• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття та правові засади запобіжних заходів.

Лекція № 4 Поняття та ознаки доказів в господарському процесі.

1. Поняття та ознаки доказів в господарському процесі.

2. Поняття доказування. Співвідношення доказів та доказування.

3. Види доказів.

4. Витребування, огляд та дослідження доказів.

5. Оцінка доказів.

6. Забезпечення доказів: поняття та порядок.

7. Поняття та правові засади запобіжних заходів.

8. Підстави застосування запобіжних заходів.

9. Види запобіжних заходів.

10. Порядок застосування запобіжних заходів господарськими судами.

1. Поняття та ознаки доказів в господарському процесі.

Згідно зі змісту ст. 32 ГПК України доказами в справі є будь-як фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Докази, зазначав М.Строгович, це, по-перше, ті факти, на підставі яких встановлюється злочин або його відсутність, винність чи невинність тієї чи іншої особи у його вчиненні, й інші обставини справи, від яких залежить міра відповідальності цієї особи. По-друге, доказами є ті, передбачені законом джерела, з яких суд одержує відомості про факти, що мають для справи значення, і за допомогою яких ці факти встановлюють.

На думку Ю.К. Осипова, фактичні дані, які є судовими доказа­ми, виступають у судовому процесі або у вигляді відомостей про факти, що цікавлять суд, отриманих за допомогою засобів доказу­вання з джерел доказів, або у вигляді доказових фактів. Співвідношення понять «фактичні дані», «джерела фактичних даних» та носії фактичних даних» потребують з'ясування. Визна­чаючи докази як відомості про факти, які отримано з належних джерел, Л.М. Карнєєва зазначає, що вони є тісно пов'язаними, але не створюють єдності.

Судовими доказами, вважає Д.Чечот, є усі фактичні дані (факти, відомості про факти), а також засоби доказування, що у передбачених законом процесуальних формах використовуються у суді для всебічного і повного дослідження обставин і винесення законного й справедливого рішення.

Отже, судові докази можна визначити як ві­домості про факти, які належить встановити для вирішення конкрет­ної господарської справи, які отримано в порядку, визначеному гос­подарським процесуальним законодавством і належними засобами. Судові докази - це поняття, яке охоплює два взаємопов'язаних еле­менти: фактичні дані як зміст доказів (вони відтворюють факти реальної дійсності, є їх відображенням) і засоби доказування як про­цесуальну форму, за допомогою якої отримуються фактичні дані.

Важливим ознаками доказів є їх належність та допустимість.

У частині 1 статті 34 ГПК викладено принцип належності до­казів, який є традиційним для процесуального права в цілому та госпо­дарського процесуального права зокрема. Він полягає в тому, що госпо­дарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи) і подають докази суду.

Частина 2 статті 34 ГПК України містить відомий процесуальному пра­ву принцип допустимості доказів (засобів доказування). Традиційно пра­вило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

2. Поняття доказування. Співвідношення доказів та доказування.

Згідно ст.. 33 ГПК (обов’язок доказування і подання доказів) «кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу».

Треушников М.К. відзначає, що судове доказування - це врегульований нормами процесуального права шлях (перехід) від імовірних суджень до щирого знання, що забезпечує винесення обґрунтованих і законних судових рішень як у судах загальної юрисдикції, так і в господарських судах. Цей процес переходу від імовірності до істинності складається із сукупності процесуальних дій за твердженням сторін і інших осіб, що беруть участь у справі, про факти, що мають правове значення в справі (шуканих фактах), із вказівки зацікавлених осіб на докази, подання доказів, витребування доказів судом по клопотанню осіб, що беруть участь у справі, або в окремих випадках зі своєї ініціативи, дослідження й оцінки доказів.

На думку К.С. Юдельсона судове доказування – це діяльність суб'єктів процесу зі встановлення за допомогою зазначених законом процесуальних засобів і способів об'єктивної істинності наявності або відсутності фактів, необхідних для вирішення спору між сторонами, тобто фактів підстави вимог і заперечень сторін.

