Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Етапи становлення і розвитку педагогічної науки. Джерела розвитку педагогіки

Практичної діяльності

Лекція 2. Педагогіка як наука та галузь

ВИСНОВКИ

Для виділення основних правових сімей найбільш суттєвими є три взаємопов'язані групи критеріїв: історія правових систем; система джерел права; структура правової системи: основні правові інститути й галузі права. Ці критерії дозволяють розкрити якісну специфіку тієї чи іншої правової сім'ї. Вони є критеріями не тільки синхронного, а й діахронного аналізу правових сімей.

На підставі вищезгаданих критеріїв можна виділити такі пра­вові сім'ї:

— сім'я традиційного права: сім'я звичаєвого права;

— сім'я традиційно-етичного права: далекосхідне право;

— сім'я релігійного права: іудейське право, індуське право і
ісламське право;

— сім'я законодавчого права: романо-германська правова
сім'я;

— сім'я прецедентного права: сім'я загального права;

— сім'я змішаного права: латиноамериканська правова сім'я і скандинавська правова сім'я.

 

 

1. Етапи становлення і розвитку педагогічної науки. Джерела розвитку педагогіки.

2. Об’єкт, предмет і основні категорії педагогіки.

3. Педагогічний процес та педагогічна система. Функції та завдання педагогіки.

4. Педагогіка як наука і як мистецтво.

Назву педагогіка отримала від грецьких слів «пайдос» – дитя та «его» – вести. У дослівному перекладі слово «педагогіка» означає «дітоведення». У Давній Греції педагогом називали раба, який супроводжував дитину господаря до школи, прислуговував їй на заняттях і поза ними. З розвитком суспільства роль педагога істотно змінилася, переосмислилося і саме поняття, воно почало використовуватися в ширшому сенсі для позначення мистецтва вести особистість по життю – навчати, виховувати, розвивати духовно та фізично. Надамо сучасне визначення педагогіці як науці: педагогіка–це наука про виховання, навчання та розвиток людини упродовж усього життя.

У своєму історичному розвитку педагогіка пройшла кілька етапів. Розглянемо їх.

I-йетап розвитку педагогіки – донауковий.

Елементи педагогіки з’явилися із зародженням виховання на ранньому етапі розвитку суспільства. До нас вони дійшли у вигляді прислів’їв, приказок, афоризмів, крилатих виразів. З появою писемності народні думки почали носити характер рад, правил і рекомендацій. Так зародилася народна педагогіка.

Узагальнимо особливості цього етапу.

Особливості педагогічної діяльності:

Виховання не виділяється в особливу область соціальної діяльності людини. Виховання, навчання, освіта відбуваються в рамках щоденної побутової діяльності та спілкування представників різних поколінь. Перші вчителі – батьки, провідна роль належить жінці-матері. Надалі громада доручала освітню справу так званим «пестунам» та «годувальникам».

Наступною історичною формою стало поєднання педагогічної та основної діяльності. Зокрема у різних народів це були жерці-освітяни, ремісники-педагоги, воїни-вчителі, мандрівники-філософи. У Давньоруській державі педагогів звали «майстрами», «книжниками», «статутодержателями».

Особливості теоретичного осмислення:

Відбувається накопичення емпіричного досвіду, його узагальнення.

Де відображено результати:

Емпіричний досвід знайшов своє відображення в прислів’ях, казках, легендах, міфах, піснях і т. і.

II етап розвитку педагогіки – формування теоретичних концепцій.

Спочатку педагогічні знання були елементом філософії. З накопиченням фактів були зроблені спроби узагальнення досвіду виховання, виділення теоретичних витоків і зроблені перші педагогічні узагальнення, що дали початок педагогіці як науці. Першими теоретиками були давньогрецькі мислителі Сократ (469-399 рр. до н.е.), Платон (427-347 рр. до н.е.), Аристотель (384-322 рр. до н.е.), в працях яких відбиті ідеї і положення, пов'язані з вихованням людини, формуванням її особистості. Сократом був розроблений і широко упроваджений в практику один з перших методичних прийомів навчання і виховання – метод питально-відповідного навчання («сократичний метод»). Суть сократичного методу полягає в послідовній постановці питань таким чином, щоб, надаючи відповіді на них, той, хто навчається, сам приходив до певних думок.

