• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальні риси іміджу педагога

Основні поняття

Предметом хвилювань, неспокою педагога повинна стати не лише окрема індивідуальність, а світ людей, їхнє покли­кання і доля.

У цьому зв'язку цілком зрозуміло постає важливе завдан­ня створення вчителем власного високого морального і про­фесійного іміджу, щоб бути справжнім лідером, педагогом і психологом у системі інформаційного впливу на підростаюче покоління

Педагогічна іміджологія – це складова прикладної іміджо­логії, що розглядає проблеми психолога-педагогічного по­рядку при формуванні іміджу вихователів дошкільних закла­дів і спеціалізованих установ, учителів середніх загально­освітніх (ОШ, ліцеї, гімназії, колегіуми) і середніх спеціаль­них (профільних) навчальних закладів, викладачів вищих на­вчальних закладів.

Мета педагогічної іміджології полягає в тому, щоб науковообгрунтованим дослідницьким шляхом побудувати програ­му впровадження і реалізації іміджових атрибутів педагога, а також сформувати образ сучасного навчального закладу.

Спираючись на історичні факти підготовки гувернантів і, досліджуючи їх роль у процесі виховання і навчання підроста­ючого покоління, можна зробити висновок, що саме завдяки їм сформувалась гордість нації – інтелігенція. Тонкість розу­му, вишукані манери, вихованість, скромність, уміння гідно подати себе оточенню – ось невеликий перелік тих якостей, якими володіли, і яким навчали своїх вихованців тодішні вчи­телі.

Так, у Другому статуті Луцької школи (1624 р.) читаємо «Вчитель... має бути благочестивий, розсудливий, смирен­ний, лагідний, стриманий, не п'яниця, не блудник, не хабарник, не гнівливий, не заздрісний, не сміхотворець, не лихослов, не гордій, не басносказатель, не посібник єресей, але прихильник благочестія, в усьому являючи собою взірець добрих діл... Взявши увіре­ну йому дитину, повинен дбайливо навчати її корисних наук; за неслухняність карати, але не по-тиранськи, а по-наставницьки; не надмірно, а по силах; не з буйством, а лагідно й тихо».

Пройшли сторіччя, змінились самі вчителі, умови їх підго­товки і роботи, але вимоги до вчителя, його основних рис за­лишаються незмінними. Вчитель завжди був і залишається взірцем естетичних смаків, вишуканих манер і високого осо­бистого іміджу, він був, повинен бути, у всіх ситуаціях «камільфо».

На відміну від представників інших професій педагогу складніше відповідати своєму іміджу, іміджу творця душ, який повинен сіяти «добре» й «вічне».

По-перше, період, протягом якого, педагог перебуває в своєму «образі» при взаємодії з учнями (слухачами, студентами, аспірантами) значно довше того обмеженого декількома годинами часу, протягом якого артист чи політик знаходить­ся на очах публіки.

По-друге, чітко відрежисовані обставини і простір, в яко­му працює, наприклад актор, фотомодель, шоумен чи, навіть, політик виключає виникнення нестандартних ситуацій. Сфе­ра ж педагогічної діяльності – це кожен раз конкретна ситу­ація з необхідністю правильного вибору манери поведінки і адекватно обраної позиції педагога.

Професійний імідж педагога необхідно формувати з вра­хуванням специфіки його діяльності і потреб «клієнтів», при цьому постійно пам'ятаючи, що кожен педагог це жива рек­лама освітньої установи, бо через його образ в оточуючих складається враження про стан освіти взагалі.

Щоб вийти перед аудиторією треба не тільки навчитись говорити, але й володіти технікою самовладання, тримати се­бе в руках. Необхідні роки щоб збудувати підприємницький капітал, але може дуже швидко його згубити.