На думку Васильєва С.В., процесуальне доказування - це розумова й процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу, що спрямована на встановлення істини в конкретній справі й вирішення спору між сторонами.

І. В. Решетнікова розглядає елементи доказування як послідовні стадії процесу доказування, що включають: 1) визначення кола обставин, що підлягають доказуванню; 2) виявлення та збирання доказів по справі; 3) дослідження доказів; 4) оцінку доказів; 5) перевірку правильності судового доказування при перегляді судових актів. Сукупність цих стадій визначає процес судового доказування.

Васильєв С.В. вважає, що метою судового доказування є всебічні, повні й об'єктивні з'ясування дійсних обставин справи, тобто встановлення за допомогою доказів у повній відповідності з істиною юридичних фактів, з якими закон зв'язує виникнення, зміну й припинення спірних правовідносин між сторонами, і інших обставин, які мають значення для правильного рішення справи. У меті доказування, з одного боку, відображаються інтереси, потреби суб'єктів цієї діяльності, з іншого боку - відображається й подальша поведінка як план діяльності, передбачення результату діяльності, тобто поєднуються об'єктивна та суб'єктивна сторони доказування.

В свою чергу, Степанова Т.В. підкреслює, що докази, що використовуються в судовому доказуванні у порядку господарського судочинства, мають зміст та процесуальну форму, регламентовану законом (засоби доказування, передбачені ст. 32 ГПК України).

Згідно зі змісту ст. 32 ГПК України доказами в справі є будь-як фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Отже, докази є засобами доказування та співвідносяться як часткове та ціле, як факт та як процес.

3. Види доказів.

Докази у господарському процесі можна класифікувати наступним чином.

За способом (процесом) формування докази поділяються на: первісні докази, тобто докази-першоджерела; похідні докази, тобто докази, які відтворюють зміст іншого доказу. Поділ доказів на первісні й похідні має значення для практики судового доказування: значення процесу формування тих чи інших доказів дозво­ляє правильно вести процес дослідження доказів в ході су­дового розгляду, правильно формулювати питання сторо­нам, свідкам, експерту та з'ясовувати відомості, які необ­хідні у справі; закон зобов'язує намагатися отримати первісні докази у ви­падку сумніву в достовірності похідних; при дослідженні доказів необхідне проведення перевірки умов формування похідних доказів та обставин, що впливають на їх достовір­ність; суд не може відмовити в приєднанні до справи доказів з при­чин, пов'язаних з їх першоджерелами. Достовірність як пе­рвісних, так і похідних доказів оцінюється судом шляхом співставлення тих чи інших з усіма матеріалами справи.

За джерелом отримання судові докази поділяються на особисті та речові (предметні) залежно від того, хто є джерелом доказів - людина чи матеріальний об'єкт. Якщо має місце предмет матері­ального світу, впливаючи на який отримують відображення яви­ща дійсності, то такий предмет буде джерелом речового доказу. Якщо явище відображається у свідомості людини, впливаючи на її органи відчуття, то джерелом відомостей завжди буде людина незалежно від того, яким чином вони будуть нею закріплені. До особистих доказів належать пояснення сторін, свідчення свідків, висновки експертів, до речових (предметних) - письмові та речові докази.

За характером зв'язку змісту доказів з тими фактами, які необхідно установити по тій або іншій справі, докази поділяються на прямі і непрямі. На підставі прямого доказу можна зробити тільки один висновок: про наявність або відсутність доказуваного факту, оскільки зв'язок між доказом і фактом однозначний. Побічний доказ має з доказуваним фактом багатозначний зв'язок, що дозволяє судові зробити не один, а кілька ймовірних висновків про факт. На підставі одного побічного доказу неможливо одержати достовірного висновку про шуканий факт, тому практика виробила наступні правила їхнього застосування:а) щоб на підставі побічних доказів зробити достовірний висновок, потрібно їхній мати не одне, а кілька; б) вірогідність кожного з них не повинна викликати сумнівів; в) сукупність їх повинна представляти визначену систему, що дає підставу зробити один єдино можливий висновок про доказуваний факт.