Ідеї Сократа в подальшому вдосконалив його учень, видатний філософ Платон. У трактаті «Про державу» Платон розробив систему освіти і виховання, яка повинна була служити зміцненню «ідеальної держави». Відповідно до концепції Платона всі люди ділилися на три групи. Завдання системи виховання і навчання полягало в тому, щоб забезпечити кожній групі якнайкраще виконання її функцій. Група землеробів повинна була отримувати виробничі навички. Воїни і правителі спочатку повинні пройти курс фізичного виховання – гімнастики, а потім вивчати такі предмети, як читання, рахунок. Це був підготовчий етап до заняття поезією і музикою. Вершиною освіти Платон вважав заняття діалектикою, вивчення якої повинно починатися після засвоєння гімнастики, музики і математики. Важливою заслугою вченого є відкриття біля Афін парипатетичної школи – Академії.

Педагогічні погляди Платона знайшли подальший розвиток в працях Аристотеля, який приділяв велику увагу вихованню етичних чеснот. Він вважав, що чеснота не дається людям від природи, хоча природа сприяє цьому. Головними є зусилля самої людини, її діяльність і спілкування. В цілому Аристотель розглядав виховання як єдність фізичного, етичного і розумового вдосконалення людини. Біля 18 років філософ відвідував Академію Платона. В подальшому він заснував свою школу – Лікей.

Своєрідним підсумком розвитку античної педагогічної думки став трактат «Про освіту оратора» римського філософа і педагога Квінтіліана. Праця Квінтіліана довгий час була основною книгою по педагогіці.

У період Середньовіччя церква монополізувала духовне життя суспільства, надавши вихованню релігійну спрямованість. Релігійний світогляд пронизував всі сфери особистого і суспільного життя. Виховання і освіта носили конфесійний характер. Ідея про всебічний розвиток особи, висунута в античний період, була забута. Відповідно до основної установки середньовічного світогляду про «порятунок» людської душі на перший план у вихованні вийшли ідеї релігійного аскетизму. Основною формою виховання стала церковна проповідь. Серед діячів церкви, що певною мірою впливали на формування педагогічної думки, були такі філософи, як Августин (354-430 р.р.), теолог Фома Аквінський (1225-1274 рр.) та інші. Непорушні принципи догматичного вчення, характерні для цього періоду, існували декілька століть.

Значний етап в розвитку педагогічної думки пов'язано з епохою Відродження (XIV-XVI ст). В цей час відбувається повернення педагогічної думки до спадщини античності, до відродження античної культури. Педагогіка епохи Відродження була націлена на відновлення класичної освіти, на нову оцінку людини, її можливостей та здібностей. Гуманісти епохи Відродження були повні віри в безмежні можливості людини. Згідно їх точці зору людина – це центр Всесвіту. Одна з ключових ідей педагогіки Відродження – природність земних радощів і плотської насолоди людини. В педагогіці цього періоду акцент знову робиться на фізичний розвиток людини. Серед основних завдань виховання – виховання гармонійно розвиненої особистості.

Епоха Відродження дала ряд яскравих мислителів, педагогів-гуманістів. Так, значний вклад до поглиблення педагогічної думки внесли італієць Вітторіно да Фельтре (1378-1448), француз Франсуа Рабле (1494-1553), англієць Томас Мор (1478-1535) та інші.

Мішель Монтень (1533-1592) в своєму відомому творі «Досліди» скептично оцінює релігійне вчення про божественне провидіння і наголошує на невичерпних можливостях людини. Цікаві його ідеї щодо розвитку людини. Монтень розглядає дитину не як зменшену копію дорослого, а як природну індивідуальність, яка від народження володіє первозданною чистотою.

Голландець Еразм Роттердамський (1467-1536) в педагогічному трактаті «Про первинне виховання дітей» пише про необхідність поєднання античної і християнської традицій при виробленні педагогічних ідеaлів. На його думку, в основі виховання повинен знаходитись принцип активності, а до виховання слід приступати з перших років життя дитини. Програма навчання не повинна надмірно обтяжувати, щоб тим самим не відбивати бажання вчитися.

