• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Суть філософських ідей П. Куліша

Суть філософських поглядів П. Юркевича

1) вважав філософські ідеї Платона та Канта найбільш продуктивними в історії філософії;

2) високо оцінював філософію Гегеля, не приймаючи його діалектики;

3) критикував однобічні, крайні філософські позиції, а саме матеріалізм - за приниження значення духовного; ідеалізм – за нехтування реальністю;

4) поза відношенням до духовного неможливою постає людська моральність;

5) роз­робив «вчення про серце», у якому виявляється певна потрійність: по-перше, серце як центр людської організації; по-друге, серце як центр духовної діяльності людини; по-третє, серце як осередок морального життя людини.

Філософські погляди П.Д. Юркевича суттєво впливали на ду­ховне становлення своїх сучасників, він викладав філософію в Київській духовній академії, а з 1863 р. – у Московському університеті, де очолював кафедру філософії. За життя філософа були надруковані 12 його праць, серед них: "Ідея", "Серце та його значення в духов­ному житті людини, згідно з вченням Слова Божого", "Матеріалізм і завдання філософії" та ін.

Як Г. Сковорода і П. Юркевич, «філософію серця» розвинув письменник та історик Пантелеймон Куліш (1819-1897 рр.), але велику увагу він приділяє зв’язку людини з природою і землею, які дозволяють зберегти індивідуальність людини.

1) природа влаштована «божественною мудрістю», а свідомість існує незалежно від матерії, тобто душа безсмертна, тому припускається існування потойбічного життя;

2) українська душа має дві сторони: внутрішню – серце (почуття), що пов’язує українця з Україною і зовнішню – мислення (розум), що складає національний дух;

3) розум спонукає українців до встановлення зв’язків з іншими народами і до сприйняття найкращих сторін життя і, тим самим, заважає серцю;

4) необхідність збереження «хуторянського» характеру життя як самобутного шляху розвитку, зв’язку з землею, природою, що зробить людину дійсно моральною і індивідуальною.

М. Костомаров (1817-1885 рр.) – відомий історик і філософ, його світоглядна позиція формувалась під впливом німецького романтизму і ідеї шведського філософа-містика Є. Сведенборга. Значний вплив на Костомарова мала українська пісенна творчість, яку він трактував як романтичну символіку. Навколишній світ, природа по Костомарову не є просто “бездушна матерія”, вона знаходиться в постійному зв’язку з духовним світом людини.

Костомаров є автором так званої “Книги буття українського народу”, цього фактичного маніфесту-програми Кирило-Мефодіївського товариства, написаного своєрідним “біблейсько-пророчим стилем”.

За думкою філософа, Бог, створюючи світ, заклав у ньому духовний початок, який безпосередньо сприймається людським серцем.

У 1861 р. Костомаров публікує в Журналі “Основа” велику статтю “Дві руські народності”, в якій намагається провести зрівняльний аналіз українського і російського менталітету. Різниця між обома менталітетами формується, на його думку, вже в ХІІ ст.

Принципові різниці українського і російського менталітету він виклав у наступних моментах:

1) у росіян панує загальне (Бог і цар) над особистістю, окремою людиною; українець вище цінує окрему людину, ніж загальне;

2) росіяни нетерпимі до чужих вір, народів, мов; на Україні люди звикли чути у себе чужу мову і не відгортаються від людей з іншими обличчями, звичаями;

3) росіяни – народ “матеріальний”; українці “одухотворюють весь світ”;

4) росіяни мало люблять природу; а українці її люблять;

5) у суспільному житті росіянин ціле виділяє перед одним, загальне перед окремою людиною, яка є пригніченою; для українців такий порядок неможливий, вони цінують особисту свободу.

Таким чином, М. Костомаров намагався зробити спробу створити модель українського національного характеру, пропагувати ідею месіанства українського народу.

Суттєвий внесок у розвиток української філософії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. зробили М.П.Драгоманов, І.Я.Франко, Леся Українка.

М.П. Драгоманов(1841-1895 рр.)- український мислитель, історик, етнограф, соціолог, літератор, публіцист.

Читайте також:

1. Зародження педагогічної теорії у філософських вченнях древньогрецьких мислителів
2. Зародження філософських знань в країнах Стародавнього Сходу.
3. Напрямки філософських досліджень у 20 столітті.
4. Основні ідеї натурфілософських курсів у Києво - Могилянській академії, зближення філософії з природознавством. Феофан Прокопович.
5. Розвиток натурфілософських ідей в досократичний період грецької філософії
6. Романтичне спрямування філософських та суспільно-політичних поглядів українських письменників, Кирило-Мефодіївське товариство
7. Романтичне спрямування філософських та суспільно-політичних поглядів українських письменників, Кирило-Мефодіївське товариство
8. Соціокультурні чинники формування філософських парадигм філософії середньовіччя. Теоцентричний характер середньовічної філософії.
9. Філософія Античності: напрямки філософських пошуків.
10. Філософія серця та її вплив на формування філософських концепцій В.Соловйова, М.Бердяєва, С.Франка, П.Флоренського
11. Філософія серця» та її вплив на формування філософських концепцій В. Соловйова, М. Бердясва, С. Франка, П. Флоренського, В. І. Вернадського.

Переглядів: 1213