Бабенко В.В. пропонує також поділ доказів в господарському процесі на: матеріальні – тобто такі докази, які стосуються безпосередньо суті спору. Ними можуть бути різноманітні договори, акти, протоколи, розрахункові документи тощо, тобто всі ті документи, які підтверджують наявність чи відсутність обставини, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень; процесуальні – докази, які стосуються підтвердження виникнення певних процесуальних дій в господарському процесі.

Також частиною 2 ст. 32 ГПК України визначено засоби доказування, до яких належать письмові і речові докази, висновки судових екс­пертів, пояснення учасників судового процесу.

Стаття 36 ГПК України дає конкретне визначення: письмових доказів. «Письмові докази – це документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору».

Речові докази є першоджерелом факту здійснення правопорушення, прямим доказом його здійснення. Згідно діючого законодавства речовими доказами є предмети, які своїми властивостями свідчать про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 37 ГПК України).

Одним із засобів доказування є висновок експерта. Господар­ський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору та потребують спеціальних знань. Проведення експертизи має бути доручено ком­петентним організаціям або безпосередньо спеціалістам, які мають необхідні для цього знання. Порядок призначення та проведення судової експертизи визначається Законом України «Про судову екс­пертизу» і нормами Господарського процесуального кодексу Укра­їни, зокрема, ст. 31 «Участь в судовому процесі судового експерта» та ст. 42 «Висновок судового експерта».

4. Витребування, огляд та дослідження доказів.

Згідно ст.. 38 ГПК якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження.

Господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід у порядку, встановленому статтями 43-1—43-10 цього Кодексу.

Сторона, прокурор, які порушують клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинні докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази.

Господарський суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону.

Частиною 1 ст. 38 ГПК встановлено правило, відповідно до якого у випадку, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Слід зазначити, що це положення дещо суперечить принципу змагальності, закріпленому у ст. 4-3 цього Кодексу. Відповідно до класичного принципу змагальності суд не може витребувати доказів з власної ініціативи, оскільки він має розглядати справу за наявними доказами. Очевидно, витребування таких доказів є можливим лише за клопотанням сторін у випадках, коли сторони з різних причин не можуть подати ті чи інші докази.

Господарський суд має також право знайомитися з доказами безпосередньо у місці їх знаходження (див. коментар до ст. 39 цього Кодексу).

Господарський суд відповідно до ч. 2 ст. 38 ГПК може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід у порядку, встановленому статтями 43-1—43-10 цього Кодексу (докладніше про це див. коментар до зазначених статей).

У частині 3 ст. 38 ГПК зазначається, що витребування речових доказів здійснюється у порядку, встановленому для витребування письмових доказів, тобто особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребування від інших осіб речових доказів, повинна зазначити: який речовий доказ вимагається, орган чи особу, у яких він знаходиться, обставини, які може підтвердити цей доказ.

Згідно ст. 39 ГПК речові докази, які витребовує суд, надсилаються безпосередньо до господарського суду. Суд може також уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати речовий доказ для надання його суду.

Речові докази оглядаються судом, а також подаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в разі необхідності — також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, яким подані для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з доказом та його оглядом.

Протоколи огляду речових доказів, складені у порядку забезпечення доказів, виконання судового доручення або за результатами огляду доказів на місці, оголошуються у судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколів. Особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання з приводу речових доказів експертам, спеціалістам, свідкам, які їх оглядали.

Господарський суд може провести огляд та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження в разі складності подання цих доказів.

За результатами огляду та дослідження складається протокол, який підписується суддею. Протокол приєднується до матеріалів справи.

Господарський суд відповідно до ч. 1 ст. 39 ГПК має право знайомитися з доказами безпосередньо у місці їх знаходження. Процедура та дослідження доказів при цьому така: розгляд письмових доказів, огляд речових доказів, заслуховування пояснень сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, про достовірність відображених в них фактів, їх заперечень. У необхідних випадках огляд доказів відбувається за участі експертів.

