МІСЦЕ УКРАЇНИ НА СВІТОВОМУ РИНКУ.

Після проголошення незалежності одним із пріоритетних завдань України стала її інтеграція у світову економіку. Однак, цей процес виявився досить-таки болісним для молодої держави, оскільки на міжнародних ринках товарів і послуг Україна зіткнулася з надзвичайно жорсткою конкуренцією. Затримка з проведенням ринкових перетворень і надто повільна реструктуризація промисловості призвели до погіршення структури зовнішньої торгівлі України. На відміну від країн Центральної та Східної Європи, Україна так і залишилась експортером переважно сировини та напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частку товарів з високою доданою вартістю в загальній структурі експорту. Поступово здійснюється географічна диверсифікація зовнішньої торгівлі України, закріплення на нових ринках. Нерідко це відбувається скоріше під впливом зовнішніх обставин, аніж внаслідок впровадження виваженої зовнішньоекономічної стратегії. Загалом же, і сьогодні країни СНД (насамперед, Росія) залишаються головними торговельними партнерами України. Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систему глобального розподілу праці. Важливим чинником є наявність в Україні сотень підприємств, зорієнтованих на зовнішні ринки. Протягом десятиріч не лише крупні промислові гіганти, але й цілі галузі промисловості (суднобудування, ракетобудування, ВПК, металургійна та хімічна галузі) були глибоко інтегровані у виробничу кооперацію з республіками СРСР і країнами соціалістичного табору. Після розвалу СРСР ці галузі втратили доступ на традиційні ринки, тому при обмеженому внутрішньому попиті величезні виробничі потужності залишилися незавантаженими. Переорієнтація надмірних потужностей на випуск іншої продукції виявилась неефективною (про це свідчать спроби конверсії ВПК), а їх згортання породжує соціальні проблеми. Більш продуктивним видається відновлення втрачених коопераційних зв'язків та освоєння нових ринків, в т.ч. – і разом з колишніми партнерами. Попри тривалу і глибоку економічну кризу, в Україні зберігаються передумови для створення конкурентноспроможної економіки і зміцнення позицій на міжнародних ринках – це насамперед багаті природні ресурси, вигідне географічне розташування, кваліфікована і порівняно дешева робоча сила, потенціал ВПК, високі технології, наука і відносно ефективна система освіти. Проте, протягом останніх трьох років зовнішній торговельний оборот зменшується. Погіршується структура як експорту, так і імпорту. Експорт продукції окремих галузей є неефективним, нерідко – просто збитковим (як це було в у металургійному комплексі). Сировинна спрямованість українського експорту зумовлює його вразливість до коливань цін на світовому ринку. Висока енергоємність зорієнтованих на експорт галузей (металургії, хімічної промисловості) спричиняє залежність експорту від поставок імпортних енергоносіїв, не дає можливості спрямовувати валютні надходження від експорту на технологічне оновлення виробництва, посилює залежність від Росії. Україна нерозсудливо втрачає свої традиційні (і наближені географічно) ринки збуту, однак при цьому надто повільно просуває продукцію на нові ринки. Є підстави стверджувати, що потенціал екстенсивного розвитку експорту вже майже вичерпано. Необхідно впроваджувати якісні зміни – насамперед:

- змінити структуру експорту в напрямі збільшення частки кінцевої продукції в загальному обсязі експорту;

- підвищити ефективність експортних операцій;

- відновити присутність на традиційних ринках і зміцнити позиції на нових перспективних ринках;

- вдосконалити державне регулювання зовнішньої економічної діяльності.

У нинішніх умовах обсяг експорту України не відповідає можливостям товаровиробників і не забезпечує потреб країни у валютних надходженнях, зниження рівня інфляції. Майже 72,4% експорту в Україні становлять сировина, матеріали. Зовнішня економічна діяльність України потребує докорінної перебудови. У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда, кокс. Популярною стала форма бартерної основи, у формі клірингу – заліку взаємних вимог і зобов’язань (безготівкові розрахунки). Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгівельно-економічного співробітництва з країнами Східної Європи та країнами, що мають українську діаспору. За сучасних умов Україна налагоджує прямі зовнішньоекономічні відносини з багатьма країнами світу.

Головними структурними елементами механізму господарського співробітництва України на міжнародній арені виступають:

1.Прогамно-цільові форми та методи координації господарських міжнародних відносин, тобто: погодження довгострокових програм економічного та науково-технічного співробітництва між Україною та державами світового господарства: укладення договорів, угод про розвиток взаємних господарських зв’язків між зацікавленими партнерами.

2.Сукупність товарно-вартісних важелів, що використовується в міжнародних господарських відносинах: відповідна валютна, податкова, кредитна, депозитна, цінова й митно-тарифна політика.

3.Організаційно-економічні інструменти, а саме: міжнародні господарські організації, товариства, інститути, центри, банки, біржі, а також форми економічних зв’язків.

4.Правові форми, акти, положення, що регулюють міжнародні економічні звязки.

Використовуючи цей механізм та постійно його вдосконалюючи, Україна повинна виступати на світовій арені і включатися в ринок взаємних господарських відносин з країнами світвого господарства. Саме це є одним з дійових важелів, що приведуть до стабілізації національного господарства та сприятимуть зростанню добробуту населення України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Місце України у світовій економіці.	\|	Класифікація методів активізації навчально-пізнавальної діяльності.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.