• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Проблеми іміджбілдингу

План

ПРИКЛАДНА ІМІДЖОЛОГІЯ

ТЕМА №16

ЗАТВЕРДЖУЮ

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ МВС УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

кафедра: українознавства

дисципліна: Культура і право

Завідувач кафедри

українознавства

____________ О.В. Рогожкин

“___”________ 2013 р.

1. Різновиди іміджу соціально-економічних груп.

2. Політична іміджологія.

3. Педагогічна іміджологія.

4. Підприємницька іміджологія.

5. Банківська іміджологія.

Список рекомендованої літератури

Базова:

1. Палеха Ю.І. Іміджологія: навч. посіб. / Ю.І. Палеха ; за заг. ред. З.І. Тимошенко. – К.: Європ. ун-т, 2005. – 324 с.

Допоміжна:

1. Шепель В.М. Имиджелогия. Как нравиться людям. – М: Народное образование, 2002. / http://evartist.narod.ru/text9/17.htm

2. Почепцов Г.Г. Имиджелогия. – М.: Рефл-бук; Киев: Ваклер, 2001. – 698 с.

1. РІЗНОВИДИ ІМІДЖУ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ГРУП

Убрався в жупан і дума, що пан Народна мудрість

Існує досить складна соціальна психологія зов­нішнього і взаємного сприйняття соціально-еко­номічних груп. Групове сприйняття, в свою чергу, також має свої певні особливості. Тобто кожна соціально-економічна структура не тільки об'єктивно існує, а й суб'єктивно виявляється та осмислюється.

Однією з засад суспільної думки, що відображає соціаль­но-економічну структуру, є імідж групи. Як окремі індивіди, так і цілі соціально-економічні групи знаходяться під впли­вом соціального сприйняття з боку оточуючого середовища. Про будь-яку групу в суспільстві більше або менше форму­ються певні уявлення. Останні можуть бути об'єктивними або суб'єктивними і ґрунтуватись на поверхових знаннях, випад­кових діях чи фактах, спрощених ситуаціях, заниженій само­оцінці.

♦ Образ соціально-економічної групи

Імідж соціально-економічної групи – це уявлення сус­пільства про соціальні цілі і ролі зазначеної групи в еко­номічному, соціальному і культурному житті суспільства.

Імідж певної соціально-економічної групи насправді не­стабільний, мінливий і залежить від багатьох чинників. Крім того, завжди існує декілька різних, альтернативних уявлень про неї. Підприємці, наприклад, можуть сприйматись як найбільш активна інтелігентна соціальна категорія суспіль­ства, або й як найбільш безпринципна, аморальна його части­на, керівники – як особи, що мають безмежну владу і можли­вості безконтрольного примусу над людьми, або ж як особи, що несуть особливу відповідальність за добробут людей, ви­конуючи найбільш важкі і невдячні функції.

Банківські працівники можуть сприйматись як високо­освічені люди з престижною професією і хорошою за­робітною платою, великою відповідальністю за правильність здійснення фінансових операцій, або як привілейований клас, що має можливість безпідставного присвоєння резуль­татів праці «виробників», накопичуючи собі капітал шляхом «валютних махінацій».

Ректори приватних навчальних закладів можуть оцінюва­тись суспільством як ентузіасти своєї справи, що намагають­ся перебороти застарілі традиції вищої школи, або як бізнес­мени, що заробляють на прагненні молодих людей за будь-що отримати диплом.

У більшості випадків імідж групи – це явище, що має певні конкретні значення. Причин цьому достатньо. По-пер­ше, негативний або позитивний імідж групи визначає її нега­тивне або позитивне соціальне самопочуття. По-друге, суспільна думка має можливість вплинути і на ставлення до групи з боку управлінсько-бюрократичної структури, що мо­же дати реальні позитивні чи негативні наслідки. По-третє, відповідно до іміджу обраної групи або її представників, з ни­ми будують взаємовідносини інші групи та їх члени; об'єктив­ний чи необ'єктивний імідж групи здатен відповідно спрощу­вати чи ускладнювати її взаємовідносини з оточуючим сере­довищем.

Вивчаючи суспільну думку в соціально-економічній сфері, можна дізнатись, що думають люди про ті чи інші соціальні групи, і який реальний вплив цих думок на стан і умови діяльності названих груп. Так, імідж споживачів това­ру включає уявлення про стиль життя, суспільний статус і ха­рактер споживачів.