Результати огляду фіксуються у протоколі, який підписується суддею і оголошується під час розгляду справи. Особи, які беруть участь у справі, додають пояснення щодо цих доказів. Протокол приєднується до матеріалів справи разом з іншими необхідними документами.

5. Оцінка доказів.

Оцінка доказів — це розумова діяльність суб'єктів доказування з визначення належності, допустимості доказів, їх достовірності, достат­ності і взаємного зв'язку, яка здійснюється на підставі законів логіки в умовах, установлених правовими нормами.

Оцінка доказів має здійснюватися з дотриманням таких принципів: а) суд здійснює оцінку відповідно до своїх внутрішніх переконань; б) суд оцінює докази безпосередньо, повно, всебічно, об'єктивно в їх сукупності; в) при оцінці доказів суд зобов'язаний керуватися законом.

Внутрішнє переконання — це ставлення суду до обста­вин справи, що ґрунтується на доказах. Підтвердженням принципу оцінки судом доказів лише відповідно до його внутрішніх переконань є норма ст. 111¹² ГПК, згідно з якою постанова господарського суду касаційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції чи постанови апеляційної інстанції не може містити приписів про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Безпосередність оцінки доказів означає, що суд повинен дослідити докази безпосередньо в судовому засіданні. Для встановлення фактів господарський суд безпосередньо досліджує письмові та речові докази, висновки експертів, аудіо- та відеозаписи, заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі, експертів, а також оголошує такі пояснення, по­казання, висновки, викладені в письмовій формі.

Повнота оцінки доказів означає, що суд зобов'язаний дослідити й оцінити всі зібрані у справі докази, які є допустимими.

Всебічність означає оцінку доказів з урахуванням доводів усіх осіб, які беруть участь у справі. Об'єктивність оцінки доказів означає незаці­кавленість суду в результаті вирішення справи, відсутність упередженості суду при оцінці доказів.

Згідно ч. 3 ст. 43 ГПК встановлено, що ніякі докази не ма­ють для суду наперед установленої сили. Тобто кожен доказ підлягає оцінці господарським судом разом з іншими доказами.

Принцип, згідно з яким ніякі докази не мають для суду наперед уста­новленої сили і кожен доказ підлягає оцінці господарським судом разом з іншими доказами, означає, що: ні в законі, ні підзаконних актах не повинно міститися вказівок, які заздалегідь установлюють доказову силу і значення доказу; ніякі органи чи посадові особи не вправі давати суду вказівок щодо доказової сили і значення того чи іншого доказу; докази повинні оцінюватися за їх властивостями; не можна вважати, що певний вид доказів має переваги, та без на­лежної оцінки і врахування всіх доказів обґрунтовувати ним рішення.

Частина 3 ст. 43 ГПК визначає ще один принцип оцінки су­дом доказів, який полягає в тому, що визнання однією стороною фактич­них даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Під визнанням обставин слід розуміти згоду з фактом, на якому інша особа ґрунтує свої вимоги чи заперечення. Отож, виходячи з розподілу обов'язку по доказуванню, сторона повинна визнавати ті обставини, які повинна доводити інша сторона.

Згідно з цим принципом суд не зв'язаний тим, що сторони визнають певні обставини, а виходячи з вимог ч. 1 ст. 43 ГПК зобов'яза­ний оцінити докази, що спростовують чи підтверджують ці обставини, в сукупності з іншими доказами.

Результат оцінки доказів наводиться в судовому рішенні. Результат оцінки доказів полягає в мотивації прийняття чи відмови у прийнятті до­казів, що подані особами, які беруть участь у справі, з метою обґрунту­вання своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 84 ГПК в мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; докази, на підставі яких прийнято рішення; доводи, за якими господарсь­кий суд відхилив докази сторін.

6. Забезпечення доказів: поняття та порядок.