У багатьох відомих людей зовнішній вигляд не був їх кра­щим надбанням, хоча вони приваблювали до себе. Мало хто спроможний пояснити, які комунікаційні механізми були задіяні для цього. Згадаймо Талейрана або В. Леніна. Пер­ший – був явно несимпатичним і фізично спотворений – тягнув ногу. Другий був невеликого зросту, головатий і силь­но картавив. А от популярності їх можуть позаздрити.

Емоційне тяжіння до себе у таких людей будується на не­зрозумілій з точки зору наукової логіки біоенергетиці впливу. Вона випромінюється зі всього тіла, світиться з очей. Все це пробуджує в тих, з ким вони спілкуються, потужні підсвідомі імпульси. Якраз саме вони породжують незвичні по вираз­ності почуття, що викликають в оточуючих відповідні цим по­чуттям уявлення, які в свою чергу опредмечуються у вигляді яскравих, іноді магічних за своєю силою образів.

Щоб бути цікавою особистістю однієї зовнішньої вираз­ності замало. Вона бажаний компонент, але не вирішальний як здається на перший погляд. Імідж – складне збірне поняття. Це – подоба, тобто форма життєвиявління людини, завдя­ки якій проявляються сильнодіючі особистістно-ділові харак­теристики, серед яких необхідно визнати: вихованість, еру­дицію і професіоналізм. Це три кити на яких покоїться імідж конкретної особистості.

Імідж кожного педагога, вчителя індивідуальний, але, ра­зом з тим, містить загальні риси, що властиві його професії.

Перш за все, йому повинні бути притаманні такі психо­логічні риси: врівноваженість.

У структурі міжособистістних відносин повинен перева­жати демократичний стиль спілкування, допускаються лише конструктивні конфлікти з принципових питань, прагнення до співробітництва з колегами, висока самооцінка.

До професійних рис особистості педагога слід віднести: широку ерудицію і вільний виклад матеріалу, вміння врахову­вати психологічні і вікові особливості аудиторії, володіння темпом мови (120–130 слів за хвилину), загальну і спеціальну грамотність, звернення до учнів по імені, миттєву реакцію на ситуацію, вміння чітко формувати конкретні цілі, а також ор­ганізовувати навчальну роботу всіх слухачів одночасно, вміння контролювати ступінь засвоєння навчального ма­теріалу.

Ефективна професійна діяльність означає високу віддачу від навчальних занять, роботу на вищому рівні вимог, висо­кий рівень навченості, високий рейтинг оцінки.

До основних якостей вчителя, що набуті життєвим і про­фесійним досвідом, відносяться: вміння організовувати робо­ту в аудиторії і самостійну роботу дома, вміння аналізувати власну діяльність і діяльність колективу, вміння сприймати нові методики і застосовувати методичні рекомендації, вміння самовдосконалюватись.

Підсумком таких умінь є наявність у вчителя стійкого життєвого тонусу, що проявляється у вигляді доброзичливої манери поведінки та любові до дітей.

Педагог, який любить дітей, обирає ті моделі поведінки, які найбільш адаптовані до них і відповідають їх бажанню. Ставлення до підростаючого покоління повинно бути проявом вищої гуманності.

Мабуть було б доцільно в дошкільні заклади допускати лише симпатичних вихователів. Діти, ніби нерозквітлі пуп'янки, яким необхідний терплячий садівник з добрим обличчям, доско­нало володіючий технологіями налагодження душі.

Як доводять вчені, цілий ряд душевних хвороб дітей у більшості випадків зумовлюються саме агресивною по­ведінкою їх вихователів.

♦ Структура образу вчителя

На порозі третього тисячоріччя однією з актуальних про­блем педагогічної науки є формування образу педагога. Су­часна вища школа шукає можливі шляхи ефективної підго­товки вчителя нової формації – особистості, здатної до ак­тивної педагогічної творчості та постійного самовдоскона­лення. Педагогічна наука схиляється до пошуку нових розро­бок в галузі загальної теорії творчості і визначення нових шляхів формування особистості вчителя.

