Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Проблеми іміджбілдингу

План

ПРИКЛАДНА ІМІДЖОЛОГІЯ

ТЕМА №16

ЗАТВЕРДЖУЮ

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ МВС УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

кафедра: українознавства

дисципліна: Культура і право

Завідувач кафедри

українознавства

____________ О.В. Рогожкин

“___”________ 2013 р.

1. Різновиди іміджу соціально-економічних груп.

2. Політична іміджологія.

3. Педагогічна іміджологія.

4. Підприємницька іміджологія.

5. Банківська іміджологія.

Список рекомендованої літератури

Базова:

1. Палеха Ю.І. Іміджологія: навч. посіб. / Ю.І. Палеха ; за заг. ред. З.І. Тимошенко. – К.: Європ. ун-т, 2005. – 324 с.

Допоміжна:

1. Шепель В.М. Имиджелогия. Как нравиться людям. – М: Народное образование, 2002. / http://evartist.narod.ru/text9/17.htm

2. Почепцов Г.Г. Имиджелогия. – М.: Рефл-бук; Киев: Ваклер, 2001. – 698 с.

1. РІЗНОВИДИ ІМІДЖУ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ГРУП

Убрався в жупан і дума, що пан Народна мудрість

Існує досить складна соціальна психологія зовнішнього і взаємного сприйняття соціально-економічних груп. Групове сприйняття, в свою чергу, також має свої певні особливості. Тобто кожна соціально-економічна структура не тільки об'єктивно існує, а й суб'єктивно виявляється та осмислюється.

Однією з засад суспільної думки, що відображає соціально-економічну структуру, є імідж групи. Як окремі індивіди, так і цілі соціально-економічні групи знаходяться під впливом соціального сприйняття з боку оточуючого середовища. Про будь-яку групу в суспільстві більше або менше формуються певні уявлення. Останні можуть бути об'єктивними або суб'єктивними і ґрунтуватись на поверхових знаннях, випадкових діях чи фактах, спрощених ситуаціях, заниженій самооцінці.

♦ Образ соціально-економічної групи

Імідж соціально-економічної групи – це уявлення суспільства про соціальні цілі і ролі зазначеної групи в економічному, соціальному і культурному житті суспільства.

Імідж певної соціально-економічної групи насправді нестабільний, мінливий і залежить від багатьох чинників. Крім того, завжди існує декілька різних, альтернативних уявлень про неї. Підприємці, наприклад, можуть сприйматись як найбільш активна інтелігентна соціальна категорія суспільства, або й як найбільш безпринципна, аморальна його частина, керівники – як особи, що мають безмежну владу і можливості безконтрольного примусу над людьми, або ж як особи, що несуть особливу відповідальність за добробут людей, виконуючи найбільш важкі і невдячні функції.

Банківські працівники можуть сприйматись як високоосвічені люди з престижною професією і хорошою заробітною платою, великою відповідальністю за правильність здійснення фінансових операцій, або як привілейований клас, що має можливість безпідставного присвоєння результатів праці «виробників», накопичуючи собі капітал шляхом «валютних махінацій».

Ректори приватних навчальних закладів можуть оцінюватись суспільством як ентузіасти своєї справи, що намагаються перебороти застарілі традиції вищої школи, або як бізнесмени, що заробляють на прагненні молодих людей за будь-що отримати диплом.

У більшості випадків імідж групи – це явище, що має певні конкретні значення. Причин цьому достатньо. По-перше, негативний або позитивний імідж групи визначає її негативне або позитивне соціальне самопочуття. По-друге, суспільна думка має можливість вплинути і на ставлення до групи з боку управлінсько-бюрократичної структури, що може дати реальні позитивні чи негативні наслідки. По-третє, відповідно до іміджу обраної групи або її представників, з ними будують взаємовідносини інші групи та їх члени; об'єктивний чи необ'єктивний імідж групи здатен відповідно спрощувати чи ускладнювати її взаємовідносини з оточуючим середовищем.

Вивчаючи суспільну думку в соціально-економічній сфері, можна дізнатись, що думають люди про ті чи інші соціальні групи, і який реальний вплив цих думок на стан і умови діяльності названих груп. Так, імідж споживачів товару включає уявлення про стиль життя, суспільний статус і характер споживачів.

