Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Поняттєво-термінологічні проблеми сучасної дидактики.

Об’єкт і предмет сучасної дидактики.

Розрізнення об’єкта і предмета дидактики дає змогу правильно обґрунтувати її фундаментальні проблеми, оптимально організувати практику навчання в різних освітньо-виховних системах. Тому для визначення предмета загальної дидактики необхідно враховувати її функції.

В педагогіці є кілька підходів до такого визначення. Наприклад, предмет дидактики – це:

· навчання як засіб освіти та виховання;

· закономірності та принципи навчання, його цілі, наукові підвалини його змісту;

· взаємодія викладання й учіння в їх єдності;

· не тільки власне процес викладання й учіння, але й умови, необхідні для його здійснення (зміст, організація, засоби), а також різні порівняно стійкі результати виконання цих умов.

Український педагог М.М.Фіцула предметом дидактики вважає:

1) визначення мети і завдань навчання, без чого неможливе повноцінне навчання;

2) окреслення змісту освіти відповідно до вимог суспільства;

3) виявлення закономірностей процесу навчання на основі його аналізу, спеціальної пошуково-експериментальної роботи;

4) обґрунтування принципів і правил навчання на основі виявлених його закономірностей;

5) вироблення організаційних форм, методів і прийомів навчання;

6) забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання.

Польський учений – дидакт Ч.Купісевич дає таке визначення: “Предметом дослідження загальної дидактики є процес викладання й учіння разом із факторами, що його породжують, умовами, в яких він протікає, а також результати, до яких він призводить”. До навчальної діяльності він відносить також самоосвіту.

Правомірно стверджувати, що об’єктом загальної дидактики як педагогічної науки є навчання у всьому його обсязі. Предметом її є система відношень:

· суб’єкт викладання – суб’єкт учіння;

· суб’єкт учіння – навчальний матеріал;

· взаємовідношення між суб’єктами учіння;

· основні закономірності між усіма компонентами навчального процесу.

Різноманіття цих відношень становить сутність навчального процесу. Безумовно, серед них найголовнішим є союз викладання і учіння, тобто взаємини учителя й учня.

Правильне розуміння та обґрунтування фундаментальних категорій загальної дидактики “навчання”, “процес навчання”, “навчальний процес”, “дидактичний процес” сприяє науковому визначенню її предмета.

Ч.Купісевич уникає вживання таких понять і використовує дидактичну категорію “процес викладання й учіння”.

Основні напрями розв’язання поняттєво-термінологічних проблем досить повно розкриті в роботах І.М.Кантора, В.М.Полонського та інших учених.

Про складність дидактичної категорії “навчання” свідчать різні підходи авторів до його визначення.

Наприклад, дефініції С.П.Баранова: навчання – це штучно організована пізнавальна діяльність з метою прискорення індивідуального психічного розвитку й оволодіння пізнаними закономірностями оточуючого світу; П.І.Сікорського: навчання – це така суб’єктна педагогічна взаємодія, яка забезпечує виховання, саморозвиток і розвиток взаємодіючих суб’єктів, засвоєння ними необхідних знань, навичок і вмінь, методів пізнання навколишнього середовища; М.Д.Ярмаченка: навчання – ще вужча, ніж освіта, категорія. Це педагогічний процес, в ході якого учні під керівництвом спеціально підготовлених людей (учителів, вихователів, інструкторів, у вищих навчальних закладах - викладачів) опановують знання, оволодівають уміннями й навичками. Процес навчання завжди двосторонній. Він охоплює діяльність учителя (викладання) і діяльність учня чи студента (навчання); С.У.Гончаренко: навчання – цілеспрямований процес передавання і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини. Навчання – процес двосторонній: діяльність учня – учіння і діяльність учителя –викладання.

Цікавим є те, що більшість авторів під час визначення “навчання” використовують філософічне поняття “процес”, тобто навчання має процесуальний характер і не може існувати без нього.

Отже, навчання – це планомірна, організована, спільна і двостороння діяльність учителів і учнів, спрямована на свідоме, міцне і глибоке опанування останніми системами знань, навичок і вмінь, процес, під час якого набувається загальна освіта, формується і розвивається особистість учня, його світогляд, засвоюється досвід людства і професійної діяльності.

