Колективна діяльність як спосіб навчально-пізнавальної та виховної взаємодії учнів у різновікових групах. Форми її організації.

Сучасні науковці тлумачать колективну діяльність як спільну, добровільно прийняту особистістю сумісну діяльність достатньо високого рівня колективності, спрямовану на досягнення суспільно значимих цілей і з погляду мотивації орієнтовану і на свій процес, і на свій результат. Така діяльність, зазначають дослідники, передбачає участь усіх без винятку її учасників у самоуправлінні.

Колективній діяльності притаманні всі ознаки спільної діяльності: спільність цілей, мотивів, дій, просторова й часова співприсутність учасників, розподіл функціональних ролей, наявність процесів організації та керівництва, сукупний продукт діяльності. Однак визначальними компонентами в її структурі, на думку багатьох науковців, виступають взаємодії та взаємостосунки, опосередковані суспільно цінним й особистісно значущим змістом цієї діяльності (рис. Структура колективної діяльності). Саме вони є першоджерелами виховних впливів, а відтак – важливою передумовою формування особистісних якостей дитини. Це підтверджують численні психолого-педагогічні дослідження проблеми внутрішньоколективних взаємин та їх впливу на особистість вихованця (І.Бех, О.Донцов, С.Карпенчук, Я.Коломинський, Т.Коннікова, В.Лозова, С.Максименко, А.Петровський, І.Підласий та ін.). Зокрема, І.Бех зазначає, що лише в дитячій колективній діяльності проявляються надзвичайно сильні у виховному відношенні впливи, і саме такі, які неможливі в інших видах міжособистісних взаємин (дорослий-дитина чи батьки-дитина). До унікальних виховних можливостей такої діяльності дослідник відносить:

ü реалізацію функції блокування агресивних проявів;

ü виховуючий вплив індивідуальності;

ü мінімізацію внутрішнього опосередкування міжособистісного впливу;

ü реалізацію функції емоційного захисту;

ü наслідування як виховний механізм;

ü створення соціального середовища самореалізації вихованця.

Колективна навчальна діяльність школярів реалізується в різноманітних формах, що є її зовнішнім вираженням. В педагогічній літературі проблема форм організації навчальної діяльності учнів представлена дослідженнями Я.Бурлаки, Т.Васильєвої, В.Вихрущ, В.Дьяченка, В.Котова, Х.Лійметса, Ю.Мальованого, Н.Мойсеюк, М.Сметанського, І.Чередова, О.Ярошенко та ін.

З’ясуємо суть поняття форма навчання та його похідних як базової дефініції нашого дослідження. У буквальному розумінні форма – тип, будова, спосіб організації чого-небудь; зовнішній вияв якого-небудь явища, пов’язаний з його сутністю, змістом. З філософських позицій форма є способом існування змісту, його внутрішня структура, організація і зовнішнє вираження.

У педагогіці форма навчання виступає дидактичною категорією, що відображає зовнішні, організаційні особливості педагогічного процесу. Не зважаючи на широку розповсюдженість, у педагогічній літературі дане поняття не має єдиного, усталеного тлумачення. Так, аналіз посібникових джерел дозволив виокремити різні варіанти його визначень (табл.).

Автори	Варіанти визначення поняття форма навчання (форма організації навчання, організаційна форма навчання)
Ю.Бабанський, В.Сластьонін, М.Сорокін; Н.Мойсеюк; І.Подласий; І.Харламов	Складова організаційно-діяльнісного компоненту навчання, суть якої полягає у зовнішньому вираженні узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку й визначеному режимі.
В.Галузяк, М.Сметанський, В.Шахов	Характеризують зовнішній аспект навчальної взаємодії: кількість учнів, місце і тривалість навчання, особливості спілкування вчителя й учнів.
Ю.Мальований	Спосіб організації навчання на різних його рівнях (педагогічного процесу в цілому, навчального заняття, навчальної діяльності на занятті).
П.Підкасистий	Конструкція відрізків, циклів процесу навчання, що реалізуються поєднанням управлінської діяльності вчителя й навчальної діяльності учнів, спрямованої на засвоєння певного змісту навчального матеріалу й способів діяльності. Форма вказує на зовнішній бік організації навчального процесу, що пов’язаний з кількістю учнів, часом і місцем навчання, а також порядком його здійснення.
І.Чередов	Обмежена часовими рамками конструкція окремої ланки чи сукупності ланок процесу навчання, що включає управління вчителем навчально-пізнавальною діяльністю учнів над певним змістом навчального матеріалу, зафіксованого у відповідних джерелах, з використанням поєднання методів, прийомів, засобів навчання і форм навчальної роботи.

