Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Комітет 300

Тристороння комісія

Комітет 300

План лекції

Латентні структури глобальної олігархічної влади

Тема 4

4.2. Римський клуб

4.3. "Круглий стіл"

4.4. Рада міжнародних відносин

4.5. Орден "череп і кістки" і Більдерберзький клуб

Для реалізації ідеї світового панування було створено силу-силенну латентних структур, до яких належать Комітет 300, Круглий стіл (The Round Table), Рада міжнародних відносин (Council on Foreign Relations, скорочено C.F.R.), Тристороння комісія (Trilateral Commission), Більдербергський клуб (The Bilderbergers) та багато інших.

На чолі найважливіших мондіалістських структур — Більдербергського клубу і Тристоронньої комісії — стоїть високопоставлений член Ради міжнародних відносин, банкір Девід Рокфеллер, власник "Чейз Манхеттен Банку". Крім нього, центральними постатями" мондіалістських проектів є геополітики, аналітики й стратеги Збігнєв Бжезинський, Генрі Кіссінджер і Джордж Болл.

Основним завданням реалізації цих проектів є перехід до єдиної світової системи під стратегічним керівництвом Заходу, який сповідує "прогресивні", "демократичні", "гуманістичні" цінності. Для цього створюються паралельні структури, куди входять політики, аналітики, журналісти, які повинні підготувати народні маси до сприйняття мондіалістського проекту Світового уряду. Інакше, а це вже видно з виступів "антиглобалістів", він наштовхнеться на потужний психологічний опір народів і держав, що не мають бажання розчинити свою самобутність у планетарній резервації.

Знання латентних структур світової політики особливо актуальні сьогодні у зв’язку з останніми подіями в нашій країні, що дає можливість провести дуже багато паралелей і аналогій між різними, здавалося б, не пов’язаними між собою явищами сучасності в різних країнах світу. Приєднання України до світової фінансово-кредитної та неоліберальної ідеологічної системи відкрило шлях до широкомасштабного зовнішнього впливу, маніпулювання свідомістю людей та керування нашим народом за допомогою "п’ятої колони" Світового уряду. Ці знання дають можливість системно й комплексно глянути на світові події з нових позицій. Вони потребують невідкладних дій саме СЬОГОДНІ, тому що ЗАВТРА може бути пізно щось змінити. Ми віримо, що послідовне розповсюдження правдивої інформації про механізми історичних процесів, рушійні сили та методи латентної війни таємних сил, створює сприятливі умови для творчого розвитку народу. Україна почне відроджуватись, а її народ заживе щасливим життям.

Однією з найзначніших і найвпливовіших латентних структур є Комітет 3000. "Уявіть собі могутню групу (що не визнає жодних національних кордонів), — пише Джон Колеман, — яка об’єднує банківську справу, страхування, добування вугілля, торгівлю медичними препаратами, нафтову промисловість, члени якої відповідальні тільки перед членами цієї групи. Це Комітет 300…

Чи звертали Ви увагу на те, як королева Єлизавета ІІ виконує церемонію відкриття британського парламенту? Там присутній, видимий усім, голова Комітету 300.

Чи були ви коли-небудь свідками церемонії приведення до присяги президента Сполучених Штатів? Там, видимий усім, інший член Комітету 300.

Хто ж ці змовники, які служать всемогутньому Комітету 300? Найбільш поінформована частина нашого суспільства усвідомлює, що змова існує і що ця змова ховається під різними іменами, такими як "Ілюмінати", масонство, "Круглий стіл", "Група Мільнера". Для них Рада міжнародних відносин і Тристороння комісія асоціюються з усім тим, що їм не подобається у внутрішній і зовнішній політиці".

Комітет 300 було засновано у 1729 році організацією БСІТК (Британською східно-індійською торговою компанією) для проведення операцій з міжнародними банками, а також підтримки комерційних підприємств і торгівлі опіумом.

Сьогодні Комітет 300 має у своєму розпорядженні величезний бюрократичний апарат, що об’єднує сотні мізкових центрів і офіційних установ, які керують широким спектром осіб та організацій — від приватного бізнесу до урядових лідерів. Серед всесвітніх організацій Комітету 300 найбільші: "Американці за безпечний Ізраїль", Більдербергзький клуб, Канадський інститут міжнародних відносин, Рада міжнародних відносин, Орден "Череп і Кістки", компанія "Брітіш петроліум", орден "Бідні лицарі-тамплієри", Соціалістичний інтернаціонал, Герметичний орден "Золота зірка", "Клуб четвертого стану свідомості", орден "Великої матері", Королівський інститут міжнародних справ, "Всесвітній сіонізм", "Всесвітнє франкмасонство", Всесвітня рада церков, "Чорний орден", "Товариство Туле", "Церква єдиного світового уряду", "Круглий стіл", Тристороння комісія і понад сто інших установ, що контролюються цією організацією.

Величезний, всепроникний, страхітливий апарат соціальної психіатрії, Комітет 300 понад 200 років визначає зовнішню і внутрішню політику США. "…Це люди з Комітету 300 наказали президенту Вільсону виступити проти Німеччини в Першу світову війну, — пише Джон Колеман, — цей Комітет наказав Рузвельту спровокувати японську атаку на Перл Харбор з метою вступу Сполучених Штатів у Другу світову війну. Ці люди, цей Комітет наказали нашій нації воювати в Кореї, В’єтнамі й Персидській затоці. Чиста правда в тому, що Сполучені Штати билися у п’яти війнах цього століття в ім’я мерзенного Комітету 300".

Що ж ми бачимо? Об’єднання людей з дивними ідеями? Безумовно, ні. До складу Комітету 300 входить багато талановитих інтелектуалів, зібраних разом, щоб створити повністю тоталітарне й абсолютно кероване "нове суспільство", — насправді воно не нове, тому що свої ідеї воно взяло з сатанинських культів. Його мета — єдиний Світовий уряд, за який агітували масони Джордж Оруел і Герберт Уеллс. Єдиний Світовий уряд і єдина грошова система при постійних, а не виборних олігархах, які обирають лідера зі свого середовища у формі федеральної системи, як це було в середні віки. У цьому єдиному світі зростання населення обмежуватиметься штучним скороченням кількості дітей на одну сім’ю через хвороби, війни й голод, доки на всій Землі не залишиться один мільярд людей, які приноситимуть користь правлячому класу в чітко визначених галузях діяльності.

Середнього класу не буде — тільки правителі й раби. Всі закони уніфіковуватимуться в рамках юридичної системи світових судів. Вони використовуватимуть один і той самий кодекс законів, за виконанням якого стежитиме поліція єдиного Світового уряду, а об’єднані збройні сили єдиного світу силоміць впроваджуватимуть закони в усі колишні національні країни, не розділені кордонами. Система діятиме на базі найсильнішої держави. Хто скориться єдиному Світовому урядові, отримає нагороду засобами для життя. Хто страйкуватиме, того виморять голодом чи просто знищать, оголосивши поза законом. Хіба ми не бачимо нині цю політику в дії на прикладі Югославії, Іраку, Афганістану, Лівії, Єгипту, Сирії?

Економічна система ґрунтуватиметься на правлінні глобального олігархічного класу, який дозволятиме виробляти рівно стільки продуктів харчування та послуг, скільки потрібно для функціонування таборів масової рабської праці. Всі багатства будуть зосереджені в руках елітних членів Комітету 300. Кожній людині буде доведено, що її виживання повністю залежить від держави. Світ управлятиметься за виконавчими декретами Комітету 300, які негайно набуватимуть сили закону.

Промисловість повинна бути повністю знищена разом атомними енергетичними системами. Тільки члени Комітету 300 та вибрані ними люди матимуть право розпоряджатися земними ресурсами. Сільське господарство буде викуплене й підпорядковане виключно Комітету 300, а виробництво продуктів харчування суворо контролюватиметься. Коли ці заходи дадуться взнаки, населення великих міст буде силоміць відправлено у віддалені райони, а ті, хто відмовиться від’їжджати, будуть знищені випробуваними методами Світового уряду, за вказівками якого здійснював експерименти над людьми Пол Пот у Камбоджі.