Суспільний статус спожи­вачів – показник положення спо­живачів товару в суспільстві, який базується на існуванні таких со­ціальних позицій як стать, вік, освіта, професія, життєвий цикл сім’ї і т.д., а також на оцінці зна­чимості вказаних позицій, що ви­ражаються в поняттях «престиж», «авторитет» тощо.

Характер споживачів являє собою єдність стійких психо­логічних характеристик особистості, які впливають на її по­ведінку.

Створення іміджу соціально-економічної групи є досить довготривалим процесом, який потребує зусиль як від керівництва, так і від усіх працівників. Щоб створити імідж, слід звернути увагу громадськості не лише на фінансові успіхи групи, а й на її успіхи в інших сферах діяльності.

Неправдиві, ілюзорні пропагандистські презентації, на­правлені на створення певного іміджу групи, можливі внаслідок обмеженості людей у доступі до об'єкту чи події або навмисної дезінформації. Для вивчення та дослідження ре­ального стану справ необхідно максимально з'ясувати до­ступними засобами всі фактори впливу на імідж соціально-економічної групи.

♦ Фактори впливу на імідж групи

До факторів, що впливають на імідж групи, належать: солідарність, економічна ідеологія, плюралізм думок кожного її члена та ідентифікація з нею.

• Солідарність– це стан, за якого члени групи сприйма­ють себе як єдине ціле, що перетворює групу «з класу в собі» в «клас для себе». Разом з тим члени соціальної групи відрізняють себе як ціле й неповторне від інших груп.

Кожен окремий індивід може бути включеним у декілька «кіл» солідарності. Наприклад, індивід А солідарний з індивідом Б (працює з ним в одній фірмі) і з індивідом В (має таку ж професію, але не працює в цій фірмі), а також з індивідом Г (в них лише однакові доходи за різних обставин, умов праці, фаху).

Кола солідарності конкурують між собою, і в певний мо­мент життя для людини одне коло може стати важливішим, ніж інші.

Більше здатні до солідарності люди, які зайняті колектив­ною, а не індивідуальною працею; солідарність проявляється сильніше в бідних чи багатих, ніж у середніх; сильне відчуття солідарності в тих, хто несе велику матеріальну і соціальну відповідальність, обґрунтовує наявність спільної проблеми тощо.

• Економічна ідеологія.Будь-яка економічна група має своє бачення оточуючого середовища з точки зору своїх внут­рішніх особливостей. Так сприймають і оцінюють рівень життя по-різному багатії і ті, що опинилися за порогом бідності.

Кожна соціальна група досягає своїх типових цілей завдя­ки певним ідеологічним засобам, а саме:

– пояснює свої домагання як справедливі і виважені;

– пропагує себе, свою роль, методи і результати своєї діяльності;

– означає прийнятні для себе манери і способи по­ведінки;

– стверджує такі принципи відносин і діяльності в еко­номічній сфері, які відповідають власним здібностям і мож­ливостям.

Завдяки правильно розробленій ідеології імідж групи мо­же не тільки зростати, а й сприяти дискредитації результатів роботи конкурентів. При цьому не треба вважати, що це здат­ні робити лише елітні, інтелектуальні або ворогуючі бан­дитські групи. Таке розуміння свого іміджу може бути у вели­ких груп людей, не здібних до теоретичних узагальнень.

Так, деякі «виробники», вважаючи, що вони обтяжені не­помірними податками, котрі підривають їх економічні стиму­ли виробляти більше, починають вводити подвійну бухгал­терію, не сплачують податки, обходять чинні закони тощо. Побори з боку держави справді можуть дестимулювати і бути несправедливими, але ця точка зору породжує безліч варі­антів спекуляції, зловживань, що вже не є ідеологією.

• Плюралізм думок.Суспільна думка щодо іміджу тієї чи іншої групи може різнитись з точки зору таких характеристик, як відкритість чи закритість, стабільність чи нестабільність, інерційність, компетентність, категоричність, принципо­вість, політичний конформізм, формалізм тощо.

Проблема багатогранності думок актуальна ще й тому, що вони можуть впливати на імідж соціальної групи не менш ефективно ніж наука чи елітарна культура. Роль суспільної думки є визначною не тільки в умовах масштабних кон­фліктів, але й в більшості звичних ситуацій, у взаємовідноси­нах керівників і підлеглих, рольовій поведінці людей як працівників. Певний середній рівень мислення тут часто «пе­ремагає» рівень мислення інтелектуалів (незалежних екс­пертів, досвідчених керівників, найбільш свідомих членів ко­лективу, його еліти).

