• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Право власності та інші речові права

Теми СРС

Право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, на свій роз­суд, з додержанням вимог закону та моральних засад суспільства.

Власнику належать права володіння, користування та роз­поряджання своїм майном. На зміст права власності не вплива­ють місце проживання і місцезнаходження майна.

Право володіння — це право фактичного, фізичного й госпо­дарського панування особи над річчю .

Право користування — право на вилучення з речі її корис­них властивостей, привласнення плодів і доходів, які можна отримати від речі.

Право розпоряджання— це право власника визначати юридичну долю речі.

Суб'єктами права власності визнаються український народ, фізичні та юридичні особи, держава, інші держави, їх юридичні особи, міжнародні організації, територіальні громади.

Підставами набуття права власності вважаються первісні й похідні способи набуття права власності. Первісними вважаються такі, при яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від волі попереднього власника. До них відносять виробництво або переробку речей, змішування і приєднання речей відділення плодів, заволодіння, конфіскацію, реквізицію, знахідку (якщо власник не знайшовся), скарб. До похідних на­лежать такі підстави, за яких набуття права власності даної осо­би засновується на праві попереднього власника. При переході права власності має місце правонаступництво, тому що права на придбану річ є такими ж, як вони були в попереднього влас­ника.

Суб'єктами права приватної власності є окремі фізичні та юридичні особи .

У державній власності є майно, в тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Суб'єктами права комунальної власності є відповідні тери­торіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах.

Спільна власність має місце у випадках, коли з тих чи інших підстав у кількох осіб виникає право власності на одне і те саме майно. Спільна власність — це не форма права власності, а лише особливий режим існування відомих форм власності.

Право спільної власності може бути двох видів — часткова спільна власність, коли частки співвласників визначені, і суміс­на спільна власність, коли частки не визначені. Розміри часток визначаються самими співвласниками з різних підстав, а спільна сумісна власність має місце лише тоді, коли про це прямо не заборо­нено законом.

Захист права власності є одною із складових поняття охо­рони права власності. Захист права власності — це застосуван­ня судовими органами в разі порушення прав власника сукуп­ності відповідних правових засобів, передбачених у цивільно­му законодавстві і спрямованих на відновлення прав власника.

До речево-правових способів захисту цивільних прав належать віндикаційний та негаторний позови:

1) віндикаційний позов — це позов не володіючого власника до фактичного володільця майна про повернення свого майна з чужого незаконного володіння;

2) негаторний позов — це позадоговірна вимога власника, не позбавленого володіння майном, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей щодо володіння, корис­тування і розпорядження майном. Позивачем виступає власник майна або його титульний володілець. Відповідачем є осо­ба, яка своїми протиправними діями або бездіяльністю заважає власнику здійснювати правомочності, що належать йому.

Іншими речовими правами є права на чуже майно. їх видами є:

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3) право користування земельною ділянкою для сільськогос­подарських потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Право володіння чужим майном — це фактичне утримання у себе майна особою, яка не є його власником. Така особа може володіти чужим майном на підставі договору з власником або на підставі, встановленій законом (наприклад, право притримання). Сервітут може бути встановлений щодо земельної ділянки, природних ресурсів, іншого нерухомого майна для за­доволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іна­кше (наприклад, сервітут може належати власнику чи воло­дільцю сусідньої ділянки для проходу на свою територію).

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
4. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
5. V. Класифікація і внесення поправок
6. А. Правобережну Україну.
7. А/. Право власності.
8. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
9. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
10. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
11. Аграрне право
12. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії

Переглядів: 2030