Типізація міжнародних організацій

Проблеми класифікації міжнародних організацій пов’язані не стільки з великою кількістю їх, скільки з існуванням безлічі різних ознак, за якими можлива класифікація. Тому доцільніше вести мову не про класифікацію, а про типізацію організацій. При цьому треба виділити найважливіші критерії, на основі яких може бути запропонована найзручніша та наймісткіша, типологізація.

Міжнародні організації можна розрізняти щонайменше за трьома базовими критеріями: членство держав, географічне охоплення, компетенція. Крім того, характеристику можна доповнити ознаками юридичного статусу, характеру діяльності, періоду функціонування та порядку вступу до організації (табл. 1.2).

ТИПІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Критерії типізації	Типи організацій
Членство держав	1) міждержавні (міжурядові) 2) недержавні 3) змішані
Географічне охоплення	1) глобальні (всесвітні) 2) регіональні 3) субрегіональні
Компетенція (функціональне охоплення, спрямованість)	1) універсальні (загальної компетенції) 2) спеціальні (вузької компетенції)
Характер повноважень (юридичний статус)	1) міжнародні 2) наднаціональні
Характер діяльності	1) регулювальні 2) контрольні 3) координаційно-інформаційні 4) консультативні
Період функціонування	1) тимчасові 2) постійні
Порядок вступу до організації	Відкриті Закриті

Від характеристик (ознак) організації залежить її роль і місце в системі міжнародних відносин.

Найвагомішим критерієм типізації міжнародних організацій визнано членство держав, згідно з яким організації поділяються на міждержавні (МДО) та недержавні (НДО). Міжнародні міждержавні організації - це об’єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб’єктність і засновані згідно з нормами міжнародного права.

Міжнародні недержавні організації - організаційно оформлені за спільними або близькими соціальними, політичними, економічними, ідейними, професійними та іншими інтересами об’єднання різних громадських угруповань з різних країн.

Деякі організації не можуть бути прямо віднесені до МДО чи НДО. Нaприклад, Міжнародна організація праці як міждержавна організація складається з представників урядів, але також включає представників професійних спілок та робітників, або Інтерпол - недержавна асоціація понад 100 країн, в якій, проте, беруть участь як поліцейські професійні органи, так і державні установи. Організації такого типу прийнято називати змішаними. Офіційний же стан організації визначає наявність установчої угоди між країнами – у міждержавних організацій або її відсутність -- у недержавних.

Іншим важливим критерієм типізації організацій є географічне охоплення. За ним вирізняють глобальні, регіональні та субрегіональні організації:

- глобальні – це організації, членами яких є представники всіх (чи майже всіх) країн світу або регіонів.

- регіональні – це організації, в роботі яких бере участь велика кількість представників певного регіону;

- субрегіональні – організації, утворені з представників невеликої кількості одного або різних регіонів (Центральноєвропейська ініціатива, Організація Чорноморського економічного співробітництва).

Поширеною серед неспеціалістів є думка, що міждержавні організації обов’язково мають глобальний характер. Фактично ж тільки третину всіх МДО можна віднести до категорії справді глобальних. Більшість МДО – це регіональні, субрегіональні і навіть білатеральні організації. Зазначимо, що регіоналізм історично був найвагомішим чинником, що вплинув на появу і розвиток цих організацій. Це зумовлено тим, що на регіональному рівні об’єктивно формуються інтенсивніші зв’язки між сусідніми країнами, виникає необхідність та можливість створення митних союзів, військових альянсів. Крім тoro, витрати на участь у регіональних організаціях, як правило, менші, ніж у глобальних.

Не всі країни однаково представлені в системі міждержавних організацій. Найменша кількість МДО створена в Азії, Африці та Латинській Америці, що пояснюється як відносною молодістю цих держав, так і недостатніми фінансовими можливостями. До двадцяти країн, які беруть участь у найбільшій кількості МДО, належать усі країни Західної Європи, Північної Америки, а також Австралія. Аналогічні характеристики й у системи недержавних організацій. Лише четверта частина з 4 тис. сучасних HДО мають глобальний характер, приблизно 25 % недержавних організацій розміщені в європейському регіоні, що, безумовно, пов’язано з розвитком ЄС.

Щодо компетенції, тобто функціональної спрямованості, організації поділяють на універсальні та спеціальні.

Універсальні – організації, які охоплюють широке коло відносин між членами (економічних, політичних, культурних тощо); це багатоцільові установи.

Спеціальні – організації, які мають обмежені цілі, створені для співробітництва в одній галузі (наприклад праці, охорони здоров’ я, цивільної авіації тощо) або охоплюють певний напрям діяльності (політику, науку, культуру, релігію тощо).

