Епідеміологічні дослідження

Експериментальні середньо та довгострокові дослідження

Експериментальне тестування, згідно з інструкціями, повинно проводитися як мінімум на двох видах лабораторних тварин (як правило на мишах і щурах) з використанням не менше двох способів введення максимально переносимої дози досліджуваної речовини, причому один із способів повинен бути близьким до природного (наприклад, введення з водою чи їжею). Ці дослідження тривають майже 3 роки і потребують великої кількості тварин, витрат висококваліфікованої праці та значних коштів. У ряді тест-систем, представлених культурами ссавців (гризуни миші та щурі, акваріумні рибки та декотрі амфібії), реєструються зміни, які індукуються канцерогенами та виражаються у порушеннях контактного гальмування поділу, зниження залежності від ростових факторів сироватки, у втраті залежності росту від субстрату. Речовина, яка викликає утворення злоякісної пухлини будь-якої локалізації з частотою, що перевищує контрольну, навіть в одному виді тварин та при одному типі введення, визнається канцерогенною.

Оцінка за трансформуючими та хронічними тестами in vivo – вірогідна, якісна, кількісна, визначає метаболічність речовини та дію на спеціальні (печінка) і загальні органи.

Якісність досліджень канцерогену визначається на основі даних:

· параметри тестування (спосіб введення, вид тварин, стать, вік);

· постійність (види тварин, органи-мішені);

· спектр дії (морфологія, доброякісність, злоякісність);

· стадія розвитку (ініціювання, промоція);

· наявність модифікуючих факторів.

Оцінка канцерогенності за епідеміологічними даними опирається на експериментальні дані, на контактність людини з канцерогенами (екологічність, професійність чи спонтанність захворювання), на загальну оцінку ефекту дії та тип захворюваності (згідно з карток історії хвороби, статистичних аналізів).

Аналіз результатів вивчення мутагенної та канцерогенної активності хімічних сполук на підставі як профпатологічних спостережень, так й експериментальних досліджень показує, що вони можуть значно відрізнятися одне від одного.

Зараз робляться спроби кількісної оцінки канцерогенності хімічних сполук. Але часом слабкий канцероген (наприклад, ДДТ) через велику розповсюдженість в оточуючому середовищі має привернути до себе більшу увагу, ніж сильніший канцероген, дія якого обмежена невеликим контингентом. Надзвичайно важко оцінити ступінь і тривалість контакту тих або інших груп населення з канцерогенною небезпекою.

Методологія оцінки канцерогенних ризиків, хоча і потребує свого подальшого наукового вдосконалення, у той же час є достатньо потужним інструментом для характеристики якості навколишнього середовища та її можливого впливу на здоров‘я людини, встановлення пріоритетності та оцінки ефективності профілактичних заходів, що плануються та/або здійснюються.

Для більш повної сучасної оцінки якості оточуючого середовища в Україні використовують співставлення існуючих гігієнічних нормативів з результатами, отриманими з використанням традиційної методологій оцінки ризику для здоров‘я (Трахтенберг И.М., Коршун М.Н.) Вітчизняні вчені пропонують поряд з переглядом ГДК окремих пріоритетних хімічних забруднень стимулювати видання українського Нормативу з оцінки канцерогенних ризиків з включенням в нього кількісних значень канцерогенних потенціалів та цільових концентрацій, що базуються на ризику для здоров‘я за світовими стандартами, а для більш достовірної оцінки одиничного ризику (UR) та фактору канцерогенного потенціалу (CPS), потенційно пов‘язаних з певним ризиком рівнів концентрації хімічної речовини у об‘єкті навколишнього середовища (RBC). Пропонується в Нормативах для України обов‘язково враховувати метеорологічні, геохімічні та гідрогеологічні характеристики (середня температура повітря, глибина залягання грунтових вод та прикореневої зони грунту, швидкість та спрямування вітру та таке ін.), характерні саме для нашого регіону; ретельного аналізу потребують розрахункові рівняння, що використовуються для прогнозу невідомих фізикохімічних та кінетичних характеристик, а також резорбцію канцерогенних речовин через шкіру. Такі процедури будуть сприяти можливості створенню більш достовірної оцінки ризику за існуючих на даній території нормативів.

Використання медико-генетичних методів та молекулярно-генетичних технологій з врахуванням демографічної ситуації та забруднення довкілля дало можливість до розвитку екогенетики та проведення екогенетичного моніторингу в рамках екологічного (1999р, Указ президента України про комплексну цільову програму генетичного моніторингу).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Короткострокові тести	\|	Система екогенетичного та онкологічного моніторингу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.