• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Теоретичні підходи щодо пошуку ефективного управління підприємством

ВСТУП

Ефективність інновацій — результуюча величина, що визначаєть­ся здатністю інновацій зберігати певну кількість трудових, матері­альних і фінансових ресурсів з розрахунку на одиницю створюва­них продуктів, технічних систем, структур.

Ефективність інноваційної діяльності виявляється на мікроекономічному (рівні окремих суб'єктів господарю­вання, які намагаються поліпшити результати свого гос­подарювання і отримати вищий прибуток у довгостроковій перспективі) і на макроекономічному (рівні держави, ме­тою якої є забезпечення динамічного розвитку всього сус­пільства) рівнях.

Результати інновацій оцінюють за такими критеріями: актуальність, значущість, багатоаспектність.

Актуальність. Вона передбачає відповідність іннова­ційного проекту цілям науково-технічного і соціально-еко­номічного розвитку країни, регіону, підприємства. Цілі визначаються з огляду на встановлені суб'єктом управлін­ня науково-технічні, економічні, соціальні та екологічні пріоритети, які можуть відображати загальносвітові тен­денції розвитку і визначати стратегію розвитку країни, ре­гіону, окремого підприємства.

Значущість. її визначають з позицій державного, ре­гіонального, галузевого рівнів управління, а також із пози­цій суб'єкта підприємництва.

Державна значущість полягає у розв'язанні проблем загальнодержавного масштабу у всіх сферах життєдіяль­ності населення відповідно до цілей науково-технічного і соціально-економічного розвитку країни.

Регіональна значущість відображає ступінь розв'я­зання соціально-економічних і екологічних проблем пев­ного регіону, цілі реалізації його потенціалу шляхом здійснення інноваційних програм і реалізації інновацій­них проектів.

Галузева значущість показує вплив інновації на подо­лання проблем, важливих для багатьох господарюючих суб'єктів галузі.

Значущість для суб'єкта підприємництва полягає у зміцненні його ринкових позицій через розв'язання техно­логічних, економічних, соціальних, екологічних проблем.

Багатоаспектність. Цей критерій враховує вплив ін­новації на різні сторони діяльності суб'єкта господарюван­ня та його оточення. В силу своєї практичної спрямованості показники еконо­мічної ефективності повинні бути такими, щоб за їх допомогою було можливим надання кількісної економічної оцінки різним аспектам інвестиційних процесів. Така вимога обумовлена багатогранністю інвестування і різноманіттям економічних мотивів інвесторів. Прагнення до збільшення прибутку може бути реалізовано через максимізацію поточних прибутків чи їх максимізацію в капіталізованій формі, тобто накопиченого на кінець періоду майна. Як наслідок, оцінка ефективності базується на різних показниках.

Одна група методів — статичні— не вра­ховує впливу чинника часу на цінність платежів.

До цієї групи належать метод порівняння прибутків (чистих доходів), метод порівняння витрат, метод порівняння прибутковості (рентабельності), метод окупності.

Ці методи на практиці достатньо розповсюджені. Вони відображають різні наслідки інвестиційних процесів і мають свої критерії для обгрунтування доцільності капіталовкладення.

Статичні методи оцінки ефективності інвестиційних процесів у загальній постановці достатньо широко відомі. Вони формуються на статичному тлумаченні інвестицій. Розподіл витрат і доходів протягом життєвого циклу виводиться з конс­трукції розрахунків. В основу покладені середні значення платежів на протязі вста­новленого планового горизонту. їх усереднення здійснюється відносно обраного пе­ріоду часу. Для наочності побудови життєвого циклу частіше усього використовується період — один рік. Тому аналізована ситуація представляється як нерухома, і розрахункові елементи встановлюють відповідно до обраного відрізку часу.

Методи цієї групи слід також розподілити в залежності від охоплення часо­вого періоду. Так оцінки, надані методами порівняння прибутку, витрат і рента­бельності, є одноперіодними. Вони обмежені обраним періодом, найчастіше од­ним роком.