Суспільний статус споживачів – показник положення споживачів товару в суспільстві, який базується на існуванні таких соціальних позицій як стать, вік, освіта, професія, життєвий цикл сім’ї і т.д., а також на оцінці значимості вказаних позицій, що виражаються в поняттях «престиж», «авторитет» тощо.

Характер споживачів являє собою єдність стійких психологічних характеристик особистості, які впливають на її поведінку.

Створення іміджу соціально-економічної групи є досить довготривалим процесом, який потребує зусиль як від керівництва, так і від усіх працівників. Щоб створити імідж, слід звернути увагу громадськості не лише на фінансові успіхи групи, а й на її успіхи в інших сферах діяльності.

Неправдиві, ілюзорні пропагандистські презентації, направлені на створення певного іміджу групи, можливі внаслідок обмеженості людей у доступі до об'єкту чи події або навмисної дезінформації. Для вивчення та дослідження реального стану справ необхідно максимально з'ясувати доступними засобами всі фактори впливу на імідж соціально-економічної групи.

♦ Фактори впливу на імідж групи

До факторів, що впливають на імідж групи, належать: солідарність, економічна ідеологія, плюралізм думок кожного її члена та ідентифікація з нею.

• Солідарність– це стан, за якого члени групи сприймають себе як єдине ціле, що перетворює групу «з класу в собі» в «клас для себе». Разом з тим члени соціальної групи відрізняють себе як ціле й неповторне від інших груп.

Кожен окремий індивід може бути включеним у декілька «кіл» солідарності. Наприклад, індивід А солідарний з індивідом Б (працює з ним в одній фірмі) і з індивідом В (має таку ж професію, але не працює в цій фірмі), а також з індивідом Г (в них лише однакові доходи за різних обставин, умов праці, фаху).

Кола солідарності конкурують між собою, і в певний момент життя для людини одне коло може стати важливішим, ніж інші.

Більше здатні до солідарності люди, які зайняті колективною, а не індивідуальною працею; солідарність проявляється сильніше в бідних чи багатих, ніж у середніх; сильне відчуття солідарності в тих, хто несе велику матеріальну і соціальну відповідальність, обґрунтовує наявність спільної проблеми тощо.

• Економічна ідеологія.Будь-яка економічна група має своє бачення оточуючого середовища з точки зору своїх внутрішніх особливостей. Так сприймають і оцінюють рівень життя по-різному багатії і ті, що опинилися за порогом бідності.

Кожна соціальна група досягає своїх типових цілей завдяки певним ідеологічним засобам, а саме:

– пояснює свої домагання як справедливі і виважені;

– пропагує себе, свою роль, методи і результати своєї діяльності;

– означає прийнятні для себе манери і способи поведінки;

– стверджує такі принципи відносин і діяльності в економічній сфері, які відповідають власним здібностям і можливостям.

Завдяки правильно розробленій ідеології імідж групи може не тільки зростати, а й сприяти дискредитації результатів роботи конкурентів. При цьому не треба вважати, що це здатні робити лише елітні, інтелектуальні або ворогуючі бандитські групи. Таке розуміння свого іміджу може бути у великих груп людей, не здібних до теоретичних узагальнень.

Так, деякі «виробники», вважаючи, що вони обтяжені непомірними податками, котрі підривають їх економічні стимули виробляти більше, починають вводити подвійну бухгалтерію, не сплачують податки, обходять чинні закони тощо. Побори з боку держави справді можуть дестимулювати і бути несправедливими, але ця точка зору породжує безліч варіантів спекуляції, зловживань, що вже не є ідеологією.

• Плюралізм думок.Суспільна думка щодо іміджу тієї чи іншої групи може різнитись з точки зору таких характеристик, як відкритість чи закритість, стабільність чи нестабільність, інерційність, компетентність, категоричність, принциповість, політичний конформізм, формалізм тощо.

Проблема багатогранності думок актуальна ще й тому, що вони можуть впливати на імідж соціальної групи не менш ефективно ніж наука чи елітарна культура. Роль суспільної думки є визначною не тільки в умовах масштабних конфліктів, але й в більшості звичних ситуацій, у взаємовідносинах керівників і підлеглих, рольовій поведінці людей як працівників. Певний середній рівень мислення тут часто «перемагає» рівень мислення інтелектуалів (незалежних експертів, досвідчених керівників, найбільш свідомих членів колективу, його еліти).