Узагальнимо особливості цього етапу.

Особливості педагогічної діяльності:

у межах розподілу праці з’являються школи, формуються системи освіти як окремого соціального інституту.

Особливості теоретичного осмислення:

в межах філософії виникають перші теоретичні концепції навчання та виховання.

Де відображено результати:

твори філософів: античних (Платон, Сократ, Аристотель, Демокрит, Квінтіліан, Плутарх) та середньовічних (Ф. Аквінський, Т. Кампанелла Т. Мор, Ф. Рабле, Е. Роттердамський, М. Монтень).

III етап розвитку педагогіки – науковий (з ХVІІ ст.).

Педагогіка XVII сторіччя значною мірою реалізувала ідеї англійського філософа Френсиса Бекона (1561-1626). Його провідна ідея «Знання-сила». За цих часів акцент робиться на досвід, емпіричне пізнання реального світу.

Особливе місце серед теоретиків педагогіки Нового часу займає великий чеський педагог Ян Амос Коменський (1592-1670). З його ім'ям пов’язано виділення педагогіки з філософії і оформлення її в самостійну науку. У працях Я. А. Коменського вперше визначено предмет, завдання і основні категорії педагогіки, сформульовано і розкрито ідею загального навчання всіх дітей незалежно від соціального положення батьків, статі, релігійної належності. Демократичні ідеї відбито в роботі «Велика дидактика», написаною на досвіді народних шкіл південно–західних земель Русі, а також чеських і словацьких шкіл. Велика заслуга Я. А. Коменського в тому, що ним вперше були розроблені основи класно–урочної системи. Він був упевнений, що при відповідній організації навчально–виховного процесу будь–яка дитина може зійти на «найвищий рівень сходів освіти». Багато ідей Я. А. Коменського не втратили свою актуальність і сьогодні. Запропоновані ним принципи, методи, форми навчання (класно-урочна система, принцип природовідповідності і інші) увійшли до золотого фонду педагогічної теорії.

Англійський філософ і педагог Джон Локк (1632-1704) зосередив головну увагу на теорії виховання. Заперечуючи наявність природжених якостей у дітей, він уподібнює їх «чистій дошці», на якій можна писати що завгодно, вказуючи тим самим на велику силу виховання. У роботі «Думки про виховання» він викладає погляди на виховання джентльмена.

Передові французькі мислителі Д. Дідро (1713-1784), Л. Гольбах (1723-1789), Ж.-Ж. Руссо (1712-1778), швейцарський педагог Й. Г. Песталоцці (1746-1827) вели непримиренну боротьбу з догматизмом, схоластикою в педагогіці, висунули положення про вирішальну роль виховання і середовища у формуванні особистості. Жан-Жак Руссо став засновником теорії «вільного виховання». На його думку, виховання не повинно заважати розвитку, а тому слід надавати дітям повну свободу, пристосовуючись до їх схильностей і інтересів. У основі педагогічної теорії Ж.-Ж. Руссо лежить принцип природного виховання, тобто виховання відповідно до вимог природи людини. Йоганн Генріх Песталоцці стверджував, що мета навчання полягає в гармонійному розвитку всіх сил і здібностей людини, при визначенні основ освіти слід спиратися на знання людської психіки.

Педагогічна думка Київської Русі зародилася при взаємодії слов’янської язичничеської традиції і східного православного християнства. Особливо швидко культура і освіта на Русі почали розвиватися після прийняття християнства в 988 р. У ХІ ст. з’явився широко відомий пам’ятник староруської культури «Повчання князя Володимира Мономаха дітям». У ньому Мономахом виділяються три основані лінії:

а) заклик бути гуманним по відношенню до своїх підданих;

б) бути сміливим і мужнім в боротьбі з ворогами Російської землі;

в) любити науку, почитати книжкове знання.

