• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція № 8 Перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами та за винятковими обставинами. Порядок розгляду справ про банкрутство.

1. Поняття нововиявлених обставин та підстави перегляду судового рішення.

2. Порядок і строк подання заяви (внесення подання) про перегляд судового рішення.

3. Особливості перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

4. Перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами та за винятковими обставинами

5. Поняття банкрутства за діючим законодавством.

6. Учасники провадження у справах про банкрутство.

7. Порядок порушення провадження у справах про банкрутство.

8. Санація боржника та мирова угода.

9. Судові процедури, які застосовуються щодо боржника.

10. Поняття та порядок ліквідаційної процедури.

11. Особливості банкрутства окремих видів суб'єктів господарювання.

1. Поняття нововиявлених обставин та підстави перегляду судового рішення.

Перегляд господарським судом рішення, ухвали, постанови за нововиявеними обставинами є одним із способів перевірки правиль­ності вирішення господарських справ. Ця стадія покликана сприя­ти винесенню законних і обґрунтованих рішень, захисту прав та інтересів суб'єктів господарської діяльності.

Як самостійна стадія господарського процесу, вона має специфіч­ний суб'єктивний склад, об'єкт, зміст, підстави перегляду.

Згідно зі статтею 113 ГПК України судове рішення господар­ського суду може бути переглянуте за нововиявленими обставина­ми виключно за заявою сторони, поданням прокурора. Отже, гос­подарські суди не мають права переглядати судове рішення відповід­но до розділу XIII ГПК за власною ініціативою. У перегляді судово­го рішення за нововиявленими обставинами необхідно враховува­ти такі особливості правового статусу учасника судового процесу, за заявою (поданням) якого здійснюється цей перегляд.

Характерним для перегляду рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами є те, що питання про незаконність чи необґрунтованість судового рішення виникає внаслідок нововияв­лених обставин і не пов'язане із судовою помилкою, оскільки в ос­нову судового рішення, що переглядається, були покладені пра­вильні висновки на підставі оцінки зібраних у справі доказів.

Відповідно до ст. 112 ГПК України господарський суд може пе­реглянути прийняте ним рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для спра­ви і не могли бути відомі заявникові.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти (фактичні об­ставини), які існують в момент розгляду справи і мають суттєве значення для її вирішення та які не були і не могли бути відомі ні заявнику, ні господарському суду, який їх розглядав. Під такими обставинами розуміють факти, а не нові докази. Зокре­ма, ними можуть бути: скасування рішення або вироку суду, що мали преюдиційне значення при прийнятті рішення господар­ським судом; факти встановлені вироком суду, що набрав закон­ної сили; завідомо неправдиві показання свідка в судовій справі; завідомо неправильний висновок експерта; фальшиві докумен­ти або речові докази тощо.

Нововиявлена обставина - це юридичний факт, який:

- передбачений нормами права і зумовлює виникнення, зміну чи припинення правовідносин;

- має суттєве значення для правильного вирішення конкрет­ної справи. Якщо б нововиявлена обставина була відома го­сподарському суду при винесенні судового рішення, то вона обов'язково вплинула б на висновок суду;

- уже існував у момент звернення заявника до господарського суду та під час розгляду справи господарським судом, але про його існування стало відомо лише після прийняття від­повідного судового рішення;

- не був і не міг бути відомим ні особі, яка заявила про це по­тім, ні господарському суду, який розглядав справ.

Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що вста­новлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сто­ронами чи прокурором. У разі подання таких доказів у процесі перегляду судового рішення за правилами розділу XIII ГПК Укра­їни господарський суд має прийняти ухвалу про залишення су­дового рішення без зміни. У той самий час заінтересована сторо­на не позбавлена права оскаржити судове рішення в апеляційно­му порядку з дотриманням вимог ГПК України, зокрема, ст. 101 ГПК України.

2. Порядок і строк подання заяви (внесення подання) про перегляд судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 ГПК України судове рішення госпо­дарського суду може бути переглянуте за нововиявленими об­ставинами за заявою сторони, поданням прокурора не пізніше двох місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення, а відповідно до ч. З цієї статті заявник зобов'язаний надіслати іншим сторонам копії заяви та доданих до неї документів. Таким чином, заява чи подання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами ма­ють бути подані до господарського суду не пізніше встановленого цією нормою двомісячного строку з дня виявлення таких об­ставин. Якщо заяву подано після закінчення цього строку, а та­кож без доказів надсилання її копії та доданих до неї документів іншій стороні (сторонам), вона до розгляду не приймається і повертається заявникові.