У загальній кількості МДО та НДО спеціальні організації переважають над універсальними. З міждержавних тільки кілька мають широкий спектр політичних, економічних та соціальних цілей. Більшість з них мають функціональну спеціалізацію: економічну, військову, технічну, соціально-культурну. За останніми даними, організації економічного xapaктеpy становлять найбільшу кількість – понад половину всіх міждержавних організацій.

Недержавні організації є спеціальними за своєю сутністю, оскільки обслуговують специфічні інтереси клієнтів: комерційні, релігійні, соціальні, культурні, професійні та ін.

Створені спочатку як спеціалізовані, деякі організації пізніше можуть розширювати сферу своєї діяльності. Так, ЄС, який у 60-ті роки був суто економічною організацією, поступово був залучений до вирішення широкого спектра проблем життя країн Західної Європи.

Класифікація міжнародних організацій за трьома найпоширенішими критеріями подана в таблиці 1.3.

За xapaктером повноважень усі міжнародні організації поділяють на міжнародні та наднаціональні.

Міжнародні організації – це утворення конфедеративного типу, Конфедерація – форма державного устрою, за якої держави, що входять у конфедерацію, повністю зберігають свою незалежність, мають власні органи державної влади та управління; для координації дій з метою досягнення спільної цілі вони створюють спеціальні спільні органи.

Наднаціональні організації – це утворення федеративного типу. Федерація – форма державного устрою, за якої держави, що входять у федерацію, мають як власні конституції, законодавчі, виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем.

Елементи наднаціональності можуть виявлятися: у праві зобов’язувати країни-учасниці без їхньої згоди і проти їхньої згоди виконувати прийняті більшістю голосів рішення; у праві надавати певні правомочності або вимагати виконання певних обов’язків від національних юридичних та фізичних осіб або державних органів країн-учасниць, без безпосередньої трансформації цих правомочностей чи обов’язків у внутрішньодержавне пpaвo та ін. Термін «наднаціональний» уперше використано в установчих документах Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС) у 1951 році.

ОСНОВНІ ТИПИ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Функціональна спрямованість
	Універсальні	Спеціалізовані
Глобальні	Організація Об’єднаних Націй	Міжнародний валютний фонд Всесвітня торгівельна організація	МДО
Всесвітня федерація асоціацій сприяння ООН Асамблея громадян світу	Всесвітня федерація наукових працівників Міжнародна асоціація економічних наук Міжнародна торгівельна палата	НДО
Регіональні	Організація американських держав Організація африканської єдності Асоціація країн Південно-Східної Азії	Дунайська комісія Арабська поштова спілка Міжамериканський банк розвитку	МДО
Європейський рух Організація солідарності народів Азії та Африки	Тихоокеанська туристська організація	НДО

Кожна міжнародна організація виконує певні функції: регулювальну, контрольну, координаційно-інформаційну, консультативну. Пріоритетна щодо форм і методів роботи opгaнізації функція визначає xapактep її діяльності.

Залежно від термінів функціонування, зазначених в установчих документах, організації поділяються на тимчасові та постійно діючі. Поняття «тимчасова» треба сприймати умовно: багато міжнародних організацій засновано на угодах, строком на 10 – 20 років, який можна продовжувати згідно з процедурою організації. З іншого боку, якщо протягом 10 років не відбулося жодної пленарної сесії, організацію вважають такою, що припинила своє існування. При цьому датою завершення її діяльності вважається дата закриття останнього пленарного засідання.

За порядком вступу міжнародні організації поділяються на відкриті, членом яких може стати будь-яка держава на свій розсуд, і закриті, які можуть приймати нового члена лише за згодою першо - початкових засновників та за дотримання ним деяких інших умов.

На практиці частіше використовуються синтезовані (змішані) класифікації. Фахівці Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, наприклад, пропонують таку класифікацію міжнародних організацій: організаційні структури широкого профілю; спеціалізовані організації системи ООН; регіональні організації; угоди, які регулюють торгівлю певними видами товарів; вузькоспеціалізовані агентства.

Класифікація міжнародних економічних і фінансових організацій, запропонована французьким економістом М. Пебро, відбиває європейський погляд на сучасну картину міжнародних організацій. Так, на міжнародну економіку і фінанси впливають: всесвітні органіації (ООН, Бреттон-Вудські інститути, ГАТТ – ВТО); організації, створені з ініціативи Заходу (Організація економічного співробітництва і розвитку, «Великa сімка»); європейські організації (Європейський Союз, Європейський банк реконструкції і розвитку та ін.); органи регіонального або двостороннього співробітництва з країнами «третього світу» та Східної Європи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність сучасної міжнародної організації	\|	Правові норми, пов’язані

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.