Таким чином, з наведених визначень видно, що дослідники, характеризуючи форму навчання, як правило, акцентують увагу на її зовнішніх аспектах: кількості учнів, часовій регламентації, місці навчання, порядку його здійснення. Проте, як слушно зауважує І.Харламов, будучи зовнішнім вираженням, форма навчання органічно пов’язана з його внутрішньою, змістово-процесуальною стороною. Відзначаючи цю її особливість, науковці (П.Підкасистий, І.Чередов та ін.) вказують на змістове наповнення організаційних форм навчання. Зокрема, на думку І.Чередова, процес навчання в кожній його формі організації включає:

ü управління педагогом навчальною діяльністю учнів (визначення цілей, завдань, планування, організація їх навчальної роботи, контроль за виконанням завдань, засвоєння знань, корекція діяльності);

ü пізнавальну діяльність учнів, в ході якої вони засвоюють певні знання, способи діяльності, набувають умінь і навичок;

ü взаємодію педагога й учнів; регулювання педагогом міжособистісних взаємин учнів;

ü створення педагогом емоційного фону, що стимулює продуктивну навчальну діяльність школярів.

Проблема класифікації форм навчання у педагогічній літературі є також неоднозначною. Так, окремі дослідники (В.Дьяченко, І.Лернер, М.Скаткін, П.Підкасистий, І.Чередов та ін.) пропонують диференціювати усі форми навчання на загальні (фронтальні, групові, індивідуальні) та конкретні (урок, екскурсія, семінар, практичне заняття тощо). В.Галузяк, М.Сметанський, В.Шахов загальні форми навчання класифікують на основі характеру взаємодії вчителя й учнів, об’єднуючи цим поняттям індивідуальну, індивідуально-групову, групову (класно-урочну) форми. Натомість форми за особливостями навчальної взаємодії та кількістю учнів (фронтальні, групові, індивідуальні) автори називають формами навчальної діяльності учнів. Існує й інший підхід, згідно якого в основу класифікації організаційних форм навчання покладено певні критерії: кількість учнів, місце навчання, час навчання, дидактична мета, тривалість навчання (Н.Мойсеюк, О.Савченко).

З метою упорядкування класифікаційної системи форм навчання дослідники (Я.Бурлака, В.Вихрущ) пропонують виокремлювати загальнородове (форма організації навчання) та видове (форма навчальної (учбової) діяльності) поняття. Подібна ідея стосується й розмежування понять форма навчальних занять та форма організації навчальної роботи (діяльності) учнів на занятті (Ю.Мальований, П.Підкасистий, А.Усова).

У науковій літературі існують два підходи до розуміння поняття колективна форма діяльності учнів. Представники першого підходу (В.Галузяк, Н.Мойсеюк, І.Подласий, О.Савченко, М.Сметанський, М.Сорокін, І.Чередов, В.Шахов, О.Ярошенко та ін.) класифікують таку форму на підставі домінування кількісної характеристики та способу навчальної взаємодії (одночасне виконання всіма учнями класу одного завдання), вживаючи як синонім до означеного поняття фронтальна форма навчальної діяльності.

Другий підхід презентований дослідженнями Я.Бурлаки, М.Виноградової, В.Вихрущ, В.Дьяченка, Т.Ільїної, В.Котова, Ю.Мальованого, Є.Маргуліса, І.Первіна, В.Сластьоніна, Г.Цукерман та ін., в яких робиться акцент на колективному характері діяльності школярів. Автори тлумачать колективні форми роботи як форми навчального співробітництва, в яких учні є активними й рівноправними учасниками досягнення пізнавальних завдань спільними зусиллями під керівництвом учителя, як форми навчальної взаємодії, що передбачають наявність спільної мети, об’єднання зусиль учнів для її досягнення і як вищий ступінь такого об’єднання – розподіл функцій і обов’язків між учасниками діяльності, співробітництво, засноване на взаємодопомозі, а також відповідальність кожного виконавця за результати праці перед колективом тощо. Ми поділяємо думку представників саме цього підходу і визначаємо колективні форми діяльності учнів як засновані на співробітництві способи організації взаємодії, що передбачають активну участь усіх без винятку учнів у вирішенні спільного завдання при безпосередньому чи опосередкованому керівництві вчителя. Як синонімічний до означеного вживатимемо термін колективні форми навчальної роботи.