Образ вчителя – головна фігура педагогічних досліджень. Так, проблеми якісної підготовки студентів педагогічних університетів до професійної діяльності стали предметом дослідження Д. Богоявленської, В. Кан-Калини, Л. Актарі-євої, А. Войченко, Л. Кондрашової та інших.

Разом з тим, завдання формування професійної культури, гармонійного взаємозв'язку особистісних якостей і педа­гогічної майстерності вчителя, шляхи формування його твор­чого стилю залишаються ще недостатньо дослідженими. Ак­туальним є висновок відомого психолога Л. Виготського про те, що «педагогіка повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день».

У педагогічній практиці інноваційні процеси визначають завдання педагогічної науки, підвищують важливість дослід­ження здібностей і схильностей вчителя, його вміння та став­лення до педагогічної діяльності, своєї творчості. Філософсь­ка наука визначає творчість як «процес людської діяльності, що створює якісно нові цінності». Види творчості визнача­ються характером діяльності.

Для формування позитивного іміджу учителя варто звер­нути також увагу на Я – образ його особистості. Так, А.З. Петровський пропонує розрізняти такі види Я:

—Я – реальне, тобто те, що є часткою особистості вчи­теля;

—Я – бажане, тобто те, що особистість повинна являти собою;

—Я – фантастичне, вигадане, далеке від реальності, по­будоване уявою;

—Я – ідеальне, або образ того, яким повинен бути учи­тель, як взірець для наслідування.

Сучасний учитель повинен бути професіоналом своєї справи, відчувати нагальні проблеми, мати гнучкість мислен­ня, інтуїцію, схильність до пошуку нетрадиційних підходів у рішенні педагогічних завдань, мати хорошу логічну пам'ять, бути цілеспрямованою, активною особистістю в пізнанні та сприйнятті навколишнього середовища.

Більшість учених вважає, що творчість вчителя не сумісна з шаблоном. Учитель повинен уміти передбачати, прогнозу­вати та виявляти при цьому організованість, наполегливість і величезну працьовитість. Показником творчої особистості є його індивідуальні здібності, які можна подати як індивіду­ально-психологічні феномени.

Д. Гілфорд, Д. Мак-Мілан, Л. Оленяєва та інші вчені, досліджуючи фактор креативних особистісних утворень, виділяють ці поняття в такий спосіб: творчість – це чинник соціального впливу, а креативність – це вроджене внутрішнє утворення.

Значно збагачують теорію творчої особистості вчителя праці І. Сисоєвої, яка пропонує в структуру творчої особис­тості включати такі компоненти, як інтелектуальна ак­тивність, світогляд, комунікативні моральні якості, здатність керувати емоційно-вольовою сферою, індивідуальні здібності і потреби особистості у творчості.

«Вчитель повинен бути неординарною особистістю. Зроби­ти себе, пізнати власний внутрішній світ та домогтися доско­налості педагогічних здібностей», – таким бачить рішення проблеми підготовки вчителя професор Л.В. Кондрашова підкреслюючи, що випускник педагогічного ВНЗ за роки на­вчання повинен сформувати свій творчий особливий стиль. Специфіка педагогічної діяльності очікує від вчителя осо­бистісних і професійних якостей. Професійний образ вчителя сьогодні трактується як виняткове самовираження творця, основною рисою якого стає творчий початок, що йде від суб'єкта. Образ вчителя не може бути пасивним чи «дзеркаль­ним» відображенням якихось чужих рис.

Формування іміджу вчителя – це цілеспрямовано ор­ганізований процес по створенню реальності, що має свою символічну природу. Імідж учителя є своєрідним поданням, маркером суб'єкта навчального процесу. Розробка поняття іміджу вчителя неможлива без врахування психології сприй­няття, оцінки і прийняття рішень. Імідж вчителя знаходиться в прямій залежності від його творчої особистості, стилю по­ведінки і взаємовідносин з учнями.

