• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Друге питання. Суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність) як обов’язкова ознака об’єктивної сторони.

Поведение человека во внешнем мире проявляется в виде деяния. Никто не подлежит наказанию за свои мысли без их воплощения в жизнь.

Остальные признаки объективной стороны ничто другое как дальнейшая конкретизация определенных свойств деяния.

Деяние как признак объективной стороны содержит ответ на вопрос: «Что вредное делается объекту, находящемуся под охраной уголовного закона?»

Термін «діяння» вживається в КК, теорії і судовій практиці в подвійному значенні:

а) у статті 11 за допомогою цього терміна визначається поняття злочину, що, таким чином, охоплює всі ознаки, властиві злочину, тобто вживається як синонім терміна «злочин»,

б) термін «діяння» застосовується тільки для характеристики однієї з ознак об'єктивної сторони, тобто дії або бездіяльності.

При аналізі цієї ознаки складу злочину має йтися саме про друге значен­ня терміна «діяння».

Діяння є обов'язковою ознакою кожного складу злочину Стат­тя 2 встановлює, що підставою кримінальної відповідальності є вчи­нення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад зло­чину, передбаченого кодексом Формами вираження такого діяння згідно зі ст 11 є дія або бездіяльність.

Поняття «діяння» визначається такою сукупністю ознак діяння повинне бути:

- суспільно небезпечним

- протиправним,

- конкретним

- свідомим

- вольовим актом поведінки людини.

Суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що ді­яння, яке визнається злочином, спричиняє істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди.

Протиправність як ознака діяння згідно зі ст. 11 означає, що злочином визнається тільки те діяння, що передбачене криміналь­ним законом. Тому для наявності об'єктивної сторони злочину не­обхідно, щоб діяння (дія або бездіяльність) було зазначено в диспо­зиції конкретної статті Особливої частини КК, тобто заборонено кри­мінальним законом під загрозою покарання.

Діяння завжди має конкретний характер. Воно являє собою конкретний акт поведінки людини, що відбувається у певній обста­новці, місці і часі і завжди виявляється в конкретній дії чи бездіяль­ності.

Діяння — це свідомий акт поведінки людини, який завжди є наслідком пізнавальної діяльності, відображенням у свідомості лю­дини об'єктивного світу. Тому не є діянням у кримінально-правовому значенні такі рухи тіла, що не контролюються свідомістю, навіть якби наслідки таких рухів були б суспільне небезпечними.

Суспільна небезпечне діяння, як ознака об'єктивної сторони складу злочину, має бути вольовим, тобто проявом волі особи. Діяння, в якому немає прояву волі, вчинене, наприклад, внаслідок нездолан­ної сили, фізичного примуса тощо, не може утворити об'єктивну сторону складу злочину.

Деяние предполагает две формы преступного поведения – активную (действие) и пассивную (бездействие). Большинство преступлений совершается путем действия.

За своїми об’єктивними властивостями будь-який злочин є суспільно небезпечне діяння, тобто дія чи бездіяльність.

Переважна більшість злочинів скоюються шляхом дії.

Наприклад, бандитизм (ст. 257 КК ), зґвалтування (ст. 152 КК ), хуліганство (ст.296 КК) тощо.

Деякі злочини скоюються шляхом бездіяльності.

Наприклад, залишення в небезпеці (ст.135 КК), ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК) та ін.

Об’єктивна сторона певних складів злочину може скоюватись як шляхом дії, так – і бездіяльності.

До таких злочинів належать:

- розголошення державної таємниці (ст.328 КК),

- порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст.286 КК) та ін.

Дія – це активний, вольовий, свідомий акт зовнішньої поведінки суб’єкта, який відображається у скоєнні суспільно небезпечного посягання, визначеного кримінальним законом.

Така дія, безумовно, є не тільки суспільно небезпечною, а й протиправною, оскільки її здійснення карається кримінально-правовою нормою, тобто конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України.

Бездіяльність – це суспільно небезпечна пасивна поведінка особи (суб’єкта), тобто невиконання дій, які особа повинна була і могла вчинити, чи не попередила настання суспільно небезпечних наслідків, які була зобов’язана і могла попередити.

У кримінальному праві бездіяльність може бути злочинною тільки тоді, коли на особу покладено обов’язок у певній ситуації діяти певним способом.

Так мати повинна годувати свою новонароджену дитину, лікар зобов’язаний лікувати хворого, працівники міліції – припиняти злочинні дії. Бездіяльність у всіх цих випадках, якщо особа мала реальну можливість діяти відповідно до своїх обов’язків, і утворює форму злочинної поведінки людини.

