Охарактеризуємо основні судові процедури.

На підготовчому засіданні господарського суду відповідно до ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розпочинається процедура розпорядження майном боржника. Відповідно до ст. 1 цього закону розпорядження майном боржника - це система заходів з нагляду і контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження і ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового стану.

Розпорядження майном - це перша судова процедура, яка застосовується до боржника. Вона не застосовується лише у випадках спрощеного порядку банкрутства (ст.ст. 51,52 Закону) та щодо громадян-підприємців (ст. 48 Закону). Завдання процедури розпорядження складаються з: виявлення та збереження майнових активів боржника; виявлення кредиторів; укладення й затвердження реєстру грошових вимог кредиторів; проведення перших загальних зборів кредиторів; прийняття рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства.

Також може бути застосований мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Згідно зі ст. 1 Закону про банкрутство мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником всіх вимог кредиторів за зобов’язаннями, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, включаючи вимоги за зобов’язаннями, що виникли після порушення справи, але згідно з цим Законом віднесені до вимог конкурсних кредиторів, а також зупинення будь-яких заходів, спрямованих на забезпечення примусового виконання таких вимог.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому ч. 10 ст. 17 Закону.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на вимоги кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі.

Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому ст. 14 Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому ст. 31 Закону.

10. Поняття та порядок ліквідаційної процедури.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Ліквідаційну процедуру здійснює ліквідатор — фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому порядку.

На призначених господарським судом ліквідаторів покладаються обов'язки проведення процедури задоволення вимог кредиторів. Для цього вони створюють спеціальний орган—ліквідаційну комісію.

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності — також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих до шкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Крім представників названих органів, до складу комісії обов'язково включається розпорядник майна боржника.

До функцій ліквідаційної комісії входять: інвентаризація та оцінка майна; визначення ліквідаційної маси і розпорядження нею; вжиття заходів до стягнення дебіторської заборгованості; реалізація майна банкрута; здійснення інших заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 210 Господарського кодексу України.

За результатами своєї роботи ліквідаційна комісія складає і подає господарському суду ліквідаційний баланс. Суд зобов'язаний розглянути його, заслухати членів ліквідкому і зборів (комітету) кредиторів. В результаті цього можуть бути винесені ухвали двох (за змістом) видів: про затвердження ліквідаційного балансу. Якщо за результатами ліквідаційного балансу не залишилось майна після задоволення вимог кредиторів, виноситься також ухвала про ліквідацію банкрута як юридичної особи; про затвердження ліквідаційного балансу і призначення нових ліквідаторів.

Згідно із ст. 9 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» майно банкрута оцінюється за так званою відновною вартістю наявних основних і оборотних коштів з урахуванням кредиторської та дебіторської заборгованості цього підприємства. Вона обраховується, як визначено в методиці оцінки вартості майна під час приватизації. Вона встановлює порядок і спосіб оцінки майна, що приватизується, за відновною вартістю з урахуванням його складу, і використовується для визначення початкової (аукціонної) ціни державного підприємства, розміру статутного фонду господарського товариства, що створюється у процесі приватизації, а також для визначення ціни майна державного підприємства або окремих інвентарних об'єктів при викупі. Майно банкрута оцінюється як цілісний майновий комплекс.

Під час ліквідаційної процедури ліквідатор виявляє ліквідаційну масу, здійснює продаж у встановленому порядку майна банкрута та задовольняє в установленій законом черговості вимоги кредиторів:

У першу чергу задовольняються: вимоги, забезпечені заставою; вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи; витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, — у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб; витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора);

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, незабезпечені заставою, у тому числі вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації голова ліквідаційної комісії або уповноважена ним особа після закінчення процедури ліквідації, яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повинен подати державному реєстратору такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у зв'язку з ліквідацією; свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи; оригінал установчих документів; акт ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, який затверджено рішенням засновників (учасників) або уповноваженого ними органу; довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття юридичної особи з обліку як платника податків; довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку; довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку; довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.