Можливість спілкування вчителя з учнями можна подати у вигляді таких складових:

– передача чи обмін інформацією;

– вплив вчителя на поведінку того чи іншого учня;

– вплив учнів на поведінку свого учителя.

Як зазначає Г.С. Пархоменко, «імідж вчителя об'єкти-візується через мову». Для професійного іміджу вчителя особ­ливе значення має знання риторики, навичок красномовства і ведення полеміки. Мовна культура, знання професійної тер­мінології, уміння використовувати формально логічні прийоми і закони літературної мови, в змозі забезпечити новий рівень іміджу вчителя.

Особливо це важливо в роботі з дітьми, які як губки, всмок­тують емоції, погляди, міміку, зміни в інтонації голосу вихова­теля. Діти дуже уважні до логіки поведінки старшого, зацікав­лено пізнають її, тонко відчувають будь-які відхилення в настрої свого педагога._____________________________

Відомо, що мова є візитною карткою думки, в ній закріплюється і передається інформація. В процесі педа­гогічної діяльності мова виконує когнітивну і комунікаційну функції. Практика підказує, що яскрава, емоційна, образна мова вчителя дає можливість керувати і навіть маніпулювати поведінкою учнів, впливати на їхню активність. Специфіку іміджу вчителя визначає також створення мовного і візуаль­ного контекстів.

Для вчителя дуже важливо вміти співробітничати з учнем під час спілкування. Розв'язання цієї педагогічної задачі, знову таки, залежить від творчої особистості вчителя, його творчого стилю. Професіоналізм, ерудиція, загальна культура, здатність до творчості, уміння спілкуватися, наявність креативності забезпечує вчителю необхідний імідж, авторитет.

Новий рівень вимог до іміджу вчителя вимагає від нього вміння володіти теорією управління, знання законів нейролінгвістичного програмування і паралінгвістики – наук, що вивчають особливості передачі інформації залежно від го­лосових характеристик.

У значній частині дослідженнь особливостей суб'єкта (3. Фрейд, В. Біннербіл, В.А. Сухарев) приділяється певна увага аналізу кінесичного мовлення. Очевидним у практичній педагогічній діяльності є той факт, що мова тіла вчителя має свою неповторну характерну індивідуальність. Перебуваючи в постійному спілкуванні з викладачем, учні обов'язково створюють своє бачення образу вчителя, керуючись власними висновками в результаті уважного повсякденного спостере­ження за ним.

Природно, кожен творчий учитель дотримується свого стилю, володіє тільки йому властивими прийомами, навичка­ми, методиками, намагається максимально залучити та зосе­редити увагу учнів, що підвищує його власний імідж.

Аналізуючи проблему готовності педагога до професійної діяльності, дійдемо висновку, що професійний імідж учителя треба розглядати як сукупність професійних, моральних, ес­тетичних і етичних норм вироблених суспільством і ставлен­ня суб'єкта до своїх професійних обов'язків. У більшості ви­падків хороший особистий імідж – результат вмілої орієн­тації за конкретних умов, правильності вибору тієї чи іншої моделі поведінки.

Таким, чином імідж вчителя виконує комунікативну, інформаційну, когнітивну, емоційну, конативну і креативну функції, які відбивають специфіку його сутності.

♦ Зовнішній вигляд учителя

Для працівників освітянської сфери, які безпосередньо зв'язані з вихованням, рекомендується класичний стиль одягу.

Саме класичний стиль одягу педагога викликає почуття стабільності і респектабельності навчального закладу, демон­струє рівень його культури. Крім того він дозволяє клієнту (слухачу, учню), бачити і чути педагога, а не те, як він виглядає. Формальна строгість, чіткі лінії, переконлива есте­тика надають значимість зовнішньому вигляду вчителя, де­монструють його авторитет, гідність, упевненість.

