• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Які конкретні напрямки і факти її прояву в соціально-економічній сфері?

Основні тенденції розвитку радянської системи в другій пол. 60-х – поч. 80-х років.

В останнє двадцятиріччя існування радянської України можна виділити три основні тенденції її соціально-політичного розвитку:

1. 60-80 рр. - час ще однієї спроби реформувати тоталітарну систему, не зачіпаючи її основ. У вересні 1965 р. на партійному пленумі було проголошено економічну реформу, яка мала забезпечити модель нового механізму господарювання, її суть полягала:

− у розширенні самостійності підприємств;

− у розгортанні прямих договірних зв'язків між ними;

− у встановленні економічно обгрунтованих цін;

− в матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їх праці;

− в оцінці діяльності підприємств за такими "капіталістичними" показниками як рентабельність і прибуток.

Період реформування (1966–1970 рр.) виявився одним з найрезультативніших. Виробництво промислової продукції зросло в Україні на 50%, продуктивність праці у цій галузі – на 28%, національний дохід – на 38%; але після цього темпи економічного зростання почали спадати, досягнувши у 80-х рр. від'ємних значень.

Реформа швидше розладнала старий господарський механізм, ніж створила новий. Як і попередні спроби реформування, вона закінчилась невдачею, бо була лише тактичним кроком брежнєвського керівництва.

2. Відбувається поступове повернення до неосталінських

методів керівництва, зростання диктату центру, партії, ідеології, збільшення бюрократичного апарату, узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою, зведення нанівець самостійності суспільних організацій, згортання гласності, свободи слова, злиття функцій партій-ного і державного апарату, підміна держави та її органів комуністичною партією, яка оголосила себе у Конституції 1977 р. "ядром політичної системи суспільства".

3. Продовжується національно-визвольний, дисидентський

рух, мирна боротьба проти тоталітарної імперії, носієм якої найперше була інтелігенція. Дисидентство породжує ідеї альтернативного, нетоталітарного суспільства, воно охоплює всі сфери суспільного і духовного життя: правову, економічну, релігійну, культурну, національну.

Отже, в 70-х рр. відбувається реанімація тоталітарної, командно-адміністративної системи.

1. Економіка розвивалась на екстенсивній, затратній основі, зростання обсягів досягається за рахунок залучення додаткової робочої сили, будівництва нових підприємств на старій технічній основі, нарощування капіталовкладень, розширення посівних площ, тобто за рахунок великих додаткових трудових і матеріальних коштів.

Наприклад, у 1966–1985 рр. основні виробничі фонди України зросли у 4 рази, кількість робітників і службовців – в 1,5 раза, капіталовкладення – у 2,5 раза, але ріст обсягу промислової продукції знизився з 50% у 1970 році до 19% у 1980 році, середньорічний приріст продукції сільського господарства знизився з 3,2% до 0,5%, продуктивність праці зменшилась у 2,2 раза, національний дохід – у 2,5 раза, реальні доходи населення – у 2,6 раза.

2. Переважали не якісні, а кількісні показники, домінувала планова соціалістична система, волюнтаристськи встановлені показники, поширилася практика коригування планів у бік зниження. Все це перетворило країну у суспільство тотального дефіциту. Не вистачало якісного металу, будівельних матеріалів, обладнання, палива, паперу, кормів, транспортних засобів тощо. Водночас вироблялося чимало нікому не потрібних речей лише тому, що вони були включені в план.

Наслідком такої політики стало значне відставання від досягнень світового НТП. Середній вік устаткування на виробництві становив 28 років, тільки 15% радянської техніки було на рівні світової, затрати на науку в 4 рази менші, ніж у США.

3. Продовжувалась руйнація села. Закупівля продовольства за кордоном стала нормою; з 1980 р. сільське господарство стало збитковим, в той час як виробництво зерна в країнах Заходу з 1950 по 1985 роки зросло втричі. Зате значно зросла чисельність адміністративного апарату. Систематично підвищувались ціни на сільгосптехніку, транспорт, міндобрива, хоча залишались незмінними ціни на сільськогосподарську продукцію. Відбувалось гальмування розвитку особистих підсобних господарств. Ручною працею у рослинництві було зайнято 71% колгоспників. До цього можна додати відсутність на селі достатньої кількості шкіл, дитсадків, клубів, транспорту, доріг, відсталість медичного та побутового обслуговування.

