Принципи і методи діагностики та корекції функціональних станів

Область досліджень функціональних станів працюючої людини для експериментальної психології є традиційною. Кожне конкретне стан людини можна описати за допомогою різноманітних проявів. Об'єктивною реєстрації та контролю доступні зміни у функціонуванні різних фізіологічних систем. Найбільш істотними для виявлення специфіки того чи іншого стану є показники діяльності різних відділів центральної нервової системи, серцево-судинної, дихальної, рухової, ендокринної систем і т.д. Для різних станів характерні певнізрушення в протіканні основних психічних процесів: сприйняття, уваги, пам'яті, мислення та зміни в емоційно-вольовій сфері, оцінювані за допомогою різних психометричних процедур. Численні стану, яким супроводжують комплекси чітко виражених суб'єктивних переживань. Наприклад, при сильному ступені стомлення людина відчуває почуття втоми, млявості, безсилля. Станом монотонії властиві нудьга, апатія, сонливість. В станах підвищеної емоційної напруженості провідним є почуття тривоги, нервозності, переживання небезпеки і страху. Змістовна характеристика будь-якого стану неможлива без аналізу змін на поведінковому рівні. При цьому мається на увазі оцінка кількісних показників виконання певного виду діяльності: продуктивності праці, інтенсивності і темпу виконання роботи, числа збоїв і помилок. Не меншої уваги заслуговує аналіз якісних особливостей процесу реалізації діяльності, насамперед за показниками рухового і мовної поведінки.

Будь-який стан людини виникає в процесі діяльності. За своїм змістом воно є результатом взаємодії різних елементарних структур. Це проявляється насамперед у тому, що кожен стан характеризується не стільки стабільними змінами певних кількісних показників, скільки типом співвідношень між ними і закономірними тенденціями в їх динаміці. Наприклад, для деяких видів втоми характерні цілком певні зрушення в діяльності серцево-судинної системи. При дії інтенсивного фізичного навантаження збільшуються енергетичні потреби організму, що з необхідністю приводить до збільшення швидкості і об'єму кровотоку. У міру розвитку втоми в першу чергу спостерігається зниження сили серцевих скорочень і відповідно зменшується систолічний об'єм крові. Необхідні для виконання роботи параметри швидкості і об'єму кровотоку протягом деякого часу можуть підтримуватися за рахунок зростання частоти серцевих скорочень і зміни тонусу судин, тому, як вважає А.Б. Леонова, діагностично значущими для оцінки розвитку втоми виявляються не самі по собі симптоми почастішання пульсу, підвищення артеріального тиску та зміни систолічного або хвилинного об'єму крові в їх безпосередньо кількісному вираженні, а напрямок і величина зрушень цих показників і співвідношення між ними.

Якісна неоднорідність різних станів обумовлюється насамперед відмінностями в викликають їх основні причини. Так, для станів втоми першорядне значення мають фактори тривалості впливу навантаження, виду навантаження, її організації в часі (А. Б. Леонова). Розвиток станів емоційної напруженості визначається головним чином підвищеною значимістю виконуваної діяльності, її відповідальністю, складністю, ступенем підготовленості людини та іншими соціально-психологічними факторами (А. Б. Леонова).

Специфічність впливу сукупності основних причин опосередковується індивідуальними особливостями людини. Крім того, формування нового стану в значній мірі визначається особливостями попереднього в часі стану та задає можливі напрямки його розвитку. Наприклад, безпосередньо на тлі вихідного стану монотонії при зміні характеру діяльності може формуватися стан оптимальної працездатності (А. Б. Леонова).

Сучасна техніка та існування досить широкого кола діагностичних методик дають можливість проводити одночасну реєстрацію динаміки декількох (іноді до декількох десятків) різних параметрів. Однак навіть найповніше уявлення доступних виміру кількісних характеристик різноманітних процесів не полегшує виконання завдання ідентифікації досліджуваного функціонального стану. Більш того, при простому перерахуванні зрушень окремих параметрів дивує різноспрямованість спостережуваних змін, насилу піддається інтерпретації. На думку А.Б. Леонової, отримання необхідної інформації про функціональний стан передбачає не стільки максимальне розширення номенклатури реєстрованих параметрів, скільки пошук шляхів для виявлення типу взаємин між елементами системи (характеризуються окремими параметрами) і подання їх у вигляді узагальнених показників. При цьому мова йде не про просту суммации даних щодо динаміки окремих, хоча б і дуже важливих, параметрів - симптомів. Акцент ставиться на необхідності отримання цілісної характеристики досліджуваного стану у вигляді специфічного синдрому з урахуванням викликали його розвиток причин.

