• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Валютні резерви. Методи управління валютними резервами.

Офіційні золотовалютні резерви – це державні валютні активи, що включають золото та міжнародні платіжні засоби і можуть бути використані для міжнародних розрахунків та погашення зовнішніх боргів. Управління золотовалютними резервами є складовою валютної політики центрального банку.

Управління золотовалютними резервами країни є органіч­ною складовою валютної політики центрального банку, що без­посередньо впливає на можливості ефективного використання ним основних інструментів валютного регулювання, зокрема, таких, як девізна політика, встановлення режиму валютного курсу, регулювання сальдо платіжного балансу та ін. Від вели­чини резервів, їх якісного складу залежить не тільки забезпе­ченість міжнародних розрахунків країни необхідним обсягом платіжних засобів, а й стабільність внутрішнього грошового обігу і динаміка основних макроекономічних параметрів, що безпосередньо пов'язані зі змінами валютного курсу та підтри­манням рівноваги платіжного балансу. Тому формування офіцій­них золотовалютних резервів країни є необхідним елементом валютної політики держави, здійснюваної центральним банком.

Поняття офіційних золотовалютних резервів ще часто ототож­нюється з поняттям міжнародної валютної ліквідності, тобто здатністю країни забезпечувати своєчасне погашення своїх міжнародних зобов'язань прийнятними для кредитора платіж­ними засобами. Йдеться про запас таких резервних активів, які можуть бути використані для погашення боргових зобов'язань країни як перед урядовими органами інших країн, так і перед приватни­ми комерційними і фінансовими структурами цих країн.

Основною характерною ознакою офіційних золотовалютних резервів є те, що їх власником виступає держава (звідси і на­зва — офіційні). На практиці ці резерви перебувають у розпо­рядженні визначених законодавством органів державної вла­ди. При цьому в різних країнах можливі два основні варіанти функціонування у сфері державних регулятивних органів: по- перше, розпорядником золотовалютних резервів є централь­ний банк країни, який має достатній рівень самостійності у прийнятті рішень щодо визначення структури і напрямів ви­користання коштів; по-друге, розпорядником золотовалютних резервів є міністерство фінансів, а центральний банк виконує лише технічні функції за дорученням міністерства щодо вико­ристання резервів. В Україні діє перший підхід до формуван­ня і розпорядження золотовалютними резервами. Так, згідно зі ст. 7 Закону "Про Національний банк України" саме на цен­тральний банк нашої держави покладено повноваження щодо накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здій­снення операцій з ними та банківськими металами. Те саме визначає і ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", згідно з якою Національний банк України "нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення дер­жавної валютної політики".

Необхідність формування офіційних золотовалютних ре­зервів визначається такими основними потребами:

1) забезпечення міжнародних торгово-економічних і кре­дитно-фінансових відносин, що здійснюються на рівні держав, належною кількістю платіжних засобів;

2) покриття дефіциту платіжного балансу;

3) проведення девізної політики центральним банком через валюті інтервенції на ринку.

Зазначені причини, відображають по суті й функції, які виконують офіційні золотовалютні резерви у процесі органі­зації міжнародних валютних відносин:

по-перше, засіб утворення ліквідних коштів (для зовнішніх розрахунків);

по-друге, засіб міжнародних платежів (для фінансування негативного сальдо платіжного балансу);

по-третє, засіб валютної інтервенції (для купівлі-продажу іноземних валют на ринку в обмін на національну).

Виконуючи ці функції, офіційні золотовалютні резерви по суті виступають гарантом стабільності національної грошової системи країни.

Згідно з вимогами МВФ, затвердженими 20 вересня 2001 р., офіційні валютні резерви використовуються для вирішення таких завдань:

— забезпечення довіри до політики щодо управління грошовими агрегатами й обмінним курсом, у тому числі до можливостей проведення інтервенцій з метою підтримання національної валюти;

— обмеження впливу факторів зовнішньої вразливості за допомогою збереження ліквідних коштів в іноземній валюті дляІ нейтралізації шоків під час кризових явищ;

— підтримання в учасників ринку впевненості у здатності держави виконувати свої зовнішні зобов'язання;

— демонстрація того, що національна валюта забезпечена зовнішніми активами;

— допомога уряду в задоволенні його потреб в іноземній валюті при виконанні зобов'язань за зовнішнім боргом;

— збереження резерву на випадок національних катастроф чи надзвичайних подій.