Заява, подання прокурора подаються стороною до господарсь­кого суду, який прийняв судове рішення. Однак Вищий господар­ський суд України зазначає, що переглядатися за нововиявленими обставинами можуть лише ті ухвали, які підлягають оскарженню в апеляційному та касаційному порядку. Тобто ухвали, винесені у відповідності зі ст. 20, 24-27, 31, 41, 58 ГПК України і подібні, перегляду за нововиявленими обставинами не підлягають.

До заяви додаються документи, що підтверджують надіслання копії заяви іншим сторонам, та документ про сплату державного мита.

3. Особливості перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

За результатами розгляду заяви (подання) про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами господарський суд вино­сить ухвалу. Заява, подання прокурора чи його заступника до роз­гляду не приймаються і повертаються заявникові у таких випадках:

- подання після закінчення встановленого строку без клопо­тання про його відновлення або відхилення такого клопо­тання господарським судом;

- подання без доказів надіслання копії заяви і доданих до неї документів іншим сторонам;

- відсутності доказів сплати державного мита в порядку і роз­мірі, встановлених законодавством.

Про повернення заяви виноситься ухвала, яку може бути оскаржено.

Згідно з ч. 1 ст. 114 ГПК України перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим господарсь­ким судом першої інстанції, який прийняв це рішення. Ухвали і постанови апеляційної і касаційної інстанцій, якими змінене чи скасоване рішення суду першої інстанції, переглядаються за но­вовиявленими обставинами не місцевим господарським судом, а судом тієї інстанції, яким змінене або прийняте нове судове рі­шення.

У випадках, коли після перегляду судового рішення в апеля­ційному або касаційному порядку воно було залишене без змін, пе­регляд його за нововиявленими обставинами здійснюється тим міс­цевим господарським судом, який прийняв це судове рішення, не­залежно від того, що воно було предметом перегляду в апеляційно­му та касаційному порядку.

Якщо згідно зі ст. 91 ГПК України справа надіслана або має бути надіслана разом з апеляційною скаргою до апеляційного гос­подарського суду, а до місцевого господарського суду надходить заява про перегляд його рішення за нововиявленими обставинами, то місцевий господарський суд повинен своєю ухвалою надіслати заяву разом зі справою до апеляційної інстанції.

Якщо згідно зі ст. 109 ГПК України справа разом з касаційною скаргою має бути надіслана до касаційної інстанції, а до місцевого або апеляційного господарського суду надходить заява про пере­гляд його рішення за нововиявленими обставинами, то відповідно до вимог ст. 114 ГПК України місцевий або апеляційний господар­ський суд здійснює перегляд судового рішення за нововиявлених обставин. Після такого перегляду справа надсилається до касацій­ної інстанції.

У випадках, коли справу вже надіслано до касаційної інстанції, а до місцевого або апеляційного господарського суду надійшла за­ява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставина­ми, відповідний суд письмово повідомляє про це суд касаційної інстанції і виносить ухвалу про відкладення вирішення питання про прийняття зазначеної заяви до провадження до повернення матеріалів справи з суду касаційної інстанції.

Після одержання такого повідомлення суд касаційної інстанції:

- якщо касаційну скаргу не прийнято до провадження, - ви­носить ухвалу про відкладення вирішення питання щодо її прийняття до закінчення місцевим або апеляційним госпо­дарським судом перегляду судового рішення за нововиявле­ними обставинами;

- у разі, коли касаційну скаргу вже прийнято до проваджен­ня, то це провадження зупиняється на підставі частини пер­шої статті 79 ГПК, а матеріали справи повертаються до від­повідного місцевого або апеляційного господарського суду для здійснення перегляду судового рішення за нововиявле­ними обставинами.

Заява, подання прокурора про перегляд рішення, ухвали, по­станови за нововиявленими обставинами розглядаються господар­ським судом на судовому засіданні в місячний строк з дня їх надхо­дження. Неявка заявника та інших осіб, які беруть участь у справі, не є перешкодою для розгляду заяви.