Таким чином, кримінальна відповідальність за злочинну бездія­льність настає лише за таких умов:

а) на особу був покладений спеціальний обов'язок вчинити ак­тивні дії, якими було б відвернене настання суспільне небезпечно­го наслідку,

б) у особи була реальна можливість у даній конкретній ситуації вчинити відповідні активні дії і запобігти заподіянню суспільне не­безпечних наслідків

Дія чи бездіяльність є вчинком, який виражає волю особи. Саме вольова дія (бездіяльність) людини завжди свідчить про наявність певних цілей у її свідомості, які і визначають напрям її волі, яка втілюється в тому чи іншому вчинкові. Тобто можна стверджувати, злочинна поведінка, як і всяка діяльність людини, - це завжди єдність психічного і фізичного. А через це рефлекторні і імпульсні рухи людини, які не усвідомлюються, не спрямовуються її волею, не розцінюються як прояв злочинної поведінки, якщо цими рухами навіть завдано шкоди.

Наприклад, під час різкої зупинки тролейбусу гр. К. для збереження рівноваги рефлекторно замахнув рукою і, падаючи, потягнув за собою іншого громадянина, який через це отримав травму, тому відповідальність гр. К. виключається через відсутність кримінально-правової дії і вини.

Злочинне діяння, як зазначалось, є вольовою поведінкою, здійснюваною під контролем свідомості, тому діяння особи, не здатної усвідомити суспільну небезпечність скоєного і проявити свою волю не є злочином. Через це діяння неосудної особи чи малолітньої не розцінюється як злочин, навіть якщо цими діяннями і завдано істотної шкоди.

Трапляються ситуації, коли у вчинених особою дії або без­діяльності н воля не виявляється, а тому психофізична єдність діяння відсутня. У таких випадках через наявність певних обставин вчинене діяння (дія чи бездіяльність), в якому відсутній прояв волі самого діяча, втрачає свій кримінально-правовий характер. Отже, тут від­сутнє і саме діяння (дія чи бездіяльність) як ознака об'єктивної сто­рони злочину До таких обставин належать:

1) непереборна сила,

2) непереборнийфізичний примус (насильство),

3) психічний примус, що відповідає вимогам крайньої необхід­ності

Під непереборною силою слід розуміти таку дію сил природи, механізмів, устаткувань, людей, звірів, інших об’єктивних факторів, через які особа позбавляється можливості діяти як належить у відповідності зі своєю волею і свідомістю (хвороба, стихійне лихо тощо).

Наприклад, немає складу відхилення від призову на строкову військову службу, якщо призовник не з’явився у зазначений термін на призовний пункт внаслідок тяжкої хвороби або через порушення нормального руху транспорту.

Фізичний примус – це, так би мовити, один із різновидів непереборної сили. Під фізичним примусом розуміють фізичну дію на особу. Це можуть бути: побої, зв’язування, тортури, мордування, позбавлення волі й подібні дії, мета яких – примусити особу скоїти злочин.

Немає складу злочину, який передбачає відповідальність за порушення обов’язків щодо охорони майна, якщо сторож комори був побитий і зав’язаний злочинцями, тому й не чинив їм опору. Немає складу пошкодження чужого майна в діях особи, яку навмисно штовхнули, щоб вона, падаючи, пошкодила це майно. У кожному конкретному випадку, коли йдеться про фізичний примус, необхідно встановити, що такий примус за деяких конкретних обставин справді був непереборним.

Так, якщо особа, яка охороняла об’єкт, була зв’язана злочинцями і на цьому об’єкті вчинено диверсію, то охоронець не може бути притягнутий до відповідальності, бо він був примушений до невиконання професійного обов’язку. Треба уяснити. Що для того, аби фізичний примус виключав кримінальну відповідальність, необхідно, щоб скоєне особою в результаті фізичного примусу не було виразом волі цієї особи. Через це, якщо, наприклад, особа скоїла якесь діяння під впливом побоїв, то це не може звільнити її від кримінальної відповідальності. Ця обставина розцінюється судом як така, що пом’якшує покарання, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 66 КК України.

Дещо інакше вирішується питання при психічному примусі, в результаті якого особа може скоїти злочинне діяння. Вчинення злочинного діяння під впливом психічного примусу, який виражається в погрозі вбивством, завданні тілесних ушкоджень, знищенні майна, шантажі й подібних діях не виключає, як правило, відповідальності особи, що вчинила злочинні дії під впливом цього примусу, оскільки тут є реальна можливість не виконувати дії, до яких примушують. Так, якщо службова особа під загрозою видає явно неправдивий документ, то вона не звільняється від кримінальної відповідальності за службове підроблення (ст. 366 КК), бо у неї була можливість утриматися від вчинення злочину. Однак споєння злочину під загрозою буде розцінено судом як пом’якшуюча обставина.