• Ідентифікація з групою.Фахівці розрізняють такі можливі види ідентифікації з групою: а) самоідентифікація (безпосередньо сама людина відносить себе до визначеної групи); б) взаємоідентифікація (люди відносять один одного до якихось певних груп); в) об'єктивна ідентифікація (хтось зовсім сторонній з об'єктивних причин відносить людину до тієї чи іншої групи). Найбільш наглядно ідентифікація виявляється в тих випадках, коли мова йде про майнові відносини.

Так, по-перше, з різних причин люди відносять себе до більш або менш забезпеченіших, ніж це є насправді, тобто збільшують або зменшують свої прибутки залежно від необхідності самоствердження чи, навпаки, зайвої особистої скромності. Інколи люди оцінюють прибутки інших, применшуючи їх з метою ствердження свого іміджу, або прибільшуючи – з метою нагнітання власних вимог.

По-друге, люди намагаються ідентифікувати себе з якоюсь середньою позицією, оскільки вона нейтральна і найбільш зручна. Особливо це характерно для суспільства, де престижним є середній клас.

По-третє, люди не лише ідентифікують себе з якоюсь групою, вважає А.В. Дорін, а й «переживають» цю ідентифікацію: боляче сприймаючи свій низький майновий статус в суспільстві або ж спокійно ставляться до майнової нерівності, не вважаючи багатих щасливими, а бідних – нещасними.

Інколи люди відносять себе не до своїх соціальних чи кваліфікаційних категорій, вважають себе неперевершеними фахівцями, неправомірно класифікують свою діяльність, безпідставно при цьому підвищуючи свій особистий імідж.

Помилки в ідентифікації це не тільки гра в імідж, вони відображають серйозні непорозуміння між людьми з приводу зайнятості, розподілу матеріальних благ, відповідальності та престижу в суспільстві.

Розглянемо в наступних підрозділах більш детально проблеми створення іміджу політичних угрупувань, спільнот педагогів, підприємців та банківських працівників.

2. ПОЛІТИЧНА ІМІДЖОЛОГІЯ

Натовп – велике дитя; він визнає тих, хто вміє відстояти себе Е. Золя

З часу утворення незалежних держав можна вести відрахунок політичної іміджології нової формації. До цього іміджологія як наука і сукупність методичних прийомів офіційно не існувала. Зате відображалась у вигляді конфіденційних матеріалів у відділах Комітету державної безпеки, Політичного бюро Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, організаційного відділу ЦК КПУ, приватно практикуючих суспільних діячів партійних та профспілкових організацій.

Сьогодні політична іміджологія займається вирішенням значного кола завдань, переслідуючи при цьому основну мету – створення продуктивного й ефективного іміджу політичного об'єкта.

Сьогодні політична іміджологія, як зазначає О.М. Холод, має невеликий, але цінний досвід розвитку і руйнування іміджу країн, політичних рухів, партій, фракцій і лідерів. Серед відомих сьогодні в Україні досліджень з політичної іміджології, що так чи інакше стосуються її питань і проблем, варто назвати роботи: Г.Г. Почепцова, Р.М. Блакер, У.Н. Волошинова, Б.А. Грушина, Є. Канетті, Ш.А. Надірішвілі, О.М. Холода, Л.А. Кулішова, І.Г. Оніщєнко, Є.С. Оридороги, А.А. Романова, В.І. Татенко та інших.

♦ Особливості і складові політичної іміджології

До особливостей політичної іміджології належать такі:

По-перше, політична іміджологія вирішує усі наявні в її розпорядженні результати і досягнення прямих (психологія, політологія, соціологія, психолінгвістика, історія, етика, семіотика) і «непрямих» сфер людської діяльності (етнографія, культурологія, математика, фізика, хімія, країнознавство, літературознавство, конфліктологія, соціолінгвістика та ін.).

По-друге, політична іміджологія грунтується як на вивченні стереотипів поведінки, так і вміщує в собі результати проведених досліджень, нових тенденцій у діяльності політиків, політичних рухів, партій, фракцій, державних органів і їх виконавців.

По-третє, політична іміджологія розвивається інтенсивніше від усіх інших прикладних розділів іміджології, шо спричиняє порівняно більшу кількість неточностей і помилок.