Зазвичай у більшості країн світу центральні банки намагаються втримувати такий обсяг офіційних золотовалютних ре­зервів, який би давав можливість тримати під контролем динаміку обмінного курсу національної валюти у разі негативного розвитку подій на валютному ринку. Адже різка девальвація національної грошової одиниці внаслідок недостатності валютних коштів може зумовити кризу міжнародної валютної ліквідності країни, тобто її неспроможність виконувати сіті зовнішні платіжні зобов'язання. Тому для уникнення таким негативних явищ потрібно у процесі реалізації валютної полі¹ тики враховувати всі можливі фактори, які можуть істотно впливати на стан золотовалютних резервів країни.

Основні фактори, що визначають динаміку офіційних валютних резервів:

1) стан розвитку національного господарства і масштаби зовнішньоекономічної діяльності — фактор, що визначає інтен­сивність потоків валютних коштів з урахуванням експортного потенціалу країни та її участі у міжнародному поділі праці. Чим більшою є ця участь, чим динамічніше розвиваються експортноорієнтовані галузі виробництва, тим більшими можуть бути валютні резерви з огляду на приплив валютної нн ручки в країну;

2) величина зовнішнього боргу — це фактор, що визначає необхідний обсяг резервів для підтримання високого ріпи» міжнародної валютної ліквідності для щорічного обслуговування зовнішньої заборгованості шляхом виплати сум основ­ного боргу і процентів за ним;

3) темпи інфляції в країні, що визначають рівень внутріш­нього знецінення національної грошової одиниці та ймовірність поступового вичерпання офіційних золотовалютних резервів. За умови здешевлення національної валюти дорожчає імпорт, що зумовлює збільшення попиту на іноземну валюту на внут­рішньому ринку, а відтак ще більше витрачання валютних резервів центральним банком для уникнення кризи;

4) чинний режим обмінного курсу національної валюти ви­значає динаміку золотовалютних резервів залежно від вико­ристання фіксованого або плаваючого режиму. За інших рівних обставин у країнах, де діє фіксований обмінний курс, цент­ральний банк потребує більших обсягів валютних резервів для забезпечення згладжування курсових коливань шляхом проведення девізної політики. Плаваючий режим валютного кур­су передбачає менші обсяги валютних резервів з огляду на менші масштаби втручання центрального банку у функціонування валютного ринку;

5) стан платіжного балансу, тобто наявність активного сальдо або дефіциту, є фактором, який свідчить про можливості додаткового нагромадження або витрачання золотовалютних резервів як засобу остаточного врегулювання сальдо;

6) міжнародний рух капіталів, який впливає на переміщен­ня валютних коштів з країни в країну, що зумовлює зміни кон'юнктури на внутрішньому валютному ринку, а відтак і дії центрального банку з нагромадження або витрачання ва­лютних резервів. Зростання валютних резервів може бути пов'язане з припливом іноземних капіталів у країну. Однак цей процес має і свої негативні наслідки. Зокрема, у країнах ІІівденно-Східної Азії (Індонезія, Таїланд, Південна Корея) восени 1997 р. значний відплив іноземного капіталу призвів до валютної кризи і змусив уряд цих країн витрачати значні обсяги нагромаджених валютних резервів. Те саме спостеріга­юся в Україні в 1998 р.;

7) валютні обмеження, що діють у країні, визначають мож­ливості доступу економічних агентів країни до міжнародних фінансових ринків. Чим ширшими є ці можливості, тобто чим ліберальніші умови валютного регулювання і валютного контролю, тим меншими у разі необхідності можуть бути потреби звертатися на внутрішній валютний ринок, а відтак меншими є трати офіційних золотовалютних резервів, спрямованих на задоволення внутрішнього попиту і згладжування коливань кон'юнктури ринку. І навпаки, чим обмеженішим є доступ на зовнішні ринки запозичень, тим більшими мають бути обсяги золотовалютних резервів для уникнення різких коливань попиту і пропозиції на валютному ринку.

Врахування всіх факторів, що впливають на стан і обсяги офіційних золотовалютних резервів країни, є необхідним елементом валютної політики для забезпечення адекватних дій центрального банку на внутрішньому і зовнішньому валютно му ринку відповідно до реальних потреб і завдань розвитку національної економіки.

Структура офіційних золотовалютних резервів — це сукупність підібраних у певній пропорції валютних активів, використання яких дає змогу центральному банку забезпечувати регулятивний вплив на валютні відносини й організацію зовнішньоекономічної діяльності в країні.