Забезпечення доказів – це їх процесуальна фіксація судом під час розгляду справи, з метою використання їх в якості доказів, якщо згодом їх подача стане неможливою або утрудненою. Забезпечення доказів здійснюється судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи ту обставину, належні докази у справі не завжди знаходяться у заінтересованих осіб, на яких покладений обов’язок по доказуванню певних обставин, а у їх процесуальних противників чи інших осіб, які не є учасниками процесу, і їх подання, якщо не вжити необхідних заходів, згодом стане утрудненим або неможливим, вони можуть зникнути або загинути. З метою запобігання настанню таких наслідків ЦПК передбачений інститут забезпечення доказів, тобто вжиття судом невідкладних заходів до закріплення у визначеному процесуальному порядку фактичних даних з метою використання їх як докази при розгляді цивільних справ.

Підставою для забезпечення доказів є побоювання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що вони будуть втрачені або подача потрібних доказів стане неможливим. Відповідно способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.

Процесуальною підставою позову є заява з клопотанням про вжиття відповідних заходів. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.

Заява про забезпечення доказів може бути подана протягом усього розгляду справи. Також суд за заявою заінтересованої особи може забезпечити докази до пред’явлення нею позову. У цьому випадку заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.

Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п’яти днів судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено, - місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів, з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою, яка може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу.

7. Поняття та правові засади запобіжних заходів.

Відповідно до ст. 43-1 ГПК України особа, яка має підстави побою­ватися, що подача потрібних для неї доказів стане згодом немож­ливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права по­рушені або існує реальна загроза їх порушення, має право зверну­тися до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних за­ходів до подання позову.

Господарський процесуальний кодекс України не містить ви­значення поняття запобіжних засобів. Але аналіз норм кодексу дозволяє їх визначити як заходи, спрямовані на забезпечення збе­реження доказів до звернення особи до господарського суду. Запо­біжні заходи як правова категорія потребують ґрунтовного дослід­ження, практика їх застосування породжує низку проблемних пи­тань, які потребують свого вирішення.

Запобіжні заходи можна розглядати як заходи, які спрямо­вані на запобігання господарському правопорушенню, вони є про­філактичними заходами, що здійснюються з метою попереджен­ня порушень прав юридичних та фізичних осіб та усунення пере­шкод для здійснення цих прав. Якщо позовна заява - це захист та поновлення вже порушеного права, то заява про вжиття запо­біжних заходів - це охорона права, попередження правопорушен­ня та забезпечення можливості подальшого захисту порушених прав.

У Господарському процесуальному кодексі України підстави за­стосування запобіжних засобів визначені нечітко. Аналіз ст. 43-1 ГПК України дає можливість такими підставами вважати: побоювання особи щодо неможливості й утрудненості по­дачі потрібних для неї доказів; припущення особи щодо порушення її прав або існування реальної загрози їх порушення.

Особа, яка звертається до суду із заявою щодо застосування запобіжних засобів, має довести їх обґрунтованість.

До заяви про вжиття запобіжних заходів додаються докумен­ти, які підтверджують сплату державного мита у встановлених за­коном порядку і розмірі, а також її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжних заходів. Розмір держав­ного мита за подання заяви визначений Декретом Кабінету Мініст­рів України «Про державне мито». При цьому нормами ст. 43-3 ГПК України не передбачаються сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Статтею 43-3 ГПК Украї­ни не передбачений обов'язок заявника повідомляти контрагента (особу, щодо якої заявник просить вжити запобіжних заходів) про подання заяви до господарського суду, але встановлено необхід­ність надати суду копії заяви відповідно до кількості осіб, щодо яких просить вжити запобіжні заходи. До обов'язку господарсько­го суду не входить надсилання копії заяви, а повідомлення про вжит­тя запобіжних заходів відбувається шляхом надсилання копії ухвали про вжиття запобіжних заходів відповідно до ч. 5 ст. 43-4 ГПК України.

Заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня винесення ухвали про вжиття запобіжних захо­дів. Після подання заявником позовної заяви запобіжні заходи ді­ють як заходи забезпечення позову.

