Міста Єгипту

ВИСНОВКИ

Фінансовий ринок — надзвичайно складна система, в якій гроші і інші фінансові активи його учасників обертаються самостійно, незалежно від обігу реальних товарів. Цей ринок оперує багатоманітними фінансовими інструментами, обслуговується специфічними фінансовими інститутами, має в своєму розпорядженні розгалужену і різноманітну інфраструктуру.

Фінансовий ринок:

—мобілізує тимчасово вільний капітал з багатоманітних джерел;

—ефективно розподіляє акумульований вільний капітал між численними кінцевими його споживачами;

—визначає найефективніші напрями використання капіталу в інвестиційній сфері;

—формує ринкові ціни на окремі фінансові інструменти і послуги, що об'єктивно відображають співвідношення, що складається, між пропозицією і попитом;

—здійснює кваліфіковане посередництво між продавцем і покупцем фінансових інструментів;

—формує умови для мінімізації фінансового і комерційного ризику;

—прискорює оборот капіталу, тобто сприяє активізації економічних процесів.

Чим більше розривши між об'ємами передбачуваних інвестицій і накопиченнями, тим гостріше необхідність у функціонуванні фінансових ринків для розподілу накопичень між кінцевими споживачами. Зустріч кінцевого інвестора і кінцевого власника засобів повинна здійснитися оптимальним чином і з якнайменшими витратами.

Ефективні сегменти фінансового ринку абсолютно необхідні для забезпечення мобілізації вільного капіталу і підтримки економічного зростання країни. За наявності тільки власних накопичень суб'єкти ринку могли б інвестувати не більше, ніж накопичено, тому їх інвестиційна активність була б обмеженою. Якщо ж розмір намічених інвестицій перевищує суму поточних заощаджень, суб'єкти ринку просто вимушені відкладати їх здійснення до накопичення необхідних засобів.

Через відсутність фінансування суб'єктам ринку, не володіючим достатнім капіталом, довелося б відкласти або відмовитися від багатьох перспективних інвестицій або фінансувалися б не найкращі проекти, тобто капітал використовувався б неоптимально. Суб'єктам ринку, що не має в своєму розпорядженні привабливих варіантів інвестування засобів, нічого б не залишалося, окрім як акумулювати засоби. В той же час перспективні інвестиційні проекти не реалізовувалися б через нестачу засобів у фірм, що мають інвестиційні альтернативи.

Всі грошові потоки, незалежно від джерела походження, обов'язково проходять через фінансовий ринок за допомогою фінансових інститутів. Так, якщо держава для покриття дефіциту бюджету пропонує купити свої цінні папери комерційним організаціям і домогосподарствам, то ці операції проводяться на фінансовому ринку через різні фінансові інститути. Якщо комерційній організації необхідно залучити додатковий капітал, вона через фінансовий ринок звертається до інших комерційних організацій і домогосподарств, що мають тимчасово вільні засоби, шляхом випуску акцій або облігацій.

Висловлене в даному виданні бачення світового фінансового ринку повинне стати настільною допомогою для всіх, хто працює у сфері міжнародних валютно-кредитних відносин, прагне до застосування якісно нових фінансових продуктів. У зв'язку з цим і були запропоновані нові види інструменів для реалізації ефективної політики зовнішніх запозичень. Використані нові матеріали, що дозволили визначити характерні для сучасної ситуації тенденції розвитку світового фінансового ринку.

Іригаційне землеробство було основою єгипетського господарства і підпорядковувалося щорічним розливам Нілу (початок паводку у червні-липні, пік розливу припадає на вересень, зимою відбувається зниження рівня води, а в травні він найнижчий). Щодо ремісничого виробництва, то воно зазнавало суттєвих якісних змін. Вже на порозі цивілізації єгиптяни досягли вагомих успіхів у таких галузях ремесла, як столярство, каменярство, чинбарство, будівництво, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо. В епоху Стародавнього Царства вони, наприклад, виробляли за допомогою примітивних кам’яних та мідних інструментів п’ятишаровий дикт (фанера), будували надійні папірусні та веслові судна з папірусу та деревини, виготовляли з кедрової смоли чудову ароматичну олію, навчилися ливарництву. Тогочасні вироби єгипетських ювелірів із золота, срібла та електрума славилися далеко за межами країни. Справжніми віртуозами були єгипетські будівельники-каменярі, які змережували стіни гробниць і храмів філігранними рельєфними зображеннями, так ретельно шліфували й припасовували одна до одної кам’яні брили, щ між ними і сьогодні важко просунути листок паперу. Вражає їхнє вміння споруджувати над внутрішніми галереями й камерами пірамід надміцні перекриття, які надійно витримували колосальний тиск на них. Більше того, єгипетські будівельники пробивали нові тунелі й камери в уже побудованих пірамідах. Приголомшує обсяг робіт, виконаних ними упродовж доби Стародавнього Царства, який лише на спорудженні пірамід перевищував 12 млн. куб. м.