Такий перелік можна продовжити. 70-ті – першу половину 80-х років дещо оптимістично називали періодом застою. Насправді ж це був час неухильного сповзання країни і всіх республік у тяжку економічну кризу, до краху тоталітарної системи.

4.Україна (УРСР) в цифрах і фактах 70–80-х років.

Територія УРСР становила 2,7% території СРСР;

населення – 18% населення СРСР;

Україна виробляла в потенціалі СРСР:

25% - картоплі; 41% - кольорових телевізорів;

20% - пшениці; 45% - чавуну;

33% - овочів; 50% - залізної руди;

50% - соняшнику; 25% - вугілля;

60% - цукрових буряків; 96% - тепловозів.

На Україну припадає менше як 0,5% території і 1,4% населення земної кулі, але вона давала 8–10% світового виробництва сталі, чавуну, тракторів, цукру, видобутку вугілля, природного газу.

Україна експортувала продукцію у 120 країн світу. Із 64 видів експортної продукції СРСР Україна експортувала 46 на 30 млрд. доларів на рік, хоча в свій бюджет не одержувала нічого. 95% продукції, яка вироблялась на території республіки, вивозилось, ввозилось тільки 26%.

Щороку Україна виробляла на душу населення (в 1988 р.):

пшениці – 1000 кг (споживала 140 кг);

м'яса – 155 кг (споживала 68 кг);

цукру – 118 кг (споживала 49 кг).

За рівнем середньої зарплати працюючих серед 15 республік Україна посідала 11 місце.

50% сіл не мали шкіл;

34% сіл не мали амбулаторій;

5% сіл газифіковано (хоча СРСР володів 45% світового запасу газу).

Україна посідала перше місце в світі за смертністю дітей і за онкозахворюваннями.

Природний приріст населення республіки впав з 13,6 осіб на тисячу жителів в 1960 році до 1,7 в 1989 р.

Співвідношення пенсіонерів до чисельності зайнятих у на-родному господарстві становило у 1960 р. 1:3,8, в 1985 р. – 1:2.

Частка галузей, що працювали на споживчий ринок у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 29%, у розвинутих країнах цей показник становить 50–60%.

Витрати на розвиток мистецтва, преси, радіо, телебачення на одного жителя становили: в УРСР – 3,8 крб., РРФСР – 12,8 крб., СРСР – 9,9 крб.

Капіталовкладення із розрахунку на одного жителя становили:

в УРСР – 569 крб., РРФСР – 938 крб., СРСР – 761 крб.

Реальні темпи зростання доходів населення сповільнювались:

в 1975 р. 20%, 1980 р. – 17%, 1985 – 14%. Національний дохід відповідно: 28%, 21%, 16%. Виробництво сільгосппродукції: 13%, 9%, 6%.

Для наповнення щотижневого споживчого кошика амери-канцеві потрібно було працювати 18 год., українцеві – 53 год.

Якщо у місті диплом вищої школи мав кожен дев'ятий житель, то на селі – 36-й.

З карти України зникли сотні оголошених "неперспективними" сіл, зокрема в 1972–1986 рр. – 1502.

Річний надій молока від корови становив у 1985 р. 2570 кг, в США – 5800 кг.

В 1961–1981 рр. міське населення зросло на 64%, а сільське зменшилось на 23%.

В Україні було розташовано 1000 шкідливих хімічних заводів, 93% продукції яких ішло на експорт.

В 98 містах України вміст шкідливих речовин в атмосфері перевищував норму в 60 і більше разів, там жило 80% населення.

200 тис.га плодоносних земель України щорічно насичувало 10 млн. тонн шкідливих промислових відходів. В Україні зіпсовано 60% чорноземів, Зникли 20 тис. малих річок.