І.П.Підласий виділяє такі ознаки навчання: 1) двосторонній характер; 2) спільна діяльність учителів і учнів; 3) керівництво з боку вчителя; 4) спеціальна планомірна організація й управління; 5) цілісність і єдність; 6) відповідність закономірностям вікового розвитку учнів; 7) управління розвитком і вихованням учнів.

Дидактична категорія “процес навчання” охоплює різноманітні підпорядковані загальній меті пари актів викладання й учіння (дії учителів і учня) та їх сукупність.

“Процес навчання– специфічна форма пізнання об’єктивної дійсності, оволодіння суспільно-історичним досвідом людства; двосторонній процес взаємопов’язаних діяльностей учителя (діяльності викладання й діяльності з організації й управління навчальною діяльністю учня) і діяльності учнів (учіння), спрямований на оволодіння учнями системою знань з основ наук, вмінь і навичок їх практичного застосування, розвиток творчих здібностей учнів”.

Загальна дидактика обіймає всю діяльність педагогів, яку називають викладанням, і навчально-пізнавальну діяльність учнів, яку визначають як учіння. Ця активна, цілеспрямована і змістовна взаємодія учителів і учнів визначається як процес, навчання, під час якого останні засвоюють певну сукупність знань, формують необхідні практичні навички та вміння, всебічно розвивають свої інтелектуальні та фізичні здібності і кваліфікацію, формують і розвивають свою особистість.

Має бути тісний та плідний союз між викладанням і учінням, інакше процес навчання практично не виконуватиме своїх суспільних функцій та не досягне мети. Процес навчання є центральним елементом навчального процесу.

“Навчальний процес –це система організації навчально-виховної діяльності, в основі якої – органічна єдність і взаємозв’язок викладання й учіння; спрямована на досягнення цілей навчання й виховання”.

Основні ознаки навчального процесу – це системність, гуманність, демократичність, особистісна спрямованість, цілісність, комплексність, планомірність, націленість на конкретний результат, тривалість, організованість. Центральними його постатями виступають суб’єкти навчання (педагог і учень), між якими повинні існувати суб’єкт - суб’єктивні взаємини. П.І.Сікорський підкреслює: “Навчання ми розглядаємо як процес суб’єктивної взаємодії”.

Загальними поняттями та категоріями дидактики як педагогічної науки є: “мета навчання”, “викладання”, “суб’єкт викладання”, “учіння”, “суб’єкт учіння”, “освіта”, “зміст навчання”, “навчальний план”, “навчальна програма”, “навчальна дисципліна”, “підручник”, “навчальний посібник”, “навчальний матеріал”, “навчальна ситуація”, “метод навчання”, “самоосвіта”. Розглянемо деякі з них.

Викладання – це діяльність тих, хто навчає, а учіння – це діяльність тих, хто навчається. “Викладання – діяльність учителя в процесі навчання. Воно полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організація спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою учнів по засвоєнню, закріпленню й застосуванню знань, у перевірці якості знань, умінь і навичок”.

Роль суб’єкта викладання в дидактичному процесі є надзвичайно великою і різноплановою. І.А.Зязюн підкреслює, що “освіта неможлива без учителя, з іменем якого пов’язані перемоги і поразки. Він завжди уособлював у собі мудрість суспільної свідомості і мав непересічний вплив на все суспільство. Він завжди був громадянином і професіоналом, він завжди був наставником, поводирем у майбутнє”.

Проблема учіння, на думку С.У.Гончаренка, є “найбільш складною і найменш опрацьованою. Вона полягає в організації ефективності мислительної діяльності самого учня з метою розвитку, формування необхідної суми знань, умінь і навичок, вироблення сучасної наукової картини світу”.

Учіння – це система навчально-пізнавальних дій учнів, спрямованих на опанування знаннями, навичками та вміннями їх застосування у професійній діяльності, формування особистості громадянина України.