У випадках, що встановлені законом, додатково подається висновок аудитора щодо достовірності та повноти ліквідаційного балансу.

Державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації у строк не більше трьох робочих днів з дати надходження документів.

11. Особливості банкрутства окремих видів суб'єктів господарювання.

Проблеми банкрутства окремих категорій підприємств-боржників обумовлюються наявністю значної кількості прогалин як теоретичного, так і практичного характеру, що виникають при невиконанні своїх обов’язків суб’єктами підприємницьких відносин, які мають особливий соціальний, правовий, економічний статус в процесі провадження у справі про банкрутство.

Такими суб’єктами згідно чинного Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнанні його банкрутом» виступають містоутворюючі, сільськогосподарські, кредитні, страхові, особливо небезпечні підприємства, професійні учасники ринку цінних паперів, емітенти чи управителі іпотечних сертифікатів, управителі фондів фінансування будівництва чи управителя фонду операцій з нерухомістю, громадяни-підприємці, фермерські господарства.

Банкрутство окремих сільськогосподарських організацій має відмінні риси, обумовлені особливим характером їх діяльності, яка пов’язана з використанням земельних ділянок відповідного виробничого призначення, сезонним характером роботи на них. Відповідно до вищезазначеного закону сільськогосподарськими організаціями визнаються юридичні особи, які у своїх статутних документах основним видом діяльності проголошують вирощування, виробництво, переробку сільськогосподарської продукції, виручка яких від реалізації такої продукції складає не менше 50 % загальної суми виручки (ст.44 Закону). Пріоритетним правом набуття нерухомості такого суб’єкта господарювання наділені інші сільськогосподарські організації або фермерські господарства, розташовані в цій же місцевості (ч.3 ст.44 Закону). Відчуження земельних ділянок таких організацій регулюється земельним законодавством, зокрема, ст.99, 100, 103 ЗК України.

З урахуванням сезонного характеру роботи сільськогосподарського суб’єкта господарювання та необхідності дочекатися періоду збирання врожаю й проведення сільськогосподарських робіт збільшується і термін зовнішнього управління. Такі можливі строки реалізації виробленої продукції змусили законодавця врахувати строк санації сільськогосподарського підприємства з урахуванням такого часу не більше п’ятнадцяти місяців (ч.6 ст.44 Закону).

Крім того, якщо в період зовнішнього управління бути випадки стихійних лих, епізоотій, то строк зовнішнього управління сільськогосподарською організацією-боржником повинен бути збільшений господарським судом до одного року. Тобто, максимальний термін зовнішнього управління може сягати більше 2 років. В іншому процедури банкрутства сільськогосподарської організації повинні здійснюватися за загальним правилом. За таким, строк ліквідаційної процедури триває 1 рік, а в окремих випадках – 1,5 роки (ст.22 Закону). Під час дії ліквідаційної процедури арбітражний керуючий (ліквідатор) бере на себе функції керівника підприємства-банкрута та здійснює заходів щодо виконання вимог, вказаних судом, на користь кредиторів шляхом реалізації майна боржника.

Ст. 42 Закону «Про відновлення платоспроможності» містоутворюючі підприємства визначає юридичними особами, чисельність працівників яких з урахуванням членів їх сімей складає не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, в якій розташована така юридична особа. Положення цієї статті застосовуються також до підприємств, кількість працівників яких перевищує п’ять тисяч осіб. Визначаючи особливості банкрутства містоутворюючих підприємств, закон бере до уваги можливі соціальні наслідки їх ліквідації. Цим, зокрема, продиктоване включення до числа осіб, що беруть участь у справі про банкрутство такої організації, відповідного органу місцевого самоврядування. Таким чином, господарським судом можуть бути залучені до участі у справі органи виконавчої влади.