Водозабезпеченість України в 10 разів нижча за загальносоюзний рівень в розрахунку на одну людину. 65% річного стоку Дніпра використовувалося промисловими підприємствами, що могло привести до втрати Дніпра як постачальника питної води для 36 млн. жителів України.

На території України 13 атомних енергоблоків (40% союзних), понад 90% електроенергії атомних станцій України йшло на експорт.

30% дітей України народжувалося хворими. Третина жінок працювала в умовах шкідливого виробництва.

Питома вага населення республіки, зайнятого у галузях із шкідливими для здоров'я умовами праці, становила в УРСР 53%.

Половина промислового будівництва в республіці – економічно шкідливі об'єкти...

Такі сумні факти можна продовжувати. Це та ситуація, яку ми мали в часи "розвинутого соціалізму". Саме тут в значній мірі корені тих бід і негараздів, які залишилися нам донині.

5.Особливості політичного життя Радянської України

в 70-х – поч. 80-х рр.

Якщо в соціально-економічній сфері радянської системи в 70-х рр. були ще певні спроби і елементи її реформування, то в політиці та ідеології відбувся повний реванш консерваторів, догматизму, ідеологічного диктату, морального і духовного терору, повернення до неосталінізму.

По-перше: в суспільстві існував світ реальностей і світ обману та демагогії. Відбувалися гучні партійні з'їзди, десятки пленумів ЦК з питань промисловості, сільського господарства, науково-технічного прогресу, приймалися численні грандіозні соціальні програми розвитку житла, охорони здоров'я, продовольча та ін., а в реальному житті змін не відбувалося, поступу вперед не було. Успіхи і звершення залишалися на папері – в партійних документах і в фальсифікованих статистичних звітах.

Партійні ідеологи вигадують нові міфічні теорії, аби виправдати нереальність попередніх і представити це як творчий розвиток марксизму-ленінізму. Так, замість побудови комунізму з'являється теорія "розвинутого соціалізму", західному суспільству протиславляється "радянський соціалістичний спосіб життя", нормальному людському суспільству протиславляється "комуністичний світогляд", "радянський народ", "світова система соціалізму", "комуністична праця" і т.д.

По-друге: відбулась підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у радах, обмеження їх реальної влади. Бюрократичний апарат виконавчої влади узурпував значну частину законодавчих функцій.

З одного боку, ніби демонструючи торжество народовладдя і демократії, невпинно зростала кількість народних обранців у владних структурах: в 1958 р. до Верховної Ради УРСР обрано 457 депутатів, а в 1985 – 650, до місцевих рад відповідно 381 тис. в 1959 і 524 тис. – в 1980 р., а з іншого, вибори проходили без вибору, безальтернативно, на основі завчасно підготовлених списків під контролем компартії. Більшість депутатів, особливо колгоспників, робітників виконували декоративну роль і серйозної реальної влади не мали. Роль місцевих рад взагалі була мінімальною, вони відали підприємствами, які давали 3-4% продукції промислового виробництва.

Щорічно апарат управління країни збільшувався на 300–500 тис. осіб, досягнувши у 80-х роках 18 млн. Лише за 1975–1985 рр. кількість союзно-республіканських і союзних міністерств і відомств зросла на 20%, які з кожним роком нарощували випуск інструкцій, наказів, а змін на покращення ситуації не відбувалося.

Реальна прірва між державним апаратом і народом поглиблювалась.

По-третє: відбулось фактичне перетворення КПРС на ядро державної структури, зосередження в її руках усієї повноти влади, зведення нанівець самостійності громадських організацій, їх практичне одержавлення.

Комуністичну партію України у брєжнєвський період очолювали два лідери, які обстоювали різні моделі розвитку радянської республіки: П.Шелест (1963–1972 рр.) – автономізаційну, українського націонал-комунізму, В.Щербицький (1972–1989 рр.) – централістську, вірнопіддану центру.

Боротьба цих протилежних тенденцій лягла в основу протистояння "харківського" і "дніпропетровського" політичних кланів.

