Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Філософія Античності: напрямки філософських пошуків.

Становлення філософії Стародавньої Греції відбулося в 6 – 5 ст. до н.е. Біля джерел форм-ня філософії в Стародавній Греції стояла Мілетська школа, засновником якої був Фалес. Він вважав началом усіх речей конкретно-чуттєве, безпосередньо дане. Цим началом у нього є вода. Вважає, що земля плаває в воді. Представники мілетської школи – Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт Ефеський.

Засновник Піфагорійського союзу був Піфагор. Він вбачав найвищу мудрість у числі, і в основу бачення космосу поклав число. Він першим вжив слово „філософія”.

Ксенофан – представник школи елеатів. Єдність світу – це і є Бог, а Бог – це чистий розум. У цього Бога немає тілесної сили, бо його сила в мудрості. Мудрість наділена надзвичайною силою, тому філософ, за Ксенофаном, і є Бог.

Поняття Богофілософа, яке започаткував Ксенофан, розвиває Парменід. Дві найголовніші філософські проблеми – питання про співвідношення буття та небуття і питання про співвідношення мислення і буття. Небуття не існує тому, що його неможливо ні пізнати, ні словесно оформити, бо те, чого немає – немислиме. Парменід визнає існуючим тільки те, що мислиме і що має здатність виразитися словом. Думка про тотожність мислення і буття.

Значним етапом у розвитку античної філософії було атомістичне вчення. Його започаткували в античності Левкіп і Демокріт. Обґрунтовуючи первоначала, вони вважали, що ними є атоми (буття) і пустота (небуття). Атоми – це неподільна, гранично тверда, непроникна, без будь-якої пустоти, не здатна сприйматися відчуттями (через малу величину) самостійна частинка речовини. Атомісти вважали, що число форм атомів нескінченне. Демокріт стверджує, що живе виникло із неживого за межами природи без ніякого творця і розумної мети. Визначає людину як тварину, яка від природи здатна до всякого навчання і має у всьому своїми помічниками руки, розум і гнучкість мислення. Демокріт говорив, що щастя в душі. Душа має бути поміркованою в насолоді, має перемагати в собі жагу, а цього вчить філософія.

У 2 половині 5 ст. до н.е. в Греції з’являються філософи, які отримали назву софісти (софістес означало знавця, майстра, художника, мудреця). В умовах античної демократії риторика, логіка і філософія виходять на перший план у системі освіти. Риторика стає царицею всіх мистецтв. У судах, у народних зборах вміння говорити, переконувати стає життєво важливим. Тому і з’являються платні вчителі мислити, говорити і робити – софісти. Спільність поглядів софістів – раціоналістичне пояснення явищ природи, етичний і соціальний релятивізм, відмова від релігії. Представники – Протагор, Горгій, Продік, Антіфонт, Ксеніад, Алкідам, Крітій.

Сократ – перший (афінській) за народженням філософ. Людина розглядається як моральна істота. При філософському дослідженні етичних проблем Сократ користувався методом майевтики (всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення поняття. Переконаний в існування об’єктивної істини, об’єктивних моральних норм; відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна. Пізнати світ людина може, тільки пізнавши себе, свою душу, справи, і в цьому основне завдання філософії.

Платон – справжнє ім’я Арістокл. Філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї: світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого (чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть). Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов’язані своїм безтілесним праобразам, які Платон називає ідеями. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно і їх причинами, і тими зразками, за якими були створені ці речі. Ідеальний світ протистоїть звичайному світові як сутність – явищу, оригінал – копії. Ідея всіх ідей, найвища ідея – ідея добра, вона джерело істини, краси і гармонії. Філософія Платона хар-ся протиставленням душі і тіла. Тіло – смертне, душа – безсмертна. Призначення тіла – тимчасове вмістилище душі, її раб. Суть теорії пізнання – анамнез – пригадування того, що колись душа знала, а потім забула. Вчення про державу: три групи громадян – правителі, воїни, землероби і ремісники.

Аристотель – учень Платона. Дітищем Арістотиля є логіка (твір „Органон”). Пояснюючи чуттєвий світ, Арістотель висуває поняття матерії, яка для нього – первинний матеріал, потенція речей. Актуальний стан, що перетворює матерію з можливості в дійсність – форма. На відміну від Платона Аристотель поняття ідеї заміняє поняттям форми. Вона – активне начало, початок життя і діяльності.

Вчення про душу: рослинна душа (відповідає за функції росту, харчування, розмноження (є у всіх живих істот), чуттєва душа (притаманна тваринам), розумна душа (володіє тільки людина). Розумна душа притаманна людині і Богу. Основна відмінність людини від тварини – здатність до інтелектуального життя, яке передбачає моральну позицію, виконання певних моральних правил та норм. Тільки людина здатна до сприйняття таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість. Людина – істота політична, має інстинктивне прагнення до спільного співжиття.

Епікур.Від природи людина живе прагненням до щастя. Мета пізнання – звільнити людину від невігластва, забобонів, страху перед богами і смертю, оскільки саме вони перешкоджають щастю людини. В етиці Епікур обґрунтовує розумну насолоду, в основі якої лежить уникнення страждань і досягнення спокійного і радісного стану духу. Найбільш розумним принципом поведінки людини він вважав не активну діяльність, а спокій, невтручання у суспільне життя.

Неоплатонізм.У 3 – 4 ст. поширилося в Римській імперії. Все існуюче вони вважали різними щаблями еманації (випромінювання) Бога. Платонівські ідеї перетворилися у неоплатоніків у численних богів і демонів. Відволікаючи філософію від вивчення об’єктивного світу і орієнтуючи її на містичне осягнення надчуттєвого світу, неоплатоніки стверджували, що найвищим благом є безпосереднє злиття людини і Бога.


Читайте також:

  1. Академічна філософія кінця – XIX – поч. XX ст.
  2. Антична філософія
  3. Антична філософія.
  4. Антична філософія.
  5. Антропологічно-гуманістична філософія XX ст.
  6. Антропологічно-ірраціоналістична філософія
  7. Б ) Філософія епохи схоластики
  8. Вивіз капіталу та інвестиції в системі міжнародних економічних відносин. Напрямки та структура вивозу капі­талу. Форми вивозу та розміщення (інвестування) капіталу.
  9. Видатки державного бюджету України, їх класифікація та напрямки використання
  10. Види і напрямки організаційних перетворень міжнародних корпорацій
  11. Види та напрямки економічного аналізу.
  12. Види та напрямки НДР




Переглядів: 577

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Філософія і наука | Гуманістична філософія епохи Ренесансу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.