Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Особливості творення іміджу політика

«Я народився в невеличкому містечку, через 3 місяці після смерті мого батька...», так намагався продемонструвати свої кращі демократичні якості Б. Клінтон. Успіх промов іншого американського президента Р. Рейгана засновувався на досвіді, набраному ним в ролі коментатора. Він використову­вав мову, вирази і сленг, яким говорив з друзями. В обох ви­падках наявний принцип зближення, який обумовлює що «лідер – це один із нас» і електорату приємна ця схожість.

Одночасно лідер – це інший. Ми віддаємо йому свої голо­си, оскільки він різниться з нами. У нього більша агре­сивність, суперництво, він не може вибачатися за свої дії. Він скоріш діє, ніж розмовляє. Зовнішність, мова, манери, жести, вчинки – все раніш перераховане повинне підкреслювати його авторитетність серед оточуючих. Лідер завжди говорить, коли іншим дозволено тільки слухати. Лідер завжди знахо­диться окремо від оточуючих: чи збоку, чи на підвищенні. Лідер створює враження своєї значимості кількістю своїх помічників, секретарів, охорони.

Лідер повинен приховувати свої болячки недоліки у ви­мові і. т.п. Так, Дж. Бушу, який поставив перед собою величну мету, вдалося при численних особистих мінусах (хворобливий вигляд обличчя, недоліки у вимові) завоювати собі привабли­вий імідж і стати президентом. Кажуть, перед тим як виступи­ти з щорічним посланням «Про стан справ в країні» він декілька днів озвучував свій виступ перед дзеркалом, вивіря­ючи за допомогою фахівців кожне слово, інтонацію чи паузу.

У більшості випадків виборці не мають безпосередніх контактів з політиком, тому вони вимушені реагувати на його символічне уявлення у вигляді політичного іміджу. У випадку голосування за партійними списками пересічний виборець спирається на символічне подання партій та її керівників. Са­ме імідж політика стає основною інформацією про нього. Че­рез це політик обов'язково повинен займатись самоіміджем. Скромність і політика несумісні. Чим сміливіше і точніше бу­де обраний і побудований образ політика, тим ефективнішим він буде.

Знаючи імідж лідера, довіряючи йому, електорат будує взаємовідносини з ним: обирає в депутати, призначає на відповідальну посаду у Верховній Раді, віддає голоси на пре­зидентських виборчих перегонах тощо. У виборчій кампанії імідж претендента визначається трьома факторами: особис­тою чарівністю лідера, шляхами вирішення труднощів, з яки­ми стикається політичний діяч, образом його в ЗМІ.

Політичний імідж – це не тільки те, що повинен говорити політик, але й те, що він не повинен говорити. Хороший по­літикце стратег, віртуоз, штангіст і спринтер одночасно.

Імідж політика – це сольна партія, і її сольне виконання виявляється в мові, яка в такому випадку сама стає політи­кою.

Всі ці якості повинні бути розміщенні і в мовному про­сторі іміджу політика, оскільки його можливості самороз­криття в мові безмежні. Такий імідж повинен бути забезпече­ний здатністю до гнучкого зворотного зв'язку, в умовах якого політик пізнає інтереси суспільства, а суспільство пізнає і оцінює імідж політика, зазначає професор Л. Синельников.

Особистістний імідж політика стає важливою частиною його статусу в партії, інтереси якої він відстоює. Імідж провідного політика одночасно визначає і її політичний підйом, і її занепад. Політичні лідери, яким вдається завоюва­ти собі достатній політичний імідж у виборців, в змозі пере­творити цю популярність у вирішальний засіб свого лідерства.

При створенні образу політичного діяча треба враховува­ти, що люди хочуть знати все про його життя, починаючи від успіхів у спорті і закінчуючи тим, що одягає на прогулянку його дружина. І, безумовно, виборців цікавлять пікантні по­дробиці його особистого життя, згадайте, наприклад, скандал з М. Левінськи.