Прийняття заяви (подання) про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не означає обов'язкового скасуван­ня чи зміни рішення, що переглядається. Результат перегляду має випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення гос­подарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильно­го вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Госпо­дарський суд має право змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впли­вають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

За результатами перегляду судового рішення приймаються:

- рішення - у разі зміни або скасування рішення;

- постанова - у разі зміни або скасування постанови;

- ухвала - у разі зміни чи скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін.

4. Перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами та за винятковими обставинами

Рішення і ухвали, що набрали законної сили і прийняті судом першої інстанції, переглядаються господарським судом, який прийняв ці судові рішення.

Перегляд за нововиявленими обставинами постанов і ухвал апеляційної і касаційної інстанції, якими змінено або скасовано судове рішення суду першої інстанції, здійснюється судом тієї інстанції, яким змінено або прийнято нове судове рішення.

Заява про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами розглядаються господарським судом у судовому засіданні у місячний строк з дня їх надходження. Неявка заявника та інших осіб, які беруть участь у справі, не є перешкодою для розгляду заяви.

Відповідно до ст. 114 ГПК за результатами перегляду судового рішення приймаються:

1) рішення - у разі зміни або скасування рішення;

2) постанова - у разі зміни або скасування постанови;

3) ухвала - у разі зміни чи скасування ухвали або залишення
рішення, ухвали, постанови без змін.

Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, надсилаються сторонам, прокурору у п'ятиденний строк з дня їх прийняття.

Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, можуть бути переглянуті на загальних підставах.

У разі скасування судового рішення за результатами його пере­гляду за нововиявленими обставинами справа розглядається гос­подарським судом на загальних підставах за правилами, встанов­леними ГПК України.

5. Поняття банкрутства за діючим законодавством.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» банкрутство — визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Термін «банкрутство» походить від латинського слова bancarotta – зламаний ослін або banca rotta – розбитий банк. Під ним розуміють неспроможність юридичної особи (суб’єкта підприємницької діяльності) задовольнити у встановлений для цього термін пред’явлені йому кредиторами вимоги й виконати зобов’язання перед бюджетом.

На думку О.О. Терещенка, банкрутство – це пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк заявлені до неї з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом. Тієї ж думки дотримується О. Третяк, яка розглядає банкрутство як наслідок неплатоспроможності суб’єкта: «банкрутство – це пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі нездатність юридичної особи – суб’єкту підприємницької діяльності задовольнити вимоги своїх кредиторів у встановлений для цього строк».

І.А. Бланк розглядає банкрутство як встановлену в судовому порядку фінансову неспроможність підприємства, тобто нездатність підприємства задовольнити в установлені строки пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги, та виконати зобов’язання перед бюджетом.

Ці визначення відображають економічну сутність поняття банкрутства. Юридичний прояв найбільш правильно, на мою думку, формулює діючий Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом», згідно з яким банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Основними ознаками юридичної сутності банкрутства є:

- неспроможність боржника відновити свою платоспроможність. Платоспроможністю в контек­сті інституту банкрутства є здатність боржника своєчасно здій­снювати розрахунки за своїми і ротовими зобов'язаннями, під якими в свою чергу розуміють зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-пра­вового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

- неспроможність боржника відновити свою платоспро­можність повинна бути визнана господарським судом. Госпо­дарський суд насамперед доводить неплатоспроможність бор­жника — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати гро­шові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі із заробіт­ної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати подат­ків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше, як через віднов­лення платоспроможності.

- банкрутством є неспроможність боржника задовольнити визнані господарським судом вимоги кредиторів. Кредитором може бути юридична або фізична особа, яка мас у встановлено­му порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заро­бітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

- боржник визнається банкрутом, якщо відновлення його платоспроможності і задоволення визнаних судом вимог креди­торів можливе лише із застосуванням ліквідаційної процедури.

6. Учасники провадження у справах про банкрутство.

Виходячи із змісту ст. 1 Закону (Про банкрутство) із переліку учасників судових процедур банкрутства можна виділити основних учасників під якими треба розуміти тих учасників, без яких проведення процедури банкрутства є неможливим за виключенням випадків, чітко встановлених у законодавстві про банкрутство. Тобто, до основних учасників судових процедур банкрутства відносяться: арбітражний керуючий та господарський суд.