Структура політичної іміджології може включати в себе такі складові [25]:

• Загальнонаціональна іміджологія вивчає особливості створення і підтримки іміджу окремої країни політичних союзів (НАТО, ПАСІ, ОБСЄ, СНД і ін.), партій (Християнсько-демократична партія, Соціал-демократична партія. Компартія тощо), суспільно-політичних рухів світового масштабу (Червоний Хрест, Міжнародна амністія і т.д.).

• Державна іміджологія – вивчає проблеми й особливості іміджування всередині окремих держав, іміджування урядів і президентських команд, парламенту, міністерств і відомств, що здійснюють визначений вплив на політичні події в країні, іміджування політичних партій і суспільних рухів, іміджування вищих політичних і державних зборів в країні тощо.

• Особистісна іміджологія – створення і утримання на належному рівні іміджу президентів, віце-прем'єр-міністрів, лідерів політичних організацій і партій країн, лідерів опозицій, іміджу депутатів вищих державних зборів (Верховної Ради України, Державної Думи Росії, Державного сейму Польщі тощо).

♦ Загальнонаціональна іміджологія

На формування іміджу країни, як вважає Г. Почепцов, впливають кілька факторів. Перший фактор – якість міжнародних комунікацій. Розвинені зовнішньоекономічні відносини повинні супроводжуватись інтенсивними міжнародними комунікаціями. Другий фактор – інтенсивний і всебічний аналіз міжнародної інформації. У сучасному світі немає міжнародної стратегії і тактики, є – менеджмент зовнішньо-екномічної діяльності. Україна сьогодні ще не знаходиться на рівні передових країн. Це – її імідж, її міжнародні комунікації та недостатній аналіз і врахування міжнародної інформації. Самими негативними факторами, що вплинули на авторитет країни на міжнародній арені, стали не тільки часті хвилювання народу та страйки шахтарів і вчителів, а й криза влади, підкреслює Г. Почепцов.

Здавалося б, незалежність, яка виборена Україною безкровно, мала багато чого змінити в житті і свідомості українців, однак, чи може вона побороти передусім в собі колоніалізм – це не лише соціальні структури, інститути, а певний спосіб мислення. Вікова колоніальна залежність, майже тисячолітній поділ України, її народу між різними державами (Золотою Ордою і Туреччиною, Литвою і Угорщиною, Австрією, Росією і Польщею, а потім – СРСР), вплинула на свідомість нашого народу.

Власне, пасіонарна ідея української нації – ідея абсолютної незалежності особи, часто призводила до загибелі національної держави. Так званий «болохівський синдром» (прагнення забезпечити свої соціальні права за рахунок національно-державної єдності) призвів до втрати державності. Після Богдана Хмельницького острах перед закріпаченням кинув українські маси в обійми північних сусідів. Острах у 1917 р. перед невідомістю послабив опір московському більшовизму. Риса української ментальності, де воля і демократія ставились на перше місце, вела до руйнування державності.

Україна час від часу була генетичним матеріалом для хижих і дужих сусідів – Потоцькі, Жолкевські, Вишневецькі – для Польща, Гоголь, Достоєвський, Чайковський, Чехов, Солженіцин – для Росії. Відповідно складався імідж нації зазначає С.М. Скиба, як нації зрадників своєї Вітчизни.

Модерновою формою народовбивства або специфічною формою більшовицького геноциду, опертого на цілу низку так званих проміжних і допоміжних видів фізичного терору, стало нищення правлячою партією українського народу в 1921-1922 рр. та 1932–1933 рр. Зазначена планово-організаційна акція була спрямована на виснаження, обезсилення та фізичне знищення нації з метою зробити її неспроможною боротись за своє незалежне існування. Лише в 1932–1933 рр. від голодомору за підрахунками фахівців померло до 9 млн. українців. Якщо в селах українські сім'ї не виконували план по хлібоздачі, рішенням Політбюро ЦК КПб вони виселялись до Сибіру чи на північ, а замість виселених і померлих теж планово заселялись переселенці з Росії і Білорусі.

Відтак особистість знов як така опинялася в чужій державі і здобувала собі визнання лише шляхом зради мови, культури, нації, втрати етнонаціональних ознак.