За планами Комітету 300 майже 5 млрд "зайвих ротів" будуть знищені до 2050 року за допомогою обмежених війн, організованих епідемій, смертельних захворювань і голоду. Кількість електроенергії, харчів і води підтримуватиметься на рівні, достатньому для пристойного життя насамперед білого населення Західної Європи та Північної Америки, а потім уже й інших країн. Населення Канади, Західної Європи та США скорочуватиметься швидше, ніж населення інших континентів, доки світовий рівень не досягне одного мільярда, серед якого 500 млн будуть японці й китайці, вибрані тому, що протягом багатьох століть вони звикли до регламентації населення й підпорядкування владі.

Час від часу штучно створюватиметься дефіцит їжі, води та медичної допомоги, аби нагадати масам, що їхнє існування повністю залежить від доброї волі Комітету 300.

Після знищення таких галузей промисловості, як будівельна, автомобільна, металургійна, важке машинобудування, окремі галузі будуть обмежені й перебуватимуть під контролем.

Розпалюватиметься ворожнеча між протилежними фракціями й групами, між арабами та євреями, африканськими племенами, росіянами та українцями. Їм дозволять вести війни на винищення під наглядом спостерігачів НАТО й ООН. Подібна тактика уже була застосована в Центральній і Південній Америці, в Югославії, Іраку, Лівії, Єгипті, Сирії. Ці війни триватимуть, доки не утвердиться Світовий уряд; вони будуть організовані на всіх континентах, де живуть великі групи людей з різними етнічними й релігійними поглядами: такі, як сикхи, пакистанські мусульмани та індійські індуїсти, християни й юдеї. Етнічні та релігійні суперечності загостряться, а "врегульовуватимуться" вони в ході жорстоких конфліктів, які всіляко провакуватимуться й заохочуватимуться.

Інформаційні служби та засоби друку контролюватимуться Світовим урядом. Під виглядом "розваг" влаштовуватиметься регулярне промивання мозку, що вже практикується в окремих країнах. Діти, яких заберуть від "нелояльних батьків", отримуватимуть спеціальну освіту, призначенням якої є зробити їх жорстокими. Для цього впроваджується ювенальна юстиція. Молодь навчатимуть для несення охорони місць ув’язнення.

Комітет 300 постійно вдосконалює плани руйнування цивілізації. Окремі фрагменти їх стали відомими з класичної книги Збігнєва Бжезинського "Технотронна ера" та книги одного із засновників "Римського клубу" Ауреліо Печчеї "Перед проваллям".

Корпорації, банки та страхові компанії Комітету 300 діють під єдиним управлінням і контролем, який охоплює всі можливі аспекти стратегії та координації дій. Джон Колеман пише, що "Комітет — єдина організована владна ієрархія у світі, що переважає всі уряди й особистості, хоч би якими сильними й захищеними вони почувалися. Вона охоплює фінанси, оборону, а також політичні партії всіх кольорів і типів… Ця владна структура і центр влади далеко переважають владу кожного окремого світового лідера і будь-якого уряду, у тому числі й уряд США… Комітет 300 — це абсолютно таємне товариство, до складу якого входять представники недоторканного правлячого класу, серед них — королева Великобританії, королева Нідерландів, королева Данії та королівські сім’ї Європи. Після смерті королеви Вікторії, матріарха Венеціанської чорної аристократії[35] ці аристократи вирішили, що для отримання влади над світом представникам аристократії необхідно у всесвітньому масштабі "увійти в пай" з неаристократами, але надзвичайно сильними лідерами корпоративного бізнесу, і тому двері абсолютної влади стали відкритими для тих, кого королева Великобританії переважно називає "простолюдинами".

Керівник Радянського Союзу Й. Сталін придумав для них власне визначення: "темні сили", а колишній американський президент Д. Ейзенхауер, який ніколи не піднімався вище щабля "придворного єврея", зовсім недооцінював ці сили, називаючи їх "військово-промисловим комплексом".

Немає жодного аспекту життя в Америці, який би не був під наглядом невидимого уряду Комітету 300 й не спрямовувався ним у "потрібному" напрямі. Немає жодного вибраного чиновника чи політичного лідера, який би не підкорявся його владі. Донині жодна людина не уникла жорстокої кари за непослух таємним правителям, які, не вагаючись, демонструють "жахливі приклади" для інших, включаючи й президентів США.

"Руку Комітету 300 видно скрізь, починаючи з 1776 року, — пише Джон Колеман, — коли Ієремія Бентам і Вільям Петті, граф Шербурзький, сп'янілий від Французької революції, яку вони планували й реалізовували, були покликані британською короною, щоб використати спільний досвід проти американських колоністів; її було видно і в 1812 році, коли британці пограбували й спалили Вашингтон, знищивши таємні документи, які викривали їхні зрадницькі підривні дії проти молодих Сполучених Штатів, — аж до уотергейтської диверсії проти президента Ніксона та вбивства президента Кеннеді".

Президент Білл Клінтон був другим президентом, який зробив спробу керувати Америкою, орієнтуючись на інтереси власного народу, а не світові проблемами. До 1992 року правлячі сили Америки забезпечили собі абсолютну владу в США. Проте з приходом до Білого дому Білла Клінтона олігархи стали почуватися не так впевнено і розпочали цькування президента в пресі, створивши цілу серію "уотергейтів". Мас-медіа США весь час вели мову про необхідність застосування імпічменту до Білла Клінтона. Тим часом результати суспільного опитування підтверджували високий рейтинг президента, якому довіряло близько 60 відсотків американських виборців.

Єдине, чого досягли олігархи у боротьбі з непокірним президентом, — це практично зробили його банкрутом, змусивши звертатися до найкращих адвокатів США, послуги яких коштують не менше 500 дол. на годину. Білл Клінтон викинув на це понад 3 млн дол. при сумарному доходові 569 511 дол. усієї сім’ї у 1997 році. Оклад президента становить 200 тис. дол. на рік. Президент банкрут, але громадяни на його боці. Маніпулювати суспільною думкою стає дедалі складніше навіть за допомогою мас-медіа.

Не тільки Сполучені Штати Америки та їхні президенти зазнають жорсткого тиску з боку Комітету 300. Згідно з письмовими свідченнями президента Пакистану Бхутто, якого було таємно вивезено з країни, коли він перебував у в’язниці, Генрі Кіссінджер жорстко й неодноразово погрожував йому: "Ви і всі інші отримаєте суворий урок, якщо продовжуватимете політику зміцнення держави". Б. Бхутто протистояв Г. Кіссінджеру й "Римському клубові", здійснюючи програму ядерної енергетики з метою перетворення Пакистану на сучасну індустріальну державу. Така позиція в очах Комітету 300 була прямим ігнорування його наказів, переданих Г. Кіссінджером пакистанському урядові. Погрози Г. Кіссінджера президенту Б. Бхутто не є частиною офіційної політики США, це — сучасна політика ордену Ілюмінатів.

Необхідно збагнути, чому до ядерної енергетики така ненависть у всьому світі й чому для війни проти ядерної енергетики використовуються фіктивні "природоохоронні" рухи, створені й добре фінансовані "Римським клубом". Використовуючи ядерну енергетику, яка дає змогу виробляти величезну кількість дешевої електроенергії, країни "третього світу" поступово могли б вийти з-під впливу США, стали б незалежними від фінансової допомоги різних фондів, а відтак — зміцнювати свій суверенітет. Електричний струм, вироблений на атомних електростанціях, — це ключ для виведення країн, що розвиваються, з відсталості, яку прагне зберегти Комітет 300. Зменшення іноземної допомоги означало б послаблення контролю за природними ресурсами країн "третього світу". Саме ідея істинного самовизначення країн, що розвиваються, була піддана анафемі як "Римським клубом", так і Комітетом 300, який стоїть над ним.

Про те, що всі попередження Комітету 300 залишаються в силі, як і під час вбивства президента Джона Кеннеді й вигнання президента Річарда Ніксона, свідчить поведінка нинішнього президента Барака Обами, старанність якого служити своїм господарям має стати причиною серйозної стурбованості тих, кому не байдуже майбутнє США.