• Ідентифікація з групою.Фахівці розрізняють такі можливі види ідентифікації з групою: а) самоідентифікація (безпосередньо сама людина відносить себе до визначеної групи); б) взаємоідентифікація (люди відносять один одного до якихось певних груп); в) об'єктивна ідентифікація (хтось зовсім сторонній з об'єктивних причин відносить людину до тієї чи іншої групи). Найбільш наглядно ідентифікація вияв­ляється в тих випадках, коли мова йде про майнові відносини.

Так, по-перше, з різних причин люди відносять себе до більш або менш забезпеченіших, ніж це є насправді, тобто збільшують або зменшують свої прибутки залежно від необхідності самоствердження чи, навпаки, зайвої особистої скромності. Інколи люди оцінюють прибутки інших, применшуючи їх з метою ствердження свого іміджу, або прибільшуючи – з ме­тою нагнітання власних вимог.

По-друге, люди намагаються іден­тифікувати себе з якоюсь середньою по­зицією, оскільки вона нейтральна і найбільш зручна. Особливо це характерно для суспільства, де престижним є середній клас.

По-третє, люди не лише ідентифікують себе з якоюсь групою, вважає А.В. Дорін, а й «переживають» цю ідентифі­кацію: боляче сприймаючи свій низь­кий майновий статус в суспільстві або ж спокійно ставляться до майнової нерів­ності, не вважаючи багатих щасливими, а бідних – нещасними.

Інколи люди відносять себе не до своїх соціальних чи кваліфікаційних ка­тегорій, вважають себе неперевершеними фахівцями, непра­вомірно класифікують свою діяльність, безпідставно при цьо­му підвищуючи свій особистий імідж.

Помилки в ідентифікації це не тільки гра в імідж, вони відображають серйозні непорозуміння між людьми з приводу зайнятості, розподілу матеріальних благ, відповідальності та престижу в суспільстві.

Розглянемо в наступних підрозділах більш детально про­блеми створення іміджу політичних угрупувань, спільнот пе­дагогів, підприємців та банківських працівників.

2. ПОЛІТИЧНА ІМІДЖОЛОГІЯ

Натовп – велике дитя; він визнає тих, хто вміє відстояти себе Е. Золя

З часу утворення незалежних держав можна вести відрахунок політичної іміджології нової формації. До цього іміджологія як наука і сукупність мето­дичних прийомів офіційно не існувала. Зате відображалась у вигляді конфіденційних матеріалів у відділах Комітету дер­жавної безпеки, Політичного бюро Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, організаційного відділу ЦК КПУ, приватно практикуючих суспільних діячів партійних та профспілкових організацій.

Сьогодні політична іміджологія займається вирішенням значного кола завдань, переслідуючи при цьому основну ме­ту – створення продуктивного й ефективного іміджу полі­тичного об'єкта.

Сьогодні політична іміджологія, як зазначає О.М. Холод, має невеликий, але цінний досвід розвитку і руйнування іміджу країн, політичних рухів, партій, фракцій і лідерів. Се­ред відомих сьогодні в Україні досліджень з політичної іміджології, що так чи інакше стосуються її питань і проблем, варто назвати роботи: Г.Г. Почепцова, Р.М. Блакер, У.Н. Волошинова, Б.А. Грушина, Є. Канетті, Ш.А. Надірішвілі, О.М. Холода, Л.А. Кулішова, І.Г. Оніщєнко, Є.С. Оридороги, А.А. Романова, В.І. Татенко та інших.

♦ Особливості і складові політичної іміджології

До особливостей політичної іміджології належать такі:

По-перше, політична іміджологія вирішує усі наявні в її розпорядженні результати і досягнення прямих (психологія, політологія, соціологія, психолінгвістика, історія, етика, се­міотика) і «непрямих» сфер людської діяльності (етнографія, культурологія, математика, фізика, хімія, країнознавство, лі­тературознавство, конфліктологія, соціолінгвістика та ін.).

По-друге, політична іміджологія грунтується як на вив­ченні стереотипів поведінки, так і вміщує в собі результати проведених досліджень, нових тенденцій у діяльності полі­тиків, політичних рухів, партій, фракцій, державних органів і їх виконавців.

По-третє, політична іміджологія розвивається інтен­сивніше від усіх інших прикладних розділів іміджології, шо спричиняє порівняно більшу кількість неточностей і поми­лок.