Створення політичного особистістного іміджу ведеться за законами політичної пропаганди, відповідно до яких не має сенсу витрачати гроші на відторження стереотипів, новий імідж будується на основі вже наявного. Робота над політич­ним іміджем – це відповідь на побажання населення, оскільки його основні складові повинні відповідати іде­алізаціям, які характерні аудиторії на певний період.

Проблеми формування іміджу політика

Проблеми формування позитивного іміджу політика ос­таннім часом стали особливо актуальними в Україні у зв'язку із пошуком оптимальних шляхів політичних реформ, до речі, на всіх рівнях управління: від місцевого самоврядування до центральних органів влади. Адже сучасний розвиток мас-медіа та Інтернет-мереж майже ліквідував інформаційні кор­дони щодо поширення інформації про мету, характер та особливості РR-технологій, що використовуються західними та американськими політтехнологами при формуванні іміджу політиків різних рівнів ієрархії влади.

Звісно, широкі верстви і українського населення посту­пово залучаються через засоби масової інформації до оцінки політичної діяльності як лідерів окремих політичних партій, блоків, так і перших посадових осіб держави. Це явище зако­номірне і таке, що обумовлюється тими демократичними ре­формами, які відбуваються в Україні. Проте, аналізуючи фор­мування політичного іміджу українських політиків, не можна не помітити суттєвих помилок, яких вони припускаються, прагнучи завоювати політичні «висоти».

Перша похибка, як вважає А.С. Лобанова, полягає у від­сутності чіткої стратегії політичної діяльності стосовно захисту від партійної ідеології як на рівні особистості, так і на рівні тієї політичної партії чи блоку, яку (який) вони очолюють.

Це виявляється у тім, що лідери політичних партій іноді протилежних ідеологічних платформ, об'єднуються проти певної посадової особи або якогось іншого партійного блоку. Зазначене вочевидь простежується в Україні, коли, скажімо, соціалісти об'єднуються з націонал-демократами і виступа­ють «єдиним фронтом», що призводить до значного зни­ження авторитету як політичних лідерів, так і політичних партій як соціального інституту у розбудові демократичної держави. Так, за даними Інституту соціології НАН України, тільки 32,4% опитаного населення вважали, що «серед існую­чих в Україні політичних партій і рухів є такі, яким можна довірити владу», 27,5% – вважали, що немає, решта – не відповіла.

Друга похибка виявляється у тому, додає А. Лобанова, що решта політиків, особливо депутатів, отримавши депутатські мандати, манкірує інтересами своїх виборців, вирішуючи у парламенті тільки свої індивідуально-егоїстичні або кланові інте­реси, що, звісно, не залишається непомітним для людей. Така індивідуально-егоїстична позиція не тільки підриває імідж певного депутата як обранця народу та провідника і захисни­ка його інтересів у вищому органі законодавчої влади, але й взагалі знижує довіру до парламенту в цілому. У 2002 р. лише 8,5% респондентів в Україні мали думку, що обраний від їхнього округу до Верховної Ради депутат здатен виразити їх інтереси, а довіряли Верховній Раді тільки 7,4% (34,3% не довіряли зовсім, 30,8% переважно не довіряли, інші не відповіли на запитання).

Третя похибка, якої припускається більшість сучасних ук­раїнських політиків, виявляється у розповсюдженні політич­ної мімікрії. Політична мімікрія – це такий різновид соціаль­ної мімікрії, до якої вдаються певні особистості, соціальні групи, партії чи родові (олігархічні) клани з метою досягнен­ня і утримання бажаної владної ієрархічної позиції в політич­но-управлінській структурі суспільства шляхом найрізноманітних фіктивних політичних дійств, ідеологічна спрямо­ваність яких не відбиває їх справжні ідеологічні переконання, а є лише їх фікцією, імітацією.

Наявність такої подвійної моралі, коли політик «думає од­не, а говорить інше», «говорить одне, а робить інше», ясна річ, не сприяє формуванню позитивного його іміджу, а, навпаки, руйнує його, значною мірою знижуючи авторитет взагалі політичного істеблішменту країни, породжуючи недовіру електорату до владних структур.

