Тема 3: Екологічні критерії якості довкілля

До нормативних законодавчих документів з охорони природи належать стандарти якості довкілля, якими встановлено оптимальні характеристики природного середовища, що забезпечують збереження здоров’я людей, нормальний розвиток рослинного і тваринного світу. Стандарти поділяються на екологічні та виробничо-господарські.

Екологічні стандарти подають гранично допустимі норми антропогенного впливу на довкілля, перевищення яких загрожує здоров’ю людини, згубне для рослинності і тварин. Такі норми встановлюються у вигляді гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин та гранично допустимих рівнів (ГДР) шкідливих фізичних впливів.

Виробничо-господарські стандарти якості довкілля регламентують екологічно безпечний режим роботи виробничого об’єкту. До таких стандартів відносять гранично допустимі викиди (ГДВ) забруднювальних речовин у довкілля.

При нормуванні концентрацій забруднювальної речовини вдаються до принципу лімітуючого показника, згідно з яким нормування здійснюється по речовині, найбільш небезпечній для людей чи довкілля. За межу вмісту забруднювальних речовин у довкілля прийнято ГДК.

ГДК хімічної речовини у довкіллі – це така концентрація, при впливі якої на організм людини періодично або протягом усього життя не виникає захворювань або змін у стані здоров’я, що виявляються відразу або у віддалені роки життя теперішнього чи наступних поколінь. У практиці нормування та для санітарної оцінки ступеня забрудненості довкілля існують такі види ГДК:

- у робочій зоні - ГДК_рз, мг/м³ – така концентрація речовини в повітрі робочої зони, що не викликає в працівників при щоденному вдиханні в межах восьми годин протягом усього робочого стажу захворювань чи відхилень у стані здоров’я, які можна виявити безпосередньо в процесі роботи або в перспективі.

- середньодобова – ГДК_сд, мг/м³– середньодобова концентрація шкідливої речовини в повітрі населеного пункту, яка не має на людину прямого чи не прямого впливу в умовах не визначено тривалого у продовж доби вдихання;

- максимальна разова – ГДК_мр, мг/м³ – максимальна разова концентрація шкідливої речовини, яка не викликає рефлекторних реакцій в організмі людини;

- у воді – ГДК_в, мг/м³– така концентрація хімічної речовини у воді, яка не спричиняє шкідливого впливу на організм людини при різних видах споживання води (пиття, приготування їжі, гігієнічні цілі та відпочинок).

Щоб у повітрі населених пунктів концентрації забруднювальних речовин не перевищували ГДК, тобто не становили небезпеки для здоров’я населення, для кожного джерела забруднення визначається ГДВ – максимально допустима до викидання в атмосферне повітря кількість забруднювальних речовин певним джерелом за одиницю часу (г/с):

ГДВ = К_р·ГДК,

де К_р- коефіцієнт розведення забруднювальної речовини, м³/с;

ГДК – значення ГДК забруднювальної речовини, яка міститься в повітрі, г/м³.

Під К_р розуміють об’єм чистого повітря, необхідний для розведення забруднювальної речовини, яка викидається за 1с, до концентрації, дозволеної санітарними нормами. ГДВ встановлюють для кожного стаціонарного джерела викидів. Підсумовуючи ГДВ окремих джерел забруднення визначають ГДВ для всього підприємства.

Якщо в повітрі населеного пункту концентрація шкідливих речовин перевищує ГДК, а потрібні значення ГДВ з причин об’єктивного характеру не можуть бути досягнуті, здійснюють поетапне зниження викидів шкідливих речовин до значень, які забезпечують дотримання ГДК. У цьому випадку для кожного об’єкта встановлюють тимчасово погоджений викид забруднювальних речовин (ТПВ) та розробляють заходи для його зниження.

За знайденим значенням ГДВ встановлюють допустимий добовий викид (г/добу) та максимально допустиму концентрацію С_мтшкідливої речовини на виході з труби джерела забруднення (г/м³):

С_мт = ГДВ/V,

де V- загальний об’єм викидів, м³/добу.

Максимально допустима концентрація є параметром, що контролюється в процесі роботи об’єкта. У тих випадках, коли з технічних причин неможливо визначити фактичну концентрацію забруднювальної речовини на виході з труби, з якої відбувається ви кидання в атмосферу, застосовують розрахункові методи її визначення за матеріальним балансом та встановлюють нормативний показник витрати сировини ГДС (т/год). Аналогічно встановлюють показники витрат матеріалів, палива тощо. ГДВ та ГДС мають бути погоджені з органами , які здійснюють контроль за охороною довкілля від забруднення.

Для підприємств, де організовано скидання води у водні об’єкти (річки, озера, моря тощо), встановлюють ГДС - гранично допустимий скид. Величина ГДС визначається як добуток максимальної годинної витрати стічних вод (м³/год) на допустиму концентрацію забруднювальної речовини (г/м³).

При розрахунку умов скидання СВ спочатку визначається допустима концентрація забруднювальної речовини в скиді:

С_ГДС = n · ГДК_в – (n – 1)С_ф,

де С_ГДС – допустима концентрація забруднювальної речовини, г/м³;

С_ф – фонова концентрація забруднювальної речовини у водо стоці до викидання стічних вод, г/м³;

ГДК_в– гранично допустима концентрація речовин у воді, г/м³;

n – кратність розведення стічних вод.

Після цього визначається ГДС за формулою:

ГДС = qС_ГДС,

де q- максимальна годинна витрата СВ, м³/год;

ГДС – гранично допустимий скид, г/год.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 2: Основні вимоги до охорони довкілля у виробництві лікарських засобів	\|	Тема 4: Проблема чистого довкілля

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.