В епоху Середнього Царства єгиптяни почали освоювати бронзове виробництво, хоча все ще користувалися переважно кам’яними та мідними знаряддями праці, навчилися виготовляти скло, досконало освоїли технологію видобутку та обробку золота. В тогочасному Єгипті, особливо на території Фаюмського оазису, виростали нові міста, оточені захисними стінами, здійснювалося (здебільшого в районі перших нільських порогів) інтенсивне фортифікаційне будівництво.

Епоха Нового Царства стала періодом найвищого господарського розквіту країни. На той час єгиптяни вже вступили у вік бронзи, причому бронзу вони виготовляли дуже твердою. В середині ІІ тис. до н. е. в Єгипті з’явилися перші вироби із заліза, проте господарське використання цього металу гальмувалося відсутністю у країні залізної руди. Єгиптяни удосконалили виробництво скла, ливарництво, суднобудування, досягли справжніх вершин у мистецтві бальзамування. В І тис. до н. е. вони навчилися виробляти з фарфороподібної маси особливий фаянс, який користувався великим попитом на міжнародному ринку.

Розквіту єгипетських ремесел сприяла забезпеченість Нільської долини найнеобхіднішою промисловою сировиною. Єгиптяни завозили дефіцитну промислову деревину (з Нубії та Східного Середземномор’я), срібло та олово (для виготовлення бронзи).

Примітивна обміннаторгівляіснувала в країні ще в епоху Стародавнього Царства. Єгиптяни, які впродовж усієї своєї стародавньої історії не користувалися грошима, обмінювали товар на товар. Отож, йдучи на ринок, вони брали не гаманець з грішми, а торбу з зерном. В епоху Нового Царства в країні з’явилася й одиниця вартості – дебен (шматок міді вагою близько 90 г), проте дебен сам по собі не був у обігу, просто вважалося, що той чи інший товар коштує стільки-то дебенів і на нього можна було виміняти інший товар такої ж вартості.

Упродовж майже трьохтисячолітнього існування Стародавнього Єгипту його економіка залишалася натуральною. Товарне виробництво в країні було відсутнє, збувався не товар, а надлишки продукції, виготовленої для власних потреб. Номи, господарство яких було однотипним, між собою практично не торгували, розвивався майже виключно зовнішній ринок, особливо в найдавніший період староєгипетської історії. Проте навіть зовнішня торгівля до епохи Пізнього Царства не особливо процвітала в умовах значної географічної ізольованості країни, забезпеченості її власною промисловою сировиною та можливості для єгиптян легко грабували суміжні території.

В епоху Стародавнього Царства єгиптяни вимінювали на свої ювелірні вироби, ароматичні олії, мед, тканини, алебастровий посуд тощо в нубійців – бивні слона, хутра, пахощі, ебенове дерево; у жителів екзотичної країни Пунт (знаходилась, скоріше всього, на території сомалі чи на півдні Аравії) – міррову смолу, дошки, електрум, карликів (для забав малолітньому фараону); в сирійських племен – промислову деревину; в мешканців фінікійського міста Бібл, яке поступово стало найважливішим центром єгипетської торгівлі в Азії, - деревину, оливкову олію. Вели обмінну торгівлю єгиптяни тоді також з островом Крит.

Утім, для характеристики тогочасних міжнародних економічних зв’язків Єгипту слово «торгівля» не завжди підходить, бо вони не рідко зводились до банального воєнного пограбування сусідів. Ось як «торгував», наприклад, елефантинський номарх Хуфхор із нубійцями. Він з’являвся до них на чолі сильного військового загону – й перелякані нубійські вожді задарма віддавали йому своїх биків і кіз, аби він довго не затримувався в гостях.

