Сторони в судовому господарському процесі.

Основними учасниками судового господарського процесу є сторони. Саме наявність двох сторін, між якими виник спір щодо оспорюваного чи порушеного права, є характерною і визначальною ознакою судового провадження. Важливою ознакою сторін є юридична зацікавленість. Так, відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Але законодавець не визначає, в чому може полягати цей інтерес. Досліджуючи категорію інтересу в праві, багато авторів доходять висновку про існування матеріально-правового інтересу і обумовленого ним процесуального інтересу, які у своїй єдності і визначають юридичну заінтересованість особи в процесі.

Юридичну зацікавленість у процесі має не лише позивач, для якого вона полягає в отриманні того блага, яке принесе йому рішення господарського суду про задоволення позову (матеріально-правовий інтерес) і у винесенні господарським судом відповідного рішення про задоволення позову (процесуальний інтерес). Так само юридичну заінтересованість, але протилежну за змістом, має відповідач, для якого матеріально-правовий інтерес полягає у встановленні рішенням господарського суду відсутності будь-яких правових обов’язків перед позивачем, а процесуальний – у винесенні господарським судом рішення про відмову в позові. Стосовно правосуддя з господарських відносин юридичну заінтересованість підприємств та організацій необхідно розглядати як об’єктивно існуюче явище, яке виражається в такому відношенні, за яким права й обов’язки сторін знаходяться в залежності від рішення господарського суду. Саме в поширенні дії рішення господарського суду на права й обов’язки сторін і полягає сутність юридичної заінтересованості.

Господарське процесуальне законодавство визначає, хто може бути сторонами в процесі. Позивачами та відповідачами можуть бути підприємства і організації, зазначені в ст. 1 ГПК України. Це підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Позивачами в судовому господарському процесі є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушуваного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами в господарському судовому процесі є підприємства та організації, фізичні особи - підприємці, яким пред’явлено позовну вимогу.

Поняття "сторона", охоплює позивача і відповідача. Категорія позивачів і відповідачів застосовується лише в позовному провадженні. Сторони, відповідно до ст. 18 ГПК, є однією з категорій учасників судового процесу.

Сторони – це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Сторонами в господарському процесі є учасники спірного матеріального правовідношення.

Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник).

Аналізуючи ст.1 ГПК України, можна зробити висновок, що позивачами та відповідачами можуть бути:

а) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні);

б) громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності;

в) державні та інші органи;

г) фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Сторони повинні мати господарську процесуальну правоздатність і господарську процесуальну дієздатність.

Господарська процесуальна правоздатність визначається як здатність мати процесуальні права та нести обов'язки сторони, третьої особи, заявника. Господарською процесуальною правоздатністю володіють усі фізичні та юридичні особи на підставі їхнього права на судовий захист у господарському суді своїх прав і законних інтересів. У цьому виражається нерозривний процесуальний зв'язок між процесуальною правоздатністю і здатністю мати матеріальні права та обов'язки. Особа наділяється процесуальною правоздатністю з метою захисту матеріальних прав і інтересів. Правоздатність у матеріальному праві - це здатність мати відповідні матеріальні права і нести обов'язки, а процесуальна правоздатність - це можливість бути в господарському суді стороною, третьою особою, заявником.

Оскільки господарська процесуальна правоздатність тісно пов'язана з матеріально-правовою правоздатністю і з матеріальним правом, яке підлягає захисту, вона виникає одночасно з виникненням здатності мати матеріальні права.

Господарська процесуальна дієздатність визначається як здатність особи своїми діями здійснювати процесуальні права та нести обов'язки в господарському суді.

Для юридичних осіб обсяг процесуальної правоздатності й процесуальної дієздатності збігається, оскільки процесуальна правоздатність і процесуальна дієздатність юридичної особи виникають одночасно з моменту державної реєстрації юридичної особи.

Окремо слід розглянути питання щодо господарської процесуальної правоздатності та дієздатності філій і представництв.

Стаття 55 ГК України визнає суб'єктами господарювання учасників господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючі господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 64 ГК України функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону. Отож, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи наділяються певною господарською компетенцією. Втім, не маючи статусу юридичної особи, такі підрозділи не наділяються самостійною господарською процесуальною правоздатністю та дієздатністю.

Водночас слід ураховувати рекомендації, викладені в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 28.07.94 р. N 02-5/492 "Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб". Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь.

Якщо позов поданий до юридичної особи в господарський суд за місцезнаходженням відособленого підрозділу, якому надане право здійснювати від імені юридичної сторони повноваження сторони зі справи, господарський суд розглядає спір по суті. У разі відсутності таких повноважень позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю в господарський суд за місцезнаходженням юридичної особи.

Іноземні особи мають таку ж процесуальну правоздатність, як і особи України, оскільки відповідно до ст. 123 ГПК мають право звертатися до господарських судів України і користуватися процесуальними правами нарівні з фізичними та юридичними особами України. Водночас, законодавство України може встановлювати відповідні обмеження щодо іноземних осіб тих держав, у яких допускаються спеціальні обмеження прав фізичних або юридичних осіб України.

Згідно зі ст. 74 Закону України "Про міжнародне приватне право" процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України. Водночас, на вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити оформлений з урахуванням статті 13 цього Закону документ, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо). Стаття 13 Закону встановлює, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Слід мати на увазі, що Україна приєдналася до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаазька конвенція 1961 р.) згідно з Законом України "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів".

Таким чином, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, а відповідачами є особи, до яких пред'явлено позовну вимогу ( ст. 1 ГПК України).

Набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а лише з фактом пред'явлення позову до особи. Тому навіть у випадку заміни первісного відповідача належним відповідачем первісний відповідач не позбавляється прав і обов'язків відповідача, зокрема, має право на оскарження судового акта.

Іноземна держава може бути відповідачем у господарському суді з урахуванням її судового імунітету. Відповідно до ст. 125 ГПК подання до господарського суду позову до іноземної держави, залучення її до участі у справі як третьої особи, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать іноземній державі і знаходяться на території України, а також застосування щодо неї інших заходів забезпечення позову, звернення стягнення на майно іноземної держави в порядку примусового виконання судового рішення господарського суду допускається лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено законами України або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Що ж до міжнародних організацій, то їх судовий імунітет визначається законодавством України і міжнародними договорами України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суддя, відвід судді господарського суду.	\|	Процесуальні права та обов’язки сторін.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.