Наслідком колоніального етапу історії України, крім таких очевидних, як геноцид і тотальне винищення культури, продовжує С.М. Скиба, стали:

^ ізоляція від зовнішнього світу, постійне переконування в меншій вартості української культури порівняно з панівною російською (Т.Г.Шевченко – український О.С.Пушкін);

^ формування відчуття самозневаги і самоненависті, особливо серед чоловічого населення, як наслідок політичної недолугості й нестерпного сорому за угодництво;

^ своєрідний мазохізм українців, коли обожнюються вороги українського народу (Петро Перший, цариця Катерина, Сталін іт. д.).

До причин, що заважають формуванню національної свідомості, підвищенню загальнонаціонального іміджу відносяться: бажання економічної вигоди, етнічно-культурне ототожнення, негативний вплив закордонних ЗМІ, релігійне непогодження, традиції до замін і компенсацій, невміння «розкручувати» своїх тощо. Розглянемо їх докладніше.

Бажання економічної вигоди. Сьогодні, за перших невдач в економіці, існує певна категорія людей, яка складає базу для проросійських угрупувань. Боротьба за їх свідомість майже безнадійна, бо це, як зазначав український геній Т.Г. Шевченко, ті, у кого «за шмат гнилої ковбаси хоч матір попроси, то віддадуть».

Етнічно-культурне ототоження. У свідомості певної групи людей вареники, сало, гречаники, галушки, шаровари, намисто займають чільне місце. При спробах творення держави вони можуть вдовольнитися і тим, щоб їх не чіпали. Вирішальним фактором для них залишається помешкання місцевість, регіон. Такі люди навряд чи будуватимуть основу держави.

Негативний вплив закордонних ЗМІ. Громадську думку, свідомість окремої людини значною мірою формують мас-медіа. На одну українську книжку реалізується десяток російських, московські телеканали контролюють всю територію України, «Останкіно» відвертим українофобством сприяє росту національної свідомості, водночас, демонструючи свої переваги і приниження молодшого брата.

Релігійне непогодження. У східних регіонах країни, активно діє російська православна церква, яка не сприяє ні формуванню національної свідомості, ні єдності самого українського народу.

Недостатнє впровадження мови. Однією з найголовніших проблем у розбудові іміджу українства є проблема визначення української ідентичності. В ряді українських шкіл та в інших навчальних закладах викладачі, ледве закінчивши уроки українською мовою, одразу ж переходять на російську.

Слід приділяти більшу увагу вивченню української мови і утвердженню її особливого місця як державної мови не лише в стінах школи, а й у суспільному, громадському і політичному житті країни. Бездоганне володіння мовою, багатий мовний потенціал сприяють розвитку людини, розширенню її кругозору. Не може бути насправді свідомого громадянина без засвоєння ним глибоких знань з історії рідного народу, яка є по суті історією боротьби за незалежність, за національне виокремлення.

Тенденція до замін і компенсації. Той, хто був принижений, починає обожнюватися. Цінності комунізму змінюються віруваннями та ідолами минулого докомуністичного. З'явилася навіть схильність компенсувати колишній стан приниження шляхом некритичного наголошення на національних коренях. Неправильна постановка питання відродження. Спроби відродити середньовічне лицарство – козацтво поки що залишається дивацтвом, яке не має таких спотворених як у Росії форм – найманства.

Невміння промоутувати своїх представників. Навіть кумири сьогоднішньої молоді створені західними мас-медіа. Необхідні безкомпромісні державна воля і відповідні інституції творення власного іміджу українства.

Невизначеність концепції розвитку, економічне відставання. Україна до цього часу кидається з одного боку в інший.

Постіндустріальний, значною мірою американізований світ не любить і не помічає аутсайдерів. Він визнає лише лідерів: міцних, дужих, з орлиним поглядом і чарівною посмішкою білосніжних зубів. Хочеш бути серед лідерів - маєш накачати м'язи і розправити плечі, самовдоволено посміхнутися і прямувати вперед, працюючи ліктями, здобуваючи собі краще місце серед кращих. Кволості, невпевненості, спогляданню зусибіч, примарній надії на допомогу – немає сьогодні місця у цивілізованому світі. Ніхто не поважає тих, хто ходить у ярмі або плазує перед чужинцями. Недарма народний герой Польщі Костюшко стверджував: «...Народ, який не керує сам собою, не є народом».