Структура політичної іміджології може включати в себе такі складові [25]:

• Загальнонаціональна іміджологія вивчає особливості створення і підтримки іміджу окремої країни політичних союзів (НАТО, ПАСІ, ОБСЄ, СНД і ін.), партій (Християнсько-демократична партія, Соціал-демократична партія. Ком­партія тощо), суспільно-політичних рухів світового масштабу (Червоний Хрест, Міжнародна амністія і т.д.).

• Державна іміджологія – вивчає проблеми й особли­вості іміджування всередині окремих держав, іміджування урядів і президентських команд, парламенту, міністерств і відомств, що здійснюють визначений вплив на політичні події в країні, іміджування політичних партій і суспільних рухів, іміджування вищих політичних і державних зборів в країні тощо.

• Особистісна іміджологія – створення і утримання на належному рівні іміджу президентів, віце-прем'єр-міністрів, лідерів політичних організацій і партій країн, лідерів опозицій, іміджу депутатів вищих державних зборів (Верховної Ради України, Державної Думи Росії, Державного сейму Польщі тощо).

♦ Загальнонаціональна іміджологія

На формування іміджу країни, як вважає Г. Почепцов, впливають кілька факторів. Перший фактор – якість міжна­родних комунікацій. Розвинені зовнішньоекономічні відно­сини повинні супроводжуватись інтенсивними міжнародни­ми комунікаціями. Другий фактор – інтенсивний і всебічний аналіз міжнародної інформації. У сучасному світі немає міжнародної стратегії і тактики, є – менеджмент зовнішньо-екномічної діяльності. Україна сьогодні ще не знаходиться на рівні передових країн. Це – її імідж, її міжнародні комунікації та недостатній аналіз і врахування міжнародної інформації. Самими негативними факторами, що вплинули на авторитет країни на міжнародній арені, стали не тільки часті хвилюван­ня народу та страйки шахтарів і вчителів, а й криза влади, підкреслює Г. Почепцов.

Здавалося б, незалежність, яка виборена Україною без­кровно, мала багато чого змінити в житті і свідомості ук­раїнців, однак, чи може вона побороти передусім в собі ко­лоніалізм – це не лише соціальні структури, інститути, а пев­ний спосіб мислення. Вікова колоніальна залежність, майже тисячолітній поділ України, її народу між різними державами (Золотою Ордою і Туреччиною, Литвою і Угорщиною, Австрією, Росією і Польщею, а потім – СРСР), вплинула на свідомість нашого народу.

Власне, пасіонарна ідея української нації – ідея абсолют­ної незалежності особи, часто призводила до загибелі націо­нальної держави. Так званий «болохівський синдром» (праг­нення забезпечити свої соціальні права за рахунок національ­но-державної єдності) призвів до втрати державності. Після Богдана Хмельницького острах перед закріпаченням кинув українські маси в обійми північних сусідів. Острах у 1917 р. перед невідомістю послабив опір московському більшовизму. Риса української ментальності, де воля і демократія ставились на перше місце, вела до руйнування державності.

Україна час від часу була генетичним матеріалом для хи­жих і дужих сусідів – Потоцькі, Жолкевські, Вишневецькі – для Польща, Гоголь, Достоєвський, Чайковський, Чехов, Солженіцин – для Росії. Відповідно складався імідж нації за­значає С.М. Скиба, як нації зрадників своєї Вітчизни.

Модерновою формою народовбивства або специфічною формою більшовицького геноциду, опертого на цілу низку так званих проміжних і допоміжних видів фізичного терору, стало нищення правлячою партією українського народу в 1921-1922 рр. та 1932–1933 рр. Зазначена планово-ор­ганізаційна акція була спрямована на виснаження, обезсилення та фізичне знищення нації з метою зробити її неспро­можною боротись за своє незалежне існування. Лише в 1932–1933 рр. від голодомору за підрахунками фахівців по­мерло до 9 млн. українців. Якщо в селах українські сім'ї не ви­конували план по хлібоздачі, рішенням Політбюро ЦК КПб вони виселялись до Сибіру чи на північ, а замість виселених і померлих теж планово заселялись переселенці з Росії і Біло­русі.

Відтак особистість знов як така опинялася в чужій дер­жаві і здобувала собі визнання лише шляхом зради мови, культури, нації, втрати етнонаціональних ознак.

Наслідком колоніального етапу історії України, крім та­ких очевидних, як геноцид і тотальне винищення культури, продовжує С.М. Скиба, стали:

^ ізоляція від зовнішнього світу, постійне переконування в меншій вартості української культури порівняно з панівною російською (Т.Г.Шевченко – український О.С.Пушкін);

^ формування відчуття самозневаги і самоненависті, особливо серед чоловічого населення, як наслідок політичної недолугості й нестерпного сорому за угодництво;

^ своєрідний мазохізм українців, коли обожнюються во­роги українського народу (Петро Перший, цариця Катерина, Сталін іт. д.).