Проблеми освіти розроблялися і іншими староруськими мислителями (Іоан Златоуст, Кирило Туровський, Сімеон Полоцький). Величезний внесок у розвиток Михайло Васильович Ломоносов (1711-1765). За його ініціативою і проектом було відкрито Московський університет. Він виступав за навчання на рідній мові, його перу належить перша наукова праця по граматиці російської мови («Російська граматика»). М. В. Ломоносов першим почав читати лекції для студентів російською мовою. Він рекомендував свідоме, послідовне, систематичне, наочне навчання, засноване на принципі науковості.

Значний внесок в розвиток педагогічної науки вніс Микола Іванович Пирогов (1810-1881), який виступив з передовими ідеями про суть і призначення загальнолюдського виховання. Костянтина Дмитровича Ушинського (1824-1871) вважають засновником наукової педагогіки. Він підтримував традицію просвітительства, спрямовану на пошук педагогічних рішень соціально-політичних проблем. К. Д. Ушинський стояв за демократизацію освіти, за рівні права всіх прошарків суспільства. Особливе значення він надавав етичному вихованню, основою якого вважав релігію. Релігію він розумів перш за все як основу етичної чистоти. Ним створені капітальна праця по педагогіці «Людина як предмет виховання», підручники для початкової школи «Рідне слово» і «Дитячий світ», методичні посібники для вчителів. К.Д.Ушинський зробив спробу створення педагогічної антропології. У його роботах розглядаються найважливіші проблеми дидактики, трудового виховання, школоведення.

Антон Семенович Макаренко (1888-1939) висунув і перевірив на практиці принципи створення і педагогічного керівництва дитячим колективом, розробив методики трудового і родинного виховання, формування свідомої дисципліни. Йому належать праці «Педагогічна поема», «Прапори на баштах» та інші.

В подальшому істотний вклад в розвиток педагогічної науки вніс Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970), який досліджував моральні проблеми виховання молоді. Багато його дидактичних порад зберігають своє значення в наш час при осмисленні сучасних шляхів розвитку педагогічної думки і освіти. Вдосконалення виховання молоді на основі демократичної педагогіки Сухомлинського означає: визнання особистості людини базовим компонентом навчально-виховного процесу, об’єктом і суб’єктом навчання і виховання; гуманне спілкування між людьми, створення умов для самовираження, самоствердження і самодіяльності людини.

Узагальнимо особливості цього етапу.

Особливості педагогічної діяльності: поява масових шкіл для представників усіх верств населення.

Особливості теоретичного осмислення:

педагогіка виділяється у самостійну науку, предметом якої стають закономірності навчання та виховання.

Де відображено результати:

у творах Я.А. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, М.І. Пирогова, Д. Дідро, М. В. Ломоносова, Дж. Локка, К. Д. Ушинського, А. С. Макаренка, В.О. Сухомлинського та ін.

IV етап етап розвитку педагогіки – сучасний. Наведемо особливості цього етапу.

Особливості педагогічної діяльності:

інтеграція та диференціація, поява технологічного підходу в освіті.

Особливості теоретичного осмислення: використання міждисциплінарних підходів, серед яких:

• діяльнісний підхід;

• системний підхід;

• кібернетичний підхід.

Де відображено результати:

наукові праці педагогів-дослідників ХХ ст.: С. Гессен, Б. Скіннер, Н. Тализіна, Н. Кузьміна, І. Лернер, В. Краєвський, Ю. Бабанський, В. Оконь, М. Ярмаченко та інші.

Сучасна педагогічна наука розвивається, спираючись на такі джерела розвитку педагогіки:

– практична діяльність;

– народна педагогіка;

– наукові дослідження;

– висновки інших наук і результати міждисциплінарних досліджень;

– педагогічна спадщина;

– передовий педагогічний досвід;

– художні твори про виховання.

Отже, педагогіка як наука пройшла складний шлях розвитку.

 
 



Читайте також:

  1. III. Етапи розробки програмного забезпечення
  2. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
  3. III.Цілі розвитку особистості
  4. III.Цілі розвитку особистості
  5. III.Цілі розвитку особистості
  6. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
  7. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
  8. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  9. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  10. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
  11. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
  12. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Основні правові сім’ї | Об’єкт, предмет і основні категорії педагогіки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.