Фінансова система.

У сучасних умовах фінанси визначають як систему економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД).

Фінанси, таким чином, безпосерньо пов’язані з грошовими відносинами, але не тотожні їм.

Так, до фінансів належать гроші, які обслуговують особисте споживання та обмін (купівля товарів у роздрібній торгівлі, оплата комунальних послуг, особистих транспортних засобів, зв’язку, охорони здоров’я тощо). Гроші, отримані у вигляді заробітної плати та грошового переказу від родичів, - теж неє фінансами.

Не є фінансами і гроші, які, наприклад, центральний банк надає у позику комерційним банкам, або гроші або гроші фізичних та юридичних осіб, які перебувають на рахунках комерційних банків. Не відносять до фінансів і гроші, отримані у спадщину або від реалізації нерухомості громадянами і т. ін.. це означає, що гроші набувають форми фінансів, якщо вони певним чином акумулюються і з певною метою на строго визначених засадах розподіляються і використовуються.

Об’єктивна необхідність фінансів. Незважаючи на те, існування фінансів безпосередньо пов’язано з існуванням грошей, причиною, що зумовила виникнення та існування їх, є не гроші, а потреби субєктів економіки (домогосподарств, підприємницького сектору та держави) у ресурсах, які б забезпечували їхню життєдіяльність.

Приватні: -фінанси приватних підприємств та корпорацій; -фінанси комерційних установ та організацій; -фінанси домогосподарств

Громадських об’єднань: -різних спілок; -політичних партій; -громадських рухів; -спеціальних цільових та благодійних фондів

Державні: -загальнодержавні; -регіональні; -муніципальні; -фінанси державних підприємств; -фінанси державних установ та організа- цій, що здійснюють некомерційну діяльність

Суть, види податків та зміст податкової системи

Податки– це обов’язкові платежі, які держава стягує з окремих осіб, установ та організацій у центральні та місцеві бюджети.

Суб’єкти оподаткування – це ті, з кого стягують податки: фізичні та юридичні власники доходів (домогосподарства, підприємства), власники майна, споживачі товарів та послуг.

Об’єкти оподаткування – це те, з чого стягується податок: зарплата, прибуток корпорацій, доход з майна, виручка від реалізації, фонд заробітної плати тощо.

Податки не лише зменшують доходи індивідів, але вони також спотворюють економічні процеси. Спотворення виникає з розриву, або “ножиці” між ціною, отриманою постачальником товару або послуги, та ціною, оплачуваною її споживачем. Якщо ціну продажу зменшують (податковий тягар несе виробник), то кількість одиниць товару, що виробляється, зменшується; якщо ціну купівлі збільшують (податковий тягар несе споживач), то стає меншою величина попиту; або ж відбувається і те, і інше водночас – у будь-якому випадку менше і виробляють, і споживають. Спотворення виникають швидко, щойно норма оподаткування зростає.

Якщо податки такі “погані”, то чому ж вони існують? Скільки існують податки – стільки люди нарікають на їх обтяжливість. Але без податків держава не могла б здійснювати свої соціально-економічні функції.

Щоб визначити норму оподаткування (податкову ставку), треба знайти співвідношення між вилученою часткою доходу та його загальною сумою.

Податки поділяються на прогресивні, пропорційні та регресивні.

Податок є прогресивним, якщо його середня ставка підвищується із зростанням доходу. Отже, зростання доходу веде до збільшення частки, яку становить сума податку, а також до зростання абсолютної величини податку.

Регресивний податок - це податок, середня ставка якого знижується із зростанням доходу. Такий податок дорівнює все меншій і меншій частині доходу при збільшенні останнього. Регресивний податок може приносити більшу абсолютну суму, а може і не призводити до зростання абсолютної величини податку при збільшенні доходу.

Пропорційний податок передбачає, що середня ставка оподаткування залишається незмінною незалежно від розмірів доходу.

Тягар прогресивних податків більш сильний для багатих, а регресивні податки більш сильно впливають на добробут бідних. Вважається, що пропорційне оподаткування забезпечує заінтересованість у зростанні доходів, але відтворює соціальну несправедливість у разі, коли надвисокі доходи отримані випадково або незаконно. Прогресивне оподаткування, навпаки, забезпечує обмеження зростання і перерозподіл доходів, у тому числі отриманих випадково або незаконно, але й стимулює приховування доходів, якщо ставка оподаткування перевищує 50%.

За механізмом стягування податки поділяються на прямі та непрямі.

Прямий податок – це збір на користь держави, який стягується з кожного громадянина або господарської організації в залежності від розмірів їхніх доходів або вартості майна.

Непрямий податок – це збір на користь держави, який стягується з громадян або господарських організацій тільки якщо вони здійснюють певний дії, наприклад, купують певні види товарів.

Прямі податки – це податки на доходи; механізм їх стягнення неприхований. Непрямі податки “приховані” в ціні товару, механізм їх стягнення неявний; це – податки на споживання, збільшення цих податків веде до збільшення ціни товару.