Структура золотовалютних резервів значною мірою зале­жить від особливостей елементів чинної в певний історичний період міжнародної валютної системи, особливостей міжнародних розрахунків, ролі різних країн у світовій торгівлі та міжнародному поділі праці.

За умови Паризької валютної системи функціонування золотого стандарту зумовлювало формування центральними банками основної частки офіційних резервів саме у золоті, яке було не лише засобом міжнародних розрахунків, а й основним активом, що слугував забезпеченням внутрішнього банкнотного обігу в країні. Період дії Генуезької валютної системи поклав початок активнішому нагромадженню іноземних ва­лют у структурі золотовалютних резервів — головним чином розмінних на золото девізів — долара США, англійського фунта стерлінгів та французького франка. Зі створенням Бреттон-Вудської валютної системи провідні позиції як у світовій торгівлі, так і в структурі валютних резервів більшості країн посів долар США.

Однак ті зрушення, що відбулися у структурі світової еко­номіки у післявоєнний період, привели до перерозподілу част­ки різних країн у міжнародних торговельних операціях. Зрос­тання ролі Західної Європи та Японії у світовій торгівлі об'єк­тивно позначилося і на структурі офіційних валютних резервів центральних банків різних країн. Йдеться про адекватні зміни, які стали відображенням багатовалютного стандарту Ямайсь­кої валютної системи, що передбачало включення до складу золотовалютних резервів нарівні з доларом США найбільш стабільних європейських валют (німецької марки і швейцарсь­кого франка) та японської єни.

Сьогодні структура резервів центральних банків значною мірою визначається оцінкою перспектив економічного розвит­ку США та Західної Європи, що впливає на частку, відповід­но, долара і євро у складі золотовалютних резервів. Загалом структура золотовалютних резервів країни і рівень її диверси­фікації залежать від економічного становища країни, її місця у світовій економіці, стійкості національної валюти, тієї ролі, яку відіграє валютно-курсова політика країни у регулятивно­му впливі на зовнішньоекономічну діяльність і динаміку екс­портно-імпортних операцій.

У сучасних умовах структура офіційних золотовалютних резервів, що формуються центральними банками більшості країн світу, включає, як правило, чотири основні компоненти:

1) іноземна валюта;

2) резервна позиція в МВФ;

3) спеціальні права запозичення (СПЗ);

4) золотий запас.

Запаси іноземної валюти перебувають, як правило, у без­готівковій формі і зберігаються на кореспондентських рахун­ках і короткострокових депозитах у зарубіжних банках (МВФ, зокрема, визнає резервами активи, розміщені у центральних і закордонних першокласних комерційних банках), а також у формі різних цінних паперів, виражених у валюті, що оберта­ються на міжнародному фінансовому ринку. До цих паперів належать здебільшого казначейські векселі та урядові облігації як найбільш надійні види фондових інструментів. Певна част­ка запасів іноземної валюти може зберігатися також у вигляді готівки в касах центрального банку.

Резервна позиція в МВФ — це особлива форма активів, що означає право країни-члена автоматично отримувати від ньо­го кошти в іноземній валюті у межах 25 % квоти, а також суми, що раніше була надана в кредит Фонду. У зв'язку з тим, що квота в Міжнародному валютному фонді, яка визначає частку кожної країни в капіталі МВФ, на 75 % вноситься у національній валюті, а на 25 % — у вільно конвертованій валюті, визначеній Фондом, то саме на цю суму може претенду­вати країна як на кредит на першу вимогу без будь-яких за­стережень. Для використання цих коштів, на відміну від кре­дитів МВФ, не встановлюються часові обмеження і не потрібно попередньої згоди з боку Фонду. Отже резервна позиція в МВФ є по суті тим лімітом, у межах якого країна автоматично отри­мує від Фонду необхідну їй іноземну валюту.

Спеціальні права запозичення (СПЗ) — це компонент золотовалютних резервів, який складається із запасів коштів у емітованих МВФ міжнародних резервних і платіжних засо­бах, які розподіляються між країнами-членами пропорційно до їхніх квот. Угода про емісію СПЗ набула чинності 1 січня 1970 р. їх призначення — регулювання сальдо платіжних ба­лансів, поповнення офіційних резервів, вимірювання вартості національних валют та розрахунки з МВФ. СПЗ функціонують лише на міждержавному рівні у вигляді записів на спеці­альних рахунках МВФ. Фактично, СПЗ — це штучна "колективна" грошова одиниця МВФ, курс якої встановлюється на основі середньозваженого спеціального набору валют.