Передумови навчальної діяльності учнів є наявність:

· мети, що стимулює учня до цілеспрямованої змістовної навчально-пізнавальної діяльності;

· мотивації до навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності;

· соціальної та морально-психічної готовності до майбутньої професійної діяльності;

· самостійності та активності учнів у навчально-пізнавальній діяльності, зосередженості на опануванні професійної майстерності.

І.А.Зязюн виокремлює такі основні компоненти процесу учіння:

· суб’єкт учіння – індивід, який навчається, здобуває знання;

· об’єкт, на який спрямовується активність суб’єкта – знання, які належить опанувати суб’єкту;

· знання, опановані суб’єктом в результаті учіння.

Поняття “освіта” в контексті гуманістичної парадигми переживає суттєву трансформацію. Освіта є складовою виховання, але дещо вужчою категорією. Під нею розуміють усе те, що сприяє формуванню світогляду особистості, її професійних знань, навичок і вмінь. Сюди входить здобуття спеціально запланованої певної суми знань та їх систематизацію. Освіта – сукупність знань, умінь, навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил та практичної підготовки, що досяга гається в результаті цілеспрямованої навчально-виховної роботи.

Відповідно, в теорії навчання поняття “освіта” має вживатися в трьох значеннях:

1) як процес інтелектуальної підготовки особистості учня до умов життя в суспільстві шляхом засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі навичок, вмінь і світогляду: “Під освітою розуміється процес входження людини в життя суспільства, в цілісній світ живої і “неживої” природи”;

2) як результат процесу навчання та рівень досягнення освіченості, сформованості навичок і вмінь: “…Кінцевий підсумок освіти – внутрішній стан людини на рівні потреби пізнавати нове, здобувати знання, виробляти матеріальні і духовні цінності і допомагати ближньому, бути добротворцем”;

3) як сукупність навчально-виховних настанов. У цьому аспекті, на думку І.Д.Беха, особливе значення має “категорія ставлення” в конспекті розвитку образу “Я” особистості. Ця категорія є ключовою для формування й розвитку особистості учня в педагогічному процесі, оскільки за його допомогою розкривається становлення смислового зв’язку, єдність навчально-пізнавальної та професійної діяльності особистості учня, позитивна спрямованість його ціннісних орієнтацій.

Навчальний план – державний документ, який визначає перелік навчальних предметів, що вивчаються в конкретних освітньо-виховних системах, послідовність їх вивчення та кількість годин, що відводяться на вивчення кожного з них за роками навчання, а також тижневу кількість годин. Він враховує додаткові години на індивідуальні і групові заняття, курси за вибором, факультативи. Як правило, такі плани розробляються і затверджуються Міністерством освіти і науки України. На основі навчального плану складаються навчальні програми з усіх предметів.

Навчальна програма – це документ, що визначає зміст навчання, систему знань, навичок і вмінь, які мають опанувати учні в навчальному процесі з кожного предмета, а також зміст розділів і тем та розподіл їх за роками навчання.

Вона складається з таких розділів:

1) пояснювальної записки, де викладено цілі навчання з даного навчального предмета, ознаки процесу (організація навчання кожного класу);

2) змісту навчального матеріалу, поділеного на розділи та теми із зазначеною кількістю годин на кожну;

3) обсягу знань, навичок і вмінь з даної навчальної дисципліни для учнів кожного класу;

4) переліку унаочнень і літератури для учнів і методичної літератури для вчителів;

5) критеріїв оцінювання знань, навичок і вмінь з кожного виду роботи.

Навчальна дисципліна – це науково обґрунтована система знань, навичок і вмінь, яку відібрано для вивчення в різноманітних освітньо-виховних системах. Конкретний перелік і взаємозв’язки предметів визначаються навчальними планами, структурологічними схемами підготовки відповідних фахівців.

Підручник – основна навчальна книга, яка складається згідно з навчальною програмою. Він повинен бути водночас стабільним, тобто мати основу, і мобільним – таким, що забезпечує можливість уведення нових знань без порушення основної конструкції. Для школярів він має бути по можливості цікавим, коротким, доступним, добре ілюстрованим, естетично оформленим.

Навчальний посібник – книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та додаткові відомості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Визначення ефективності природоохоронних заходів.	\|	Основні тенденції національної системи освіти та завдання дидактики.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.