Саме прояви українського націонал-комунізму (книга П.Шелеста "Україна наша Радянська" 1970 р., вживання і сприяння українській мові, гасло українського радянського патріотизму, загравання з діячами української культури) були розцінені як серйозна потенційна загроза для ортодоксальних комуністів-сталіністів. У травні 1972 р. П.Шелеста перевели до Москви і швидко відправили на пенсію.

З 1972 р. лідером комуністів республіки стає представник дніпропетровського партійного клану, прихильник централізованої партійно-державної тоталітарної влади, суворої підпорядкованості республіки центру, орієнтації економіки УРСР на союзний народногосподарський комплекс Володимир Щербицький, який 17 років очолював партійну організацію республіки, 32 роки був членом Політбюро ЦК КПУ і 17 років – членом Політбюро ЦК КПРС.

За В.Щербицького посилюється "зрощення" партійних і державних структур.

У 1985 р. комуністи становили 68,3% складу народних депутатів Верховної Ради УРСР. Партійні комітети поступово засвоїли стиль прямого і безпосереднього командування не тільки радами, а й профспілками.

Оголосивши себе у Конституції 1977 р. "ядром політичної системи суспільства", КПРС домінувала у кожній ланці суспільного життя, в тому числі і за рахунок кількісного зростання партійних лав. За період від 1964 до 1985 рр. КПУ виросла майже вдвічі, кожен дванадцятий громадянин віком 18 років і старше перебував у компартії. Це пояснюється не зростанням авторитету компартійної ідеології, її відданості і вірності тих, хто вступав до неї, а жорсткою вимогою – навіть найнижча керівна, адміністративна, відповідальна посада могла займатися тільки комуністом. Досягти кар'єри, успіху, визнання, врешті, роботи за спеціальністю міг тільки член КПРС. Партійну верхівку від основної маси комуністів відділяло глибоке провалля.

Отже, політичне життя в країні дедалі більше набувало антидемократичного, тоталітарного характеру, наростало відчуження партії від народу, посилювався ідеологічний диктат. Така політика не вирішувала назрілих проблем, а навпаки, продовжувала і стимулювала поглиблення кризових явищ.

6. Процеси “ горбачовської перебудови” в Україні її

основні етапи та наслідки.

На початку 80-х років радянська партійна система зайшла в глухий кут, дедалі очевиднішою ставала неможливість збереження без істотних змін існуючих в СРСР порядків. Символом конаючої імперії стали похоронні процеси – 1982 р. (Л.Брєжнєв), 1984 р. (В.Андропов), 1985 р. (К.Черненко).

З квітня 1985 р. радянську тоталітарну систему знову тимчасово рятує нове партійне керівництво на чолі з М.Горбачовим, який заявляє про реформи і курс на прискорення соціально-економічного розвитку. Розпочатий у цей час процес оновлення пізніше дістав назву "перебудова", хоча її суть, зміст, мета так і не були однозначно визначені.

Приступаючи до чергових реформ, керівництво КПРС вважало, що достатньо лише виправити окремі негативні риси радянської системи, і "соціалізм з людським обличчям" матиме майбутнє.

Читайте також:

1. А.А.Налчаджан виділяє: образ тіла (тілесне Я), наявне Я (справжнє-Я), динамічне-Я, фактичне-Я, ймовірне-Я, ідеалізоване-Я, уявне-Я та інші.
2. Аналіз фактичних обставин справи.
3. Артефакти культури. Знання, цінності і регулятиви як три основних види смислів культури.
4. Вартість чистих активів і визначення фактичної доходності інвестиційного портфелю
5. Вивіз капіталу та інвестиції в системі міжнародних економічних відносин. Напрямки та структура вивозу капі­талу. Форми вивозу та розміщення (інвестування) капіталу.
6. Видатки державного бюджету України, їх класифікація та напрямки використання
7. Види і напрямки організаційних перетворень міжнародних корпорацій
8. Види та напрямки економічного аналізу.
9. Види та напрямки НДР
10. Виникнення та шляхи, напрямки розвитку економічної теорії.
11. Витрати, що компенсуються за фактичними видатками
12. Витрати, що компенсуються за фактичними видатками

Переглядів: 758