До 1 січня 1999 р. вартість СПЗ визначалася Фондом на основі середньозваженого курсу п'яти провідних валют, які складали "валютний кошик" СПЗ: долар США, японська єни, німецька марка, французький франк, англійський фунт стерлінгів. Із 1 січня 1999 р. (тобто із запровадженням євро у безготівковий обіг) визначення курсу СПЗ проводиться за коши­ком у такому складі — долар США (39 %), євро (32 %), англій­ський фунт стерлінгів (11 %) і японська єна (18 %). З 1 січня розрахунок курсу СПЗ до валютного кошика здійснюється за такою структурою: частка долара США була збільшена до 45 %, японської єни зменшена до 15 %, євро — до 29 %, а англій­ського фунта стерлінгів залишилася незмінною — 11 %.

Маючи актив у СПЗ, країна може купувати в обмін на них вільно конвертовану валюту, яку може використати для інтер­венцій на валютному ринку або для врегулювання сальдо пла­тіжного балансу. У зв'язку з тим, що СПЗ використовуються лише для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках МВФ, то як компонент між­народних ліквідних коштів СПЗ можна використовувати лише на рівні урядів, центральних банків та міжнародних валютно- кредитних організацій, приватні особи і банки не можуть бути власниками СПЗ. Обмеженість сфери використання СПЗ у міжнародних розрахунках визначає і незначну їх частку в між­народних резервних активах порівняно з доларом США. Нині СПЗ становлять не більше 3 % резервних активів світової еко­номіки і для практичних цілей великого значення не мають. Водночас для цілей формування золотовалютних резервів СПЗ можуть бути важливим компонентом з огляду на можливості їх обміну на вільно конвертовану валюту для врегулювання зобов'язань щодо сальдо платіжних балансів.

Золотий запас є централізованим резервом золота у вигля­ді злитків та золотих монет, що перебуває у розпорядженні центрального банку країни. Йдеться про так зване монетарне золото, тобто золото проби не нижче 995, яке зберігається у сховищах центрального банку або уряду та яке в будь-який момент можна продати за іноземну валюту на світових ринках юлота.

У період функціонування Бреттон-Вудської валютної сис­теми значна роль золота визначалася можливістю країн — членів МВФ використовувати його як міжнародний платіж­ний засіб, проте у зв'язку з фіксованістю ціни (35 дол. за тройську унцію) золото поступово втрачало зв'язок з реальни­ми потребами зовнішньоторгового обороту. Це у кінцевому підсумку призвело до відмови США розмінювати свою валюту на золото за офіційним курсом.

Незважаючи на те, що відповідно до Ямайської валютної угоди 1976 р. відбулася офіційна демонетизація золота (скасу­вання його офіційної ціни, виключення з міжнародних розра­хунків, часткова реалізація золотого запасу МВФ), воно все ще залишається компонентом офіційних золотовалютних ре­зервів центральних банків. Це пов'язано з тим, що золотий запас усе ще може виконувати роль страхового фонду для отри­мання у разі необхідності міжнародних платіжних засобів у формі вільно конвертованих валют (золото можна продати на відповідних спеціалізованих ринках). Крім того, золотий за пас може використовуватись і як застава для отримання зов­нішніх кредитів в іноземній валюті. Водночас у діяльності центральних банків промислово розвинутих країн із формування золотовалютних резервів в останнє десятиліття XX ст. спостерігається тенденція поступового скорочення частки золотих запасів у цих резервах. З одного боку, це пов'язано п тим, що такий актив не приносить ніякого доходу, а з іншого — нестабільність цін на світових ринках золота, кон'юнктури яких більшою мірою визначається політичними факторами, ніж економічними, може призвести до прямих збитків від утримання значних обсягів золота в активах центробанків. Саме з огляду на ринкові ціни на золото його запаси враховуються в балансі центрального банку.

Золото може використовуватись як застава при отриманні міждержавних валютних кредитів. А якщо йдеться про вико­ристання цього компонента резервів для покриття дефіциту платіжного балансу, то його спершу слід перетворити на вільно конвертовану валюту, продавши на світових ринках золота. Слід зазначити, що МВФ у своїх статистичних публікаціях показує резерви як із включенням, так і без включення золота. Це пов'язано із проваджуваною ним політикою демонетизації золоти після відміни Бреттон-Вудської валютної системи і водночас збереження його як мобільного і ліквідного активу, а тому важливої складової офіційних золотовалютних резервів.