До причин, що заважають формуванню національної свідомості, підвищенню загальнонаціонального іміджу відно­сяться: бажання економічної вигоди, етнічно-культурне ото­тожнення, негативний вплив закордонних ЗМІ, релігійне не­погодження, традиції до замін і компенсацій, невміння «роз­кручувати» своїх тощо. Розглянемо їх докладніше.

Бажання економічної вигоди. Сьогодні, за перших невдач в економіці, існує певна категорія людей, яка складає базу для проросійських угрупувань. Боротьба за їх свідомість майже безнадійна, бо це, як зазначав український геній Т.Г. Шев­ченко, ті, у кого «за шмат гнилої ковбаси хоч матір попроси, то віддадуть».

Етнічно-культурне ототоження. У свідомості певної гру­пи людей вареники, сало, гречаники, галушки, шаровари, на­мисто займають чільне місце. При спробах творення держави вони можуть вдовольнитися і тим, щоб їх не чіпали. Вирішальним фактором для них залишається помешкання місцевість, регіон. Такі люди навряд чи будуватимуть основу держави.

Негативний вплив закордонних ЗМІ. Громадську думку, свідомість окремої людини значною мірою формують мас-медіа. На одну українську книжку реалізується десяток російських, московські телеканали контролюють всю тери­торію України, «Останкіно» відвертим українофобством сприяє росту національної свідомості, водночас, демонстру­ючи свої переваги і приниження молодшого брата.

Релігійне непогодження. У східних регіонах країни, актив­но діє російська православна церква, яка не сприяє ні формуванню національної свідомості, ні єдності самого ук­раїнського народу.

Недостатнє впровадження мови. Однією з найголовніших проблем у розбудові іміджу українства є проблема визначення української ідентичності. В ряді українських шкіл та в інших навчальних закладах викладачі, ледве закінчивши уроки ук­раїнською мовою, одразу ж переходять на російську.

Слід приділяти більшу увагу вивченню української мови і утвердженню її особливого місця як державної мови не лише в стінах школи, а й у суспільному, громадському і політично­му житті країни. Бездоганне володіння мовою, багатий мов­ний потенціал сприяють розвитку людини, розширенню її кругозору. Не може бути насправді свідомого громадянина без засвоєння ним глибоких знань з історії рідного народу, яка є по суті історією боротьби за незалежність, за національ­не виокремлення.

Тенденція до замін і компенсації. Той, хто був принижений, починає обожнюватися. Цінності комунізму змінюються віру­ваннями та ідолами минулого докомуністичного. З'явилася навіть схильність компенсувати колишній стан приниження шляхом некритичного наголошення на національних коренях. Неправильна постановка питання відродження. Спроби відродити середньовічне лицарство – козацтво поки що зали­шається дивацтвом, яке не має таких спотворених як у Росії форм – найманства.

Невміння промоутувати своїх представників. Навіть ку­мири сьогоднішньої молоді створені західними мас-медіа. Необхідні безкомпромісні державна воля і відповідні інсти­туції творення власного іміджу українства.

Невизначеність концепції розвитку, економічне відставан­ня. Україна до цього часу кидається з одного боку в інший.

Постіндустріальний, значною мірою американізований світ не любить і не помічає аутсайдерів. Він визнає лише лідерів: міцних, дужих, з орлиним поглядом і чарівною пос­мішкою білосніжних зубів. Хочеш бути серед лідерів - маєш накачати м'язи і розправити плечі, самовдоволено посміхну­тися і прямувати вперед, працюючи ліктями, здобуваючи собі краще місце серед кращих. Кволості, невпевненості, спогля­данню зусибіч, примарній надії на допомогу – немає сьогодні місця у цивілізованому світі. Ніхто не поважає тих, хто ходить у ярмі або плазує перед чужинцями. Недарма народний герой Польщі Костюшко стверджував: «...Народ, який не керує сам собою, не є народом».

♦ Державна іміджологія

Україна відзначила чотирнадцятий рік свого існування як незалежна, суверенна і самостійна держава. І цей рік став для Української держави та її народу чи не найскладнішим випро­буванням на громадянську і національну зрілість, на го­товність захистити свою честь і гідність, майбутнє своїх дітей та внуків, бо збігся з важливою політичною подією – вибора­ми Президента України, що відбувалися в умовах жорсткої, безкомпромісної боротьби чин­ної влади за збереження створе­ного нею режиму проти демокра­тичних сил, що прагнули реформ як в політиці, так і в економіці, дотримання прав людини і політичних свобод у всіх сферах суспільного життя.