Кримінальна відповідальність за дію чи бездіяльність, вчинені під впливом психічного примусу, може бути виключена лише тоді, коли буде визнано, що їх вчинено в стані крайньої необхідності, з метою захисту більш важливих інтересів (ст. 39, ч. 2 ст. 40 КК). Наприклад касир не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за розтрату грошей, коли він їх віддав під загрозою негайної смерті. Шофер, який доставив злочинців, що погрожували йому негайною смертю, до місця вчинення розбійного нападу, також не буде притягнутий до кримінальної відповідальності.

ВИСНОВОК:

Суспільно небезпечне діяння є обов’язковою, стержньовою ознакою по відношенню до інших ознак об’єктивної сторони. Без суспільно небезпечного діяння нема злочину.

Поняття «діяння» містить у собі дві форми поведінки особи, що вчиняє злочин, - дію та бездіяльність.

Переважна більшість злочинів вчиняється дією.

Третє питання. Факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину.

Суспільно небезпечні наслідки.

Найважливіша соціальна властивість злочину — його суспільна небезпечність полягає в тому, що діяння (дія або бездіяльність) посягає на суспільні відносини, охоронювані кримінальним законом, викликає в них певні негативні зміни (шкода, збиток).

Суспільне небезпечні наслідки, залежно від характеру і обсягу шкоди, заподіяної діянням об'єкту, можуть бути поділені на наслідки у вигляді реальної шкоди і наслідки у виді створення загрози (небез­пеки) заподіяння шкоди.

Суспільна небезпечність заключається у завданні чи можливості завдання істотної шкоди об’єктам, який охороняються законом. Саме характер і розмір шкоди в першу чергу визначають ступінь суспільної небезпеки злочину. Шкода, яка завдається чиможе бути завдана злочином, у кримінальному праві називається злочинним чи суспільно небезпечним наслідком.

Таким чином,суспільно небезпечні наслідки або злочинні насліди можна визначи­ти як шкоду (збиток), що заподіюється злочинним діянням суспіль­ним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або як реа­льну небезпеку (загрозу) заподіяння такої шкоди.

Злочин тому і є суспільно небезпечним діянням, що він неминуче завдає ті чи інші шкідливі наслідки. Але, як зазначалося, при конструюванні складів злочину наслідкам відводиться не одне і те саме місце. В одних випадках наслідки включаються до необхідних елементів складу, в інших – опиняються за його межами.

Наслідки злочину можуть бути поділені на дві великі групи:

- наслідки матеріального характеру;

- наслідки нематеріального характеру.

До матеріальних наслідків належать два різновиди наслідків.

Перш за все це наслідки фізичного характеру.

Наприклад, до такого виду наслідків можна віднести тілесні ушкодження різної ступені тяжкості (статті 121-125), смерть людини при вбивстві (статті 115-119).

По-друге, до матеріальних наслідків відноситься майнова шкода.

Наприклад, у злочинах проти власності, у деяких господарчих злочинах.

Причому наслідки майнового характеру можуть виражатися у:

- позитивній шкоді;

- в упущеній вигоді (неодержані доходи).

Позитивна майнова шкода полягає у тому, що майно, яке перебувало у власності чи володінні потерпілого, протиправно вилучається чи знищується або ж пошкоджується, наприклад при вчиненні крадіжки або грабежу (статті 185, 186), умисному чи необережному знищенні або пошкодженні чужого майна (статті 194, 196).

У разі упущеної вигоди потерпілий не отримує тієї майнової вигоди, яку він мав право отримати за законом, угодою на іншій правовій підставі. Наприклад, цей різновид майнової шкоди має місце при заподіянні майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192), ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212).

Нематеріальними наслідками є негативні зміни в об’єкті посягання, які поєднанні з порушенням інтересів учасників суспільних відносин та мають нематеріальний характер.

Це може бути шкода політичним інтересам (злочини проти основ національної безпеки України), соціальним (злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина, організаційним (злочини у сфері службової діяльності, злочини проти правосуддя та деякі інші).

У теорії кримінального права виділяють ще декілька критеріїв класифікації суспільно небезпечних наслідків.

Так, залежно від виду безпосереднього об’єкта наслідки можуть бути поділені на основні і додаткові. У той же час додаткові наслідки можуть бути вказані як обов’язкові, тобто такі, які мають місце завжди, у всіх випадках при вчиненні злочину, наприклад, фізична шкода при кваліфікованому грабежі (ч. 2 ст. 186), та як факультативні, що можуть мати місце, але можуть бути і відсутніми при вчиненні злочину, наприклад, шкода особі чи власності при вчиненні хуліганства.

Залежно від законодавчого прийому опису злочинних наслідків у складі злочину, можна виділити вказівку на один (єдиний) наслідок, що має кримінально-правове значення (наприклад, при конструюванні складу крадіжки (ст. 185), умисного вбивства (ст. 115), та вказівку на два і більше можливих (альтернативних) наслідків, що виступають обов’язковою ознакою складу злочину (наприклад, у кваліфікованому складі умисного пошкодження або знищення майна (ст. 194).