Костюм учителя має бути охайним і чистим. Педагог з брудним комірцем і несвіжими манжетами буде робити погане враження. 1 тим більше у клієнтів можуть з'явитись глибокі сумніви щодо його здатності достойно впливати на слухачів [5].

Одяг учителя не повинен бути занад­то яскравим. Ще О.Бальзак зазначав, що «чисельність кольорів завжди вказує на по­ганий смак». В одязі вчителя необхідно дотримуватись:

—не більш 2-ух кольорів;

—лише одна яскрава деталь(наприклад кулон, брошка, намисто);

—темного кольору одяг можна носи­ти цілий рік, а світлого – лише коли тепло.

Яскраві, але чисті тони однозначно асоціюються з хоро­шим настроєм, оптимізмом, м'якістю, добротою і щасливим дитинством. Темні, похмурі кольори викликають діаметраль­но протилежні емоції. Безумовно, до всього в житті в тому числі і до вибору кольору одягу необхідно підходити індивіду­ально.

Підбираючи взуття, перш за все необхідно, щоб воно було зручним, красивим і консервативним. Краще за все це туфлі на середньому підборі, небажані світлі, а тим паче білі кольо­ри взуття.

Зовнішність учителя повинна бути одухотвореною, натхненою, випромінює світло, тепло, доброзичливість усім своїм зовнішнім виглядом.

♦ Критерії вибору моделі поведінки педагога

Педагог – це центральна фігура в освітній установі, яка забезпечує успіх всього процесу навчання і виховання. Він не тільки навчає, але й виховує учнів своїми особистісними яко­стями; загальною освіченістю і вихованістю, педагогічною майстерністю і знанням методики викладення, знаннями психології, психофізіології, психолінгвістики, втіленням і ба­жанням передавати знання, керувати аудиторією, організову­вати процес навчання. Важливою складовою іміджу педагога є вміння вибирати ті чи інші моделі поведінки залежно від си­туації, що склалась.

Модель поведінки педагога, як складової його іміджу, можна визначити за поданням В.М. Шепеля такими крите­ріями:

1)відповідність чинному законодавству, порядку, вста­новленому в суспільстві, в навчальному закладі;

2)моральна бездоганність, що припускає фіксацію висо­кого ступеня чесності, справедливості, совісності;

3)уміння враховувати конкретну ситуацію, за якої учи­тель діє чи опиняється в силу певних обставин;

4)дотримання шляхетної мети, що ставить перед собою вчитель;

5)самокритичність до власних можливостей, використан­ня тих чи інших моделей поведінки залежно від ситуації.

Для формування позитивного іміджу учителя варто порівняти показники рівня його інтелекту з показниками рівня самооцінки. Розбіжність самооцінки вчителя з оцінка­ми його іншими людьми є ознакою і причиною виникнення явних чи схованих внутрішньогрупових конфліктів.

Прийняття або неприйняття іміджу педагога необхідно шукати в очах слухачів чи учнів, в змісті та інтонаціях їх реплік і питань. Протестний імідж, комунікативно-мовною основою якого є нехтування думкою оточуючих, категорично протипоказаний взаємодії вчителя і його оточення.

Місія педагога – це не лише його власні інтереси, моти­ви, плани, а те, що більше від його «я». Йдеться про систему ідей, традицій, культури в широкому розумінні цього слова. 1 педагог, як посередник між цими категоріями і дітьми, зазна­чає міністр освіти і науки В. Кремень, має виховувати гідних продовжувачів примноження здобутків людської цивілі­зації.

