення власного і позиченого капіталу, яка забезпечує максимальну рентабельність власного капіталу, достатню фінансову стабільність при мінімальному ризику.

Фінансовий ліверидж - вимірює ефект, який полягає у підвищенні рентабельності власного капіталу за допомогою збільшення питомої ваги позиченого капіталу в його загальній сумі.

Вплив фінансового лівериджу на результати роботи підприємств покажемо в наступному прикладі.

ЕФВ- виникає із різниці між рентабельністю активів (економічною рентабельністю) і “ціною” позиченого капіталу (середня ставка відсотка). В ЕФВ виділяють дві основні складові – диференціал, який враховує оподаткування і характеризує різницю між економічною рентабельністю та ставкою відсотка за кредит. Диференціал, якщо він має позитивне значення, сприяє зростанню фінансової рентабельності підприємства, але до певної межі.

друга складова – плече важеля характеризує обсяг позиченого капіталу на одиницю власного. Зростання ПВ веде до зростання вартості позиченого капіталу, зменшенню фінансової стабільності, зростання фінансового ризику та підвищення ймовірності банкрутства. В цьому випадку ЕФВ набуває зворотної дії.

Б

рентабельність використаного капіталу (економічна рентабельність)

рентабельність власного капіталу підприємства

Ефект фінансового важеля може бути виміряний також за допомогою індексу.

Рівень ефекту фінансового важеля вказує і на фінансовий ризик, пов’язаний з підприємством, оскільки проценти за кредити належать до постійних витрат, нарощування фінансових витрат на залучені кошти супроводжується збільшенням сили операційного важелі і зростанням підприємницького ризику.

Метод розрахунку ефекту фінансового важеля (ЕФВ) за вартістю позиченого і власного капіталу

В практиці фінансового менеджменту ЕФВ розраховують інколи за величиною зменшення середньозваженої вартості капіталу

Цей метод застосовують при формування фінансового капіталу нових підприємств. В таких підприємствах рівень рентабельності активів ще не сформований.

Оптимальна структура капіталу являє собою співвідношення між зобов'язаннями та власним капіталом підприємства, яке збільшує величину власного капіталу підприємства і як наслідок – прибутки його акціонерів. Це співвідношення не є постійним, а змінюється з часом і під впливом певних факторів.

Оптимальну структуру капіталу кількісно визначити неможливо.

Однак керівництво підприємства може знати приблизне її значення, розраховане на підставі факторів впливу та власного практичного досвіду, яке максимально наближає планову структуру до оптимального значення.

Рішення щодо фінансування кожної інвестиції повинно узгоджуватись зі співвідношенням між зобов'язаннями та власним капіталом, тобто вони мають відповідати оптимальному плану.

Якщо реальне співвідношення зобов'язань і сукупної вартості капіталу є нижче від планового, керівництво буде схильне фінансувати такий проект за рахунок кредитів.

Якщо співвідношення зобов'язань до сукупної вартості капіталу перевищує плановий рівень, то підприємству вигідно збільшити величину власного капіталу для подальшого розширення. Унаслідок того реальні пропорції між зобов'язаннями та власним капіталом коливаються близько їх планових значень.

Отже, завдання фінансового менеджера – слідкувати за оптимальним співвідношенням між позиковим і власним капіталом, що дозволить піддержувати кредитну репутацію підприємства і використовувати позитивний ефект фінансового лівериджу.

Існують різні рекомендації щодо величини плеча фінансового важеля. Більшість із них зводиться до того, що доля залучених коштів в пасиві не повинна перевищувати 50%.

В світовій практиці існують відхилення від цього правила. Так, японські компанії широко використовують борги для фінансування своєї діяльності. У них відношення позикового капіталу до суми активів в середньому складає 85%; у німецьких фірм – 64%; американських фірм – 55%.

Як в любому випадку треба пам’ятати, що висока питома вага позикових коштів підвищує ризик банкрутства, тому не слід до краю використовувати можливості залучення позикових коштів.

При плануванні структури капіталу для фінансового менеджера визначальними є такі фактори:

1. Структура активів: окремі активи підходять на роль застави за кредити краще, ніж інші. У зв'язку з цим існує низка правил:

• активи зі стабільними ринковими цінами (наприклад, обладнання) є кращі, ніж активи зі змінними цінами (наприклад, деякі види сировини). Виторг від перших скоріше погасить кредити, ніж від других.

• активи загального використання (наприклад, будівлі, земля) більше підходять, ніж активи спеціального використання (наприклад, спеціальне технологічне обладнання). У разі необхідності перші легше реалізувати, ніж другі, тому вони краще відповідають функції застави.

• як заставу кредитори воліють узяти активи, права власності на які легко перевірити (володіння автомобілем) порівняно з активами, склад яких змінюється і перевірити їх важко (наприклад, матеріальні запаси, відтерміновані надходження тощо).

• підприємства, що володіють активами, які більше пасують по ролi застави, мають можливість ширше використовувати кредитне фінансування.

2. Величина операційного важеля. Для підприємств із значною величиною фіксованих активів високий рівень операційного важеля дуже небезпечний: в умовах економічної нестабільності при падінні платоспроможності споживачів кожен процент зниження виторгу підприємством тягне за собою падіння прибутків і входження підприємства у зону збитків. Тому підприємство має бути більш консервативне в питаннях, що стосуються використання кредитів.

3. Стабільність продажів: стабільний продаж забезпечує рівномірний потік, грошових надходжень. Тому підприємство зі стабільним обсягом продажів може брати на себе більше кредитних зобов'язань, оскільки його ризик невиплати процентних ставок за кредити є невисокий.

4. Прибутковість підприємства. Підприємства з високим рівнем прибутковості менше потребують фінансування зобов'язань, оскільки мають можливість фінансування за рахунок власного капіталу. Підприємства, що в якийсь період часу не отримують прибутків і при фінансуванні своїх капітальних витрат використовують здебільшого власний капітал, при залученні кредитів значно збільшують ризик свого банкрутства. Крім того, незалежно від процентів, які підприємство готове заплатити за кредит, кредитора знайти буде дуже важко.

5. Фактор оподаткування. Якщо два підприємства мають однакову величину валового прибутку, то витрати на податкові відрахування підприємства з вищим рівнем оподаткування збережуть більше податків, ніж підприємства з нижчим рівнем оподаткування. Тому чим вищий процент оподаткування більше бажання використати кредити. Якщо ж два підприємства мають однаковий рівень податку на прибуток, то підприємство з більшим прибутком, матиме можливість краще використати свої зобов'язання, ніж підприємство з меншим оподатковуваним доходом.

6. Ринкові умови. У період високих процентних ставок підприємства слабо використовують можливості довготермінового кредитування. Вони намагатимуться використовувати власний капітал для покриття довготермінових капітальних потреб.

7. Рішення керівництва. Керівники одного типу більше схильні до використання позик, ніж інші, що суттєво впливає па структуру капіталу підприємства.

Для оцінки ефективності виробничої діяльності підприємства використовується:

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. А. Видання прав актів управління
6. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
8. Адаптивні організаційні структури управління.
9. Адміністративне право і державне управління.
10. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
12. Адміністративні методи управління

Переглядів: 834