У процедурах банкрутства особливі завдання покладені на арбітражного керуючого, що залежно від судової процедури може виступати як розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор. Роль арбітражного керуючого є досить складною і результат процедур банкрутства та реалізація їх завдань багато в чому покладені залежать від його роботи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі Закон), арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) — це фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду. Головним завданням арбітражного керуючого є врегулювання, у встановленому Законом порядку, відносин між боржником та його кредиторами.

У відповідності до чинного законодавства одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство.

Отже, Закон висуває наступні вимоги до арбітражного керуючого: така особа повинна мати статус фізичної особи – підприємця; така особа повинна мати вищу юридичну або економічну освіту та володіти спеціальними знаннями; така особа не повинна бути заінтересованою щодо боржника та кредиторів.

Для призначення арбітражним керуючим у справі про банкрутство особі необхідно мати ліцензію на право здійснення діяльності арбітражного керуючого, яка видається Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України.

Основною рисою інституту банкрутства є те, що над всіма процедурами банкрутства у межах провадження у справі про неспроможність встановлюється необмежений або значний контроль суду. Основні рішення у межах провадження у справі про банкрутство або приймаються, або затверджуються господарським судом.

Завданнями судочинства при проведенні процедур банкрутства є забезпечення правомірності, ефективності та оперативності проведення процедур банкрутства, а також вирішення суто процесуальних завдань господарського судочинства. Враховуючи те, що кожна справа про банкрутство потребує індивідуального підходу до її вирішення, суддя повинен вирішувати, чи зможе він заповнити прогалини та повноцінно застосувати норми законодавства про банкрутство втілюючи намір законодавця щодо створення ефективної та справедливої системи.

Функції господарського суду у провадженні у справах про банкрутство полягають: у єдиному та правильному застосуванні норм законодавства України та законодавства про банкрутство, зокрема; у здійсненні контролю за проведенням процедур банкрутства; у здійсненні оцінки дій учасників провадження у справі про банкрутство та їх затвердження або відхилення в процесуальних документах; у застосуванні санкцій за порушення норм законодавства про банкрутство; у здійсненні реабілітації боржника, який відновив свою платоспроможність та розрахувався з кредиторами.

Враховуючи викладене вище видно, що хоча основні учасники провадження у справах про банкрутство є головними учасниками процесу, Закон чітко та в повному обсязі не регулює правового положення боржника та кредиторів.

Також однією з головних фігур процедури банкрутства є кредитор. У Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дається поняття кредитора як юридичної чи фізичної особи, у якої є вимоги до боржника щодо грошових зобов’язань, виплати заборгованості по заробітній платі. До числа кредиторів Закон відносить органи державної податкової служби, інші державні органи , що здійснюють контроль за правильним і своєчасним справлянням податків і зборів. Закон не встановив ніяких обмежень щодо суб’єктів, які мають статус кредиторів. Ними можуть бути будь-які українські, іноземні фізичні чи юридичні особи. У процедурі банкрутства, як правило, бере участь не один кредитор. У Законі кредиторами називають практично всіх осіб , що мають грошові вимоги щодо боржника.

Аналіз Закону дозволяє зробити висновок про наявність семи видів кредиторів: ініціюючі, вимушені, заставні, кредитори поточної заборгованості, привілейовані, реєстрові ( конкурсні ), кредитори погашеної заборгованості.

Конкурсним кредиторам надано право звертатися до господарсько­го суду із заявою про визнання боржника банкрутом та задоволення їхніх грошових вимог за рахунок майна боржника. Крім того, вони наділені цілою низкою специфічних повноважень. Так, тільки за узго­дженням з конкурсними кредиторами господарський суд може відкри­ти процедуру санації боржника, затвердити план санації та мирову угоду.

Особливими кредиторами є органи державної податкової служи й інших державних органів, що здійснюють контроль за правильним і своєчасним справлянням податків (обов’язкових платежів): податкові кредитори. Такі органи наділені повноваженнями звичайних кредиторів, за винятком випадків, зазначених у Законі. Наприклад у п.2 ст.36 Закону для таких кредиторів встановлені спеціальні умови для мирової угоди.