Заява про вжиття запобіжних заходів розглядається не пізніше двох днів з дня її подання господарським судом, у районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінте­ресованих осіб. Однак неявка їх не перешкоджає розгляду заяви.

У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про вжиття запо­біжних заходів розглядається лише за його участю без повідомлен­ня особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи.

Господарський суд має право вимагати від заявника додати до заяви будь-який наявний у нього доказ про порушення або загрозу порушення його прав.

Господарський суд може зобов'язати заявника забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживан­ню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит господарсь­кого суду. Розмір застави визначається господарським судом з ура­хуванням обставин справи, але не має бути більшим від розміру заявленої шкоди.

Про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначає обрані запобіжні заходи, підстави їх обран­ня, порядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо така при­значена. Копії ухвали надсилаються заявнику та особі, щодо якої мають бути вжиті запобіжні заходи негайно після її винесення. У разі винесення ухвали за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копія ухвали надсила­ється особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, негайно після її виконання.

У разі відсутності підстав, встановлених ст. 43-1 ГПК України, а також невиконання вимог, передбачених ч. З ст. 43 ГПК Украї­ни, господарський суд виносить ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів.

Суддя, встановивши, що заяву про вжиття запобіжних заходів подано без додержання вимог, викладених у ст. 43-3 ГПК України, бо не оплачено державним митом, виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправлення недоліків. Коли заявник відповідно до вказівок судді у встановлений строк не виконає всі перелічені в ст. 43-3 ГПК України вимоги та не сплатить державне мито, заява вважається неподаною і повертається заявнику, про що суддя виносить моти­вовану ухвалу.

Ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно в порядку, установленому для виконання судових рішень. У разі за­безпечення вимог заявника заставою ухвала про вжиття запобіж­них заходів виконується негайно після внесення застави в повному розмірі.

8. Підстави застосування запобіжних заходів.

Згідно ст. 43-1 особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реаль­на загроза їх порушення, має право звернутися до господарсь­кого суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову.

Заява про вжиття запобіжних заходів розглядається не пізніше двох днів з дня її подання господарським судом, у районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінте­ресованих осіб. Однак неявка їх не перешкоджає розгляду заяви.

У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про вжиття запо­біжних заходів розглядається лише за його участю без повідомлен­ня особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи.

Господарський суд має право вимагати від заявника додати до заяви будь-який наявний у нього доказ про порушення або загрозу порушення його прав.

Господарський суд може зобов'язати заявника забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживан­ню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит господарсь­кого суду. Розмір застави визначається господарським судом з ура­хуванням обставин справи, але не має бути більшим від розміру заявленої шкоди.

Про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначає обрані запобіжні заходи, підстави їх обран­ня, порядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо така при­значена. Копії ухвали надсилаються заявнику та особі, щодо якої мають бути вжиті запобіжні заходи негайно після її винесення. У разі винесення ухвали за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копія ухвали надсила­ється особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, негайно після її виконання.

У разі відсутності підстав, встановлених ст. 43-1 ГПК України, а також невиконання вимог, передбачених ч. З ст. 43 ГПК Украї­ни, господарський суд виносить ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів.

Суддя, встановивши, що заяву про вжиття запобіжних заходів подано без додержання вимог, викладених у ст. 43-3 ГПК України, ібо не оплачено державним митом, виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк встановлений строк не виконає всі перелічені в ст. 43-3 ГПК України вимоги та не сплатить державне мито, заява вважається неподаною і повертається заявнику, про що суддя виносить моти­вовану ухвалу.

Ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно в порядку, установленому для виконання судових рішень. У разі за­безпечення вимог заявника заставою ухвала про вжиття запобіж­них заходів виконується негайно після внесення застави в повному розмірі.

