Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Неолібералізм чи Вашингтонський консенсус

Згідно з теорією американського філософа Френсіса Фукуями людство приречене на лібералізм самою історією. 200-річний процес епохи Нового часу показав, що єдиною дієздатною системою, що зустрічає загальне схвалення і оптимально виражає права і потреби людей, є, мовляв, лібералізм.

"Однак якщо уважно придивитися до картини світу після падіння соціалізму, ми встановимо, — пише Ґ. Рормозер, — що, на противагу твердженням Фукуями, про перемогу лібералізму в усіх країнах Східного блоку, насамперед колишнього Радянського Союзу, не може бути й мови. Більше того, там відбувається свого роду консервативна революція. Росія повертається до своєї власної суті, до своєї історичної самосвідомості, до спадковості національної самосвідомості, навіть православного християнства… Багато росіян мріють про відродження монархії, династії Романових. Як пояснити такі процеси?"[21].

У Східній Європі й на території колишнього Радянського Союзу народи повертаються на арену історії і борються за свою національну ідентичність. Сьогодні історичною силою, яка прокладає собі дорогу, виступає не лібералізм і не соціалізм, а консерватизм. В Україні піднімається національний солідаризм.

Однак глибинна проблема залишається невирішеною — це проблема бідності, величезного розриву в рівні життя між високорозвиненими і слаборозвиненими країнами. Апологетам лібералізму слід також мати на увазі, що в жахливому зубожінні населення "третього світу" винен Захід, який практикував у країнах, що розвиваються, таку політику, яка виходила з моделі динамічного і високорозвиненого індустріального суспільства. Застосування цієї моделі в країнах "третього світу", не враховуючи місцевих умов, призвело до занепаду національних культур, соціальних спільнот і життєвих форм, що склалися там історично. І винен тепер у цьому був не комунізм, а насправді капіталізм, політика міжнародних фінансових організацій і, в першу чергу, Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Всесвітнього банку (ВБ). Сподівання принести прогрес у ці регіони, діючи за принципами капіталістичного мислення, виявились божевільними. Руйнування культури і природи в країнах "третього світу" набуло таких жахливих масштабів, що звідти ринули потоки мігрантів, яких ще не знала історія.

Поза межами частини академічного середовища і ділового співтовариства термін "неолібералізм" майже невідомий і його не вживає широка громадськість. У США неоліберальні ініціативи подаються як політика вільного ринку, що заохочує приватне підприємництво, особисту відповідальність і свободу вибору споживачами. За їх визначенням, ця політика протистоїть і руйнує безплідну діяльність некомпетентного, бюрократичного й паразитичного уряду, який не може зробити нічого доброго, навіть якщо має такі наміри, кричать послідовники неолібералізму. Завдяки зусиллям PR-спеціалістів, які фінансуються корпораціями, такі погляди вважаються майже священними і не підлягають сумніву. Прибічники неолібералізму із вражаючим красномовством доводять, що, здійснюючи політику від імені купки багатіїв, вони надають неоцінимі послуги біднякам, навколишньому середовищу і всім іншим.

Проте багато вчених й аналітиків мають іншу точку зору на неолібералізм. Один із них Роберт Макчесні із Іллінойського університету (Урбана-Шампейн, США) дав таке визначення цій парадигмі: "Неолібералізм — це політика, за допомогою якої відносно невелика група людей, керуючись власними приватними інтересами, здатна поставити під свій контроль більшу частину соціального життя, до того ж вона використовує цей контроль з метою збільшення своєї особистої користі"[22]. Він стверджує, що в останні два десятки років неолібералізм виступає в ролі політико-економічної тенденції, що панує у світі й прийнята політичними партіями як традиційно лівих, так і правих сил. Ці партії і їхня політика є виразниками інтересів не менш як тисячі корпорацій, що їх інвестують.

Економічні наслідки цієї політики скрізь виявились однаковими і такими, якими й слід було очікувати: неоліберальна політика призвела до значного зростання соціальної та економічної нерівності, до помітного погіршення й без того злиденного існування найбідніших націй і народів світу, катастрофічного становища навколишнього середовища, нестійкого стану економіки в глобальному масштабі і безпрецедентному збагаченню купки багатіїв. Побачивши наслідки неоліберальної політики, її захисники стали стверджувати, що гарне життя буде і в широких мас населення, якщо неоліберальний політиці, що призвела до загострення всіх цих проблем, не будуть заважати!?

Чи не нагадує це нам, жителям України, обіцянки наших можновладців протягом останніх 22 років. Ось скоро "запрацюють" реформи, ось підуть інвестиції, тільки треба більше демократії, підвищити вартість енергоносіїв, комунальні послуги, і тоді весь український народ буде вдячний за щасливе життя першому, другому, третьому й четвертому президентам, усім прем’єр-міністрам, міністрам і гендлярсько-лихварській еліті.

Економічні наслідки неоліберальної політики в окремих країнах жалюгідні, як і "досягнення" неоліберальної доктрини, яку інтелектуал і провідний борець за демократію й проти неолібералізму Ноам Хомський[23] назвав Вашингтонським консенсусом.

