Основні умови психічного розвитку

Загальна характеристика розвитку психіки людини

Розвиток – безперервний процес, що виявляється не тільки в кількісних, а і в якісних змінах людської істоти. У психічному розвитку, як зазначає Г. С Костюк, кількісні зміни виявляються в збільшенні з віком кількості утворюваних навичок, асоціацій, у зростанні кола уявлень, знань про навколишній світ, пасивного й активного словника дитини, обсягу її уваги, сприймання, пам'яті тощо.

Якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу людської психіки. Якісних змін зазнають як окремі психічні процеси, так і психіка в цілому. З розвитком психічних процесів, різних видів діяльності складаються й психічні властивості індивіда (розумові, емоційні, вольові, моральні, трудові), характерні риси його свідомості та самосвідомості. Ці зміни не випадкові. Вони необхідні, послідовні й прогресивні. Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої. Онтогенез людської психіки – це перехід від менш досконалих її форм до більш досконалих.

На думку Г.С.Костюка, онтогенез іде не по прямій, а "по спіралі". Наприклад, загострене прагнення до самостійності, що виявляється наприкінці раннього віку в неслухняності, впертості, повторюється у підлітковому віці, але набуває нового змісту і нових форм. Розвиток психіки – це чергування стабільних і кризових періодів. Кризи – короткі, але бурхливі стадії, впродовж яких відбуваються значні зрушення в психічному розвитку дитини, і вона різко змінюється.

У процесі психічного розвитку та його результатах існують типологічні й індивідуальні відмінності. Л.С. Виготський встановив 4 закони дитячого розвитку:

1.Закон циклічності – періоди підйому, інтенсивного розвитку змінюються періодами уповільнення. На різних етапах зміни в дитячій психіці можуть проходити повільно, а можуть – швидко. При цьому фази уповільнення не означають застою. Це нагромадження сил, яке веде до подальшого прискорення розвитку.

2.Закон нерівномірності розвитку – різні сторони особистості та психічні функції розвиваються асинхронно: у той час, як розвиток одних прискорюється, розвиток інших уповільнюється.

3.Закон "метаморфози" – розвиток не зводиться до кількісних змін; це ланцюг якісних змін, перетворення змін кількісних у якісні.

4.Закон поєднання процесів еволюції та інволюції в розвитку дитини. Те, що розвивається на попередньому етапі, перетворюється або відмирає. Наприклад, дитина, навчившись говорити, перестає лепетати.

Психічний розвиток людського індивіда – обумовлений процес. У психології є багато теорій, які по-різному пояснюють умови психічного розвитку дитини. Більшість теорій об'єднуються в 2 напрями: біологізаторський і соціологізаторський.

У біологізаторському напрямірозвиток психіки і поведінки людини розглядають як результат еволюційного перетворення генетично закладених в організмі можливостей, що існують у вигляді задатків.

У межах цього напряму виникла теорія рекапітуляції: онтогенез (індивідуальний розвиток) є скороченим повторенням філогенезу (історичного розвитку) (Е. Геккель).

Онтогенез — це єдиний цілісний процес, який виявляється в таких формах:

o морфологічний (зміна розміру та форми тіла);

o біохімічний (зміни на рівні клітин);

o фізіологічний (функціональні зміни всіх органів, у тому числі й нервової системи);

o психічний (розвиток психічних процесів, зміна структур свідомості);

o соціальний (зміна місця дитини в системі соціальних відносин, формування нових форм діяльності та поведінки дитини як члена суспільства).

Представники соціологізаторського напрямустверджують, що в будь-якої людини, незалежно від її природних анатомофізіологічних особливостей, можна сформувати психічну функцію певного рівня за допомогою навчання і виховання.

Його джерела – в ідеях філософа сімнадцятого століття Джона Локка, якому належить теорія "чистої дошки": дитина від народження є "чистою дошкою". Під впливом зовнішніх умов у неї виникають усі психічні якості, характерні людині.

Існує третій підхід до вирішення цієї проблеми – теорія конвергенції двох чинників.Основоположник цієї теорії В. Штерн вважає, що процес психічного розвитку зумовлюється взаємодією спадковості та середовища. Душевний розвиток – це не просте виявлення природжених властивостей, але й не просте сприймання зовнішніх впливів. Це результат конвергенції внутрішніх даних із зовнішніми умовами розвитку.

Свій підхід до вирішення цієї проблеми запропонував Л. С. Виготський.Він доводить, що спадковість наявна в розвитку всіх психічних функцій дитини, але має різну вагу (ступінь впливу). Елементарні функції (починаючи з відчуття, сприймання) більше обумовлені спадковістю ніж вищі. Вищі функції – продукт культурно-історичного розвитку людини. Чим складніша функція, тим довший шлях її онтогенетичного розвитку і тим менше спадковість здійснює на неї вплив.

Психічний розвиток дитини не визначається механічним складанням двох чинників. На кожному етапі розвитку, стосовно кожної конкретної ознаки розвитку, необхідно встановлювати конкретне поєднання біологічних і соціальних моментів.

Вітчизняний психолог Г. С. Костюк,аналізуючи проблему зумовленості психічного розвитку, стверджує, що в онтогенезі психіки людини має місце єдність біологічних і соціальних умов, у якій провідна роль належить соціальному. У системі засобів, якими суспільство впливає на розвиток психіки індивіда, вирішальна роль належить навчанню й вихованню. Він вважає, що онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю. Біологічна спадковість передається через генотип. У свою чергу, генотип визначає анатомо-фізіологічну структуру організму, його морфологічні й фізіологічні ознаки, будову нервової системи, стать організму, стадії його дозрівання, а також ряд індивідуальних морфологічних та функціональних особливостей організму, безумовно-рефлекторні мозкові структури. Людський індивід наділений від народження природними життєвими силами, які існують у ньому у вигляді задатків.

Соціальне середовище – це суспільство, в якому росте дитина, його культурні традиції, ідеологія, рівень розвитку науки і мистецтва, основні, релігійні течії. Від особливостей соціального і культурного розвитку суспільства залежить прийнята в ньому система виховання і навчання. Середовище, що оточує дитину, – це передусім люди, їхні взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності. Г. С Костюк вважає, що на дитину впливають лише ті зовнішні умови, з якими вона вступає в активний зв'язок. Особистість не є пасивним продуктом взаємодії спадковості та середовища. Взаємодія цих факторів реалізуються через активність дитини. Вона не пасивно пристосовується до оточуючого її світу людських предметів, а активно привласнює собі усі досягнення людства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація методів вікової психології.	\|	Взаємозв'язок навчання, виховання та розвитку психіки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.041 сек.