З огляду на специфіку складу і структури офіційних золотовалютних резервів можна виділити ряд характерних для них рис:

— золотовалютні резерви повинні мати у своєму складі аб­солютно ліквідні активи, котрі центральний банк може вико­ристати у будь-який момент для реалізації тих чи інших цілей валютного регулювання;

— золотовалютні резерви мають включати вимоги до нере­зидентів і частково утримуватися за кордоном (у банках-нерезидентах) із метою реалізації можливості використання в разі виникнення валютно-фінансових криз у цій країні;

— золотовалютні резерви мають перебувати під повним контролем державних органів, уповноважених проводити ва­лютну політику і здійснювати валютне регулювання (передусім центрального банку).

Загалом основними завданнями центрального банку у фор­муванні оптимальної структури офіційних золотовалютних резервів за складом валютних активів, включених до них, є:

1) забезпечення відповідності структури золотовалютних резервів спрямуванню платежів за зовнішньоекономічними операціями й обслуговуванню зовнішнього боргу країни;

2) недопущення знецінення резервних активів унаслідок коливання курсів різних іноземних валют, що входять до їх складу;

3) забезпечення за можливістю прийнятного рівня дохід­ності вкладень, розміщених у валютних активах, при мінімаль­ному ризику.

Формування належної структури офіційних золотовалют­них резервів центральним банком дає йому змогу належним чином виконувати власні функції з регулювання валютних відносин передусім у плані підтримання зовнішньої стабіль­ності національних грошей і рівноваги платіжного балансу. Крім того, валютні резерви є важливою складовою емісійного механізму, виступаючи одним із видів забезпечення національ­них грошей у складі активів центрального банку. А тому опти­мальна структура валютних резервів є також одним із фак­торів гарантії стабільності внутрішнього грошового обігу в країні.

Одним із головних завдань центрального банку у процесі реалізації валютної політики є ефективне управління офіційними золотовалютними резервами країни.

Управління офіційними золотовалютними резервами — це діяльність центрального банку, спрямована на забезпечення максимальної ефективності при формуванні і використанні міжнародних ліквідних засобів у процесі реалізації тактичних і стратегічних завдань валютної політики.

Процес управління офіційними золотовалютними резервів ми передбачає виконання таких завдань:

1) забезпечення покриття дефіциту платіжного балансу країни;

2) вплив на обмінний курс національної валюти через девіз­ну політику;

3) вплив на динаміку обсягів грошової маси всередині краї­ни з метою досягнення цінової стабільності як стратегічної цілі монетарного регулювання.

Реалізація зазначених цілей відображає напрями викорис­тання офіційних золотовалютних резервів країни через відпо­відне управління ними центральним банком як важливим елементом валютної політики.

Використання офіційних золотовалютних резервів для по­криття дефіциту платіжного балансу відображає остаточні методи регулювання його сальдо, коли дефіцит за рахунком по­точних операцій не покривається активним сальдо за рахунком операцій із капіталом і фінансових операцій. За таких обставин використання офіційних валютних резервів центрального банку нарівні з отриманням кредитів від Міжнародного валютного фонду залишається єдиним засобом збільшення пропозиції іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку для задоволення зростаючого попиту за необхідності утримання на н« змінному рівні обмінного курсу національної валюти.

Реалізація девізної політики центрального банку шляхом проведення валютних інтервенцій на ринку безпосередньо аи лежить від величини наявних офіційних золотовалютних ре­зервів. Продаж національної валюти і придбання іноземної визначає обсяги зростання офіційних валютних резервів. З іншого боку, купівля центральним банком національної ва­люти і відповідно продаж іноземних активів визначається ве­личиною вже сформованих валютних резервів. Відтак, мож­ливості реалізації ефективної девізної політики залежать від наявних оптимальних за обсягами, складом і структурою ви­ражених в іноземній валюті резервних активів центрального банку.