Залежно від конкретизації злочинних наслідків у диспозиції статті Особливої частини КК, можна виділити конкретно визначені наслідки, наприклад, смерть потерпілого при умисному вбивстві (ст. 115), та наслідки, для визначення яких застосовуються оціночні терміни і поняття, з’ясування обсягу і змісту яких вимагає уточнення і конкретизації по кожній справі (наприклад, указівка на „тяжкі наслідки”, „особливо тяжкі наслідки”, „великий збиток” тощо).

Залежно від впливу на кваліфікацію злочину є наслідки, які виступають необхідною ознакою основного (простого) складу закінченого злочину, наприклад, шкода у великих розмірах при умисному знищенні або пошкодженні чужого майна (ч. 1 ст. 194), та наслідки, які виступають кваліфікуючою обставиною, наприклад, майнова шкода в особливо великих розмірах, загибель людей чи інші тяжкі наслідки при тому ж умисному знищенні або пошкодженні чужого майна (ч. 2 ст. 194).

Крім того, деякі норми кримінального закону можуть вказувати на наслідки, як обов’язкову ознаку об’єктивної сторони злочину, тобто злочинність і караність діяння обов’язково пов’язані із настанням суспільно небезпечних наслідків (ч. 1 ст. 364). В інших нормах об’єктивна сторона злочину може передбачати як фактичне настання наслідків, так і можливість їх настання (ч. 1 ст. 274).

Залежно від того, чи включено суспільно небезпечні наслідки в диспозицію статті Особливої частини КК як обов’язкову ознаку складу злочину чи ні, всі злочини поділяються на дві групи:

- злочини з матеріальним складом

- злочини з формальним складом.

Злочини з матеріальним складом – це такі злочини, в яких суспільно небезпечні наслідки передбачаються як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочину.

Тобто це такі злочини, для встановлення об’єктивної сторони складу яких необхідно встановити не тільки суспільно небезпечні наслідки, але й відповідно суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок. Наслідками в злочинах з матеріальним складом, як правило, є шкода майнового або фізичного характеру. До таких злочинів належать, наприклад, крадіжка, грабіж, вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень тощо. Ці злочини вважаються закінченими з моменту настання зазначених у законі суспільно небезпечних наслідків. Так, вбивство вважається закінченим злочином, коли настала смерть потерпілого, крадіжка – з моменту заволодіння чужим майном з метою використання його у своїх цілях.

Злочини з формальними складами – це такі злочини, в яких сам факт вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом, утворює закінчений злочин.

Тобто настання суспільно небезпечних наслідків у таких злочинах виходить за рамки їх складу та не є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цих складів злочину. Наприклад, погроза вбивством, зґвалтування, давання та одержання хабара. Якщо при вчиненні злочину з формальним складом фактично настали які-небудь наслідки, що перебувають за межами складу, вони не впливають на вирішені питання про встановлення підстави кримінальної відповідальності і враховуються лише при призначенні покарання.

ВИСНОВОК:

Будь-який злочин тягне за собою суспільно небезпечні наслідки, які виражаються у спричиненні шкоди об’єкту кримінально-правової охорони.

Шкода може бути: а) фізичною; б) майновою; в) моральною; г) політичною.

Шкідливі наслідки настають як від злочинів, що вчиняються шляхом активних дій, так і злочинів, які з об’єктивної сторони характеризуються бездіяльністю.

Читайте також:

1. АКТИВІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
2. Аналіз факторів впливу на обсяги виробництва суспільного продукту.
3. Антропогенез – процес виділення людини з тваринного святу, олюднення мавпи під впливом суспільної практики.
4. Антропогенез – процес виділення людини з тваринного святу, олюднення мавпи під впливом суспільної практики.
5. В цілому сукупність суспільного продукту – це сукупність благ і послуг, вироблених суспільством за певний період часу (як правило, за рік).
6. Види документів за ознаками класифікації та групами
7. Види конституцій. Класифікація конституцій за соціальними та за юридичними ознаками, за формою вираження, порядком прийняття, за способами внесення змін, часу дії.
8. Види підприємств по класифікаційних ознаках.
9. ВИДОВА КЛАСИФІКАЦІЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА (ДІЯЛЬНОСТІ) ЗА ОКРЕМИМИ ОЗНАКАМИ
10. Вимірювання можна класифікувати за багатьма ознаками.
11. Висновок: все те що може бути відкрито у майбутньому стосовно об’єктивної реальності підпадає під поняття матерія. Тому поняття матерія носить принципово – відкритий характер.
12. Відтворення суспільного продукту

Переглядів: 4663