4.2. Римський клуб

Люди непосвячені гадають, що "Римський клуб" стосується до католицької церкви, а "Німецький фонд Маршалла" якось пов’язаний з "планом Маршалла". Так-от: саме тому й вибирає Комітет 300 такі назви, щоб заплутати ситуацію й відвернути увагу від того, що насправді відбувається. Для багатьох є відкриттям, що "Римський клуб" та його фінансисти під назвою "Німецький фонд Маршалла" — добре організовані філії Комітету 300, які діють під егідою Організації північноатлантичного договору (НАТО), і що більшість функціонерів "Римського клубу" прийшли в нього з НАТО. Всі основні положення політики НАТО були сформульовані "Римським клубом", а потім, стараннями члена Комітету 300 лорда Каррінгтона, НАТО було поділено на дві фракції: політичну групу влади (ліві) й власне військову структуру.

"Римський клуб" продовжує залишатися одним із зовнішньополітичних підрозділів Комітету 300. Він створений 1968 року після того, як Ауреліо Печчеї особисто зв’язався телефоном зі зверхниками "Групи Моргентау" і закликав їх об’єднатися, аби прискорити реалізацію планів створення єдиного Світового уряду. На дзвінки відгукнулися усі найодіозніші "архітектори майбутнього" з США, Франції, Швеції, Великобританії, Швейцарії та Японії. З 1968 до 1972 року "Римський клуб" перетворився на організацію, що об’єднує вчених "нової науки", глобалістів, футурологів та інтернаціоналістів різних напрямів.

В основу доктрини нової організації покладено книгу А. Печчеї "Людські якості", де він пише: "Уперше відтоді, як християнський світ став на поріг першого тисячоліття, величезні маси людей перебувають у неспокійному очікуванні наступу чогось невідомого, що може повністю змінити їхню спільну долю… Людина не знає, що значить бути сучасною людиною… Людина придумала казку про злого диявола, проте якщо й існував колись злий диявол, то це — сама людина… Тут ми маємо людський парадокс: людина потрапила в пастку своїх виняткових здібностей і досягнень… З тих пір, як людство відкрило "скриню Пандори" з новими технологіями, воно страждає від неконтрольованого приросту населення, манії зростання, енергетичних криз, фактичної та потенційної нестачі ресурсів, забруднення навколишнього середовища, ядерного божевілля та сили-силенної інших подібних халеп"[36].

Це повністю збігається з програмою дії "зелених", рух яких виник значно пізніше за підтримки того ж таки "Римського клубу", щоб загальмувати й повернути назад промисловий розвиток. У широкому сенсі передбачувана програма "Римського клубу" охоплює розроблення й розповсюдження постіндустріальних ідей, поширення контркультурних рухів і звичок — таких, як наркотики, рок, секс, гедонізм, сатанізм, віщунство й "рух зелених".

Засновник та ідеолог "Римського клубу" Ауреліо Печчеї якось зізнався своєму близькому другові Олександру Хейгу, що він почувається як "реінкарнований Адам Вейсгаупт", оскільки значно більшою мірою, той, має здатність організовувати дії й сучасних ілюмінатамів й керувати ними. Це виявилося в тому, як Ауреліо Печчеї управляв НАТО й формував його політику в глобальному масштабі.

Протягом трьох десятиліть А. Печчеї очолював "Економічну раду Атлантичного інституту" й одночасно був виконавчим директором "Fiat Motor Company", що належить Джованні Агнеллі. Слід зазначити, що останній є членом давньої італійської сім’ї з ордену "Чорної Аристократії", а також впливовим членом Комітету 300. Він відігравав значну роль у розробленні усіх проектів співпраці з Радянським Союзом.

Багато дослідників вважають "Римський клуб" офіційним прикриттям організації змовників, що є союзом англо-американських фінансистів і старих сімей "Венеціанської чорної аристократії" Європи, особливо так званої аристократії Лондона, Венеції та Генуї. Таємниця їхнього успішного маніпулювання світом полягає в їхній здатності створювати й управляти економічними спадами та депресіями. Комітет 300 розглядає глобальні соціальні катаклізми й економічні депресії як підготовку до значно серйозніших подій та основний метод створення безлічі груп людей в усьому світі, які в майбутньому стануть покірно отримувати "допомогу з безробіття".

"Римський клуб" має свої приватні розвідувальні агентства, а крім того — доступ до Інтерполу, який контролює Девід Рокфеллер. З ним дуже тісно співпрацювали всі розвідслужби США, а також Комітет державної безпеки (КДБ) і Моссад. У "Римського клубу" є й мережа власних добре організованих політичних і економічних агентств. Саме вони наказали Рональду Рейгану зберегти на посаді голови Федеральної резервної системи США Пауля Воркера, ще одного впливового члена Комітету 300[37].

Організатор та ідейний наставник "Римського клубу" Ауреліо Печчеї завжди заперечував існування національних держав. Він стверджував, що вони гальмують прогрес людства й закликав до "колективної відповідальності". Націоналізм як ракова пухлина людства — це тема багатьох його доповідей. Його друг Ервін Ласло у 1977 році написав доповідь під назвою "Цілі людства". Вона стала важливою в сенсі подальших досліджень "Римського клубу". Вся доповідь, що є справжнім програмним документом, містить випади проти промислового зростання й урбанізації.

Ще один ідеолог "Римського клубу" Харланд Клівленд (посол США в НАТО) підготував доповідь щодо країн "третього світу". У цій надзвичайно цинічній доповіді йшлося про те, що країни "третього світу" самі повинні вирішити між собою, яка частина населення має вижити, а яка — бути знищеною. Пізніше А. Печчеї, використовуючи доповідь Х. Клівленда, писав: "Зруйнований унаслідок політики протистояння трьох найбільших країн і блоків світу міжнародний економічний порядок тріскається скрізь… Необхідно вдатися до відбору тих, кого слід врятувати, — це досить сумна перспектива. Але якщо, на жаль, події розвиватимуться саме в цьому напрямі, права приймати такі рішення не повинні належати лише кільком країнам, бо це дасть їм зловісну владу над життям голодуючих усього світу"[38].

Із цього випливає вся політика Комітету 300 цілеспрямованого знищення африканських націй голодом, що видно на прикладі країн, розташованих на південь від пустелі Сахара. Звісно, це огидний цинізм, бо Комітет 300 привласнив собі право одноособово розпоряджатися життям і смертю мільйонів людей. Ці "некороновані володарі світу" повністю відкидають можливості промислового й сільськогосподарського прогресу, а замість нього вимагають, аби весь світ підкорявся одній координаційній раді, маючи на увазі "Римський клуб", заклади НАТО й Комітет 300, що, на їхню думку, й є Світовим урядом.

Природні ресурси потрібно розподіляти в рамках глобального планування. Національні держави стоять перед вибором: прийняти верховенство "Римського клубу" чи жити за законами джунглів, борючись за своє виживання. У першому випадку "Римський клуб" планував, щоб арабо-ізраїльська війна 1973 року однозначно дала зрозуміти всьому світові, що такі природні ресурси, як нафта повинні в майбутньому перейти під контроль глобальних планувальників, маючи на увазі, безумовно, Комітет 300.

Усі напрями економічних планів Комітету 300 ведуть до перетину ідей Томаса Мальтуса й Фредеріка фон Хайєка, ще одного темного економіста, якого спонсорує "Римський клуб". Народившись в Австрії, Фредеріка фон Хайєк тривалий час перебував під заступництвом Девіда Рокфеллера. Нині теорії досить поширені.

Свого часу Томас Мальтус стверджував, що прогрес людства визначається природною здатністю Землі забезпечити існування певної кількості людей, причому після досягнення цієї межі обмежені природні ресурси планети швидко виснажаться. Відтак, зауважує Т. Мальтус, постає необхідність обмежити зростання населення в межах достатності зменшуваних природних ресурсів. Нема потреби говорити про те, що еліта не дозволить поставити під загрозу власне існування через бурхливе зростання кількості "зайвих ротів", а отже, слід розпочати практику відбору. Цей процес уже розпочався, і відбувається він за методами, описаними в доповіді "Глобал 2000".

