Розвиток української культури в першій половині XIX ст.

Постать Сковороди в в українській культурі.

Григо́рій Са́вич Сковорода́ (* 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.

Григорій Сковорода увійшов в історію культури українського народу як видатний оригінальний філософ-гуманіст, письменник-демократ. Його праці є життєдайним джерелом, з якого черпатиме наснагу ще не одне покоління. Творчість Г. Сковороди; його ідеї демократизму та гуманізму знайшли відображення у творах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненки, Є. Гребінки, Т. Шевченка, набравши нової сили й змісту. Своєю творчістю Сковорода підсумував найвищі досягнення давнього українського письменства. Він був митцем зі своїми власними поглядами на життя. За словами Каменяра, він є найвидатнішим за своєю індивідуальністю поетом у староруській і давній українській літературі на величезному просторі часу — від автора «Слова о полку Ігоревім» до Котляревського й Шевченка. Як прозаїк Г. Сковорода підвів давню українську прозу до тієї межі, за якою відразу поставала нова українська література. Житія, літописи, проповіді, послання після Сковороди зустрічаються все рідше і в оновленому вигляді. Художня проза Г. Сковороди — це збірник «Байки харківські». Його байки допомагали в пошуках істини, були спрямовані на викриття суспільних вад, підносили дух громадянської гідності, засуджували самодурство, кар'єризм, чинопочитания.

Перша половина XIX ст. характеризується зростанням національної свідомості українців. Українська інтелігенція починає досліджувати власну історію.

Серед відомих вчених – Микола Іванович Костомаров – видатний український історик, громадський діяч (1817–1885 рр.). “Б. Хмельницький”, “Руїна”, був професором Київського університету. Микола Іванович відомий і як письменник-романтик. Написав історичні драми “Сава Чалий” і “Переяславська ніч”.

Микола Андрійович Маркевич (1804–1860 рр.) – український історик, письменник, етнограф. Надрукував збірку “Українські мелодії”. Відома і його історична праця у 5 томах “Історія Малоросії”.

Михайло Олександрович Максимович (1804–1873) – видатний український історик, природознавець, філолог, фольклорист, етнограф. М.О. Максимович був ще і відомим ботаніком.

Харківський університет у першій половині ХІХ ст. став центром наукових досліджень.

Михайло Васильович Остроградський – видатний український математик, започаткував Петербурзьку математичну школу.

У 1817 р. у Львові була створена культурно-освітня установа під назвою “Львівський інститут Оссолінських” (Оссолінеум). Засновником був М.Оссолінський – польський просвітитель, бібліограф, літературознавець та історик.

Українську літературу першої половини ХІХ ст. представляє яскрава титанічна постать Тараса Григоровича Шевченка (1814–1861 рр.). Творчість цього українського генія мала величезний вплив на духовний розвиток та національне самоусвідомлення українського народу. Його основні твори: виданий 1840 р. “Кобзар”, 1841 р. – “Гайдамаки”, 1843 р. – “Назар Стодоля”, 1845 р. – “І мертвим і живим” та ін. були не лише літературним явищем, але й політичним маніфестом.

Варто згадати й інших творців нової української літератури, насамперед, І.Котляревського (1769–1838 рр.). У 1798 р. ним видана поема “Енеїда”. Велику роль у розвитку драматургії відіграла п’єса “Наталка Полтавка”. Крім літературної діяльності, Котляревський брав участь у громадському житті України.

Пантелеймон Куліш (1819–1897 рр.) творчо працював над розбудовою української культури і літератури та державності України, наполягав на ідеї рівноправного єднання України і Росії. Відомі історичні твори Куліша: тритомник “История воссоединения Руси”, роман “Чорна рада”.

Г. Квітка-Основ’яненко (1778–1843 рр.) – видатний український прозаїк.

З народу вийшли талановиті співаки-кобзарі і лірники, які поширювали надбання народної творчості по всій Україні. На західноукраїнських землях фольклорним виданням був збірник “Русалка Дністровая”, що надрукувала “Руська трійця”.

В українській архітектурі переважав стиль класицизму. Наприклад: оперний театр в Одесі (архітектор Тома де Томон), Київський університет (архітектор Беретті).

У галузі музики широкої популярності набули пісні-романси: “Їхав козак за Дунай”, “Віють вітри”, “Сонце низенько”. На слова Т. Г. Шевченка створені пісні-романси “Думи мої”, “Ой одна я, одна”, “Заповіт”, “Реве та стогне Дніпр широкий”.

В українському живописі був поширений романтичний напрямок. Найвищим досягненням була творчість Т. Шевченка. Він створив 130 портретів. Відомі його акварельні картини “Пожежа в степу” та інші.

І. Сошенко (1807–1876 рр.) – товариш Шевченка, працював вчителем малювання в київській гімназії. Відомі його твори: “Портрет бабусі”, “Продаж сіна на Дніпрі”.

А. Мокрицький (1811–1871 рр.) створив серію портретів видатних людей – М.Гоголя, Є.Гребінки, О.Кольцова.

Таким чином, всупереч антиукраїнській політиці царизму українська культура розвивалася, збагачуючись новими досягненнями.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Філософська думка в українській культурі 18 ст.	\|	Розвиток просвітницьких ідей в українській культурі XIX ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.