Брутальне втручання влади у хід президентських виборів, на­магання за будь-яку ціну просу­нути свого кандидата, масові фальсифікації результатів ви­борів та нехтування думкою більшості українських виборців зумовило вихід на Майдан Незалежності сотень тисяч громадян столиці і всієї України та початок акції громадянсь­кої непокори, що переросла в Помаранчеву революцію. Цей мирний спонтанний виступ українського народу на захист своєї гідності і своїх прав привів до того, що про Україну заго­ворив весь світ, чітко побачивши, що це не Росія і, тим більше, не її провінція, а самостійна держава волелюбного і рішучого народу, який сміливо піднявся на захист своєї незалежності, свого суверенітету, своєї свободи.

На думку посла Французької Республіки в Україні Філіппа де Сюремена, яку він висловив на конференції «Україна на початку нової епохи», що відбулася в Києві: «Україна здивувала світ і зробила це позитивним чином. Вона не тільки змінилася сама, а и змінила Європу, І тепер Європа має присто­суватися до нової ситуації».

Сьогодні ще свіжі спогади про те, що соборність України, її імідж як єдиної цілісної держави було піддано серйозним випробуванням. Частина українців, особливо на Сході і Півдні країни, помилялась, поставивши попереду принципу цілісності результат виборів президента – досить значне й принципове протистояння суспільних і політичних сил.

Але, політики, якими б вони видатними не були, прихо­дять і відходять, а Україна та її народ залишаються.

Хочеться вірити, що цього разу пощастило не просто відстояти єдину державу, а ще зміцнити її єдність. Із нелегких випробувань, викликаних суспільно-політичними подіями в листопаді – грудні 2004 року, Україна вийшла ще монолітнішою, хоча борозна, прокладена за підсумками трираундових виборів Президента України на двокольоровій карті країни, ще певний час буде залишатись у пам'яті народу.

Не можна стверджувати єдність думок населення на Сході і Заході країни – кожна сторона має свої плюси і мінуси, але в єдиній країні не може бути тих, хто виграв, і тих, хто програв. Кожна сторона по-своєму впливає і буде впливати на подальшу долю країни, яка має залишатися соборною, спільним домом для кожного українця.

Передвиборна боротьба, риторика – одне, а реальне жит­тя населення, коли, наприклад, батьки і діти мешкають в різних регіонах країни – це зовсім інше. І нашим потомкам, де б вони не проживали, слід будувати імідж країни – як єди­ної соборної держави.

За справедливим зауваженням багатьох дослідників іміджбілдингу України (Почепцов, Мойсеєв, Скиба, Холод), не менш «вагомим» фактором, що руйнував державний імідж України, був фактор нестабільності відносин з Росією. Тут варто згадати проблему Чорнобиля, проблему Чорноморського флоту, проблему Криму, проблему острова Тузла. До пара­метрів, що створили негативний імідж України, можна додати:

• політичний тероризм (убивство Гетьмана, Щербаня);

• промахи військових (наслідки авіашоу у Скнилові, тра­гедія з екіпажем літака над Чорним морем);

• нестабільність якісного і кількісного складу фракцій у Верховній Раді (боротьба за парламентську більшість);

• корумпованість політиків і працівників правоохоронної сфери.

Все це зумовлювало відсутність системи реального захис­ту офіційно декларованих прав людини з боку політичних інститутів; ігнорування прав і свобод особи; практичну підконтрольність судової гілки влади посткомуністичній «олігархії».

Незалежність України, її визволення – це не просто подія на майдані Незалежності під час останніх виборів, а процес. Але якщо процес буде йти повільно, то все здорове приречене на загибель.

• Забезпечення позитивного іміджу України Державною програмою забезпечення позитивного міжна­родного іміджу України до 2006 р. передбачається вироблення єдиного комплексного підходу до формування та здійснення інформаційно-пропагандистської політики дер­жави, яка б охоплювала різноманітні сторони її життя. Необхідність забезпечення позитивного іміджу України повинна стати загальнонаціональною ідеєю, яка б згуртовувала навколо себе багатоетнічне українське суспільство.