Фредерік Хайєк стверджував, що в основі економіки США повинні лежати міські чорні ринки; невеликі промислові підприємства ґонконгівського типу, що використовують систему потогінної праці; туристична торгівля; зони вільного підприємництва, де спекулянтам надано повну свободу дій і де може розквітати торгівля наркотиками; припинення промислового виробництва; закриття усіх атомних електростанцій. Ідеї Ф. фон Хайєка повністю відповідають ідеям "Римського клубу", що і є причиною його значної підтримки правлячими колами Америки.

"Римський клуб" доручив укласти перший "контракт із глобального планування" Массачусетському технологічному інститутові, одному з головних дослідних інститутів Комітету 300. Розробниками цього проекту стали Джей Форрестер і Деніз Мідоуз. Підготовлена цими "дослідниками" доповідь, по суті, мало відрізняється від проповіді Томаса Мальтуса, який стверджував, що природних ресурсів на всіх не вистачить. Однак ця доповідь є відвертим обманом людства. У ній замовчується те, що творчий геній людини здатний щоразу знаходити шляхи для вирішення проблеми недостатності ресурсів. Так, для створення природних ресурсів можна використати енергію холодного термоядерного синтезу, позитивні результати дослідження якого вже так налякали Комітет 300.

Під контролем "Римського клубу" працюють сотні вчених, але Курт Левін заслуговує окремої згадки, зважаючи на його роль у підривній діяльності проти Ірану, Філіппін, Південної Африки, Нікарагуа й Південної Кореї. Повалення шаха Ірану відбувалося за планом, розробленим Куртом Левіним і Річардом Фальком під контролем Аспенського інституту, яким керував Роберт Андерсон.

Курт Левін — автор праці під назвою "Перспективи часу й моральний дух". Ця публікація "Римського клубу" є керівництвом щодо пригнічення морального духу націй та окремих лідерів. Наведемо деякі інструкції цього документа: "Один із головних методів пригнічення морального духу за допомогою стратегії залякування полягає в точному виконанні такої тактики: потрібно тримати людину в стані невизначеності щодо її поточного стану й того, що може очікувати її в майбутньому. Крім того: якщо частота коливань між суворими дисциплінарними заходами й обіцянками гарної поведінки, разом із розповсюдженням суперечливих новин, роблять когнітивну структуру ситуації невизначеною, то людина втрачає уявлення і впевненість у тому, чи приведе її якийсь конкретний план до бажаної мети чи, навпаки, віддалить від неї. За таких умов навіть ті особистості, які мають чіткі цілі й готові піти на ризик, виявляються паралізованими через сильні внутрішні конфлікти щодо того, що їм слід робити".

Ця програма "Римського клубу" застосовується як до окремих країн, так і до окремих осіб, а також до глав урядів. План Курта Левіна — "Римського клубу" має на меті деморалізувати усіх нас, щоб ми врешті-решт беззаперечно сприймали все, що заплановано для нас, щоб ми, як отара овець, виконували накази "Римського клубу". До кожного лідера, котрий справляє враження сильної особистості і з’являється, щоб "врятувати" націю, варто ставитися вкрай підозріло. "Згадаймо, що британська розвідка багато років готувала Атала Хомейні до його місії, особливо під час його перебування в Парижі, перед тим, як раптово явити його як рятівника Ірану. Борис Єльцин — з тієї ж самої стайні МІ-6 — SIS"[39].

4.3. "Круглий стіл"

Організація "Круглий стіл" виникла у Великій Британії 2 травня 1891 року. Її засновник Сесіль Родс, а члени-співзасновники — лорди Ешер, Альфред Мілнер, Ротшильд, Артур Бальфур. Вона була побудована за принципами заснованого в першій половині XVI ст. ордену єзуїтів, або "Товариства Ісуса", як називали себе члени цього ордену.

Сесіль Родс, який розбагатів на золотих і алмазних рудниках у Південній Африці наприкінці ХІХ ст. за фінансової підтримки Ротшильдів, мріяв об’єднати англомовні народи і встановити їхній контроль над усіма заселеними куточками Землі. А біограф С. Родса визначив, що "Світовий уряд був просто бажанням Родса". Волею пана С. Родса після його смерті була встановлена стипендія для дуже обдарованих молодих людей, які отримували право навчатись у Великій Британії. Від двох до трьох тисяч людей з усього світу в розквіті життєвих сил стають його стипендіатами, щоб кожен з них у найуразливіший період свого життя ознайомився з мрією засновника стипендії — створення єдиного світового уряду.

Основним завданням організації "Круглий стіл" було поширення британського панування на весь світ, а також упровадження англійської мови як всесвітньої. Сесіль Родс був, певною мірою, ідеалістом і передбачав створення позитивного світового уряду для блага всього людства.

У "Таємній історії Європейського союзу" Тьєррі Мейсана Європа не що інше "як сузір’я держав, запрошених співробітничати між собою і помістити частину своїх промислових ресурсів під контроль наднаціональної інстанції, більш-менш очевидно керованою англомовною імперією". Збувається мрія міністра колоній Великобританії Дж. Чемберлена: "настане час, коли все людство ділитиметься на три класи: на американців, англійців і іноземців". "Британці, — упевнений англійський історик Е. Робертс, — переселилися за Атлантику, щоб продовжити своє світове панування, вони інкорпорували свою постімперську велич у сучасний американський історичний проект" — привнесли свій "острівний" менталітет, з "прагненням землі" і страхом браку життєвого простору[40].

Так що плани Сесіля Родса були досить обґрунтованими різними істориками і політичними діячами. Однак пізніше до організації увійшли представники ордену Ілюмінатів, і плани змінилися. Організація розпочала підготовку лояльних британській короні ділових лідерів, які б забезпечували їй прибутки у вигляді золота й алмазів південноафриканських родовищ. Централізованій команді Комітету 300 через "Круглий стіл" вдалося позбавити південноафриканців усього, що належало їм за правом народження. Той факт, що це було зроблено, не підлягає сумніву. На початок 1930 років британська корона мертвою хваткою тримала найбільші у світі запаси золота й алмазів. Комітет 300 дістав у своє розпорядження величезні багатства від торгівлі наркотиками, а також у вигляді запасів металів та мінералів Південної Африки.

Тепер з’явилася можливість встановити повний фінансовий контроль над світом. "Круглий стіл" відігравав у цій справі ключову роль. Явним завданням організації стала необхідність встановити британський контроль над США. Здійсненню цього задуму послужили неабиякі організаторські здібності лорда Альфреда Мільнера, протеже сім’ї лондонських Ротшильдів. Після процедури відбору членів "Круглого столу" за принципами масонства шотландського ритуалу вибрані з вибраних проходили навчання в Кембриджському й Оксфордському університетах під невсипущим оком Джона Раскіна, "комуніста старої школи" (за його ж визнанням) і Т. Гріна, оперативного працівника МІ-6. Саме Т. Грін, син християнського євангелійського священика, випестив Сесіля Родса, Альфреда Мільнера, Лінсдея, Джорджа Бернарда Шоу і Ялмара Шахта, міністра фінансів Адольфа Гітлера.

Члени "Круглого столу" розїхались по всьому світу, аби взяти у свої руки контроль за фінансовою політикою та політичними лідерами в країнах, де вони діють. У Південній Африці генерал Сматс, який боровся проти британців у Бурській війні, був завербований і став провідним розвідувальним, військовим і політичним агентом, що захищав інтереси британської корони. У США останніми роками завдання виведення країни з гри випало Вільяму Елліоту, який виховав Генрі Кіссінджера й організував його блискавичне сходження на владний олімп як головного радника Комітету 300 з проблем Америки. Сам Вільям Елліот ще в 1917 році, після закінчення університету Вандербільта, був відібраний для роботи в банківській мережі Ротшильдів — Варбургів. Він працював у Федеральному резервному банку Сан-Франциско й дослужився до посади директора. А діяв як офіцер розвідки Варбургів — Ротшильдів, надаючи дані про найважливіші події в галузях, за якими він вів спостереження. Масонські спостерігачі помітили таланти В. Елліота й рекомендували його на отримання стипендії Родса. У 1923 році він поїхав до Оксфордського університету. Після навчання його й прийняли до "Круглого столу", а потім відправили знову до США.