Учасниками провадження у справі про банкрутство можуть бути санатори (інвестори) — юридичні та (або) фізичні особи (в тому числі іноземні), які виявили бажання взяти участь у відновленні платоспро­можності боржника і звернулися в установлений законом місячний термін до господарського суду з пропозиціями щодо санації боржника. До своєї заяви потенційні санатори (інвестори) повинні додати доку­менти, які підтверджують їх платоспроможність та фінансову мож­ливість участі у санації, попередній план санації, пропозиції про пере­ведення на них боргів тощо.

Остаточні умови участі санаторів (інвесторів) у процедурі відновлен­ня платоспроможності боржника визначаються у плані санації, який розробляється і подається керуючим санацією, схвалюється кредитора­ми і затверджується ухвалою господарського суду.

Представник працівників боржника бере участь у справі за іні­ціативою трудового колективу, який на своїх зборах визначає його кандидатуру і делегує йому повноваження здійснювати захист своїх інтересів.

7. Порядок порушення провадження у справах про банкрутство.

Підставою порушення провадження у справах банкрутства до суб'єкта підпри­ємництва є економічний фактор, визначений ст. 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» — неспроможність суб'єкта підприємницької діяль­ності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі із заро­бітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати по­датків і зборів не інакше як через відновлення платоспромож­ності. Суб'єкт, неспроможний виконати зазначені грошові зо­бов'язання протягом трьох місяців після настання встановле­ного строку їх сплати, визнається Законом боржником.

Фактичною підставою для порушення справи про банкрут­ство може бути лише письмова заява до господарського суду, яка називається «заява про порушення справи про банкрут­ство» (п. 1 ст. 7 Закону). З такою заявою до господарського суду може звернутися будь-хто з кредиторів. Кредитори ма­ють право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою, що підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги (п. 9 ст. 7). Із заявою про порушення справи про банкрутство до госпо­дарського суду може звернутися боржник з власної ініціативи. Боржник реалізує таке право за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено Законом. Боржниками у процедурі банкрутства не можуть бути казенні підприємства та підприємства, що є об'єктами права комунальної власності. Останні — за умови, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийнято рішення щодо незастосування положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Держава та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень, як власники, повинні своєчас­но вживати всіх необхідних заходів для запобігання неспроможності казен­ного або комунального підприємства — боржника.

Провадження за цією категорією справ здійснюють органи правосуддя в господарських відносинах — господарські суди. Підвідомчість цих справ господарським судам встановлює п. 1 ст. 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно з яким справи про банкрут­ство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника, та ст. 12 Господарського процесу­ального кодексу України, а провадження у справах про банкрут­ство регулюється Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарським проце­суальним кодексом України, іншими законодавчими актами.

Порядок визнання суб’єкта господарювання банкрутом включає наступні стадії: 1) подання до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство; 2) проведення підготовчого засідання; 3) подання заявником до офіційних друкованих органів оголошення про порушення справи про банкрутство; 4) подання кредиторами у місячний строк оголошення про пору­шення справи про банкрутство письмових заяв про грошові ви­моги до боржника, а також документи, що їх підтверджують, і складення реєстру вимог кредиторів; 5) проведення попереднього засідання господарського суду; 6) проведення зборів кредиторів і утворення комітету креди­торів протягом 10 днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду; 7) прийняття судом рішення за клопотанням комітету кре­диторів про проведення санації боржника; 8) прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Призначення ліквідатора; 9) опублікування відомостей про визнання боржника бан­крутом і відкриття ліквідаційної процедури; 10) передача органами управління банкрута бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута ліквідатору; 11) проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута і про­даж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом креди­торів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута; 12) затвердження господарським судом звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу; 13) винесення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-банкрута.

8. Санація боржника та мирова угода.

Санація є однією з форм фінан­сового оздоровлення боржника, відновлення його платоспроможності. Зако­нодавством України передбачена можливість проведення досудової санації підприємств та санації у процесі судового розгляду справ про банкрутство. В даному випадку розглянемо санацію у процесі судового розгляду справ про банкрутство.

Санація є інструментом завдяки якому можна досягти відновлення платоспроможності боржника, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, яка спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Діючи в судовому режимі, метою санації є запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, а також проведення оздоровлення фінансово-господарського становища боржника з одночасним повним або частковим задоволенням вимог кредиторів.