Тільки метод окупності вважається багатоперіодним, бо відображає часовий результат процесу компенсації, який може охоплювати різні терміни. Обмеженість розрахунків одним періодом не показує динаміку платежів, яка сут­тєво впливає на реалізацію інтересів інвестора. В той же час витрати та доходи розподіляються на протязі життєвого циклу нерівномірно. Після великого відто­ку коштів, пов'язаних з інвестуванням, як правило, мають місце порівняно неве­ликі доходи від реалізації продукції чи послуг. На наступних етапах доходи як правило збільшуються, але залишаються переважно непостійними: зростають, зменшуються або змінюються нерівномірно. Обмеження одним періодом не до­зволить врахувати цю динаміку. Складно сказати, який з відрізків часу є репрезе­нтативним. Це обумовлює використання усередненої характеристики, яка зрів­нює результат незалежно від тенденції. В той же час інвестору не байдужа тен­денція зміни доходів.

Таким чином, статичні методи не надають можливості врахування фактору часу: не ві­дображають часовий пріоритет платежів і часову структуру, тенденції їх зміни, розмір коливань. Окрім того, при порівнянні варіантів інвестування з різним тер­міном дії проектів ці недоліки призводять до обмежених можливостей використання статичних показників. В той же час статичні методи характеризуються простими математичними розрахунками і потребують незначних витрат на інформаційне забезпечення.

Другу групу складають динамічніметоди оцінки економічної ефективності інвестицій. В їх основу покладено динамічний підхід, який суттєво знижує недолі­ки статичних методів. Це забезпечується за допомогою врахування фактору часу на цінність платежів. Інвестиція характеризується через платіжні ряди надходжень і виплат, які очікуються протягом аналізованого періоду. При цьому для спрощен­ня виходять із того, що всі платежі здійснюються наприкінці (схема постнумерандо) або на початку (схема пренумерандо) певного відрізку часу, частіше за все року.

Група динамічних методів включає: метод чистої дисконтованої вартості, який дозволяє визначити узагальнюючий підсумок платежів на початку планового горизонту; метод внутрішньої ренти, що надає характеристику доходності інвести­ції; метод ануїтетів, який характеризує підсумки доходів і витрат у середньому за один часовий період; метод окупності, який, на відміну від статичного, враховує часову структуру платежів; метод кінцевої вартості капіталу, що дозволяє визна­чити узагальнюючий підсумок платежів в кінці планового горизонту та використо­вується переважно мірі для побудови фінансового плану інвестиції. Таким чином, ці показники також відображають різні аспекти інвестиційного процесу.

Орієнтування динамічних методів на врахування фактору часу може призвес­ти до рішень, неідентичних статичним. Різниця посилюється також неоднаковими підходами до врахування плати за придбання інвестиційного об'єкта. В динамічних методах вони розглядаються як конкретні платежі на початку інвестиційного пе­ріоду. У статичних методах ці витрати відображаються в якості фіксованих амор­тизаційних відрахувань, які компенсують вартість інвестиційного об'єкту.

Окрім того конструкція динамічних методів дозволяє гнучко враховувати умови залучення капіталу з джерел, що використовуються для фінансування та схему його повернення; вводити інструменти додаткових інвестицій та додаткового фінансування; відображати зміни процентних ставок, що відбуваються протягом аналізованого періоду.

Для підвищення обґрунтованості оцінок і якості рішень, що приймаються на їх основі, розрахунки економічної ефективності необхідно проводити за наступни­ми принципами:

1. Побудову схеми інвестиційного процесу здійснювати на основі чистого грошового потоку. Його складові формувати відповідно діючому організаційно-економічного механізму, що регулює відносини між учасниками проекту та зовнішнім середовищем (законодавчі акти, нормативні документи, інструкції, договірні відносини).

2. Забезпечувати максимальне охоплення розрахунковим періодом життєвого циклу інвестиції (розробка проекту, створення об'єкту, його експлуатація і ліквідація).