Різні види трудової діяльності пред'являють досить жорсткі вимоги до людини з точки зору їх змісту і конкретних умов реалізації. При цьому ступінь навантаження, що падає на різні ланки системи, що забезпечує виконання діяльності, далеко не однакова. «Оскільки ж працездатність системи в цілому визначається станом тих ланок, які відчувають найбільше навантаження або несуть найбільшу відповідальність за успішність роботи, остільки відповідні методики дослідження працездатності повинні бути адресовані в першу чергу до цих ланок» (А. Б. Леонова).

Особливості конкретних видів праці накладають незгладимий відбиток на характер формованої відповідної реакції - стану людини. Наслідком цього є якісна неоднорідність проявів навіть усередині одного класу функціональних станів, характерних для різних форм професійної діяльності. Тому основним критерієм оцінки зміни стану є ефективність діяльності, яка не обмежується зовнішніми проявами - результативністю роботи, що виражається в показниках продуктивності праці, якості та швидкості роботи, кількості помилок, збоїв та ін Більш того, дуже часто при зовні стабільному рівні результативності ефективність діяльності може істотно змінюватися. У широкому сенсі ефективність характеризує «пристосованість системи до досягнення поставленої перед нею завдання» (А. Б. Леонова).

Ступінь адекватності відповіді вимогам, визначеним змістом діяльності й умовами її здійснення, також є одним з показників ефективності (А. Б. Леонова). Ступінь адекватності характеризується на підставі кількісного та якісного відповідності реалізованого відповіді змістом розв'язуваної задачі, оптимальності способу функціонування кожної з включених у діяльність систем та їх узгодженості один з одним, мінімальної витрати психофізіологічних ресурсів на підставі використання оптимальних способів регулювання.

Для діагностики функціональних станів використовують фізіологічні і психологічні методи дослідження. Значення фізіологічнихметодів полягає в тому, що вони, по-перше, дають можливість об'єктивної діагностики стану, співвіднесення психологічних явищ з органічною основою, а по-друге, дозволяють кількісно оцінити спостерігаються зрушення у функціонуванні тієї чи іншої системи (І. Ю. Мишкін) . Найбільш поширені електрофізіологічні показники: електроенцефалограма (ЕЕГ) - індикатор рівня активації головного мозку; електрокардіограма (ЕКГ) - оцінка збудливості серцевого м'яза; електроміограма (ЕМГ) - показник м'язового тонусу і рівня збудливості м'язів; шкірно-гальванічна реакція (КГР) - індикатор реакції вегетативної нервової системи, пов'язаної з активністю ретикулярної формації мозку. Дуже часто фіксуються також вегетативні показники: частота пульсу, дихання, кров'яний тиск, стан тонусу судин, температура тіла, біохімічні зрушення, дослідження гормональної активності. Головна проблема, яка виникає перед дослідником при використанні фізіологічних методів, полягає в неспецифичности фізіологічних показників.

У психологічних методах дослідження виділяють два напрямки: методики суб'єктивної діагностики, серед яких розрізняють методи суб'єктивного шкалювання і опитувальники, і методи психометричного тестування. До переваг опитувальників ставляться добре розроблена симптоматика того чи іншого стану, простота відповіді, зручність обробки; до недоліків - відсутність кількісної оцінки вираженості стану. Крім того, опитувальник звичайно розрахований на діагностику строго певного виду стану (стрес, втома, монотонність). Застосування шкал для вивчення станів базується на оцінці виникають переживань в процесі того чи іншого стану.Переваги шкалювання полягають у можливості отримання кількісної оцінки ознаки; недоліки - у труднощі диференціювання та аналізу ознак, необхідності певного рівня навчання, культури, інтелекту у досліджуваного. Використання психометричних методів тестування пов'язано з оцінкою успішності виконання певного виду діяльності. До переваг цієї групи методик відносяться безпосередня характеристика функціональних можливостей суб'єкта в процесі конкретної діяльності, виключення свідомого завищення ефективності діяльності.

Виходячи з розуміння функціонального стану як інтегральної характеристики готівкових властивостей і якостей людини, що визначають ефективність діяльності, І.Ю. Мишкін робить висновок про необхідність застосування комплексних методів, які об'єднують гідності всіх підходів. Комплексна методика дає можливість вивчати діяльність і стану системно і узагальнено.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Специфічні функціональні стану в психолого-педагогічної діяльності	\|	Тема 4. ПСИХОЛОГІЯ ПРОФЕСІЙ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.