Основна мета Програми полягає у формуванні та підтри­манні позитивного іміджу України як усередині, так і поза її межами, створенні зовнішньої інформаційної атмосфери, не­обхідної для здійснення внутрішньополітичних та соціально-економічних перетворень, ефективній інформаційній підтримці зовнішньополітичного курсу держави на євро­пейську та євроатлантичну інтеграцію, створенні умов для підвищення авторитету України у політичній, культурній та економічній сферах, посиленні координації діяльності ор­ганів виконавчої влади, спрямованої на забезпечення інфор­маційної присутності України за кордоном, приведенні національного законодавства у відповідність з європейськи­ми та загальносвітовими стандартами.

Основними завданнями Програми повинні стати:

1) формування за кордоном позитивного образу України на основі використання незаперечних позитивних явищ та процесів, що відбуваються в українському суспільстві;

2)вироблення єдиного комплексного підходу до провад­ження центральними та місцевими органами виконавчої вла­ди інформаційно-пропагандистської діяльності, пов'язаної з підвищенням міжнародного іміджу нашої держави, з ураху­ванням необхідності підтримання у свідомості української громадськості важливості розуміння дій держави та її керівництва, спрямованих на забезпечення належного життєвого рівня українського народу;

3) проведення активної, послідовної, системної інфор­маційно-роз'яснювальної роботи, в тому числі створення сприятливих інформаційних можливостей для подання об'єктивної інформації про Україну;

4)сприяння розвиткові в Україні єдиного інформаційно­го простору та процесу становлення в ній інформаційного суспільства, забезпечення його відкритості;

5)забезпечення всебічної інтеграції України у європейсь­кий та євроатлантичний простір, у тому числі шляхом обміну інформацією з країнами – членами Європейського Союзу та поглиблення транскордонного інформаційного співробіт­ництва з новоприйнятими членами Європейського Союзу; приведення законодавства у відповідність з європейськими стандартами;

6) пропагування та поширення інформації про здобутки української культури, духовні цінності нашого народу; сприян­ня проведенню культурного обміну, міжнародному туризму;

7) проведення комплексної інформаційно-пропаган­дистської політики з метою забезпечення і підтримання пози­тивного ділового та інвестиційного іміджу України;

8) забезпечення активної співпраці України із світовими та регіональними міжнародними організаціями.

♦ Особистісна політична іміджологія

Політичний імідж – наглядне свідоцтво ілюзії сумісності політика і народу. Отримання політичного іміджу неможливе без вирішення проблеми народної довіри. Щоб виявити до себе довіру людей, треба знати їх психологію, володіти зрозумілою більшості ідеєю, не допускати менторського тону. Політичний лідер мусить мати команду для формування сво­го іміджу, власного іміджмейкера, зазначає В.М. Шепель [26], і уважно слухати його порад.

• Фактори, що впливають на імідж політика

Як правило, політичні лідери – це яскраві харизматичні особистості, які володіють майстерністю подати себе. Чим ширше коло оточуючих, тим важче політику розраховувати на успіх соціального сприйняття. Публіка – це глядачі. Психо­логія масового глядача вимагає яскравої образності, і ще, що досить суттєво, виплеску емоційної енергії. Перед глядацькою аудиторією краще виглядає той лідер, хто зможе достави­ти публіці задоволення у вигляді емоційного екстазу, тобто уміє «педалювати» потребу людської спільноти в психоло­гічному самовиразі, в єдності своїх переживань.

Аналіз результатів спостережень і пошуків фахівців з РК. дозволяє стверджувати, що серед факторів, що впливають на формування і підтримку іміджу політичного лідера, варто на­звати:

– зовнішній вигляд (одяг, зачіска, взуття, наявність еле­ментів прикрас у політиків-жінок);

– мовні добутки (виступи на мітингах, інтерв'ю, промови на засіданнях у парламенті, особливості неформального спілкування тощо);

– міміка і фізіогноміка (дослідження зв'язку між виразни­ми рухами м'язів обличчя та особливостями характеру);

– кінесика (дані про зв'язок рухів з психологічними особ­ливостями);

– вчинки особистості за тих чи інших ситуацій;

– здатність своєчасного реагування на раптові політичні зміни, що відбуваються.

Імідж політика повинен створюватись одразу по декількох каналах інформації. Не можна обмежуватись впровадженням лише по одному з них. Тільки комплексний підхід спромож­ний допомогти в побудові бажаного політичного іміджу.

Так, в період передвиборчої компанії президента США Б. Клінтона активно використовувались результати опиту­вання суспільної думки. Вони були зорієнтовані на систему очікувань, що існували в країні на момент виборів. В резуль­таті фахівці прийшли до оптимальної моделі поведінки під назвою «свій хлопець», за якою планувались і редагувались всі виступи претендента на вищий пост в країні.