Взаємозв'язок національного та особистісного політичного іміджу

Як вже зазначалось, суттєве поняття іміджу є складним соціально-психологічним феноменом. Його значення сьо­годні збільшується завдяки зростаючому впливу комунікатив­них потоків на життя людини. Поняття іміджу сьогодні є до­сить багатобарвним, має яскраво виражений міждисциплінарний характер і зазвичай застосовується відносно конкрет­ного політика, держави чи політичної партії.

Незважаючи на те що проблема іміджу знайшла досить широке відображення в сучасній соціологічній, політо­логічній та психологічній літературі, вона потребує осмислен­ня в світлі нових політичних реалій.

Формування іміджу держави і політичного іміджу кон­кретного лідера, конкретної політичної партії, як зазначає ук­раїнський дослідник С.Г. Денисюк, повинно перебувати у діалектичній єдності. Імідж держави формують безпосеред­ньо політики, які мають відповідати політичній формі дер­жавного правління.

Розберемо два конструктивні параметри політичного іміджу:

1. Імідж політика повинен за всіма параметрами від­повідати очікуванням населення. І тут справа навіть не у прагненні до популярності. Більш важливо для політичного ліде­ра відповідати духу часу, оцінкам і уявленням своїх виборців, іміджу своєї країни. Політичні діячі, яким вдається втілити політичний імідж у суспільну свідомість, можуть перетворити
цю популярність у вирішальний засіб свого керівництва. Якщо йдеться про імідж держави, політичної партії і політиків, то ці образи взаємодіють, відбувається процес накладання, що призводить до їх ідентифікації.

2. Процес формування позитивного іміджу України, який є категорією багатоплановою і суперечливою, залежить від великої кількості об'єктивних і суб'єктивних факторів. Як зазначалось, історичний досвід, авторитет держави, накопиче­ний роками, може бути серйозно підірваний навіть однією невдалою промовою або заявою політика. Суперечливість
формування іміджу держави обумовлюється і тим, що паралельно діють протилежні фактори – одні зміцнюють, інші підривають його.

Специфіка полягає ще й у тому, додає С.Г. Денисюк, що в одній сфері імідж України може бути позитивний, а в ін­шій – негативний. Так, загального визнання у світовому співтоваристві набула відмова від ядерної зброї, активна миротворча діяльність, В той же час відомі вищезгадувані явища в суспільно-політичному житті країни досить негативно вплинули на загальний імідж держави.

Державний імідж знов-таки ба­гато в чому буде залежать від того, наскільки українські політики і дії політичних партій впи­шуться в тенденції ідеологічної і політичної боротьби на світовій арені.

За складних перехідних ситуацій, в яких опиняється дер­жава чи політична партія, завдання, що стоять перед форму­ванням політичного іміджу, ускладнюються. Одним з основ­них завдань формування іміджу повинно стати наближення форми якого-небудь політичного феномена (скажімо, нової форми державного управління) до її змісту, з'єднуючою лан­кою між якими якраз і є сформований адекватний цьому образ. Тому новим виміром політичного іміджу має стати поєднання адекватного образу політика з відповідною фор­мою державного управління, тобто з новим іміджем держави.

 

3. ПЕДАГОГІЧНА ІМІДЖОЛОГІЯ

Справжній педагог повинен працювати на майбутнє, випереджаючи свій час В. Кремень

Наше суспільство нині у вирішенні найваж­ливішої проблеми відтворення повноцінного людського потенціалу повинно покладатись на талановитих, розумних, морально досконалих педагогів, здат­них творчо змінювати освітній простір.


Читайте також:

  1. ACCESS. СТВОРЕННЯ ЗВІТІВ
  2. ACCESS. СТВОРЕННЯ ФОРМ
  3. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
  4. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
  5. PR-реклама іміджу
  6. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
  7. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
  8. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
  9. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
  10. А. Створення власної папки.
  11. Автоматичне і ручне створення об’єктів.
  12. Автономні утворення у зарубіжних державах




Переглядів: 1146

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Проблеми іміджбілдингу | Загальні риси іміджу педагога

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.013 сек.