Процесуальні права та обов’язки сторін.

Права та обов’язки сторін визначено ст. 22 ГПК України, згідно з якою сторони користуються рівними процесуальними правами, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому ГПК України порядку, а також користуватися іншими процесуальними права, наданими їм ГПК України.

Сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Окрім загальних прав (спільних для сторін), сторони мають і специфічні права, зокрема, позивач має право до прийняття рішення у справі змінити предмет або підставу позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Сторони наділяються процесуальними правами та обов'язками з метою надання їм процесуальних засобів, завдяки використанню яких досягається змагальність судового процесу. Прокурор і треті особи користуються правами сторони з обмеженнями, викладеними у відповідних статтях ГПК України, які визначають їхнє процесуальне становище.

Викладені права та обов'язки виникають з моменту набуття стороною відповідного процесуального статусу. Права позивача виникають з моменту подання позову до господарського суду, права відповідача - з моменту пред'явлення до нього позову, третіх осіб - з моменту залучення чи допуску до участі у справі.

Сторони мають однакові процесуальні права і рівною мірою ними користуються, що є реалізацією принципу рівності, викладеному у ст. 4² ГПК України.

Деякі з цих прав (подавати докази, заявляти клопотання) можуть бути реалізовані через подання відповідних документів до суду до порушення провадження у справі.

Порядок ознайомлення з матеріалами справи регулюється Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року. N 28. Відповідно до цієї Інструкції справа для ознайомлення представнику сторони видається з дозволу судді, у провадженні якого вона знаходиться, у разі його відсутності - за резолюцією голови суду, заступника голови суду. Справа видається для ознайомлення після перевірки посвідчення і повноважень представника сторони у справі. Не допускається видача справи для ознайомлення особі, яка не має належних повноважень представника сторони у справі. Ознайомлення зі справою здійснюється в службовому приміщенні, в присутності працівника суду, який безпосередньо отримує справу і несе відповідальність за її збереження. За можливості представникові сторони у справі надається допомога у виготовленні копій документів.

Відповідно до ст. 4⁷ ГПК не допускається ознайомлення й копіювання документа, в якому викладено окрему думку судді.

У п. 18 інформаційного листа від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" Вищий господарський суд України на запитання, чи зобов'язаний господарський суд на вимогу заявника надавати йому копії документів зі справи на підставі Закону України "Про доступ до судових рішень", відповів, що згідно зі статтею 1 Закону України "Про доступ до судових рішень" ним регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції. Отже, на видачу копій будь-яких інших, крім зазначених, документів, що наявні в матеріалах справи, приписи названого Закону не поширюються.

Сторони зобов'язані:

добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами;

виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони;

вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Добросовісність користування процесуальними правами слід розглядати таким чином, що особи, які беруть участь у справі, не повинні зловживати наданими їм правами.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке здійснюється управненою особою при реалізації нею належного їй права, пов'язане з використанням заборонених конкретних форм у межах дозволеного йому законом загального типу поведінки.

Обов'язки осіб, які беруть у справі, встановлено у відповідних статтях ГПК України.

За невиконання обов'язків як установлених ГПК України, так і покладених на сторони господарським судом, господарський суд може застосувати до них заходи процесуальної відповідальності.

Зокрема відповідно до ст. 83 ГПК господарський суд має право: стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Існує обсяг прав, які належать тільки позивачу. Вони певним чином визначають диспозитивність господарського процесу.

Диспозитивність – це можливість суб'єктів самостійно впорядковувати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд. Диспозитивність означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються здебільшого за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі:

змінити підставу або предмет позову;

збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК в цій частині;

відмовитись від позову;

зменшити розмір позовних вимог.

Ці процесуальні права можливо реалізувати лише до прийняття рішення, тобто в суді першої інстанції. Зазначені права можуть бути використані позивачем також під час нового розгляду справи у першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд суду першої інстанції.

Норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції. Це повною мірою стосується прав позивача, передбачених частиною четвертою статті 22 ГПК України.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 ЦК україни та в ст.. 20 ГК України.

Під способами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. У п. 2 інформаційного листа від 02.06.2006 р. N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" Вищий господарський суд України на запитання, чи можлива з огляду на приписи частини четвертої статті 22 ГПК одночасна зміна підстав і предмета позову, відповів, що за змістом зазначеної норми ГПК зміна позивачем підстав і предмета позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива.

Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).

Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару тощо).

Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві - така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК України) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві, наприклад, якщо позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу.

Позивач має право заявити про зміну предмета чи підстав позову безпосередньо в засіданні суду. При цьому повинні бути дотримані права відповідача стосовно надання пояснень чи заперечень щодо зміненого предмета чи підстав позову.

Однак, зміна в рішенні господарського суду предмета, підстав позову за заявою позивача, зробленою безпосередньо в засіданні суду, допустима лише, якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета, підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні.

Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі. У зв'язку з висуненням позивачем додаткових, змінених чи нових вимог до відповідача останній вправі вимагати відкладення розгляду справи для подання відповідних доказів.

Відмова від позову можлива повністю або частково. Відмова від позову повністю має місце, коли заявлено одну вимогу, або, якщо заявлено кілька вимог, позивач відмовився від усіх вимог. Відмова від позову частково можлива у випадку, коли заявлено кілька вимог, і позивач відмовився не від усіх заявлених вимог. Якщо позивач відмовився від позову, провадження у справі припиняється повністю або в частині вимог, щодо яких заявлено про відмову. Після цього позивач не вправі знову заявляти вимогу, від якої він відмовився.

На відміну від цього, у випадку якщо позивач заявив про зменшення розміру позовних вимог, він не позбавлений права до прийняття рішення у справі знову збільшити розмір позовних вимог.

Відповідно до ст. 78 ГПК України заяви позивача про відмову від позову, про визнання позову відповідачем повинні бути подані в письмовій формі. Щодо форми заяви про зміну підстав чи предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог ГПК України не визначає форми (усної чи письмової), в якій ці заяви викладаються. Виходячи з того, що позовна заява повинна бути оформлена письмово, а зазначені дії означають зміну елементів позову, можна дійти висновку, що заяви про зміну підстав чи предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог мають подаватись у письмовій формі. Письмова форма забезпечить можливість реалізації відповідачем певних процесуальних засобів захисту своїх прав: надання відзиву, подання зустрічного позову тощо.

Відповідачу надано право під час розгляду справи в господарському суді будь-якої інстанції визнати позов повністю або частково. Стаття 78 ГПК України встановлює, що заява про визнання позову відповідачем повинна бути подана в письмовій формі.

Право позивача на відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог, право відповідача на визнання позову є обмеженим, оскільки реалізується цими особами під контролем господарського суду. Згідно з зазначеною нормою господарський суд не приймає відмови позивача від позову, зменшення ним розміру позовних вимог, визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права інших осіб.

Отже, принцип диспозитивності не є беззастережним, оскільки ця норма передбачає активну роль суду, який зобов'язаний перешкодити діям сторін, які порушують законодавство і права інших осіб.

Крім того, перевірка відповідності дій сторін закону та відсутності порушення прав інших осіб є не правом, а обов'язком суду, тобто суд зобов'язаний відмовити в задоволенні відповідних заяв і клопотань сторін. Якщо суд установить, що реалізація права позивача на відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог, права відповідача на визнання позову призводить до порушення закону та прав інших осіб, він зобов'язаний відмовити в реалізації цих прав і розглянути справу по суті.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сторони в судовому господарському процесі.	\|	Участь у справі кількох позивачів і відповідачів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.