Особливості творення іміджу політика

«Я народився в невеличкому містечку, через 3 місяці після смерті мого батька...», так намагався продемонструвати свої кращі демократичні якості Б. Клінтон. Успіх промов іншого американського президента Р. Рейгана засновувався на досвіді, набраному ним в ролі коментатора. Він використовував мову, вирази і сленг, яким говорив з друзями. В обох випадках наявний принцип зближення, який обумовлює що «лідер – це один із нас» і електорату приємна ця схожість.

Одночасно лідер – це інший. Ми віддаємо йому свої голоси, оскільки він різниться з нами. У нього більша агресивність, суперництво, він не може вибачатися за свої дії. Він скоріш діє, ніж розмовляє. Зовнішність, мова, манери, жести, вчинки – все раніш перераховане повинне підкреслювати його авторитетність серед оточуючих. Лідер завжди говорить, коли іншим дозволено тільки слухати. Лідер завжди знаходиться окремо від оточуючих: чи збоку, чи на підвищенні. Лідер створює враження своєї значимості кількістю своїх помічників, секретарів, охорони.

Лідер повинен приховувати свої болячки недоліки у вимові і. т.п. Так, Дж. Бушу, який поставив перед собою величну мету, вдалося при численних особистих мінусах (хворобливий вигляд обличчя, недоліки у вимові) завоювати собі привабливий імідж і стати президентом. Кажуть, перед тим як виступити з щорічним посланням «Про стан справ в країні» він декілька днів озвучував свій виступ перед дзеркалом, вивіряючи за допомогою фахівців кожне слово, інтонацію чи паузу.

У більшості випадків виборці не мають безпосередніх контактів з політиком, тому вони вимушені реагувати на його символічне уявлення у вигляді політичного іміджу. У випадку голосування за партійними списками пересічний виборець спирається на символічне подання партій та її керівників. Саме імідж політика стає основною інформацією про нього. Через це політик обов'язково повинен займатись самоіміджем. Скромність і політика несумісні. Чим сміливіше і точніше буде обраний і побудований образ політика, тим ефективнішим він буде.

Знаючи імідж лідера, довіряючи йому, електорат будує взаємовідносини з ним: обирає в депутати, призначає на відповідальну посаду у Верховній Раді, віддає голоси на президентських виборчих перегонах тощо. У виборчій кампанії імідж претендента визначається трьома факторами: особистою чарівністю лідера, шляхами вирішення труднощів, з якими стикається політичний діяч, образом його в ЗМІ.

Політичний імідж – це не тільки те, що повинен говорити політик, але й те, що він не повинен говорити. Хороший політик – це стратег, віртуоз, штангіст і спринтер одночасно.

Імідж політика – це сольна партія, і її сольне виконання виявляється в мові, яка в такому випадку сама стає політикою.

Всі ці якості повинні бути розміщенні і в мовному просторі іміджу політика, оскільки його можливості саморозкриття в мові безмежні. Такий імідж повинен бути забезпечений здатністю до гнучкого зворотного зв'язку, в умовах якого політик пізнає інтереси суспільства, а суспільство пізнає і оцінює імідж політика, зазначає професор Л. Синельников.

Особистістний імідж політика стає важливою частиною його статусу в партії, інтереси якої він відстоює. Імідж провідного політика одночасно визначає і її політичний підйом, і її занепад. Політичні лідери, яким вдається завоювати собі достатній політичний імідж у виборців, в змозі перетворити цю популярність у вирішальний засіб свого лідерства.

При створенні образу політичного діяча треба враховувати, що люди хочуть знати все про його життя, починаючи від успіхів у спорті і закінчуючи тим, що одягає на прогулянку його дружина. І, безумовно, виборців цікавлять пікантні подробиці його особистого життя, згадайте, наприклад, скандал з М. Левінськи.

Створення політичного особистістного іміджу ведеться за законами політичної пропаганди, відповідно до яких не має сенсу витрачати гроші на відторження стереотипів, новий імідж будується на основі вже наявного. Робота над політичним іміджем – це відповідь на побажання населення, оскільки його основні складові повинні відповідати ідеалізаціям, які характерні аудиторії на певний період.

• Проблеми формування іміджу політика

Проблеми формування позитивного іміджу політика останнім часом стали особливо актуальними в Україні у зв'язку із пошуком оптимальних шляхів політичних реформ, до речі, на всіх рівнях управління: від місцевого самоврядування до центральних органів влади. Адже сучасний розвиток мас-медіа та Інтернет-мереж майже ліквідував інформаційні кордони щодо поширення інформації про мету, характер та особливості РR-технологій, що використовуються західними та американськими політтехнологами при формуванні іміджу політиків різних рівнів ієрархії влади.

Звісно, широкі верстви і українського населення поступово залучаються через засоби масової інформації до оцінки політичної діяльності як лідерів окремих політичних партій, блоків, так і перших посадових осіб держави. Це явище закономірне і таке, що обумовлюється тими демократичними реформами, які відбуваються в Україні. Проте, аналізуючи формування політичного іміджу українських політиків, не можна не помітити суттєвих помилок, яких вони припускаються, прагнучи завоювати політичні «висоти».

Перша похибка, як вважає А.С. Лобанова, полягає у відсутності чіткої стратегії політичної діяльності стосовно захисту від партійної ідеології як на рівні особистості, так і на рівні тієї політичної партії чи блоку, яку (який) вони очолюють.