Зміни стану платіжного балансу зумовлюють зміни вели­чини офіційних валютних резервів, що впливає на обсяг гро­шової бази, а відтак на обсяги грошової маси в обігу. За актив­ного сальдо платіжного балансу, в умовах припливу іноземної валюти на внутрішній ринок і відповідного збільшення обсягів золотовалютних резервів центрального банку величина грошо­вої маси зростає. У свою чергу надмірне зростання обсягу гро­шової маси загрожує інфляційними процесами і дестабіліза­цією макроекономічної ситуації в країні, зумовленою над­мірною грошовою пропозицією на внутрішньому ринку, вия­вом чого є так звана "імпортована інфляція", тобто знецінен­ня національної валюти, зумовлене передусім зовнішніми чинниками.

Дефіцит платіжного балансу і відповідне скорочення золо­товалютних резервів у зв'язку з продажем іноземної валюти в обмін на національну призводить до скорочення грошової маси. Це зумовлює загрозу дефляції, а відтак переходу економіки до стагнації і виробничого спаду.

Отже, динаміка офіційних золотовалютних резервів, яка тісно пов'язана з масштабами зовнішньоекономічної діяльності й валютного обороту, безпосередньо впливає на стан внутріш­нього грошового обігу в країні. Таким чином, офіційні золото- налютні резерви є ключовою ланкою, яка пов'язує обсяги гро­шової маси і масштаби зовнішньоекономічної діяльності та за­безпечує взаємодію між ними, результат якої відображає саль­до платіжного балансу. А відтак валютна політика централь­ного банку, спрямована на формування й оптимальне управ- ніння офіційними золотовалютними резервами, є необхідним ••лементом у загальній системі заходів регулятивного впливу на динаміку обмінного курсу, стан платіжного балансу і підтри мання макроекономічної рівноваги.

Для забезпечення ефективного управління офіційними зо лотовалютними резервами центральному банку необхідно мати у своєму розпорядженні систему показників, котрі б відобра жали:

• по-перше, кількість золотовалютних резервів, тобто відповідність обсягу резервів центрального банку потребам у них відповідно до обсягів зовнішньоекономічної діяльності. Ці потреби визначаються такими факторами, як масштаби зовнішньоекономічних операцій країни, сальдо платіжного балансу, величина зовнішнього боргу, а також динаміка руху капіталів;

• по-друге, якість золотовалютних резервів, що відобра­жає оптимальну структуру резервів при мінімальному ризику вкладення коштів у ті чи інші види валютних активів. Вони зумовлюється такими факторами, як динаміка обмінних кур­сів резервних валют на світових ринках, частка золота і СПЗ у резервах, величина зовнішньої заборгованості країн — емітентів резервних валют, кон'юнктура на світових ринках зо­лота.

Управління обсягом офіційних золотовалютних резервів за кількісними показниками є важливою з погляду вибору такої їх величини, яка б максимально відповідала завданням цент рального банку щодо регулятивного впливу на організацію валютних відносин.

Якщо величина золотовалютних резервів унаслідок нега­тивного сальдо платіжного балансу, відпливу капіталів із краї ни і дефіциту валюти на внутрішньому валютному ринку а надто малою, то це може виявитися небезпечним для фінансування життєво важливого імпорту й обслуговування зовніш нього боргу. Крім того, така ситуація несе в собі серйозну зм грозу різкої девальвації національної валюти.

І навпаки, якщо внаслідок припливу валюти в країну над мірно зростають офіційні золотовалютні резерви, то це моя<<• спричинити економічно необґрунтоване зростання грошової маси і стимулювати інфляційні процеси. Для усунення на слідків дії цих негативних явищ центральний банк може ви користати стерилізовані валютні інтервенції або ослабити ви лютний контроль і збільшити обслуговування зовнішнього боргу, сприяючи тим самим відпливу валюти з країни. Крім того, потрібно враховувати величину альтернативних витрат при формуванні офіційних золотовалютних резервів, адже у разі зберігання готівкової іноземної валюти чи золота завжди потрібно пам'ятати про упущені внаслідок цього доходи, ве­личина яких дорівнює номінальній ставці процента за банків­ським депозитом.

Кількісні показники, що визначають достатність офіційних золотовалютних резервів, можуть охоплювати такі основні параметри:

— відношення обсягу золотовалютних резервів до загаль­ного обсягу імпортних поставок у країну;

— визначення величини золотовалютних резервів за обсягом імпорту, який за них можна придбати (у місяцях поставок);

— відношення обсягу валютних резервів до величини всіх зовнішніх витрат держави;

— співвідношення величини золотовалютних резервів і ве­личини сальдо платіжного балансу — активного чи пасивного;

— порівняння величини золотовалютних резервів з обсяга­ми зовнішнього державного боргу;

— співвідношення обсягів золотовалютних резервів і вели­чини грошової бази (або готівки в обігу — агрегату МО).