♦ Державна іміджологія

Україна відзначила чотирнадцятий рік свого існування як незалежна, суверенна і самостійна держава. І цей рік став для Української держави та її народу чи не найскладнішим випробуванням на громадянську і національну зрілість, на готовність захистити свою честь і гідність, майбутнє своїх дітей та внуків, бо збігся з важливою політичною подією – виборами Президента України, що відбувалися в умовах жорсткої, безкомпромісної боротьби чинної влади за збереження створеного нею режиму проти демократичних сил, що прагнули реформ як в політиці, так і в економіці, дотримання прав людини і політичних свобод у всіх сферах суспільного життя.

Брутальне втручання влади у хід президентських виборів, намагання за будь-яку ціну просунути свого кандидата, масові фальсифікації результатів виборів та нехтування думкою більшості українських виборців зумовило вихід на Майдан Незалежності сотень тисяч громадян столиці і всієї України та початок акції громадянської непокори, що переросла в Помаранчеву революцію. Цей мирний спонтанний виступ українського народу на захист своєї гідності і своїх прав привів до того, що про Україну заговорив весь світ, чітко побачивши, що це не Росія і, тим більше, не її провінція, а самостійна держава волелюбного і рішучого народу, який сміливо піднявся на захист своєї незалежності, свого суверенітету, своєї свободи.

На думку посла Французької Республіки в Україні Філіппа де Сюремена, яку він висловив на конференції «Україна на початку нової епохи», що відбулася в Києві: «Україна здивувала світ і зробила це позитивним чином. Вона не тільки змінилася сама, а и змінила Європу, І тепер Європа має пристосуватися до нової ситуації».

Сьогодні ще свіжі спогади про те, що соборність України, її імідж як єдиної цілісної держави було піддано серйозним випробуванням. Частина українців, особливо на Сході і Півдні країни, помилялась, поставивши попереду принципу цілісності результат виборів президента – досить значне й принципове протистояння суспільних і політичних сил.

Але, політики, якими б вони видатними не були, приходять і відходять, а Україна та її народ залишаються.

Хочеться вірити, що цього разу пощастило не просто відстояти єдину державу, а ще зміцнити її єдність. Із нелегких випробувань, викликаних суспільно-політичними подіями в листопаді – грудні 2004 року, Україна вийшла ще монолітнішою, хоча борозна, прокладена за підсумками трираундових виборів Президента України на двокольоровій карті країни, ще певний час буде залишатись у пам'яті народу.

Не можна стверджувати єдність думок населення на Сході і Заході країни – кожна сторона має свої плюси і мінуси, але в єдиній країні не може бути тих, хто виграв, і тих, хто програв. Кожна сторона по-своєму впливає і буде впливати на подальшу долю країни, яка має залишатися соборною, спільним домом для кожного українця.

Передвиборна боротьба, риторика – одне, а реальне життя населення, коли, наприклад, батьки і діти мешкають в різних регіонах країни – це зовсім інше. І нашим потомкам, де б вони не проживали, слід будувати імідж країни – як єдиної соборної держави.

За справедливим зауваженням багатьох дослідників іміджбілдингу України (Почепцов, Мойсеєв, Скиба, Холод), не менш «вагомим» фактором, що руйнував державний імідж України, був фактор нестабільності відносин з Росією. Тут варто згадати проблему Чорнобиля, проблему Чорноморського флоту, проблему Криму, проблему острова Тузла. До параметрів, що створили негативний імідж України, можна додати:

• політичний тероризм (убивство Гетьмана, Щербаня);

• промахи військових (наслідки авіашоу у Скнилові, трагедія з екіпажем літака над Чорним морем);

• нестабільність якісного і кількісного складу фракцій у Верховній Раді (боротьба за парламентську більшість);

• корумпованість політиків і працівників правоохоронної сфери.

Все це зумовлювало відсутність системи реального захисту офіційно декларованих прав людини з боку політичних інститутів; ігнорування прав і свобод особи; практичну підконтрольність судової гілки влади посткомуністичній «олігархії».

Незалежність України, її визволення – це не просто подія на майдані Незалежності під час останніх виборів, а процес. Але якщо процес буде йти повільно, то все здорове приречене на загибель.