Основа філософії "Круглого столу" полягала в тому, щоб просувати своїх членів на посади, які давали можливість формувати й здійснювати соціальну політику через соціальні інститути й маніпулювати масами. Члени "Круглого столу" "пролазили" на вищі посади банківської справи після проходження курсів у Тавістокському інституті. Програму склав лорд Леконсфільд, наближений до британської королівської сім’ї, а лекції читав Роберт Брант, який у подальшому очолив французький банк "Freres Lazard".

Через Ротшильда "Круглий стіл" мав зв’язки з сіоністами, а також із сімействами Шіффів, Варбургів, Гутенхаймів, Рокфеллерів і Карнегі. У подальшому керівництво організацією взяв на себе лорд Альфред Мільнер, утворивши на її основі "Королівський інститут міжнародних справ" (RIIA), "Раду міжнародних відносин" та "Інститут удосконалених досліджень" (IAS). В цей інститут А. Мільнер найняв на службу Роберта Опенгеймера і Альберта Ейнштейна, які пізніше розробили першу у світі атомну бомбу[41].

4.4. Рада міжнародних відносин

У 1912 році на президентських виборах у США переміг Томас Вудро Вільсон (1856—1924). В його обранні велику роль відіграв полковник Едвард Манделла Хауз, який зумів припинити на певний час інтриги між лідерами демократів. Не займаючи жодної офіційної посади, полковник, якого називали закулісним керівником світової політики, а засоби масової інформації — "мовчазним товаришем", мав значний вплив на новообраного президента, що позначився і на поглядах то. Томас Вільстон вважав, що США повинні бути світовим лідером. Після повторного обрання на посаду президента і вступу у війну з Німеччиною у січні 1918-го він запропонував програму мирного врегулювання, що передбачала створення Ліги Націй. Фактично це була заявка на світове лідерство Америки.

11 листопада 1918 року американський президент Томас Вудро Вільсон і його нештатний радник прибули до Європи, маючи надію заснувати там світовий уряд у формі якогось союзу народів. Проте їхня поїздка до Європи не увінчалась успіхом. Майже через рік, у 1919 році, полковник Е. Хауз зустрівся з членами британської таємної організації "Круглий стіл". Уважно вивчивши питання щодо можливості створення світового уряду, збагнув, що для досягнення кінцевої мети вся система управління світовою політикою має бути значно розширена.

Незабаром у Великобританії було створено Королівський інститут міжнародних справ, і тоді американські інтелектуали зрозуміли, що подібну установу потрібно заснувати і в США.

А згодом, 29 липня 1921 року в Нью-Йорку групою інтелектуалів було організовано Раду міжнародних відносин (РМВ) — за аналогією із групою "Круглий стіл" і за фінансової допомоги американського банкіра Моргана. Фундатори відчували необхідність у світовому уряді, але розуміли, що американський народ не готовий до нього. Після того як Лігу Націй не вдалося затвердити в Сенаті, нова організація повинна була показати необхідність світового уряду як бажаного для вирішення світових проблем. Її засновниками стали багато з тих, хто був присутній на підписанні Версальського договору після закінчення Першої світової війни: полковник Едвард Манделл Хауз, помічник американського президента Вудро Вільсона (1912—1920); Уолтер Ліппман, у майбутньому оглядач газети "Ліберал Істеблішмент"; Джон Фостер Даллес, державний секретар, а пізніше міністр закордонних справ при президенті Ейзенхауері; Аллен Даллес, засновник Центрального розвідувального управління і його директор у 1953—1961 роках.

Раду міжнародних відносин ще називають "Істеблішментом", "невидимим урядом" чи "Рокфеллерівським міністерством закордонних справ". Ця напівтаємна організація належить до найвпливовіших у США, а її членами можуть бути лише американські громадяни. РМВ сьогодні здійснює найретельніший контроль над націями Західного світу безпосередньо, через зв’язки з такими самими організаціями або за посередництва таких інституцій, як Світовий банк, керівництво яким здійснює Рада міжнародних відносин. Від початку заснування РМВ її членами були всі американські президенти, ця організація робить усе для досягнення своєї головної мети — заснування Світового уряду. В 1977 році директором РМВ був Джордж Буш.

У США існує дуже багато відкритих організацій, які активно впливають на світову політику. Їх фінансують різні фонди, звільнені від сплати податків. Але більшість американських дослідників вважає, що основною причиною відсутності змін у житті суспільства при зміні адміністрації Америки є Рада міжнародних відносин. Незважаючи на те, що нині у ній понад 2,5 тис. членів, які представляють урядову, фінансову, ділову і політичну еліту США, американці не дуже ознайомлені з її діяльністю. Бо друга стаття статуту РМВ вимагає таємності зборів і нерозголошення прийнятих рішень. Порушення цієї статті автоматично виключає винуватця з членів Ради.

Фінансували створення Ради міжнародних відносин Джон П. Морган, Джон Д. Рокфеллер, Бернард Барух, Пол Варбург, Отто Канн, Якоб Шіфф та ін. Прикметний факт: майже всі вони фінансували російську революцію.

"Ленін отримував допомогу від тих, кому, здавалось, було найбільше що втрачати в комуністичній Росії, — від найбагатших американських капіталістів, — зазначає Ральф Епперсон у книзі "Невидима рука. Погляд на історію, як на змову". — …Організації Моргана і Рокфеллера також долучилися до цієї справи готівкою, як це зробив Якоб Якоб Шіфф — старший партнер банку "Кун, Лоеб енд компані", котрий дав Леніну 20 млн доларів. Шіфф був партнером Пола Варбурга, голови Федеральної резервної системи (ФРС), й учасником зустрічі на Джекілл-Айленді, де було підписано законопроект про створення ФРС. Крім допомоги від американців, насамперед від банківських кіл, лідер російської революції, за словами Олександра Керенського, 40 млн марок золотом (5 млн доларів) від банківських кіл Німеччини"[42].

Яка ж була мета створення Ради міжнародних відносин? На це запитання дає відповідь один із документів, надрукований у журналі "Форін еферс" 25 листопада 1959 року — "Нарис № 7". У ньому йдеться про РМВ, що виступає за "створення нового світового порядку, який сприятиме прагненню до миру в усьому світі й суспільно-економічним змінам… Світовий порядок... охоплює й держави, що називають себе соціалістичними (комуністичними)"[43]. Словосполучення "новий світовий порядок" є лозунгом світового уряду.

Колишній член РМВ контр-адмірал Честер Уорд розповів американському народу про наміри цієї організації таке: "Наймогутніша кліка в цих елітарних групах має одну спільну мету — примусити США відмовитись від суверенітету й національної незалежності. Іншу кліку міжнародних членів РМВ… утворюють міжнародні банкіри з Уолл-Стріт та їх основні агенти. Насамперед вони бажають, аби світова банківська монополія нарешті здійснювала контроль над світовим урядом. Вони, вірогідно, прагнутимуть, щоб це була всемогутня Організація Об’єднаних Націй; але вони також готуються мати справу зі світовим урядом…"[44].

Честер Уорд повідав американцям, що їх повністю використовують як фактор, що впливає на "підтримку роззброєння та розчинення суверенітету й національної незалежності США в могутньому світовому уряді"[45].

Тепер зрозуміло, чому більшість засновників РМВ, наприклад Уолтер Ліппман, Аллен Даллес, також брали участь у написанні статуту Ліги Націй, яка, за їхніми розрахунками, повинна була стати світовим урядом, заради якого, на думку багатьох дослідників, і велася Перша світова війна[46].

Рада міжнародних відносин була добре представлена й при формуванні другого майбутнього світового уряду — Організації Об’єднаних Націй — у 1945 році, після того, як Ліга Націй зазнала поразки при створенні світового уряду. Фактично 47 членів РМВ були членами делегації США, включаючи Джона Фостера Даллеса, Нельсона Рокфеллера і першого голову ООН Алгера Хісса.