Суттєвою вважаємо висловлену науковцями думку про необхідність розрізнення сутності форми, що виражається в характері навчальної взаємодії, та умов її реалізації. На підставі цього здійснюватимемо розгляд колективних форм навчальної діяльності, які реалізуються в різних умовах: фронтальної (загальнокласної), групової чи парної роботи. Окрім того, вбачаємо необхідність урахування в ході розгляду колективних форм роботи у всіх їх проявах “рівнів колективності” навчальної праці школярів. Критерієм для визначення таких рівнів є відповідність основним ознакам колективної діяльності та її структурі.

Отже, найнижчий рівень колективності серед колективних форм навчальної діяльності учнів виявляється в роботі в парах. Дослідник зазначає, що такого роду діяльність, здійснювана двома учнями, може мати односторонній чи двосторонній (взаємний) характер. Одностороння робота в парі характеризується тим, що одна сторона виконує лише функції керівництва (надає допомогу), а інша – підпорядкування (приймає допомогу). Взаємна робота в парі передбачає розподіл обов’язків на рівних умовах, при яких функції керівництва й підпорядкування чергуються на різних етапах діяльності чи в різних її видах. З двох способів організації такої діяльності науковець надає перевагу двосторонній роботі в парах, оскільки, на його думку, вона має більші можливості для навчального співробітництва.

Робота в парах як форма колективної діяльності учнів знайшла також висвітлення в працях В.Дьяченка, Т.Ільїної, Ю.Мальованого, Є.Маргуліса та ін. Окремі науковці пропонують відносити її до видів групової навчальної діяльності учнів, характеризуючи пару учнів як навчальну мікрогрупу (В.Вихрущ, В.Котов, Н.Мойсеюк, І.Чередов та ін.).

Для нашої роботи значний інтерес становить дослідження В.Дьяченка, в якому автор пропонує називати колективною лише роботу в парах змінного складу. Визначаючи таку форму навчальної взаємодії, науковець спирається на запропонований О.Рівіним спосіб організації навчальних занять, основу якого становить ідея співробітництва в різновікових парах, що постійно змінюють свій склад. У педагогічній літературі цей спосіб дістав назву колективного способу навчання (КСН).

Вищим рівнем колективності характеризується робота в групах. В ній найбільш повно виявляються ознаки колективної діяльності: усвідомлення загальної мети, спільна мотивація, доцільний розподіл обов’язків, взаємна залежність і контроль.

Проблема організації колективної діяльності в групах на сьогодні є досить актуальною й активно вивчається з різних позицій. Зокрема, в педагогічній літературі вона представлена дослідженнями, в яких визначаються умови ефективної групової діяльності, окреслюються педагогічні механізми її організації, з’ясовується її вплив на результативність навчання тощо. З точки зору психології інтерес викликають психологічні особливості міжособистісної взаємодії в межах групи. Група як суб’єкт сумісної діяльності вивчається також і в соціальній психології. Зокрема, предметом спеціальних досліджень є психологічна сумісність в групах, групова атмосфера, феномен лідерства, соціальні закони становлення і розвитку малих груп тощо.

Групову роботу як форму колективної навчальної діяльності характеризує безпосередня взаємодія між учнями в межах невеликої за складом групи, їх спільна узгоджена діяльність, спрямована на виконання конкретного навчального завдання.

Зрештою, колективна форма діяльності може реалізовуватися й у фронтальній роботі. Фронтально-колективна діяльність є проявом найвищого рівня колективності. Вона передбачає організацію під керівництвом учителя колективних зусиль учнів усього класу для досягнення спільної навчальної мети. Фронтально-колективна робота забезпечує можливість більш активної участі в спільній роботі класу, дозволяє найбільш раціонально й швидше вирішувати навчально-пізнавальні завдання уроків. Організація такої спільної роботи супроводжується великими труднощами; однією з передумов її успішного здійснення є забезпечення пошукового характеру навчальної діяльності учнів. Вона може мати місце в умовах проблемного навчання, під час дискусій тощо.

Отже, теоретичний аналіз проблеми дозволив констатувати, що колективна навчальна діяльність школярів як педагогічне явище є складовою частиною спільної навчальної діяльності. Їй притаманні усі ознаки останньої, проте взаємини між її учасниками набувають високого ступеня узгодженості, відповідальної взаємозалежності, взаємозамінності. Колективна навчальна діяльність реалізується в колективних формах роботи, що виступають способом її існування. У відповідності до умов реалізації, а також з урахуванням рівня колективності їх диференціюють на парні, групові, фронтально-колективні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ст.810-1 ЦК передбачено різновид договору найму житла – оренда житла з викупом.	\|	Поняття та система господарського процесуального права.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.