3. При формуванні схеми враховувати всі суттєві наслідки проекту і забезпечувати розмежування платежів, які пов'язані з іншими процесами. При цьому, якщо інвестиції здійснюються в діючі підприємства, формувати елементи схеми як різницю витрат і доходів, що мають місце «з проектом» та «без проекту».

4. Орієнтувати конструкцію показників ефективності на чистий прибуток, який відображає підсумок зіставлення витрат і доходів і по своїй економічній природі характеризує мотивацію.

5. Враховувати специфічні економічні інтереси окремих учасників інвестиційного процесу, що характеризується різними напрямками грошових потоків, можливостями, вимогами до доходності.

6. Враховувати альтернативні можливості варіантів, проектів і забезпечувати умови їх зіставлення, а також порівняння показників ефективності.

7. Відображати вплив фактору часу, який створює неоднакову цінність різночасних витрат і доходів.

8. Враховувати оцінку невизначеності і ризиків при розрахунку показників економічної ефективності.

9. Ранжувати характеристики, які надаються за допомогою різних показників ефективності. Визначити переваги певних показників при їх спільному використанні.

Ефективність інноваційного проекту - це категорія, яка відображає відповідність проекту цілям та інтересам його учасників. Ось чому необхідно оці­нювати ефективність проекту в цілому, а також ефективність участі в ньому кожного з його учасників.

Ефективність інноваційного проекту в цілому оцінюється заради визначення потенційної привабливості проекту для можливих його учасників і обґрунтування джерел фінансування.

При оцінці ефективності інноваційних проектів аналізують декілька видів ефективності, залежно від призначення проекту:

Народногосподарська - економічна ефективність — відображає ефективність проекту і точки зору народного господарства, регіонів, галузей;

Комерційна ефективність - враховує фінансові результати учасників проектів;

Бюджетна ефективність - враховує вплив проекту на видатки (доходи) бюджетіврізних рівнів.

Ефективність участі в інноваційному проекті визначається для перевірки значущості проекту й зацікавленості в ньому його учас­ників. Вона охоплює розрахунок ефективності участі підприємств і організацій в інноваційному проекті; ефективності інвестування ко­штів в акції підприємства; ефективності участі в проекті структур більш високого рівня (регіональну, народногосподарську, галузеву ефективність).

Загальна схема оцінки ефективності інноваційних проектів має містити наступні етапи:

· · експертну оцінку суспільної значимості інноваційного проекту для народногосподарських і глобальних проектів. Для локаль­них проектів оцінюється лише їхня комерційна ефективність, тобто враховуються фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників;

· · розрахунок показників ефективності інноваційного проекту в цілому з метою пошуку потенційних інвесторів;

· · оцінку ефективності після обґрунтування схеми фінансуван­ня. На цьому етапі уточнюється склад учасників і оцінюється ефективність участі в інноваційному проекті кожного з них. Для врахування фінансових наслідків інноваційного проекту на рівні регіону, галузі, бюджетів різних рівнів, окремих під­приємств і акціонерів розраховується відповідно регіональна, галузева, бюджетна й комерційна ефективність.

Методи оцінювання економічної ефективності передба­чають розрахунок інтегрального показника ефективності, розрахованого на основі чистої теперішньої (дисконтова­ної) вартості; індексу рентабельності інвестицій; внутріш­ньої норми рентабельності (доходності); терміну окупнос­ті; точки беззбитковості проекту.

Чиста теперішня вартість (ЧТВ). Є інтегральним ефектом. Це різниця доходів і витрат за розрахунковий пе­ріод (зазвичай прогнозний життєвий цикл проекту), при­ведених до одного, як правило, початкового року, тобто з урахуванням їх дисконтування.

Якщо інноваційний проект передбачає інноваційні вит­рати лише у перший рік (початкові інвестиції), то ЧТВ роз­раховують як різницю між грошовим потоком протягом життєвого циклу проекту і початковими інвестиціями.