З дня заснування Ради міжнародних відносин її члени почали займати відповідальні посади в уряд в США. Так, із 18 міністрів фінансів, що займали цей пост з 1921 року, 12 були членами РМВ; 12 з 16 міністрів закордонних справ були членами Ради; департамент оборони, створеному в 1947 році, із 15 секретарів, 9 — члени РМВ, а у Центральному розвідувальному управлінні, також утвореному в 1947 році, — і 8 з них мало 12 директорів; 6 із 7 ректорів військової академії у Вест-Пойнті були членами РМВ; усі верховні головнокомандувачі союзників у Європі, кожен посол США в НАТО були членами РМВ. Ще чотири ключові посади (радник з національної безпеки, міністр закордонних справ, міністр оборони і державний міністр фінансів) у кожній адміністрації США (демократичній чи республіканській) обіймали члени РМВ.

І найголовніше: кожен і демократичний, і республіканський кандидат у президенти США, починаючи з 1952 року й донині, був членом Ради міжнародних відносин, а Джеральд Мак-Говерн і Джиммі Картер стали в членами РМВ пізніше. Джеральд Форд не був членом РМВ, але належав до Більдербергергського клубу , тісно пов’язаного з РМВ. І тільки Рональд Рейган не входив до складу РМВ, але її віце-президент Джордж Буш був членом РМВ, Тристоронньої комісії, а також одного з найвпливовіших таємних товариств "Череп і кістки". Цю організацію було створено десь у 1820—1830-х роках, вона мала ритуал, подібний до ритуалу баварських Ілюмінатів. Така ситуація дає підставу вважати, що США керує "єдина політична партія" — Рада міжнародних відносин.

Нині РМВ і Тристороння комісія — найвпливовіші закулісні організації в США, які співпрацюючи, здійснюють контроль американської економіки, політики, армії, нафтової та енергетичної галузей, а також ефективно лобіюють засоби масової інформації.

Внутрішнє коло РМВ становить орден "Череп і кістки", що разом з Більдербергським клубом визначає зовнішню політику США.

4.5. Орден "череп і кістки" і Більдерберзький клуб

Таємна організація орден "Череп і кістки" (Skull and Bones) заснована у 1833 році Вільямом Хантінгтоном Расселом і Альфонсо Тафтом у Йельському університеті. Багатьом цей орден відомий як місцева "група 322" одного з німецьких таємних товариств, бо ідею створення ордену ВільямРассел запозичив із своїх студентських зібрань у Німеччині. У 1856 році орден був приєднаний до таємного товариства "Тройханд" Вільямс Рассела. До ордену "Череп і кістки" входить еліта Ради міжнародних відносин, яка утворює внутрішнє коло "Товариства Джейсона". З 1833 року "Черепом і кістками" керували такі родини-імперії: Рокфеллер (Стандарт Ойл), Харріман (залізниці), Вайєрхойзер (лісообробка), Слоун (роздрібна торгівля), Піллсбері (борошномельна промисловість), Дейвісон (Дж. П. Морган), Пейн (Стандарт Ойл), а також група сімейств із Массачусетса[47].

А ось що пише про цю таємну організацію В. Купер: "Реальною владою володіють тільки люди, завербовані таємними товариствами Гарварда і Йеля, відомими як "Череп і кістки" і "Сувій і ключ". Обидва товариства — секретні філії (названі "Братством Смерті") таємного товариства, відомого як орден Ілюмінатів. Вони тісно пов’язані з організаціями Великої Британії (Оксфордська група і, особливо, Коледж усіх душ), а також Німеччини (Товариство Туле, яке також має назву "Братство Смерті"). Про все це я дізнався під час служби у морській розвідці. Я не міг пояснити, чому окремі члени виконавчого комітету не були внесені до списку "адресатів" розділу 322 товариства "Череп і кістки", доки не прочитав книжку "Мудрі люди" Уолтера Ісаксона і Евана Томаса нью-йоркського видавництва "Саймон і Шолтер". Під ілюстрацією № 9 всередині книги дано пояснення: "Ловет з Йель Юніт, зверху справа: Його посвячення в товариство "Череп і кістки" відбувалося на повітряній базі біля Данкера. Я дізнався, що членів двох згаданих товариств було вибрано й запрошено за результатом вивчення їхніх особових справ після закінчення коледжу. Тільки члени ордену, посвячені в орден Пошуку й "Товариство Джейсона", є фактично вибраними і тільки з них вибирають членів Ради міжнародних відносин і Тристоронньої комісії"[48].

Джордж Буш-старший (колишній директор ЦРУ та РМВ, член Комітету 300 і Тристоронньої комісії), Білл Клінтон (член РМВ, Тристоронньої комісії, Більдерберзького клубу й "Ордену де Моле") і Джордж Буш-молодший є членами ордену "Череп і кістки". Важливо знати, що члени ордену дають клятву, яка звільняє їх від зобов’язань щодо будь-якої нації, монарха, уряду чи Конституції і уневажнює будь-яку іншу клятву, яку може дати член ордену. Свята вірність повинна зберігатися до свого ордену, а мета його — новий світовий порядок. Буш та інші президенти як члени ордену не є віддані громадяни Сполучених Штатів Америки, а іхня мета — руйнування Америки і встановлення нового світового порядку. Порівняно з клятвою, даною Бушем при посвяченні в "Череп і кістки", його клятва як президента Сполучених Штатів Америки — нічого не варта"[49].

Задамо запитання, а що об’єднує Джорджа Буша-молодшого (George W. Bush) і Джона Керрі (John Kerry)? Відповідь проста — вони є членами одного товариства, що має назву Орден "Череп і Кістки".

Надзвичайно своєрідну форму напівтаємного закритого товариства являє собою Більдерберзький клуб[50]. Створення цього клубу є спробою утворити аналітичний центр багатонаціональних корпорацій та фінансових олігархів, який розробляв би загальну світову політику, спрямовану на отримання надприбутків, та служив би інтересам Фінансового інтернаціоналу і транснаціональних корпорацій.

"Виникнення Більдерберзького клубу, — зазначає Олег Платонов, — насамперед пов’язане зі спробою юдейсько-масонської еліти Європи якимось чином стримати бажання США керувати світовою політикою, керівництво якою взяла на себе Рада міжнародних відносин, до складу якої входять переважно американці"[51]. Проте американські політики досить активно взяли участь у створенні клубу, реальними організаторами якого були американські спецслужби. З їхньої ініціативи у 1948 році було засновано Американський комітет об’єднаної Європи, головою якого був У. Донован, що в минулому очолював Управління стратегічних служб США, а його заступником був Аллен Даллес — директор Центрального розвідувального управління (ЦРУ). Генеральним секретарем європейського руху був кадровий американський розвідник Д. Ретінгер, через нього ЦРУ фінансувало підривну роботу в Європі[52].

Більдербергський клуб був заснований принцем Бернардом, чоловіком королеви Нідерландів. Але фактичним організатором проведення першого засідання став Д. Ретінгер, який відігравав ключову роль у цій організації аж до своєї смерті у 1960 році. Значне місце у заснуванні клубу належить й Дункану Сендісу, видатному політику і зятю покійного Вінстона Черчілля. У першому засіданні клубу взяли участь справжні господарі Д. Ретінгера: це, насамперед, Д. Рокфеллер, Дін Раск, глава Фонду Рокфеллера Г. Гейнц, президент Фонду Карнегі Д. Джонсон, голова корпорації Баруха Д. Колеман — усього 80 осіб; вони вирішили встановити новий міжнародний порядок, планувати зовнішньополітичну діяльність Заходу щодо країн "третього світу" і Радянського Союзу.

Назва клубу походить від назви Більдерберзького готелю в місті Остербек (Нідерланди), де у 1954 році відбулося перше засідання клубу. Принц Бернард перед війною був членом СС і служив у відомій фірмі "І. Г. ФАРБЕН". Пізніше одружився на жінці з роду Лістер-Бістерфельд і зайняв запропоновану йому посаду в компанії "Шелл Ойл".