На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, винесену за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої вжито запобіжні захо­ди , остання протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали може подати заяву про її скасування. Подання заяви про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів не зупиняє виконання ухва­ли про вжиття запобіжних заходів. Заява про скасування вжиття запобіжних заходів розглядається протягом трьох днів господар­ським судом, який виніс ухвалу про їх вжиття. Неявка заінтересова­них осіб не перешкоджає розглядові заяви. За результатами розгля­ду заяви господарський суд виносить ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування.

На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, а також на ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних за­ходів або її зміну чи скасування може бути подано апеляційну скар­гу. Подання апеляційної скарги на ухвалу про вжиття запобіжних заходів не зупиняє виконання відповідної ухвали. Подання апеля­ційної скарги на ухвалу про скасування запобіжних заходів або їх заміну зупиняє виконання відповідної ухвали.

9. Види запобіжних заходів.

Стаття 43-2 ГПК визначає види запобіжних заходів. Суд може застосувати такі запобіжні заходи: витребування доказів; огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав; накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжи­то запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.

Перелік запобіжних заходів, які може бути застосовано судом, є ви­черпним і розширенню не підлягає.

Може бути застосовано як один із перелічених запобіжних заходів, так і декілька одночасно.

Витребування доказів та огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав, провадяться з метою фіксування доказів правопорушення.

Витребування доказів здійснюється за правилами ст. 38 ГПК щодо витребування доказів під час розгляду справи. Огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав, повинен здійснюватися в порядку, встановленому ст. 39 ГПК, як огляд і дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження.

Накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжних заходів, і знаходиться в неї або в інших осіб, призначене за­безпечити відновлення порушеного права під час виконання рішення су­ду. Накладання арешту на грошові кошти як запобіжний захід не допус­кається.

Арешт може бути накладений на будь-яке майно, зокрема й те, яке не пов'язане із тим порушенням права або загрозою порушення, про яке зазначається в заяві. Тобто законодавець не обмежує кола речей, на які може бути накладено арешт.

10. Порядок застосування запобіжних заходів господарськими судами.

Для вжиття запобіжних заходів подається заява, яка має міс­тити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування заявника і особи, щодо якої просять вжити запобіжних заходів, їх поштові адреси; документи, що під­тверджують за заявником-громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

3)вид і суть запобіжного заходу;

4) обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність вжит­тя запобіжних заходів;

5) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви;

6) підпис заявника або його представника, якщо заява пода­ється представником.

До заяви про вжиття запобіжних заходів додаються докумен­ти, які підтверджують сплату державного мита у встановлених за­коном порядку і розмірі, а також її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжних заходів. Розмір держав­ного мита за подання заяви визначений Декретом Кабінету Мініст­рів України «Про державне мито». При цьому нормами ст. 43-3 ГПК України не передбачаються сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Статтею 43-3 ГПК Украї­ни не передбачений обов'язок заявника повідомляти контрагента (особу, щодо якої заявник просить вжити запобіжних заходів) про подання заяви до господарського суду, але встановлено необхід­ність надати суду копії заяви відповідно до кількості осіб, щодо яких просить вжити запобіжні заходи. До обов'язку господарсько­го суду не входить надсилання копії заяви, а повідомлення про вжит­тя запобіжних заходів відбувається шляхом надсилання копії ухвали про вжиття запобіжних заходів відповідно до ч. 5 ст. 43-4 ГПК України.

Заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня винесення ухвали про вжиття запобіжних захо­дів. Після подання заявником позовної заяви запобіжні заходи ді­ють як заходи забезпечення позову.

Заява про вжиття запобіжних заходів розглядається не пізніше двох днів з дня її подання господарським судом, у районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінте­ресованих осіб. Однак неявка їх не перешкоджає розгляду заяви.

У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про вжиття запо­біжних заходів розглядається лише за його участю без повідомлен­ня особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи.

Господарський суд має право вимагати від заявника додати до заяви будь-який наявний у нього доказ про порушення або загрозу порушення його прав.

Господарський суд може зобов'язати заявника забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживан­ню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит господарсь­кого суду. Розмір застави визначається господарським судом з ура­хуванням обставин справи, але не має бути більшим від розміру заявленої шкоди.