Одним з основних показників, які визначають рівень достат­ності золотовалютних резервів, є співвіднесення їх величини й усереднених показників обсягів імпорту. Водночас цінність показника, який розраховується як відношення суми офіцій­них золотовалютних резервів до суми річного товарного імпор­ту, є обмеженою. Це пов'язано з тим, що у ньому не врахову­ються всі майбутні платежі за послугами, некомерційними опе­раціями, а також фінансовими операціями, пов'язаними з міжнародним рухом капіталу.

Щодо зіставлення величини золотовалютних резервів і кон­кретних обсягів імпортних поставок, які за них можна при­дбати, то мінімально прийнятною у світовій практиці й відпо­відно до методології МВФ вважається величина золотовалют­них резервів, котра відповідає вартості імпорту товарів і по­слуг за три місяці. При цьому вартість імпорту розраховуєть­ся як середньоарифметична величина від обсягу імпортних поставок по місяцях. В останні роки спостерігаються значні відмінності у дотриманні цього критерію в розвинутих краї­нах — від 25 днів у США до 20 місяців у Японії.

Крім того, величина золотовалютних резервів країни для кількісного аналізу може також зіставлятися з розмірами різ­них видів заборгованості (за сальдо платіжного балансу, дер­жавним боргом, приватним боргом). Особливо важливою є така оцінка офіційних золотовалютних резервів з погляду аналізу перспектив уникнення фінансових криз у країні. Одним із та­ких показників є рівень валютних резервів, які покривають річний обсяг зовнішнього боргу країни, тобто наявні у розпо­рядженні центрального банку країни іноземні валютні активи мають покривати виплати за основною сумою зовнішнього боргу і проценти за ним на весь наступний рік. Цей показник відображає здатність країни один рік жити без нових зовнішніх запозичень.

Можливі також комбінації зазначених показників. Одним із таких видів показників для кількісної оцінки офіційних золотовалютних резервів країни є така їх величина, яка дає змогу оплатити тримісячний імпорт, а також річні виплати за зовнішнім державним і приватним боргом країни, включаючи проценти.

Що стосується показника, який відображає можливості покриття резервами грошової бази (чи випущеної в обіг готів­ки), то він характеризує здатність центрального банку засобами девізної політики уникати різких девальвацій і ревальвацій національної валюти і не допускати спекулятивних атак на обмінний курс національної грошової одиниці, забезпечуючи плавність його зміни під дією ринкових сил.

Управління офіційними золотовалютними резервами за якісними показниками передбачає вибір між різними компо­нентами резервів і встановлення оптимального співвідношення між ними. Це означає, що крім абсолютної величини резервів важливим є також те, яка частка в них належить іно­земній валюті, резервній позиції в МВФ, СПЗ і золотому запасу. При цьому головними принципами якісного управлінні! офіційними золотовалютними резервами є забезпечення дотримання таких параметрів:

а) збереження, що визначає необхідність накопичення, оп­тимального формування і раціонального використання валют­них резервів як частини національного багатства країни;

б) ліквідність, що передбачає наявність у центрального банку можливості негайного використання значної частини валютних резервів із метою реалізації завдань оперативного регулювання валютних відносин у країні;

в) дохідність, що має забезпечувати належну ефективність розміщення центральним банком коштів у різних видах ва­лютних активів.

Останній із названих принципів відіграє другорядну роль порівняно з двома попередніми.

Важливим завданням у процесі управління золотовалют­ними резервами є забезпечення належної їх диверсифікації за видами валют з метою уникнення ризиків, з одного боку, а з іншого — для приведення їх у відповідність зі структурою зовнішньоторговельного обороту країни відповідно до валют, в яких укладаються угоди. Ризик при формуванні офіційних золотовалютних резервів, пов'язаний із вибором валют, визна­чається тенденціями зміни у міжнародній валютній системі, що відображають перманентний процес переходу від доларо­вого стандарту до багатовалютного стандарту і зміну ролі різ­них валют у світовій економіці й торгівлі.