Рішення про проведення санації боржника в процесі провадження справи про банкрутство ухвалюється у таких випадках:

1. коли підприємство стало фінансово неспроможним чи існує реальна загроза цього, і боржник з власної ініціативи звернувся до господарського суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство.

2. після закінчення місячного терміну з моменту опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства, якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника чи подали акцептовані комітетом кредиторів і господарським судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. У разі згоди кредиторів з умовами і механізмом задоволення їхніх претензій, господарський суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та здійснення фінансової санації юридичної особи.

3. з ініціативою банку або іншої фінансово-кредитної установи. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» установа банку має право застосувати комплекс заходів санації стосовно клієнта, оголошеного неплатоспроможним. Банк може передати оперативне управління цим підприємством адміністрації, яка сформована за його участю, реорганізувати боржника, змінити порядок та умови платежів, а також направити на погашення кредиторської заборгованості виторг від реалізації продукції. Однак, всі дії банківської установи повинні бути узгоджені з іншими кредиторами підприємства, не вступаючи з ними у конфлікт.

Отже, санація, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, має на меті задоволення, в першу чергу, інтересів кредиторів, через застосування реорганізаційних заходів та за рахунок грошових надходжень від фінансово-господарської діяльності боржника.

Здійснення санації боржника організовує керуючий сана­цією, правовий статус якого визначено положеннями ст. 17 Закону. Зокрема, керуючий санацією має право: розпоряджатися майном боржника з урахуванням обме­жень, передбачених Законом; укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-пра­вові, трудові та інші угоди; подавати заяви про визнання угод, укладених боржни­ком, недійсними.

Одним з основних обов'язків керуючого санацією є під­готовка і подання комітету кредиторів для схвалення плану санації боржника. Якщо у майні підприємства-боржника час­тка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків, ке­руючий санацією зобов'язаний попередньо погодити план санації боржника з органом, уповноваженим управляти дер­жавним майном.

План санації повинен містити: заходи щодо відновлення платоспроможності боржника; умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом пе­реведення боргу (частини боргу) на інвестора; строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам.

План санації повинен передбачати строк відновлення пла­тоспроможності боржника, яка вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом.

План санації може містити умови про: виконання зобов'язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на активи боржника та (або) його корпоративні права; задоволення вимог кредиторів іншим способом, що не суперечить закону.

За п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наяв­ності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт і повідомити членів комітету кредиторів про час і місце проведення засідання комітету кредиторів.

Звіт керуючого санацією має бути розглянутий комітетом кредиторів не пізніше десяти днів від дати його надходження. За наслідками розгляду звіту керуючого санацією комітет кредиторів приймає рішення про звернення до господарського суду з клопотанням щодо: припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника; продовження встановленого строку процедури санації; припинення процедури санації, визнання боржника банк­рутом і відкриття ліквідаційної процедури; припинення процедури санації і укладення мирової угоди. У разі виникнення обставин, що є підставою для припи­нення процедури санації, комітет кредиторів може прийняти відповідне рішення за відсутності звіту керуючого санацією.

Поряд із можливістю участі кредиторів у санації боржника поза провадженням справи про банкрутство законодавства багатьох країн передбачають можливість участі кредиторів у фінансовому оздоровленні неспроможного підприємства під час провадження зазначеної справи укладенням мирової угоди. Можливість укладання мирової угоди передбачена статтею 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мирова угода – це домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника. Наслідком досягнення домовленості про прощення боргу є припинення відповідного зобов’язання.

Відповідно до зазначеного закону мирову угоду визнають ще й судовою процедурою (з чим важко погодитись), яка застосовується до боржника в межах відкритого провадження в справі про банкрутство, а також засобом відновлення платоспроможності боржника, що може міститися у плані санації.

За загальним правилом сторонами мирової угоди в судовому провадженні є боржник і кредитор, які виступають у відповідній судовій справі сторонами: в позовному провадженні це позивач і відповідач, а в справах про банкрутство – боржник і його кредитори.

Від імені боржника мирову угоду укладають сам боржник-підприємець, керівник боржника, повноваження якого як законного представника визначені в установчих документах відповідної юридичної особи, або арбітражні керуючі в процедурі судової санації та ліквідації. В процедурі санації такою особою є керуючий санацією, а у ліквідаційній процедурі – ліквідатор.