За клопотанням названих органів господарський суд зможе ввести зовнішнє управління відносно боржника містоутворюючої організації навіть у тому випадку, коли збори кредиторів проголосують за визнання боржника банкрутом і відкриття конкурсного провадження. Але у такому випадку, надаючи клопотання, відповідні органи повинні дати доручення за зобов’язаннями боржника і тим самим взяти на себе обов’язок нести субсидіарну відповідальність перед його кредиторами. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» визначає у разі неприйняття комітетом кредиторів рішення про санацію боржника-містоутворюючого або особливо небезпечного підприємства можливість винесення судової ухвали про санацію боржника за клопотанням осіб, що беруть участь в процесі, органу місцевого самоврядування, відповідного центрального органу виконавчої влади. Рішення про ліквідацію таких підприємств, у тому числі шляхом визнання їх банкрутами, приймається на макроекономічному рівні з урахування потреб країни у такому виробництві, необхідності уникнення соціальних вибухів.

Банкрутство банків та інших кредитних організацій здійснюється відповідно із Законом «Про банки та банківську діяльність». Всі спеціальні правила відносно банків та інших кредитних організацій, що містяться в цьому Законі, зводяться до положення про те, що комерційний банк чи інший кредитний боржник, їх кредитори, а також прокурор мають право звернутися до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про неспроможність банка чи кредитної установи лише після відклику його ліцензії на вчинення банківських операцій НБУ. Норми цього закону можна поділити на попередження банкрутства та ліквідацію кредитної організації, визнаної банкрутом. Здійснення першої частини покладається на НБУ, а другої – на господарські суди.

Керівник кредитно-фінансової установи повинен звернутися до НБУ з клопотанням про здійснення заходів з попередження банкрутства організації. Закон виділяє декілька заходів з попередження банкрутства цієї організації, зокрема, надання фінансової допомоги, зміна структури активів та пасивів, зміна організаційної структури кредитної організації, тощо. В Законі «Про банки та банківську діяльність» висвітлені тільки загальні підходи з процедур реорганізації кредитних організацій в якості заходів із попередження банкрутства банків. Такими визнаються злиття та приєднання. Вибір вказаних заходів з попередження банкрутства залежить від стану самої кредитно організації та від оцінки перспектив застосування тих чи інших заходів з боку НБУ. При розгляді справ про банкрутство банків та кредитних організацій господарським судом застосовуються лише дві процедури: спостереження та конкурсне провадження.

Права та обов’язки страхувальника за угодами страхування переходять до нового страхувальника лише за умов продажу майнового комплексу боржника в цілому. Продаж майна страховика-боржника як цілісного майнового комплексу здійснюється в процедурі санації за правилами, встановленими ст.19 Закону про відновлення платоспроможності. В інших випадках усі договори страхування, за якими страховий випадок не настав, припиняються з моменту оголошення боржника банкрутом. Заява про порушення справи про банкрутство страховика може бути подана в господарський суд боржником, кредитором або іншим уповноваженим на це державним органом (ст.45 Закону про відновлення платоспроможності). При здійсненні ліквідаційної процедури цілісний майновий комплекс страховика може бути проданий тільки у разі згоди покупця взяти на себе зобов’язання страховика-банкрута за договорами страхування, за якими страховий випадок не настав до дня визнання страховика банкрутом.

В умовах кризового стану підприємств вугільної та тяжкої промисловості, імовірність настання банкрутства таких підприємств цікавить і керівників, і кредиторів, і потенційних інвесторів, і органи Пенсійного Фонду, ДПС, і засновників, і членів трудового колективу. Підприємства можуть бути ліквідовані у разі визнання їх банкрутами (ст.31 Гірничого Кодексу України). Така ліквідація здійснюється за проектом, затвердженим власником або керівником підприємства, який включає соціально-економічне обґрунтування, технічне рішення, пропозиції про відновлення робіт, використання майнового комплексу, гірничих виробок, заходи, спрямовані на запобігання небезпечному впливу на інші підприємства, довкілля, людей. Проект повинен бути апробований екологічною, технічною експертизами, погоджений з органами місцевого самоврядування, органами гірничого нагляду (ст.45 Гірничого кодексу).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція № 8 Перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами та за винятковими обставинами. Порядок розгляду справ про банкрутство.	\|	Міжнародний комерційний арбітраж.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.