Світогляд і види влади у суспільних системах

Жрецька структура державного управління

Структурне і безструктурне управління державою

Структура управління в натовпо-елітарному суспільстві

Національна безпека в умовах інформаційно-психологічного протиборства

Світогляд і види влади у суспільних системах

План лекції

Управління суспільними системами

Тема 5

Україна переживає кризу. Але не тільки одна наша країна, чи наша суспільна система переживає кризу. Переживає кризу людство і всі без винятку панівні системи. Сьогодні ми є свідками пошуку виходу з неї, з того незавидного становища, в якому опинилося людство.

Справа із теперішніми суспільними кризами виглядає так: що вони уражають і ринкову і соціальну економіку, незалежно від того,застосовуємо ліберальну, капіталістичну, соціалістичну, комуністичну чи інші системи. Нічого не змінюється. Чому? Тому що їхніми причинами є не самі системи, а, в першу чергу, світогляд, який виявляє себе в суспільних системах, як форма його реалізації. Всі пошуки виходу з кризи, свідками яких ми є і про які ми слухаємо і читаємо, є поверховими, чи навіть несерйозними. Складається враження, що всі комбінації навколо побудови "демократичного суспільства", "здорової демократії", "європейського вибору" тощо, ведуть до боротьби за владу, заради влади і власного збагачення. Звісно, від таких підходів не варто очікувати позитивних наслідків на шляху до свободи та самостійності, мирного співіснування і творчого співжиття.

Життя людини не можна зводити до тваринного існування, до боротьби за існування, до пошуку засобів на прожиття. Інакше її слід зарахувати до тваринного світу. Все це не так, тому що, як пише український вчений О. Бойдуник: "Кожний акт, кожний почин, кожна акція, як і саме життя і кожна система, в яку це життя вкладається, мусять мати провідну ідею, мусять мати дійсно становий хребет. Але тим становим хребтом не може бути одна політично-стратегічна доктрина. Політично-стратегічна доктрина як акція виростає на стійкій, як криця, твердій основі й провідній ідеї, яка якщо не є, то має стати змістом життя людини. Відійти у вічність людина готова лише за ідею, в яку вірить, як у вічну правду"[63].

Такою вічною правдою не є і не може бути жодна політично-стратегічна доктрина. Тому потрібна головна провідна ідея, яка мусить мати філософське обґрунтування. З цього випливає один правильний висновок. Становим хребтом для будь-якої боротьби може бути лише ідеологія, що спирається на світогляд.

Що ж являє собою світогляд?

У житті кожної людини є періоди, коли вона задумується над питаннями початку життя і цілеспрямування в світі, змісту і мети життя кожної людини, як поводити себе, організувати співжиття з іншими людьми і чим керуватися в житті. Такі запитання є нічим іншим як свідомим чи несвідомим пошуком світогляду. І даючи відповіді на них, кожна людина є творцем власного світогляду.

"Сам по собі світогляд, це не містика, ані метафізика, ані тим більше теорія. Світогляд має справу з дуже конкретним і практичним, життєвим питанням. Він дає нам відповідь на питання, що таке світ і яке наше місце і роль у тому світі; вказує нам, як ми повинні влаштувати своє особисте життя і нашої родини; вказує нам, як ми повинні співжити з нашими сусідами, ближчими і дальшими, з якими разом творимо спільноту і з якими такої спільноти не творимо; та в кінці дає нам відповідь на питання до чого прямуємо"[64].

Отже світогляд є основою, фундаментом, на якому будується життя кожної людини і суспільства в цілому. На світогляді, як на добре підготовленому ґрунті, народжуються і виростають ідеї, які є дороговказом до того образу світу, до якого ми прямуємо, використовуючи гармонійну цілісність ідеї.

У суспільних системах саме світогляд є головним при розбудові системи національної безпеки і, відповідно, при розбудові держави. Саме він визначає головну гілку державної влади у суспільних системах.

Державна влада є не що інше, як реалізована здатність керувати соціальною системою на базі світоглядних, управлінських та інших знань. При цьому в суспільних системах повна функція управління реалізується різними видами влади, яких класична форма держави налічує п’ять.

Концептуальна влада — дає можливість розпізнавати фактори, що здійснюють тиск середовища на суспільство; формувати вектори цілей відносно фактора, що здійснює тиск; формувати функцію цілі управління структурним і безструктурним способами, тобто концепцію досягнення мети розвитку суспільства. Концептуальна влада завжди реалізується за схемою предиктор-корректор. Вона є початком і кінцем усіх контурів управління, найвищим зі всіх видів суспільної влади. Вона автократична за своєю природою й ігнорує "демократичні" процедури суспільства, при яких намагаються не помічати її або не бажають визнавати її автократію.

Ідеологічна влада — надає концепції притягальну для широких мас форму. В умовах натовпо-елітаризму зміст концепції може бути далеким від привабливості форм, у яких вона постає перед суспільством.

Законодавча влада — підводить під концепцію чітко визначені юридичні норми.

Виконавча влада — впроваджує концепцію в життя структурними й безструктурними способами, опираючись на суспільні традиції й законодавство.

Судова влада — стежить за дотриманням "законності" у житті суспільства. Лапки в слові "законність" не випадковість, а закономірність, оскільки це умовне поняття.

Управління за повною функцією ведеться тільки з опиранням на всі п’ять видів влади. Якщо ми не бачимо або не розуміємо наявності якоїсь із цих видів влади, то це означає, що її немає. Вона є, але може перебувати за межами суспільної системи. Це, як правило, доля всіх залежних держав і їхніх народів жити "чужим розумом", за концепцією, нав’язаною ззовні й за написаними під неї законами.

Виконавча, законодавча й судова влади при цьому можуть здійснюватися представниками корінного народу певної держави. Але загальний рух такого суспільства, через вищий пріоритет концептуальної й ідеологічної влади над іншими, буде відбуватися в напрямі, невигідному для залежної держави.

Якщо загальна теорія свідчить, що певні дії присутні в повній функції управління, а в реальному процесі управління їх немає, то це не означає, що загальна теорія неправильна в цьому конкретному випадку. Така ситуація свідчить про те, що управління ведеться не за повною функцією управління.

З погляду цієї науково-обґрунтованої ієрархії влади, всі міркування про конфлікт "гілок влади" є політичним дилетантизмом. І розв'язання проблеми полягає не в перемозі, якої-небудь із "гілок влади", а в їхньому підпорядкуванні чужим, нав'язаним ззовні концепції й ідеології.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Комітет 300	\|	Національна безпека в умовах інформаційно-психологічного протиборства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.