Якщо ЧТВ є позитивною, рішення доцільно впрова­джувати. Найскладнішим у розрахунку ЧТВ є прогнозу­вання величини грошових потоків, точність якого зна­чною мірою залежить від зовнішніх умов господарської діяльності — рівня інфляції, зміни цін на ресурси, зміни попиту на продукцію внаслідок появи конкурентів тощо. Тому доцільно розрахунок ЧТВ супроводжувати аналізом чутливості проекту до ризику.

Аналіз чутливості — це техніка аналізу проектного ризику, яка показує, як зміниться значення чистого дисконтованого доходу (ЧТВ) при заданій зміні вхідної змін­ної за інших умов. Метод передбачає:

—визначення ключових змінних, які впливають на значення ЧТВ;

—встановлення аналітичної залежності ЧТВ від клю­чових змінних;

—розрахунок базової ситуації, тобто встановлення очі­куваного значення ЧТВ при очікуваних значеннях ключо­вих змінних;

—зміну однієї з вхідних змінних на потрібну величину (зазвичай на 10%); при цьому всі інші значення фіксовані; проводиться послідовно для всіх вхідних змінних;

—розрахунок нового значення та його зміни у відсотках;

—розрахунок критичних значень змінних проекту та визначення найчутливіших з них; критичне значення по­казника — значення, за якого чиста теперішня вартість дорівнює нулю (ЧТВ = 0);

—аналіз отриманих результатів і визначення чутли­вості ЧТВ до зміни вхідних параметрів.

За результатами аналізу приймається рішення про за­побігання негативному впливу чинників, які є критични­ми для проекту.

Рішення про інвестування коштів у інноваційний проект приймається, як правило, за наявності альтерна­тивних варіантів проектів і їх зіставлення за вигідністю. Якщо величина ЧТВ є позитивною для всіх альтернатив­них проектів, необхідно вибрати той із них, де ЧТВ буде більшою.

Індекс рентабельності інвестицій. Це відношен­ня приведених доходів до приведених на цю ж дату вит­рат, що супроводжують реалізацію інноваційного проек­ту.

Індекс рентабельності чітко пов'язаний з ЧТВ. Якщо ЧТВ позитивна, то індекс рентабельності > 1, і навпаки. Цей показник доцільно використовувати для порівнян­ня кількох альтернативних проектів. За жорсткого дефі­циту коштів перевагу слід надавати тим проектам, для яких індекс рентабельності є найвищим.

Внутрішня норма рентабельності (ВНР).Вона показує ту норму дисконту Е_я, за якої величина дисконто­ваних доходів за певну кількість років стає рівною інвести­ційним вкладенням у реалізацію проекту (Д - В = О). У такому разі доходи і витрати проекту визначаються приве­денням до розрахункового моменту:

Отже, внутрішня норма рентабельності — це таке по-рогове значення рентабельності, яке забезпечує рівність нулю інтегрального ефекту, розрахованого на економіч­ний термін життя інноваційного проекту. Вона дорівнює максимальному відсотку за позиками, який можна плати­ти за використання необхідних ресурсів, залишаючись при цьому на беззбитковому рівні.

Якщо значення ВНР проекту для приватних інвесторів більше за існуючу ставку рефінансування бан­ків, а для держави — за нормативну ставку дисконту, і більше за ВНР альтернативних варіантів проекту з ураху­ванням ступеня ризику, то рішення про його інвестування може бути позитивним.

Термін окупності інноваційного проекту. Це пері­од, протягом якого додатковий прибуток, отриманий внаслідок реалізації інноваційного проекту, забезпечить повернення вкладених інвестицій. Розрахунок додатко­вого прибутку також базується на грошовому потоці з йо­го дисконтуванням для приведення до початкової (тепе­рішньої) вартості.

Необхідність цього розрахунку зумовлена бажанням інвестора впевнитися, що термін повернення інвестицій буде не надто великим, оскільки ризики інвестування в ринкових умовах є тим більшими, чим триваліший час їх окупності. За цей час можуть змінитися і кон'юнктура ринку, і ціни. Крім того, у галузях із високими темпами НТП поява нових технологій на час, коли інвестиції ще не окупилися, може швидко їх знецінити.

