Національна безпека в умовах інформаційно-психологічного протиборства

Для захоплення влади в державі потрібно переконати політичну еліту змінити функцію управління, забути про концептуальну та ідеологічну владу. Тільки знання про повну функцію управління дають можливість управляти державою, а, в остаточному підсумку, й владу. Адже їх неможливо вкрасти, але можна сховати на стадії навчання, за допомогою інформаційної агресії. Маючи знання, можна завжди відновити втрачене й завоювати владу, а без них легко її втратити.

Нам здається безглуздим пояснювати — що дає влада — вона дає всі блага людського суспільства тим, хто її має й реалізує. Тому боротьба за владу є основним спонукальним стимулом розвитку всіх соціальних систем. Для збереження влади в натовпо-елітарному суспільстві "еліта" завжди прагнула нав’язати натовпу ідею "не брати участь у політичному житті", спрямовуючи його зусилля в основному на економічні питання і створюючи при цьому ілюзію незалежності від політики юрби. Остання обставина особливо широко пропагується в засобах масової інформації тих країн, де становище "еліти" недостатньо міцне. Перерозподіл власності й втрата влади "елітою" наступає тоді, коли через відсутність необхідних знань, вона сама порушує баланс цінностей та інтересів у суспільстві (губиться більшість взаємних інтересів "еліти" і натовпу).

Звідси стає зрозумілим, що проблема дійсного демократичного устрою суспільства не в способах і в термінах голосування, а в побудові такої соціальної організації, коли кожному буде відкритий доступ до всієї повноти систематичних знань, а, отже, до вершин концептуальної влади.

Саме в цьому корінь демократії, оскільки оптимальна схема управління предиктор-корректор, як це буде визначено далі, є основою концептуальної влади — початком і кінцем усіх контурів управління суспільством.

Розглянемо закони управління в Глобальному історичному процесі. Виберемо найзначущішу ланку в ієрархії соціальних цінностей: людина — сім’я — нація — людство — планета Земля. Тут очевидно зростання значення у порядку перерахування понять. Аксіома цієї ієрархії в ідеологічних постулатах Заходу навмисно перевертається з ніг на голову і формується антинаукова і антигуманна теза про пріоритет "прав людини". Така інверсія в умовах інформаційно-психологічного протиборства під час "холодної війни" і в подальшому в Україні, бездумно тиражувалась засобами масової інформації, через що стала майже загальним фетишем некритично думаючої інтелігенції, а потім розповсюдилась і на ширші верств населення.

Слід зауважити, що людина, сім’я, народність, народ і людство загалом мають визначені пріоритети, абсолютизація яких завжди спричиняла історичні катаклізми (геноцид одних націй проти інших). Сучасне поняття "загальнолюдських цінностей", що насаджується силою, є не що інше, як нав’язування домінуючої ідеї. Філософські аксіоми відкидають перемогу єдиної "загальнолюдської цінності" оскільки це вступає в протиріччя з законом — методологічним стереотипом — "єдності і боротьби протилежностей". Поза конкуренцією немає розвитку, зупинка призводить до регресії та смерті.

Важливе значення в житті і розвитку суспільних систем має об’єктивне відтворення історії людства, окремої нації, тобто знання Глобального історичного процесу.

Російський вчений Ю. Кузнєцов уперше ґрунтовно і всебічно показав, що в Глобальному історичному процесі держава є другорядною, щодо нації[65]. При цьому Ю. Кузнєцов визначає, що "Глобальний історичний процес — об’єктивно незалежний від концептуального наукового погляду процес розвитку в часі і просторі людства. У ньому знаходять своє місце не держави, а народи, оскільки держава це лише тимчасова надбудова над народом (існує, виникає і гине за своїми визначеними законами)"[66]. Поняття Глобального історичного процесу є визначальним при розбудові системи національної безпеки кожної суспільної системи, кожної держави.

Для забезпечення національної безпеки в умовах інформаційно-психологічного протиборства її слід виокремити, не ототожнювати з поняттями "державної безпеки" чи "суспільної безпеки". Останні два поняття застосовуються до дуже близьких явищ, але якісно акцентують саме різні напрями діяльності з організації безпеки.

Наприклад, "суспільна безпека" включає екологію, державу, етнос, тобто всю соціальну сферу і природно-економічний базис, на чому ця сфера ґрунтується. За цим всеохоплюючим поняттям дуже легко можна відійти від основної сфери діяльності, зайнятися другорядними проблемами, дати можливість своєму ворогу руйнувати головну ланку — етнос!

Тому національна безпека— це основа безпеки конкретного здорового суспільства, що еволюціонуючи протягом усієї доісторичної та історичної епохи, послідовно пройшовши усі форми розвитку етносу, піднялося у своєму становленні до стадії "народ" і виявило здатність до формування національної концептуально незалежної суверенної держави—саме концептуально незалежної держави.

Державна безпека — це вужча сфера застосування категорії безпеки. Тут практично йдеться тільки про безпеку апарату, що утворює державну надбудову над конкретним народом. При цьому державна безпека може вступати у суперечність з інтересами національної і суспільної безпеки (окупаційні та узурпаторські режими).

З викладеного логічно випливає, що національна безпека є стрижнем і ядром взагалі безпеки. Вона є безпекою розвитку конкретної нації — народу.

При створенні системи національної безпеки варто опиратися на:

― загальну теорію управління в Глобальному історичному процесі;

― теорію розвитку націй і народностей;

― теорію геополітики.

Розглядаючи загальну теорію управління в Глобальному історичному процесі слід зважати, що світ цілісний і процеси, що відбуваються в ньому, взаємопов’язані й взаємовкладені один в інший. Знання загальної теорії управління дає можливість правильно формувати заходи, що зберігають життєформувальну концепцію народу, дають змогу безпомилково визначати й виділяти за ступенями важливості основні загрози національній безпеці.

Знання теорії розвитку націй і народів уможливлює правильне формування заходів для їхнього захисту від зниження дієздатності, прогнозування розвитку людського суспільства як в цілому, так і в окремо взятих народів з позицій загальної теорії управління. Саме тут розглядаються проблеми виживання нації та її розвитку в різних історичних умовах, а також ставлення до держави, як певної форми існування нації.

Розвиток народів у Глобальному історичному процесі відбувається не у вакуумі, а на визначених просторах нашої земної кулі. Саме тут йде боротьба націй за виживання, за збільшення чисельності населення, за контроль територій, що мають енергетично-сировинні ресурси. Це протиборство в рамках малого часового історичного періоду в геополітиці підкоряється певним законам. У відповідності до цього теорію геополітики слід розглядати як найважливіший елемент теорії національної безпеки. Спираючись на її висновки, можна досить об’єктивно підходити до прогнозування політичної обстановки на малому проміжку часу. Відкидати у цьому разі закон боротьби кожної нації за життєвий простір практично неможливо.

При цьому кожну з трьох названих теорій варто розглядати в трьох основних компонентах: загальнотеоретичні питання, застосування їх до Глобального історичного процесу, роль і місце України в світі, виходячи з позицій кожної теорії.

Саме на базі знань цих трьох теорій і формуються основні положення національної безпеки України в таких найважливіших напрямах, як:

― інформаційна безпека;

― безпека народу;

― просторово-економічна безпека;

― боротьба з політичним тероризмом;

― військова безпека.

Усі названі складові доктрини повинні стати основою для розроблення загальної доктрини національної безпеки українського народу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Світогляд і види влади у суспільних системах	\|	Структура управління в натовпо-елітарному суспільстві

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.429 сек.