Членства в Більдерберзькому клубі не існує, і кожна нарада відбувається при значній зміні складу клубу. Проте сформовано його актив, що налічує 383 члени, серед них 128 —американців, а решта — європейці. Як бачимо, від створення Більдербергського клубу найбільший виграш отримали "…юдейсько-масонські еліти США, — пише Олег Платонов. — Вони мають у цьому клубі політично зрілу організацію: 42 представники апарату президента, міністерства оборони, держдепартаменту та інших органів влади США, 25 представників найбільших корпорацій, банків, ділових кіл, 54 представники американських університетів, засобів масової інформації і громадських організацій масонського штибу. Фактичним керівником Більдерберзького клубу, як і Ради міжнародних відносин, є Д. Рокфеллер, формальним головою — американець П. Каррінгтон"[53]. Навіть штаб-квартира цієї організації розташована в приміщенні фонду Карнегі в Нью-Йорку.

Як правило, засідання Більдерберзького клубу відбуваються в обстановці повної таємності, за особливими запрошеннями, без повідомлень про зібрання в засобах масової інформації. Країна, де воно відбувається, забезпечує безпеку його учасникам. Проте, незважаючи на утаємниченість, зустрічі більдербергерів викликають значний інтерес світової спільноти. Адже ці таємні конференції відвідують міжнародні авторитети в галузі економіки, фінансів і торгівлі, а також політики. Теми їхніх дискусій мало відомі, а про прийняті рішення можна судити тільки за складовими політики сильних світу цього. Членами Більдербергського клубу є гіганти світової політики, які раніше обіймали чи в перспективі обійматимуть високі посади в різних державах. Так, Джеральд Форд — у минулому президент США; Генрі Кіссінджер — колишній державний секретар при президенті Річардові Ніксоні; Сайрус Венс — міністр внутрішніх справ при Джімін Картері; Роберт Макнамара — колишній міністр оборони в кабінеті Джона Кеннеді, а потім директор Міжнародного банку; Гельмут Шмідт — колишній канцлер Німеччини; Маргарет Тетчер, яку тричі підряд обирали прем’єр-міністром Великобританії; Жискар д’Естен — колишній президент Франції та інші державні діячі, а також Девід Рокфеллер і барон Едмунд Ротшильд.

Слід зазначити, що найбагатші люди Фінансового інтернаціоналу по черзі головують на таємних зібраннях. Наприклад, таємні конференції в американському штаті Вермонт і в штаті Вірджинія провів і оплатив Девід Рокфеллер. Господарем наради, що відбувалася в готелі "д’Арбоаз" у французьких Альпах, був Едмунд Ротшильд. У 1962 і 1973 роках місцем таємних зустрічей була обрана Швеція, їх проводив Валленберг, майно якого оцінювалося на той час у більш як 10 млрд дол.

Поза сумнівом, люди, які здійснюють контроль за Більдербергським клубом, — справжні лідери й господарі у світі бізнесу. Вони дають розпорядження тим, хто офіційно очолює держави — президентам, віце-прем’єрам, королям.

На засіданнях клубу вирішуються не тільки економічні й політичні проблеми, чи призначення глав урядів. Їхні рішення викликають відставки президентів незалежних держав. Так, після прес-конференції президента Франції генерала Шарля де Голля 27 листопада 1967 року, на якій він закликав виступити за скасування "доларового стандарту" і різко критикував агресію Ізраїлю, проти генерала повстала юдейсько-масонська еліта. Розпочалося шалене цькування Шарля де Голля у мас-медіа. А в квітні 1968-го у Монжраблані (Канада) відбулось засідання Більдерберзького клубу, присвячене переважно адекватним діям проти французького президента. Головними дійовими особами цього засідання були банкір Едмон де Ротшильд, глава провідного відділу ЦРУ Джеймс Енглтон і представники розвідок кількох європейських країн. Не залишилося протоколів засідань, але події наступних днів красномовно явили прийняті там рішення.

Страйки, масові виступи студентів, серед яких були представники спецслужб різних країн, розпочалися 1 травня, а наприкінці місяця майже весь пролетаріат Франції — 10 млн осіб — вийшов на вулиці. Банкіри відмовили президентові в кредитах, необхідних для задоволення вимог страйкарів підвищити заробітну плату, а фінансові акули почали продавати франки й скуповувати німецькі марки. Відтак еквівалентна майже мільярду доларів сума залишила країну, що призвело до різкого знецінення франка. Результатом засідання Більдербергзького клубу і прийнятих на ньому рішень стала відставка президента Шарля де Голля у квітні 1969 року. Фінансовий інтернаціонал, що витратив чимало сил на боротьбу з непокірним генералом, святкував перемогу.

У 2012 році відбулисяся 3 червня шестидесяті закриті збори. Ходили чутки, що тепер повинні були зібратися в ізраїльській Хайфі, але "приземлилися" за столом в одному з готелів Шантільї, штат Вірджинія. Точно в тому самому місці, де вони зустрічалися у 2008 році за 5 місяців до перемоги Барака Обами на президентських виборах. Тоді виникла інтрига. Барак Обама і Хілларі Клінтон, які йшли ніздря в ніздрю в боротьбі за номінацію на з’їзді Демократичної партії, раптом зникли на декілька годин "десь в окрузі Колумбія". Порушивши свій розпорядок, вони, як стверджували досвідчені спостерігачі, очевидно, вислизнули на зустріч з більдербергцями. А через два дні Хілларі зняла свою кандидатуру і вибула з виборчої гонки. Взагалі, улюблений метод більдергбергців — запрошувати претендентів на пост глав держав на свої зустрічі, щоб визначити, наскільки відповідають вони вимогам закритого клубу. На подібних зустрічах були присутні: Джорж Буш-старший у 1985 році, Білм Клінтон у 1991, Тоні Блер у 1993 і колишній глава Єврокомісії Романо Проді, у 1999 році.

Чутки про те, що минулого року зустріч могла пройти в Хайфі, ясно указують — на що очікувалось, порядок денний обов’язково буде винесена тема Близького Сходу, Сирії та Ірану. А те, що вони знов зустрілися в Шантільї, свідчить не про те, що порядок денний змінили, а лише про важливість майбутніх виборів в США. Недаремно оглядач Global Research Джо Волвертон помістив свій матеріал під заголовком "Надсекретні більдербергскі посиденьки: схвалення претендента на номінацію віце-президента від Республіканської партії. Чи одержить Марко Рубіо добро?"[54].

Деякі спостерігачі ще перед зустріччю вважали, що там можуть бути Барак Обама і Хілларі Клінтон. Чи з’являлися вони там чи ні, широкий загал про це не повідомили. І при тому, що на подібних зустрічах присутні керівники впливових міжнародних ЗМІ, інформацію про ці конференції читачі та глядачі не одержують.

До цього варто додати, що більдербергери ретельно готують політиків, яким надається шанс очолити державне управління тієї чи іншої країни, глибоко й всебічно проробляють основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики країн світу. На таємних зібраннях клубу присутні лише люди, лояльність яких до Ротшильда й Рокфеллера не викликає сумніву. Націоналістів на ці зібрання не допускають. Характерним для засідань Більдергбергського клубу є той факт, що рішення тут не підлягають обговоренню. Все вирішується й записується попередньо, а запрошеним тільки повідомляють волю господарів. У цій організації відсутні дебати, а є тільки розпорядження — як інформація до дії.

4.6. Тристороння комісія

Завдяки розвитку технології засобів комунікацій до початку 1970 років, все більше людей стали дізнаватися про таємні організації типу Ради з міжнародних відносин. Колишній голова РМВ Девід Рокфеллер, щоб відвернути увагу суспільства від дій ради, виступив з ініціативою створення громадської організації, відкритої для широкої публіки, а саме, Тристоронньої комісії (Trilateral Commission).