У своїх працях Н. Хомський пояснює, що неолібералізм — це не нова політика, а просто сучасний варіант боротьби купки багатіїв за обмеження політичних прав і громадянських можливостей більшості населення планети; а в глобальному масштабі за підвищення рівня життя "золотого мільярда" і поступового знищення "туземного населення", тобто населення країн, що не входять до "золотого мільярда".

"Неоліберальний Вашингтонський консенсус — пише Н. Хомський — є політикою, що ґрунтується на окремих ринкових принципах і проводиться урядом США. Цей курс часто подається у вигляді структурного корегування, який підпорядкований таким правилам: лібералізувати ціни й фінанси, дати ринку змогу встановити ціни (виправити ціни), покінчити з інфляцією ("макроекономічна стабільність"), здійснити приватизацію. Ця політика "…проводиться урядом США і в значній мірі підконтрольними йому міжнародними фінансовими закладами щодо більш уразливих країн". Ці міжнародні фінансові заклади міжнародна ділова преса називає "фактичним світовим урядом нової імперської ери"[24]. Ми їм дали назву Фінансового інтернаціоналу, або Глобальної олігархічної влади.

Правила структурного корегування можуть бути дещо змінені, але їхня суть залишається незмінною. Мета такого визначення полягає в тому, щоб нагадати, що владні державні інститути діють не самостійно, а відображають розподіл влади в суспільстві в більш глобальному масштабі. Ось чому ми називаємо нашу владу колоніальною адміністрацією.

"Головними архітекторами" неоліберального "Вашингтонського консенсусу" — пише Н. Хомський — є господарі приватної економіки, переважно гігантські корпорації, що контролюють значну частину міжнародного господарства і мають кошти, які дозволяють їм визначати політику і формувати думки й погляди людей". За словами історика дипломатії Джеральда Хейга "після Другої світової війни Сполучені Штати заради власної користі взяли на себе відповідальність за добробут світової капіталістичної системи"[25].

Після війни США посіли провідне становище в економіці світу, володіючи половиною світових багатств і займаючи вигідне становище серед інших держав. Природно, що "головні архітектори" цієї політики мали намір, використати цю могутність для створення глобальної системи, що давала б їм можливість казково збагачуватись.

Одним з найперших завдань США була участь Центрального розвідувального управління (ЦРУ) у широкомасштабних зусиллях з підриву демократії в Італії у 1948 році, де побоювались правильних результатів виборів. При провалі підривної діяльності планувалася пряма військова інтервенція проти цієї країни, що подавалось як зусилля "з стабілізації Італії". Заради досягнення "стабільності" можна навіть "займатися дестабілізацією". Так, редактор журналу "Форін афферз" пояснює, що Вашингтону довелось "дестабілізувати "демократично" вибраний марксистський уряд Чилі", оскільки "ми були сповнені рішучості шукати стабільність".

Націоналістичні режими, що загрожують "стабільності", досить часто називають "вірусами", які можуть заражати інші держави. Італія 1948 року — це тільки один приклад. Двадцять п’ять років тому Генрі Кисінджер описував Чилі як "вірус", здатний розповсюдити неправильні посилання про можливості соціальних змін, вражаючий інших і ту ж саму Італію, все ще "нестабільну", незважаючи на здійснення багаторічних програм ЦРУ, спрямованих на підрив італійської демократії. "Віруси" варто знищувати, захищаючи інші держави від інфекції: найдієвішим засобом вирішення цих завдань є насильство, яке залишає за собою огидний слід масових убивств, терору, тортур, руйнацій.

У секретному плануванні, після Другої світової війни кожній частині світу відводилась особлива роль. Так, "головною функцією" Південно-Східної Азії було постачання сировини для індустріальних країн. Африку повинна "експлуатувати" Європа для власного відновлення. І так… весь світ. Наслідки "експлуатації" Африки добре відомі. Сьогодні нам добре відомі й наслідки експлуатації України.

Ліберальні реформи, втілювані західними вчителями в країнах Східної Європи, призвели до лібертаризму, для якого з класичного лібералізму взято одну складову — постулат про обмеження втручання держави в економічне і соціальне життя. Інші складові лібералізму: плюралізм, терпимість, консенсус — залишилися осторонь.

Не випадково у сьогоднішньому наступі лібералізму відсутня соціальна програма і механізми захисту населення перед нашестям "економічної людини" з яскраво вираженими соціал-дарвіністськими інстинктами.

 


Читайте також:

  1. Вашингтонський консенсус і принципи макроекономічної стабілізації.
  2. Виникнення і загальна характеристика неолібералізму
  3. Від неолібералізму до неоконсерватизму.
  4. Еволюція неокласичних ідей у ХХ ст. Неолібералізм
  5. Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм
  6. Загальна характеристика ідей неолібералізму
  7. Конфлікт Консенсус
  8. Лібералізм і неолібералізм
  9. Лібералізм, неолібералізм.
  10. Неолібералізм
  11. Неолібералізм. Лондонська, Фрейбурзька, паризька ч Чиказька школи.




Переглядів: 1026

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Глобалізація та її асиметричність | Військо корпоратократії: економічні кілери, шакали, армія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.