В епоху Середнього царства фараони споряджали напівторговельні – напіввійськові експедиції, як і раніше, в Нубію, країну Пунт, на острови Егейського моря (передусім острів Крит). Тісні контакти встановили тоді єгиптяни з Месопотамією та Східним Середземномор’ям, яке надовго стало їхньою вотчиною. За придбаний товар вони платили зерном, одягом, часом міддю, а наприкінці Середнього Царства – й золотом.

В епоху Нового Царства, незважаючи на значне розширення єгипетських кордонів, товарообмін у країні залишався незначним. Лише наприкінці цієї епохи почав складатися загально єгипетський ринок. Становище істотно змінилося вже в І тис. до н. е., коли в господарське життя єгиптян владно вторгнулися товарно-грошові відносини. Тодішніх єгиптян навернули до торговельної діяльності значною мірою греки, які відзначалися комерційною жилкою. Проте для активізації в епоху Пізнього Царства ринкових відносин існували й більш вагомі причини. Раніше, Єгипет був могутньою середньоазіатською державою, він одержував залізо, мідь, олово, промислову деревину у вигляді воєнної здобичі та данини васальних народів, тепер же все це мусив купувати. Єгипет налагодив стабільні торговельні зв’язки з багатьма своїми сусідами. Фараон Нехо ІІ, щоб зручніше було запливати в країну Пунт, навіть розпочав будівництво каналу від східного, пелузійського, рукава Нілу до Червоного моря. Він же близько 600 р. до н. е. велів хоробрим фінікійським мореплавцям обігнути Африканський континент, на що вони затратили два роки. Пожвавішав і внутрішній ринок у Єгипті, причому найбільший інтерес до торговельної діяльності виявляли храми, земельні латифундисти, малоазіатські та грецькі купці, що поселилися в цій країні. В Єгипті доби Пізнього Царства розквітло лихварство з усіма його соціальними наслідками.

Свої житла єгиптяни будували з цегли-сирцю, виготовленої з нільського мулу, піску та січки. Дах (у давнину, як і нині, єгиптяни спали на ньому, рятуючись від спеки, скорпіонів та отруйного гадюччя) найчастіше робили плоским. Бідняцька сім’я задовольнялась обмазаною мулом і обкладеною циновками очеретяною халупою, в якій вона мешкала разом з домашньою худобою. Дрібні чиновники будували чи купували собі невеликі будиночки, які коштували дуже дешево. Вельможі жили в просторих будинках, в яких існували навіть своєрідні ванни та вбиральні. Така оселя разом з господарськими прибудовами, водоймищем, садком і виноградником, оточена захисною стіною, складала садибу.

Міста в Стародавньому Єгипті були забудовані одно-, дво- чи триповерховими будинками, дуже схожими між собою, причому їхні стіни впритул примикали одна до одної. Міські будинки мали галереї і портали з двома- чотирма колонами та кількома сходинками, а часом і дві тераси – верхню та нижню. До верхньої тераси від покрівлі портика вели невеликі східці. Вікна закривали від сонця та пилюки шторами. Внутрішнє планування будинку було асиметричним.

Убранство жител бідняків обмежувалося циновками, на яких вони сиділи, спали, споживали страву. Заможні ж господарі зі смаком обставляли своє помешкання меблями, прикрашеними інкрустаціями із слонової кістки та позолотою. Хатні меблі складалися з ліжок, ніжки, яких мали форму бичачих ніг чи лев’ячих лап, низеньких стільців, крісел, столів, лавок і скрині, в якій зберігався домашній скарб. Замість подушки єгиптяни використовували дерев’яний підголовник. Починаючи з доби Середнього Царства, в ужиток увійшли невеликі складані стільці, що призначалися тільки для чоловіків.