• Забезпечення позитивного іміджу України Державною програмою забезпечення позитивного міжнародного іміджу України до 2006 р. передбачається вироблення єдиного комплексного підходу до формування та здійснення інформаційно-пропагандистської політики держави, яка б охоплювала різноманітні сторони її життя. Необхідність забезпечення позитивного іміджу України повинна стати загальнонаціональною ідеєю, яка б згуртовувала навколо себе багатоетнічне українське суспільство.

Основна мета Програми полягає у формуванні та підтриманні позитивного іміджу України як усередині, так і поза її межами, створенні зовнішньої інформаційної атмосфери, необхідної для здійснення внутрішньополітичних та соціально-економічних перетворень, ефективній інформаційній підтримці зовнішньополітичного курсу держави на європейську та євроатлантичну інтеграцію, створенні умов для підвищення авторитету України у політичній, культурній та економічній сферах, посиленні координації діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на забезпечення інформаційної присутності України за кордоном, приведенні національного законодавства у відповідність з європейськими та загальносвітовими стандартами.

Основними завданнями Програми повинні стати:

1) формування за кордоном позитивного образу України на основі використання незаперечних позитивних явищ та процесів, що відбуваються в українському суспільстві;

2)вироблення єдиного комплексного підходу до провадження центральними та місцевими органами виконавчої влади інформаційно-пропагандистської діяльності, пов'язаної з підвищенням міжнародного іміджу нашої держави, з урахуванням необхідності підтримання у свідомості української громадськості важливості розуміння дій держави та її керівництва, спрямованих на забезпечення належного життєвого рівня українського народу;

3) проведення активної, послідовної, системної інформаційно-роз'яснювальної роботи, в тому числі створення сприятливих інформаційних можливостей для подання об'єктивної інформації про Україну;

4)сприяння розвиткові в Україні єдиного інформаційного простору та процесу становлення в ній інформаційного суспільства, забезпечення його відкритості;

5)забезпечення всебічної інтеграції України у європейський та євроатлантичний простір, у тому числі шляхом обміну інформацією з країнами – членами Європейського Союзу та поглиблення транскордонного інформаційного співробітництва з новоприйнятими членами Європейського Союзу; приведення законодавства у відповідність з європейськими стандартами;

6) пропагування та поширення інформації про здобутки української культури, духовні цінності нашого народу; сприяння проведенню культурного обміну, міжнародному туризму;

7) проведення комплексної інформаційно-пропагандистської політики з метою забезпечення і підтримання позитивного ділового та інвестиційного іміджу України;

8) забезпечення активної співпраці України із світовими та регіональними міжнародними організаціями.

♦ Особистісна політична іміджологія

Політичний імідж – наглядне свідоцтво ілюзії сумісності політика і народу. Отримання політичного іміджу неможливе без вирішення проблеми народної довіри. Щоб виявити до себе довіру людей, треба знати їх психологію, володіти зрозумілою більшості ідеєю, не допускати менторського тону. Політичний лідер мусить мати команду для формування свого іміджу, власного іміджмейкера, зазначає В.М. Шепель [26], і уважно слухати його порад.

• Фактори, що впливають на імідж політика

Як правило, політичні лідери – це яскраві харизматичні особистості, які володіють майстерністю подати себе. Чим ширше коло оточуючих, тим важче політику розраховувати на успіх соціального сприйняття. Публіка – це глядачі. Психологія масового глядача вимагає яскравої образності, і ще, що досить суттєво, виплеску емоційної енергії. Перед глядацькою аудиторією краще виглядає той лідер, хто зможе доставити публіці задоволення у вигляді емоційного екстазу, тобто уміє «педалювати» потребу людської спільноти в психологічному самовиразі, в єдності своїх переживань.

Аналіз результатів спостережень і пошуків фахівців з РК. дозволяє стверджувати, що серед факторів, що впливають на формування і підтримку іміджу політичного лідера, варто назвати:

– зовнішній вигляд (одяг, зачіска, взуття, наявність елементів прикрас у політиків-жінок);

– мовні добутки (виступи на мітингах, інтерв'ю, промови на засіданнях у парламенті, особливості неформального спілкування тощо);

– міміка і фізіогноміка (дослідження зв'язку між виразними рухами м'язів обличчя та особливостями характеру);

– кінесика (дані про зв'язок рухів з психологічними особливостями);

– вчинки особистості за тих чи інших ситуацій;

– здатність своєчасного реагування на раптові політичні зміни, що відбуваються.