Про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначає обрані запобіжні заходи, підстави їх обран­ня, порядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо така при­значена. Копії ухвали надсилаються заявнику та особі, щодо якої мають бути вжиті запобіжні заходи негайно після її винесення. У разі винесення ухвали за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копія ухвали надсила­ється особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, негайно після її виконання.

У разі відсутності підстав, встановлених ст. 43-1 ГПК України, а також невиконання вимог, передбачених ч. З ст. 43 ГПК Украї­ни, господарський суд виносить ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів.

Суддя, встановивши, що заяву про вжиття запобіжних заходів подано без додержання вимог, викладених у ст. 43-3 ГПК України, бо не оплачено державним митом, виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк встановлений строк не виконає всі перелічені в ст. 43-3 ГПК України вимоги та не сплатить державне мито, заява вважається неподаною і повертається заявнику, про що суддя виносить моти­вовану ухвалу.

Ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно в порядку, установленому для виконання судових рішень. У разі за­безпечення вимог заявника заставою ухвала про вжиття запобіж­них заходів виконується негайно після внесення застави в повному розмірі.

На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, винесену за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої вжито запобіжні захо­ди , остання протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали може подати заяву про її скасування. Подання заяви про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів не зупиняє виконання ухва­ли про вжиття запобіжних заходів. Заява про скасування вжиття запобіжних заходів розглядається протягом трьох днів господар­ським судом, який виніс ухвалу про їх вжиття. Неявка заінтересова­них осіб не перешкоджає розглядові заяви. За результатами розгля­ду заяви господарський суд виносить ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування.

На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, а також на ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних за­ходів або її зміну чи скасування може бути подано апеляційну скар­гу. Подання апеляційної скарги на ухвалу про вжиття запобіжних заходів не зупиняє виконання відповідної ухвали. Подання апеля­ційної скарги на ухвалу про скасування запобіжних заходів або їх заміну зупиняє виконання відповідної ухвали.

Запобіжні заходи припиняються в разі:

1) неподання заявником відповідної позовної заяви в строк, установлений ч.З ст. 43-3 ГПК України;

2) відмови господарським судом у прийнятті позовної заяви з підстав, передбачених ч. 1 ст. 62 ГПК України;

3) невиконання позивачем вимог, передбачених ст. 63 ГПК України;

4) винесення господарським судом ухвали про скасування ухва­ли про вжиття запобіжних заходів.

При припиненні запобіжних заходів та поверненні заяви відпо­відно до п. 1 ст. 43-9 ГПК України заява повертається заявникові, але постає питання про повернення державного мита. Вважається, що державне мито не має повертатися, оскільки судом були вчинені процесуальні дії, вжито запобіжні заходи та припинено їх у резуль­таті бездіяльності заявника.

У випадку припинення запобіжних заходів, або відмови заяв­ника від позову, або набрання законної сили рішенням щодо відмо­ви в задоволенні позову особа, щодо якої вжито запобіжних захо­дів, має право на відшкодування шкоди, завданої вжиттям цих за­ходів.

У разі внесення заявником застави відшкодування шкоди, за­вданої вжиттям запобіжних заходів, у першу чергу здійснюється за рахунок цієї застави. Застава повертається заявникові повністю, якщо господарський суд задовольнив позов заявника, або якщо відповідачем було визнано позов, або якщо господарським судом затверджено мирову угоду сторін.

У випадках, передбачених пунктами 2-4 ст. 43-9 ГПК Украї­ни, а також у разі розгляду справи по суті господарський суд може вирішити питання щодо відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. II. Поняття соціального процесу.
3. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
4. А/. Поняття про судовий процес.
5. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
6. Адміністративні правовідносини
7. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
8. Адміністративно-правові (організаційно-адміністративні) методи мотивації
9. Адміністративно-правові відносини
10. Адміністративно-правові відносини
11. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
12. Адміністративно-правові норми

Переглядів: 2350