У процесі управління золотовалютними резервами з метою уникнення втрат потрібно також ураховувати такі фактори:

— зміни кон'юнктури на світових валютних ринках;

— перспективи короткострокових коливань обмінних курсів різних валют;

— прогнозні оцінки стану міжнародних розрахунків країни;

— потреби обслуговування зовнішнього боргу;

— перспективи впливу тих чи інших чинників на обмінний курс національної валюти.

Із технічного погляду механізм управління офіційними зо­лотовалютними резервами передбачає здійснення сукупності тих чи інших операцій, кінцевим результатом яких є форму­вання певної структури валютних активів центрального бан­ку (до їх складу належать: залишки на поточних рахунках і депозитах у банках-нерезидентах, банкноти і монети, цінні напери). Основні види таких операцій:

— конверсійні валютні угоди на валютному ринку на умо­вах поставки валюти "тод" (сьогодні), "том" (наступного дня) і "спот" (на другий день);

— прості форвардні угоди, а також операції "своп", що пе­редбачають обмін національної валюти на іноземну з одночас­ним укладенням зворотної угоди на певний строк (до шести місяців) із метою страхування валютних ризиків;

— придбання, продаж, обмін державних цінних паперів (казначейських векселів, облігацій державних позик тощо) емітентами або гарантами за якими виступають урядові струк­тури інших країн;

— придбання, продаж, обмін боргових зобов'язань (векселів, депозитних сертифікатів та ін.), боржниками або гарантами за якими виступають міжнародні фінансові організації або банки-нерезиденти за умови, що їхні зобов'язання повністю забезпечені державними позиками;

— отримання кредиту під заставу державних цінних па­перів інших країн або боргових зобов'язань зарубіжних банків;

— розміщення депозитів у банках-нерезидентах, які маюті. високий інвестиційний клас згідно зі світовими рейтингови ми агентствами;

— угоди з похідними фінансовими інструментами, що здійснюються з метою мінімізації валютного ризику при відкритій позиції і ризику вкладень у цінні папери у валюті.

При виборі конкретних видів операцій, направлених на формування того чи іншого компонента офіційних золотовалютних резервів, необхідно враховувати протиріччя між висо­кою дохідністю довгострокових вкладень з їх нижчою ліквідністю та більш високою ліквідністю але меншою дохідністю короткострокових вкладень коштів. Зрозуміло, що з урахуванням ролі золотовалютних резервів в оперативному регулю­ванні динаміки валютного курсу і стану платіжного балансу дуже важливе значення має саме їх висока ліквідність. Зазвичай у світовій практиці у процесі формування оптимальної структури офіційних золотовалютних резервів вважається необхідним забезпечення підтримання частки ліквідних короткострокових вкладень (зі строком вимог не більше трьох місяців) на рівні половини загального обсягу резервів.

З метою ефективного управління офіційними золотовалютни­ми резервами країни процес формування окремих їх частин відпо­відно до того, яка з них має забезпечувати ліквідність, а яка дохід­ність, може бути підпорядкований різним цілям — операційним та інвестиційним. Відповідно до цього використовуються і різні операції та інструменти формування валютних резервів.

Підпорядкована операційним цілям частина резервів має на меті забезпечення високої ліквідності активів центрально­го банку за поточними валютними операціями (наприклад, проведення інтервенцій на валютному ринку або забезпечен­ня надзвичайних потреб держави). Для її формування викорис­товуються такі операції: внесення коштів на короткострокові депозити у першокласні іноземні банки, зворотне РЕПО, при­дбання короткострокових казначейських векселів США та інших високоліквідних цінних паперів.

Підпорядкована інвестиційним цілям частина резервів має на меті забезпечення прийнятного рівня дохідності вкладень від розміщених валютних резервів. Із метою формування цієї частини використовуються такі операції: внесення коштів у довгострокові державні цінні папери іноземних урядів і урядо­вих організацій (передусім США), придбання забезпечених бан­ківських облігацій (із заставою у вигляді державних позик).

У зв'язку з тим, що такі компоненти офіційних золотова­лютних резервів, як резервна позиція в МВФ і запас СПЗ, у переважній більшості країн складають порівняно незначну частку в резервних активах, то у процесі управління резервами центральним банком головне завдання полягає у виборі виду резервної валюти (серед провідних світових резервних валют) і забезпеченні оптимального співвідношення між запасами валюти і золота.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. А. Видання прав актів управління
6. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
8. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
9. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
10. Адаптивні організаційні структури управління.
11. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
12. Адміністративне право і державне управління.

Переглядів: 5157