До прямих податків відносяться особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, податки на майно, платежі по обов’язковому соціальному страхуванню. До непрямих податків відносяться акцизи, податок на додану вартість, мито.

Особистий прибутковий податок – в Україні його сплачують наймані працівники, особи, що займаються підприємництвом і отримують доходи у вигляді дивідендів та частки прибутку, що підлягає розподілу. До 2004 р. в Україні заробітна плата за основним місцем роботи оподатковувалась за прогресивною шкалою; прогресія була пов’язана з кількістю неоподаткованих мінімумів, що їх отримував працівник. Доход не за основним місцем роботи (коли людина працює за сумісництвом) оподатковувався пропорційно - за ставкою 20%. Доходи, отримані у вигляді дивідендів та від участі у розподілі прибутку, теж оподатковувалися пропорційно, але за меншою ставкою – 15%.

З 1 січня 2004 року введено пропорційний податок у розмірі 13% на всі види доходів.

Податок на прибутоккорпорацій стягується з прибутку корпорацій після вилучення процентів по банківських позичках, облігаціях та інших боргових зобов’язань, які були випущені для фінансування власної діяльності. В Україні податок на прибуток сплачують господарюючі суб’єкти, фінансові установи, некомерційні установи, якщо вони мають доходи, які не звільнені від оподаткування. Оподаткування пропорційне, але може диференціюватися в залежності від виду діяльності.

Об’єктом оподаткування при стягуванні податків на майно є вартість особистого багатства (квартир, земельних ділянок тощо) в період володіння ними або під час переходу права власності до іншої особи (при продажу чи успадкуванні). Платниками податку є власники майна, якщо вони ним самостійно розпоряджаються; орендарі - під час оренди; споживачі – коли власність приносить доход. Податки на майно виконують перерозподільчу функцію і поповнюють державний бюджет за рахунок осіб, які нагромадили багатство. Акцентуйте увагу на тому, що питання про соціальну справедливість податків на майно є дискусійним в економічній літературі на протязі тривалого періоду часу. Дійсно, що краще: вилучати доходи в усіх, в тому числі і у тих, хто нагромадив багатство власними виснажливими зусиллями і завдяки власним здібностям, чи не вилучати зовсім і залишити недоторканими капітали тих, хто нагромаджує багатство нелегальними методами?

Платежі по соціальному страхуванню виплачуються з фонду заробітної плати і є страховими внесками, що визначаються планами обов’язкового пенсійного та медичного страхування.

Акцизи – це податки на споживання, які стягуються у момент придбання товарів.

Податок на додану вартість –це універсальний акциз, який міститься у ціні всіх товарів та стягується залежно від виручки за реалізовану продукцію. В Україні цей податок стягується за певною ставкою до обороту (20%). Формально платниками податку на додану вартість є всі ті, хто займається підприємницькою діяльністю. Фактично всі вони – і виробники товарів та послуг, і торгівельні організації – є тільки посередниками між державою та покупцями, які і сплачують цей податок в момент придбання товарів чи послуг.

Мито – це податок на товари, що імпортуються, експортуються або перевозяться по території країни транзитом. Якщо країна проводить політику протекціонізму (захист національного виробника та внутрішнього ринку від іноземної конкуренції) – вона збільшує мито; якщо ж країна зацікавлена у тому, щоб стимулювати імпортерів до завезення товарів – вона зменшує мито. Із зростанням інтеграційних процесів у світовому господарстві доля надходжень від митних податків до бюджетів економічно розвинутих країн поступово зменшується.

Податкова система країни визначає певний порядок стягування податків, тобто: суб’єктів оподаткування, об’єкти оподаткування, податкові ставки, механізм стягування податків, а також склад та структуру податкових органів.

Основні принципи побудови податкової системи:

1. Сума сплаченого податку завжди повинна дорівнювати вартості одержаних від держави благ та послуг;

2. Усі податки повинні мати цільове призначення, тобто конкретний вид витрат в бюджеті, куди вони будуть направлені. Нецільовий, знеособлений податок обумовлює непродуктивне його використання з боку уряду. Нові податки вводяться тільки для покриття відповідних витрат, а не на ліквідацію бюджетного дефіциту;

3. Умови оподаткування повинні бути простими та зрозумілими платникові. Податок повинен стягуватися в зручний для платника час і сприятливим методом. При цьому повинна враховуватися дешевизна стягування податків (“принцип дешевої держави”, обгрунтований ще Адамом Смітом);

4. Ставка оподаткування не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює приблизно третині доходу;

5. Громадяни, які сплачують податки, повинні бути поінформовані урядом, куди пішли отримані податкові надходження.

Податкова система покликана забезпечити надходження до державного бюджету країни.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Циклічність – засіб розвитку економіки, загальна форма руху, яка відображає нерівномірність економічної динаміки.	\|	Структура державного бюджету України.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.