Імідж політика повинен створюватись одразу по декількох каналах інформації. Не можна обмежуватись впровадженням лише по одному з них. Тільки комплексний підхід спроможний допомогти в побудові бажаного політичного іміджу.

Так, в період передвиборчої компанії президента США Б. Клінтона активно використовувались результати опитування суспільної думки. Вони були зорієнтовані на систему очікувань, що існували в країні на момент виборів. В результаті фахівці прийшли до оптимальної моделі поведінки під назвою «свій хлопець», за якою планувались і редагувались всі виступи претендента на вищий пост в країні.

• Професійно важливі якості політика

Психологами складено список професійно важливих якостей політика. Наведемо їх в алфавітному порядку:

– адекватне сприйняття реального життя: вміння бачити об'єктивний стан справ, аналізувати з різних боків ситуацію що склалась, передбачити можливий хід розвитку подій і виділяти аспекти, які можуть впливати на їх зміну;

– артистизм як здатність і бажання звертати на себе увагу та впливати на оточуючих своєю зовнішністю та поведінкою, бути завжди «в формі»;

– відповідальність за прийняття рішення, вміння правильно визначатися в ситуації, навіть у разі нестачі інформації;

– впевненість – внутрішня установка на реалізацію задуманого, впевненість у собі та в своїй правоті, вміння продемонструвати власну готовність відстоювати важливі цілі і
принципи, впливаючи на людей, підтримуючи в них бажання діяти в необхідному напрямі;

– гнучкість – уміння змінювати стиль поведінки відповідно до особливостей ситуації;

– готовність до відкритості перед громадськістю в особистому житті, постійної зацікавленості людей до поведінки персони політика, а також його готовність тримати відповідь перед близькими за таку публічність;

– демократичність, як альтернатива авторитарності, що визначає здатність делегувати повноваження, розподіляти відповідальність, підтримувати ініціативу, ділитись славою з однодумцями;

– ідейність – служіння особи певній ідеї, згідно з якою вона робить відповідні вчинки;

– комунікабельність як інтерес до спілкування з іншими людьми, повага до особистості, здатність до розуміння поведінки співрозмовника;

– культурний потенціал і широка ерудиція, вміння використовувати свої знання та вміння для вирішення поставленої мети, культура управління людьми. Значним недоліком демократії, писав Густав Леон, є зростаюча посередність людей, які управляють.

– лідерство, пов'язане з бажанням об’єднати у власних руках всю повноту влади;

– наявність стійкого життєвого тонусу – вміння використовувати саморегуляцію;

– новаторство – відкритість новому і одночасно здатність впроваджувати нові підходи до вирішення проблем;

– ораторські здібності – уміння впливати словом;

– організаторські якості – уміння не просто організовувати людей, але й формувати конкретні завдання, погоджувати та координувати діяльність підлеглих;

– патріотизм – любов до Вітчизни, турбота про історичні долі держави і суспільства, повага до історичного минулого;

– політична і професійна компетентність – розуміння власних цілей в політиці, вміння створити команду однодумців;

– порядність в ситуації морального вибору – дотримання в своїй поведінці встановлених правил;

– працездатність – уміння, в разі необхідності, збільшити темп роботи без зміни її якості і емоційного стану;

– раціональність мислення – уміння аналізувати і систематизувати інформацію, структурувати окремі факти, виділяти найбільш важливе;

– ризикованість – уміння ризикувати;

– стресостійкість – емоційна стабільність, уміння володіти собою і зберігати працездатність за критичних ситуацій, знімати емоційну напругу;

– толерантність – бажання досягти взаєморозуміння і узгодити різні точки зору без застосування зайвого тиску;

– цілеспрямованість – здатність долати виникаючі перепони на шляху досягнення мети;

– цинічність (у визначеній мірі) – готовність досягти результату за будь-яку ціну і будь-якими засобами;

– чесність – дотримання правила завжди казати правду, не приховуючи від інших і самого себе справжній стан справ;

– уміння слухати, розуміючи підтекст і прихований зміст сказаного;

– харизматичність і вміння подобатись, підтримувати емоційні зв'язки, що склались.

Безумовно, досягти всіх перерахованих якостей досить складно, вважає доктор політичних наук, професор І. Оніщенко, але орієнтуватись на них політику слід.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Роль телебачення у створенні іміджу	\|	Особливості творення іміджу політика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.