Від імені кредиторів рішення про укладення мирової угоди простою більшістю голосів приймає комітет кредиторів. Необхідною умовою затвердження мирової угоди є наявність письмової згоди кредиторів на її укладення, вимоги яких забезпечені заставою. Мирову угоду від імені кредиторів підписує голова комітету кредиторів.

Мирова угода може укладатися на будь-якій стадії провадження в справі про банкрутство, в тому числі й на стадії ліквідації боржника (після визнання боржника банкрутом).

Законодавство про банкрутство передбачає окремі випадки, коли укладення мирової угоди ініціюють арбітражні керуючі. Так, якщо в процедурі санації для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо, керуючий санацією пропонує кредиторам укласти мирову угоду. Такий крок є останньою можливістю врегулювання проблем заборгованості боржника, а не укладення мирової угоди тягне за собою визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Крім відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника мирова угода може передбачати також виконання зобов’язань боржника третіми особами, обмін вимог кредиторів на акції боржника (якщо боржником є акціонерне товариство) та задоволення вимог кредиторів іншими способами, які не суперечать закону. Як зазначалося вище, практично всі цивільно-правові способи можуть бути використані з метою відновлення платоспроможності боржника і, відповідно, вони стають частиною мирової угоди. Крім цього, мирова угода може містити умови про вико­нання зобов'язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права; задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не супе­речать закону.

З дня затвердження мирової угоди боржник розпочинає погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди. Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження в справі про банкрутство. З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражних керуючих, а заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів скасовуються. Крім того, кредитори вправі вимагати відшкодування неустойки (штрафу, пені), а також сум завданих збитків (за грошовими зобов’язаннями та зобов’язаннями щодо сплати податків і зборів). Таке право кредитори отримують з моменту затвердження арбітражним судом мирової угоди за умови закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. При цьому вимоги заявляються в розмірах, які існували на дату введення мораторію.

Певні особливості існують щодо укладення мирової угоди на стадії санації у межах провадження в справі про банкрутство. Укладення мирової угоди ініціює керуючий санацією, який до завершення встановленого строку санації (якщо є підстави для відновлення платоспроможності шляхом використання такого засобу) подає зборам кредиторів разом зі своїм звітом і проект мирової угоди. Рішення про укладення мирової угоди приймають збори кредиторів. Якщо збори кредиторів відхиляють умови укладення мирової угоди, а інші передбачені відповідним законом способи не допомогли відновити платоспроможність боржника, господарський суд приймає рішення про ліквідацію. Процедура прийняття рішення зборами кредиторів в законі не встановлена.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду, якщо боржник не виконав умови мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів або здійснив дії, які завдають збитків або порушують права та законні інтереси кредиторів.

Важливо зазначити, що розірвання мирової угоди господарським судом за заявою окремого кредитора на вказаних підставах не означає втрату її чинності для інших кредиторів. Якщо мирова угода визнається недійсною або розривається, вимоги кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та/або розстрочка платежів або прощення (списання) боргів, відновлюються в повному розмірі в незадоволеній частині.

У випадку невиконання мирової угоди кредитори можуть висунути до боржника свої вимоги в передбаченому цією мировою угодою обсязі. Якщо порушується провадження в справі про банкрутство цього ж боржника, обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в передбачених нею межах. У випадку, якщо мирову угоду не укладено, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

9. Судові процедури, які застосовуються щодо боржника.

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом» щодо боржника за­стосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.

Читайте також:

1. The peace – порядок
2. А.1. Порядок Magnoliales - магнолієцвіті
3. А.А.Налчаджан виділяє: образ тіла (тілесне Я), наявне Я (справжнє-Я), динамічне-Я, фактичне-Я, ймовірне-Я, ідеалізоване-Я, уявне-Я та інші.
4. Адміністративні справи, пов'язані із реалізацією вибор­чих прав (ст.ст. 172, 173, 174, 175, 176).
5. Аконність залишення засуджених у слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування.
6. Аналіз фактичних обставин справи.
7. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
8. Антидоти і порядок їхнього використання. Само і взаємодопомога при ураженні ОР.
9. Апеляційний розгляд справи у судовому засіданні
10. Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду
11. АРХІВНА СПРАВА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ, НА БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ У 1920-1930-Х РР.
12. Архівна справа в Україні в роки другої світової війни

Переглядів: 2470