Це виявляється у тім, що лідери політичних партій іноді протилежних ідеологічних платформ, об'єднуються проти певної посадової особи або якогось іншого партійного блоку. Зазначене вочевидь простежується в Україні, коли, скажімо, соціалісти об'єднуються з націонал-демократами і виступають «єдиним фронтом», що призводить до значного зниження авторитету як політичних лідерів, так і політичних партій як соціального інституту у розбудові демократичної держави. Так, за даними Інституту соціології НАН України, тільки 32,4% опитаного населення вважали, що «серед існуючих в Україні політичних партій і рухів є такі, яким можна довірити владу», 27,5% – вважали, що немає, решта – не відповіла.

Друга похибка виявляється у тому, додає А. Лобанова, що решта політиків, особливо депутатів, отримавши депутатські мандати, манкірує інтересами своїх виборців, вирішуючи у парламенті тільки свої індивідуально-егоїстичні або кланові інтереси, що, звісно, не залишається непомітним для людей. Така індивідуально-егоїстична позиція не тільки підриває імідж певного депутата як обранця народу та провідника і захисника його інтересів у вищому органі законодавчої влади, але й взагалі знижує довіру до парламенту в цілому. У 2002 р. лише 8,5% респондентів в Україні мали думку, що обраний від їхнього округу до Верховної Ради депутат здатен виразити їх інтереси, а довіряли Верховній Раді тільки 7,4% (34,3% не довіряли зовсім, 30,8% переважно не довіряли, інші не відповіли на запитання).

Третя похибка, якої припускається більшість сучасних українських політиків, виявляється у розповсюдженні політичної мімікрії. Політична мімікрія – це такий різновид соціальної мімікрії, до якої вдаються певні особистості, соціальні групи, партії чи родові (олігархічні) клани з метою досягнення і утримання бажаної владної ієрархічної позиції в політично-управлінській структурі суспільства шляхом найрізноманітних фіктивних політичних дійств, ідеологічна спрямованість яких не відбиває їх справжні ідеологічні переконання, а є лише їх фікцією, імітацією.

Наявність такої подвійної моралі, коли політик «думає одне, а говорить інше», «говорить одне, а робить інше», ясна річ, не сприяє формуванню позитивного його іміджу, а, навпаки, руйнує його, значною мірою знижуючи авторитет взагалі політичного істеблішменту країни, породжуючи недовіру електорату до владних структур.

♦ Взаємозв'язок національного та особистісного політичного іміджу

Як вже зазначалось, суттєве поняття іміджу є складним соціально-психологічним феноменом. Його значення сьогодні збільшується завдяки зростаючому впливу комунікативних потоків на життя людини. Поняття іміджу сьогодні є досить багатобарвним, має яскраво виражений міждисциплінарний характер і зазвичай застосовується відносно конкретного політика, держави чи політичної партії.

Незважаючи на те що проблема іміджу знайшла досить широке відображення в сучасній соціологічній, політологічній та психологічній літературі, вона потребує осмислення в світлі нових політичних реалій.

Формування іміджу держави і політичного іміджу конкретного лідера, конкретної політичної партії, як зазначає український дослідник С.Г. Денисюк, повинно перебувати у діалектичній єдності. Імідж держави формують безпосередньо політики, які мають відповідати політичній формі державного правління.

Розберемо два конструктивні параметри політичного іміджу:

1. Імідж політика повинен за всіма параметрами відповідати очікуванням населення. І тут справа навіть не у прагненні до популярності. Більш важливо для політичного лідера відповідати духу часу, оцінкам і уявленням своїх виборців, іміджу своєї країни. Політичні діячі, яким вдається втілити політичний імідж у суспільну свідомість, можуть перетворити
цю популярність у вирішальний засіб свого керівництва. Якщо йдеться про імідж держави, політичної партії і політиків, то ці образи взаємодіють, відбувається процес накладання, що призводить до їх ідентифікації.

2. Процес формування позитивного іміджу України, який є категорією багатоплановою і суперечливою, залежить від великої кількості об'єктивних і суб'єктивних факторів. Як зазначалось, історичний досвід, авторитет держави, накопичений роками, може бути серйозно підірваний навіть однією невдалою промовою або заявою політика. Суперечливість
формування іміджу держави обумовлюється і тим, що паралельно діють протилежні фактори – одні зміцнюють, інші підривають його.

Специфіка полягає ще й у тому, додає С.Г. Денисюк, що в одній сфері імідж України може бути позитивний, а в іншій – негативний. Так, загального визнання у світовому співтоваристві набула відмова від ядерної зброї, активна миротворча діяльність, В той же час відомі вищезгадувані явища в суспільно-політичному житті країни досить негативно вплинули на загальний імідж держави.

Державний імідж знов-таки багато в чому буде залежать від того, наскільки українські політики і дії політичних партій впишуться в тенденції ідеологічної і політичної боротьби на світовій арені.

За складних перехідних ситуацій, в яких опиняється держава чи політична партія, завдання, що стоять перед формуванням політичного іміджу, ускладнюються. Одним з основних завдань формування іміджу повинно стати наближення форми якого-небудь політичного феномена (скажімо, нової форми державного управління) до її змісту, з'єднуючою ланкою між якими якраз і є сформований адекватний цьому образ. Тому новим виміром політичного іміджу має стати поєднання адекватного образу політика з відповідною формою державного управління, тобто з новим іміджем держави.

3. ПЕДАГОГІЧНА ІМІДЖОЛОГІЯ

Справжній педагог повинен працювати на майбутнє, випереджаючи свій час В. Кремень

Наше суспільство нині у вирішенні найважливішої проблеми відтворення повноцінного людського потенціалу повинно покладатись на талановитих, розумних, морально досконалих педагогів, здатних творчо змінювати освітній простір.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблеми іміджбілдингу	\|	Загальні риси іміджу педагога

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.