Одягалися єгиптяни якнайпростіше, бо в спеку кутати своє тіло не доводилось. Діти та деякі робітники (пастухи, птахолови, рибалки, човнярі, тощо) взагалі ходили голими. Танцівниці та рабині-прислужниці обходилися скромною пов’язкою нас стегнах, а коли й носили верхній одяг, то неодмінно напівпрозорий, при чому одягали його на голе тіло. Навіть світські дами намагалися побільше оголити своє тіло, передусім торс, руки та ноги, причому носили вбрання, яке щільно облягало тіло, особливо ззаду. Майже ніяких прикрас простий і строгий одяг стародавніх єгиптян не мав і здебільшого був обгорткового типу (розстібнутого вбрання єгиптяни не знали).

Староєгипетський одяг був переважно з льяної тканини. Тканину із вовни єгиптяни почали використовувати вже в епоху Пізнього Царства, причому виготовляли з неї лише верхнє вбрання. Одягалися вони здебільшого у біле, хоча грубі тканини фарбували й в інші кольори, прикрашаючи стилізованим рослинним орнаментом. Царський костюм, особливо парадний, оздоблювали магічним зображенням кобри, жука-скарабея, коршака тощо, а в період сонцепоклонницької реформи Ехнатона – стилізованими зображеннями сонячних променів.

Єдиним взуттям у єгиптян були прості сандалі без задника, виготовлені зі шкіри, очерету, листя папірусу чи пальми. Втім, навіть цю скромну взуванку носили тільки фараон та вельможі, причому й вони мали звичку прогулюватися босоніж (їхні сандалі несли за ними слуги).

Рядові єгиптяни мали наголові коротке чи напівдовге волосся, жерці (а в епоху Нового Царства й чиновники) ходили бритоголовими, хлопчики й дівчатка мали туго закручену коротку косичку. Жіночі зачіски від чоловічих майже не відрізнялися. В епоху Середнього Царства в моду ввійшли перуки, які імітували природну зачіску.

До середини ІІ тис. до н. е. прості єгиптяни головних уборів не носили, а фараон та вельможі покривали голову запнутою особливим способом парадною хусткою-клафтом (її бічні кути звисали поза вухами на плечі). В епоху Нового Царства чоловіки почали носити невеликі повстяні, полотняні чи шкіряні шапочки, які щільно облягали голову. Жіночі головні убори від чоловічих мало чим відрізнялися.

Чоловіки в Стародавньому Єгипті голили своє лице. Лише фараон носив накладну борідку завдовжки до 15 см, яка вважалася атрибутом богів і царів (її підв’язували до підборіддя стрічкою шнурком).

Стародавні єгиптяни любили прикрашати себе магічними прикрасами. Чоловіки носили коміри-наплічники з бус, браслети (біля зап’ястя та вище ліктя), персні, а жінки – ще й сережки та браслети на ногах. Єгиптянки стягували волосся пов’язкою та металевим обручем, прикрашали зачіску квітами лотоса.

Жінки користувалися косметикою, яка в спеку мала також гігієнічне призначення. Вони підфарбовували губи і брови, підводили очі зеленуватою або чорною пастою, обводили їх контрастною чорною лінією, яка сходилась біля зовнішнього кута ока і тягнулась до скроні, що надавало оку мигдалевої форми; очі, щоб надати їм блиску і розширити зіниці, закапували соком беладонни. Світські дами носили на голові конус із насиченого ароматичною олією жиру. Жир танув, стікав по обличчю, захищаючи шкіру від сонячних опіків. Простий люд харчувався переважно ячмінними та пшеничними коржами, пшеничною кашею, сушеною рибою, овочевими стравами (єгиптяни не споживали тільки бобів, бо вважали їхні плоди нечистими). Пастухам іноді вдавалося поживитися м’ясом, загалом же і їхній харчовий раціон обмежувався хлібом та овочами. Меню заможних єгиптян було значно багатшим. Вони споживали м'ясо, зокрема дичину, хліб і пироги, молоко і сир, овочі й фрукти. М’ясні страви заможних гурманів були різноманітні й навіть вишукані, адже релігійне табу в Єгипті поширювалося лише на свинину та (в окремих номах) рибу. Напоєм бідноти було пиво, верхівка вживала також вино, медові напої. До-речі, єгипетське вино відрізнялося своїми смаковим якостями. Римський поет-сатирик Марціал запевняв, що навіть оцет запашніший і смачніший.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методи управління ризиками партнерства	\|	Тема: Джерела новинної інформації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.