Оскільки щорічні грошові доходи змінюються протя­гом тривалості життєвого циклу інноваційного продукту, то розрахунок слід робити на усереднену їх величину.

Точка беззбитковості. Використовують її для визна­чення обсягу нової продукції, який потрібно реалізувати на ринку за прогнозного рівня цін на неї, досягнення яко­го забезпечуватиме прибутковість проекту.

Із кількох альтернативних варіантів реалізації проек­ту приймають той, який забезпечить більший запас фінан­сової міцності. Ним є різниця між прогнозним рівнем по­питу на продукцію і критичним її обсягом.

Якщо вказані показники свідчать про економічну ви­гідність проекту в межах його життєвого циклу при прог­нозних рівнях попиту і цінах на продукцію, то рішення про інвестування може бути позитивним.

Серед основних теоретичних підходів щодо пошуку ключових факторів потенціалу успіху підприємства можна виділити:

1) Технократичний підхід -(представник - Ф. Тейлор: школа наукового управління (1913р);запровадив наукові підходи до організації управління підприємством). Були проведені дослідження робочого часу, оформлення робочого місця, розміщення машин.

Тейлор запровадив спеціалізацію праці, тобто це була систематизація, щодо організації праці (підбір персоналу для виконання певних завдань, поділ праці, розрахунок робочого часу).Завдяки Тейлору було запроваджено конвеєрне (масове) виробництво(з’явилися нові системи оплати праці в т.ч. акордна, масове виробництво).

Переваги: скорочення терміну підготовки фахівця.

Недоліки: монотонність роботи, обмежена комунікація між працівниками, відірваність працівників від кінцевого результату.

Внаслідок цього зменшилась ефективність і продуктивність праці, задоволеність роботою, тощо.

2) Підходи зорієнтовані на персонал(управління персоналом) – (представники: Герц Берг, Мейо, Маслоу, Мак-Грегор).

В центрі теоретичних підходів є людина, яка вже не є одним із ресурсів, а є в центрі уваги. На продуктивну роботу працівників впливає не лише організація робочого місця, хронометраж робочого часу, але й мікроклімат на підприємстві, мотивація праці. В першу чергу вони досягаються через взаємовідносини в колективі, систему нематеріального та матеріального стимулювання, а також взаємовідносин з керівником. Ці підходи говорять про те, що економічний успіх підприємства залежить від бажання та вміння працювати.

Людина як соціальна істота ефективно працює, коли задоволені її потреби як визнання, повага, соціальні контакти, якими нехтували у тейлоризмі.

Орієнтація на працівників передбачає розвиток або підтримання неформальних контактів, розв’язання конфліктів, відповідальність керівника за соціальний клімат в колективі. Особливу роль відіграє стиль керівництва.

Ці підходи активно розвиваються в сьогоднішній час.

3) Системний підхід(60-ті р) - з’явився внаслідок обробки даних, з розвитком кібернетики: комп’ютеризацією. Підприємство розглядається як відкрита система, на яку впливають чинники зовнішнього та внутрішнього середовища, щоб раціонально ними управляти необхідно мати інструменти, які допомагають прийняти оптимальне рішення, контролювати роботу підприємства. На використання економіко-математичних моделей покладена велика надія. Моделювання чинників дозволяє вибрати найкращу модель(найкращий варіант розвитку підприємства).

Саме в цей період на основі системного підходу почали використовувати якісні методи, які враховують не лише кількісні, а й якісні показники.

4) Маркетинговий підхід( 80-ті р.) - орієнтований на споживача (його бажання та потреби), тобто орієнтація не на внутрішні, а фактично на зовнішні чинники.

5) Підходи зорієнтовані на ринкову вартість підприємства– ринкова вартість презентує, як внутрішню, так і зовнішню роботу підприємства.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. А. Видання прав актів управління
6. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
8. Адаптивні організаційні структури управління.
9. Адміністративне право і державне управління.
10. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
12. Адміністративні методи управління

Переглядів: 1045