• Професійно важливі якості політика

Психологами складено список професійно важливих яко­стей політика. Наведемо їх в алфавітному порядку:

– адекватне сприйняття реального життя: вміння бачити об'єктивний стан справ, аналізувати з різних боків ситуацію що склалась, передбачити можливий хід розвитку подій і виділяти аспекти, які можуть впливати на їх зміну;

– артистизм як здатність і бажання звертати на себе ува­гу та впливати на оточуючих своєю зовнішністю та по­ведінкою, бути завжди «в формі»;

– відповідальність за прийняття рішення, вміння пра­вильно визначатися в ситуації, навіть у разі нестачі інфор­мації;

– впевненість – внутрішня установка на реалізацію задуманого, впевненість у собі та в своїй правоті, вміння проде­монструвати власну готовність відстоювати важливі цілі і
принципи, впливаючи на людей, підтримуючи в них бажання діяти в необхідному напрямі;

– гнучкість – уміння змінювати стиль поведінки відповідно до особливостей ситуації;

– готовність до відкритості перед громадськістю в осо­бистому житті, постійної зацікавленості людей до поведінки персони політика, а також його готовність тримати відповідь перед близькими за таку публічність;

– демократичність, як альтернатива авторитарності, що визначає здатність делегувати повноваження, розподіляти відповідальність, підтримувати ініціативу, ділитись славою з однодумцями;

– ідейність – служіння особи певній ідеї, згідно з якою вона робить відповідні вчинки;

– комунікабельність як інтерес до спілкування з іншими людьми, повага до особистості, здатність до розуміння по­ведінки співрозмовника;

– культурний потенціал і широка ерудиція, вміння вико­ристовувати свої знання та вміння для вирішення поставленої мети, культура управління людьми. Значним недоліком демо­кратії, писав Густав Леон, є зростаюча посередність людей, які управляють.

– лідерство, пов'язане з бажанням об’єднати у власних ру­ках всю повноту влади;

– наявність стійкого життєвого тонусу – вміння викори­стовувати саморегуляцію;

– новаторство – відкритість новому і одночасно здат­ність впроваджувати нові підходи до вирішення проблем;

– ораторські здібності – уміння впливати словом;

– організаторські якості – уміння не просто організову­вати людей, але й формувати конкретні завдання, погод­жувати та координувати діяльність підлеглих;

– патріотизм – любов до Вітчизни, турбота про істо­ричні долі держави і суспільства, повага до історичного мину­лого;

– політична і професійна компетентність – розуміння власних цілей в політиці, вміння створити команду одно­думців;

– порядність в ситуації морального вибору – дотримання в своїй поведінці встановлених правил;

– працездатність – уміння, в разі необхідності, збільши­ти темп роботи без зміни її якості і емоційного стану;

– раціональність мислення – уміння аналізувати і систе­матизувати інформацію, структурувати окремі факти, виділя­ти найбільш важливе;

– ризикованість – уміння ризикувати;

– стресостійкість – емоційна стабільність, уміння во­лодіти собою і зберігати працездатність за критичних ситу­ацій, знімати емоційну напругу;

– толерантність – бажання досягти взаєморозуміння і узгодити різні точки зору без застосування зайвого тиску;

– цілеспрямованість – здатність долати виникаючі пере­пони на шляху досягнення мети;

– цинічність (у визначеній мірі) – готовність досягти ре­зультату за будь-яку ціну і будь-якими засобами;

– чесність – дотримання правила завжди казати правду, не приховуючи від інших і самого себе справжній стан справ;

– уміння слухати, розуміючи підтекст і прихований зміст сказаного;

– харизматичність і вміння подобатись, підтримувати емоційні зв'язки, що склались.

Безумовно, досягти всіх перерахованих якостей досить складно, вважає доктор політичних наук, професор І. Оніщенко, але орієнтуватись на них політику слід.

Читайте також:

1. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
2. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
3. Аграрні проблеми в працях письменників аграрників.
4. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
5. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
6. Актуальні проблеми біоетики
7. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
8. Актуальність проблеми професійної етики соціальної роботи
9. Актуальність проблеми.
10. Антропогенний вплив на природне середовище та сучасні екологічні проблеми
11. Базові (головні, стратегічні) психологічні проблеми управління.
12. Виберіть 2 положення, які треба добавити у визначення елементів наукової проблеми.

Переглядів: 912