♦ Створення іміджу навчального закладу

Як відомо, будь-який вищий навчальний заклад за одна­кових чи різних умов формує свій і тільки свій імідж, який визначається перш за все його фахівцями, професорсько-ви­кладацьким складом, усім колективом. Саме вони є головним суб'єктом іміджу будь-якого вищого навчального закладу не­залежно від його форми власності, місця розташування, часу створення та дії. Всесвітньо відомі престижні Гарвардський, Кембріджський, Оксфордський університети, Острозька та Києво-Могилянська академії, Київський національний уні­верситет ім. Тараса Шевченка, Львівський університет ім. І.Я.Франка, Московський університет ім. М.В. Ломоносова та інші, які створили свій неповторний імідж, визнані у всьому світі.

Разом з тим, якщо вищі навчальні заклади створюються і діють у єдиному соціально-економічному і культурному сере­довищі, то їх імідж набуває не тільки відмінних, але й подібних рис. Так, імідж державних вищих навчальних за­кладів в Україні в основних своїх рисах стандартний і «тира­жується». Інакше і бути не може. Адже, незважаючи на різні рівні акредитації чи категорії (національний, регіональний, муніципальний), їх імідж практично нівелюється єдиними чітко визначеними умовами їх діяльності: єдині основи, єдині цілі і завдання, зміст і форми як науково-навчальної діяль­ності, так і соціально-гуманітарної та фінансово-господарсь­кої, єдина система управління, гарантований замовник на їх «продукцію» тощо.

Однакові основи та інші спільні чинники обумовили спільні риси іміджу державних вищих навчальних закладів в Україні. Серед основних його рис професор 3.1. Тимошенко відзначає, що:

– сформована (саме сформована) довіра до вищих нав­чальних закладів, які виступають уособленням мрії і надії ви­пускників шкіл у першу чергу на одержання диплома як пере­пустки у більш змістовне, комфортне і забезпечене життя;

– позаконкурентний, монопольний статус через постійне обмеження доступу до вищих навчальних закладів, обмежену бюджетом монодержавну мережу вищих навчальних закладів;

– «безкоштовне» навчання;

– наявність стипендії, яка не тільки є певним джерелом фінансування навчання, але і на п'ять років забезпечує зай­нятість, а часом виступає єдиним джерелом існування;

– усталені система і календар навчання, єдине Положення про організацію навчального процесу та ін.

Такі єдині умови діяльності державних навчальних за­кладів, звичайно, не виключають певних особливостей і про­блем формування їх іміджу.

Образ XXI сторіччя, яке так стрімко почалося, Болонський про­цес, значною мірою визначається якістю «освіти для всіх», здатністю лю­дини вчитися все життя. Це в свою чергу вимагає швидкого реагування вищих навчальних закладів на потреби населення в отри­манні сучасної освіти, входженню України в єдиний осві­тянський простір.

Навчальні заклади, що існували за радянских часів, були монополізовані державною системою, й не дуже піклувалися про свою міцну репутацію. Населення змушене було зверта­тися до освітянських монополій. Нині ж ситуація змінилася: на ринку освітніх послуг з'явилась чимала кількість приват­них навчальних закладів, що пропонують різноманітні освітні послуги, майже всі державні вузи відкрили госпрозрахукові, або «контрактні» відділення. Сьогодні абітурієнт хоче розі­братися в тому, у який навчальний заклад йому вигідніше внести гроші.

Читайте також:

1. II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
2. PR-реклама іміджу
3. Анатомія» іміджу.
4. Білковий обмін: загальні відомості
5. Вальниці ковзання. Загальні відомості
6. Вимір дохідності та загальні підходи до оцінки ефективності управління інвестиційним портфелем.
7. ВИМОГИ ДО ОБ'ЄМНО-ПЛАНУВАЛЬНИХ РІШЕНЬ ГАРАЖІВ Загальні вимоги
8. Власні і загальні іменники як лексико-граматичні розряди за специфікою виявлення категорії числа
9. Встановлення заземлень. Загальні вимоги.
10. Вступ. Загальні відомості про ідентифікацію.
11. Вступ. Загальні питання охорони праці
12. Готовність майбутнього педагога до професійної діяльності

Переглядів: 5770