Тристороння комісія (ТК), як і її попередник РМВ, засновувалась за принципом таємних організацій, які можуть керувати суспільною політикою в різних напрямах. Думка про ТК була спочатку підкинута Девіду Рокфеллеру професором Збігнєвом Бжезинським, який тоді очолював Інститут проблем комунізму при Колумбійському університеті. Одночасно в Бруклінськом інституті Бжезинський займався дослідженнями, які спонукали його до усвідомлення необхідності тіснішої співпраці між Європою, Північною Америкою та Азією.

У 1970 році професор опублікував у "Foreign Affairs" статтю про РМВ, де відзначав: "Необхідний новий і більш широкий підхід до створення співтовариства розвинених націй, яке зможе ефективно вирішувати питання, з якими нині стикається людство. ... Гарним початком такої співпраці могла б стати рада, куди ввійдуть Сполучені Штати, Західна Європа та Японія, з регулярними зустрічами глав урядів, а також виробленням механізмів його роботи"[55].

У тому самому році він видав книгу, озаглавлену "Між двома епохами: Роль Америки в технотронну еру", в якій висловив своє бачення майбутнього суспільства, "яке культурно, психологічно, соціально і економічно буде сформовано під впливом розвитку технологій і електроніки, особливо у галузі комп’ютерної техніки і засобів комунікації"[56].

Погляди Збігнєва Бжезинського могли викликати підозру тих, хто налаштований проти консолідації світової політичної та економічної влади. Проголошуючи, що "національний суверенітет більш не є життєздатною концепцією", він передбачав "рух до широкого співтовариства країн, що розвиваються, через різноманітність непрямих зв’язків і обмеження національних суверенітетів"[57], а також припускав, що це співтовариство фінансуватиметься за допомогою "глобальної системою оподаткування".

Пояснюючи, що такий центр, як Тристороння комісія, повинен стати основою для майбутньої консолідації, Збігнєв Бжезинський писав: "Хоча мета створення співтовариства розвинених націй менш честолюбна, ніж мета єдиного світового уряду, остання більш досяжна"[58].

Збігнєв Бжезинський, сподіваючись на створення всесвітнього глобального суспільства, не виключав можливості, що до нього увійдуть країни, які знаходилися тоді під комуністичною владою. Подальшу еволюцію соціаістичних країн він охарактеризував як "творчу стадію в затвердженні універсальних поглядів людства" і "перемогу зовнішньої людини над внутрішньою, пасивною людиною, перемогу розуму над вірою"[59].

Плани Збігнєва Бжезинського щодо Тристоронньої комісії були спочатку представлені на зустрічі у той час надсекретної групи Більдерберзького клубу в квітні 1972 року, в маленькому бельгійському місті Кнокке-Хайст[60]. Його пропозицію сприйняли з ентузіазмом. Міжнародні фінансисти були стурбовані ніксонівською девальвацією долара, додатковими податками на імпорт і відносинами з Китаєм, що комплексно впливало на погіршення відносин з Японією. А збільшення Організаціями країн-експортерів нафти (ОПЕК), ціни на нафту спричинило поглиблення енергетичних проблем.

Після схвалення членами Більдерберзького клубу і РМВ, Тристороння комісія почала організаційну роботу 23 — 24 липня 1972 року на території, що належала Рокфеллеру (Покантіно Хіллз, Нью-Йорк). У цій зустрічі брали участь Девід Рокфеллер, Збігнев Бжезинський, директор Бруклінського інституту зовнішньої політики Генрі Оуен, Макджордж Банді, Роберт Буї, З. Фред Бергстен, Бейліс Маннінг, Карл Карстенз, Гіді Колона де Пальяно, Франсуа Душений, Рене Фок, Макс Констамм, Клічі Міязава, Сабуру Гікавка і Тадаші Ямамото. Все це були люди відібрані Девідом Рокфеллером і Збігнєвом Бжезинськім[61].

1 липня 1973 року Тристороння комісія була утворена офіційно. Її головою став Девід Рокфеллер, будучи тоді головою "Чейз Манхеттен Банк". Професор Гарвардського університету Збігнєв Бжезинський, котрий став пізніше помічником президента Джиммі Картера з питань національної безпеки, був призначений директором Північноамериканського відділення, куди входили: губернатор Джорджії Джиммі Картер, конгресмен Джон Б. Андерсен, головний редактор "Тайм" Хедлі Доннован, зарубіжні члени групи: Реджінальд Модлінг, лорд Ерік Ролл, редактор журналу "Економіст" Алістер Барнет, президент концерну "Фіат" Джованні Аннеллі і французький віце-президента Комітету європейських співтовариств Раймонд Бар.

Спочатку, в 1972 році, Девід Рокфеллер і Збігнєв Бжезинській вибрали 200 її членів зі всього світу: близько третини північноамериканців, третини європейців і третини японців. У 1993 році ця цифра в світі збільшилася до 309 членів, названих Тристоронньою комісією "видатними громадянами", які фактично відображають надзвичайно вузький спектр світової думки і культури, прошарок людей ніким не вибраних, які представляли лише особисті погляди Девіда Рокфеллера[62]. За кількістю членів Тристоронньої комісії розподіл відбувається таким чином: США — 109 місць, Європа — 106, Японія — 74.

Комісія має пірамідальну структуру, на вершині якої — "Фінансове братерство Нью-Йорка", під ним розташовуються банки Європи та Японії. Серед керівництва — представники різних країн і континентів, але головна особа — Девід Рокфеллер із США. Його заступником був Джордж Бертон — європеєць, а другим заступником Такіше Ватанабе — японець. Наступну сходинку піраміди посідають представники розвинених країн, що виробляють майже 80 відсотків світової продукції. У найнижчій частині піраміди — представники країн другого, третього й четвертого світів.

Таким чином активісти Більдербергського клубу створили третю важливу мондіалістську структуру — Тристоронню комісію. Її очолили американці, які входили до складу РМВ і Більдербергського клубу; крім штаб-квартири в США (345 East 46thstreet, New York), вона має ще дві штаб-квартири — у Європі та Японії. Тристороння комісія покликана об’єднати три велетенські простори, які є лідерами в технічному розвитку та ринковій економіці: Північну й Південну Америки, Європу, Тихоокеанський простір, котрольований Японією.

Засновник її — Девід Рокфеллер — голова і власник "Чейз Манхеттен Банку", а також багатьох інших банків світу. Його найближчий помічник, ідеолог і співорганізатор — Збігнєв Бжезинськйй, який уже на той час був помітною постаттю в Раді міжнародних відносин. Утворивши нову структуру, Збігнєв Бжезинськйй з 1973 до 1976 року був її директором. Попри те, що Тристороння комісія створена приватними організаціями й особами, її завдання надто глобальні. Більше того, і Тристороння комісія, й Рада міжнародних відносин управляються одними й тими самими людьми і мають спільну мету: створити єдиний Світовий уряд. І якщо РМВ є ідеологічним закладом, то Тристороння комісія вирішує тільки практичні завдання.

Уже в 1973 році Збігнєв Бжезинськйй запропонував вибрати президентом США майже нікому невідомого Джиммі Картера, члена Тристоронньої комісії, а віце-президентом — Уолтера Мондейла, також члена цієї організації. Девід Рокфеллер узяв на себе всі витрати, пов’язані з передвиборною кампанією, внаслідок чого вся виконавча влада опинилась у руках членів Тристоронньої комісії. Міністр оборони Г. Браун, міністр фінансів Блюменталь, представник США в ООН А. Янг, голова Ради національної безпеки З. Бжезинськйй, більшість міністрів і їхніх помічників були членами Тристоронньої комісії.

Підрозділи Тристоронньої комісії добре укомплектовані й охоплюють усі сфери життя. Наприклад, вони фактично володіють більшістю відомих американських університетів: Колумбійським, Джорджтаунським, Гарвардським, Гуверівським, Массачусетським та ін. Найбільші фонди, зокрема фонди Рокфеллера, Форда, Карнегі, також контролюються ними. Найбільші газети, радіо й телекомпанії також знаходяться під їхнім впливом.

Чимало дослідників вважає, що Тристороння комісія — британська таємна структура, а с

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Реалізація нової стратегії будівництва імперій	\|	Світогляд і види влади у суспільних системах

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.