ВИБІР СПОСОБІВ ФОРМАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

№ з/п	Об’єкт дослідження	Мета дослідження	Способи формалізації процесу
	Виробничий процес	Виявити простої, скоротити шляхи транспортування, зменшити кількість стадій процесу	Складання схем потоків, планів обслуговування, карт виробничих процесів
	Стаціонарне робоче місце	Мінімізувати рухи, дії, раціоналізувати прийоми, спростити метод праці	Формування карт операцій, карт одночасних рухів з використанням принципів економії
	Взаємодія робітника з устаткуванням	Мінімізувати час простоїв, оптимізувати кількість або комбінацію одиниць устаткування, щоб урівноважити витрати на простої робітників і устаткування	Побудова карт «робітник — машина», карт одночасного ефективного використання робочого часу виконавця та устаткування
	Взаємодія робітників	Максимізувати продуктивність, мінімізувати втручання в процес	Побудова карт видів діяльності, діаграм роботи бригади

З погляду проектування трудового процесу метою дослідження виробничого процесу є визначення простоїв, відстані транспортування та вимог технології до часу виконання технологічних операцій, щоб зменшити кількість стадій процесу і забезпечити зниження вартості виробу. Процедура дослідження полягає в складанні карти процесу, яка створюється на основі відповідей на запитання:

1. Що робиться (виконується)? Треба чи не треба це робити (виконувати)? Що буде, якщо цього не робити?

2. Де виконується робота? Чому тут її виконують, а не в будь-якому іншому місці?

3. Коли виконується робоче завдання? Наскільки важливий час виконання роботи чи робота не потребує чіткого визначення часу і послідовності операцій? Чи можливе виконання роботи в комбінації з деякими іншими операціями?

4. Яким чином виконується робоче завдання? Чому тільки так? Чи існує інший спосіб виконання завдання?

5. Хто виконує завдання? Може його виконувати інший? Якою має бути кваліфікація виконавця: високою, середньою, низькою?

Структура формування трудового процесу показана на рис. 13.2.

Рис. 13.2. Структура формування трудового процесу

За допомогою подібних питань раціоналізується робота, усуваються зайві, об’єднуються деякі елементи, змінюється порядок їх виконання. Для діагностування виробничої системи корисно складати карту виробничого процесу, у якій відображається маршрут руху будь-якого об’єкта через весь процес.

На стаціонарному робочому місці при переважно ручному характері операцій акцент проектування трудового процесу ґрунтується на спрощенні методу, економічності рухів і дій виконавця. Ліпший метод визначається двома способами. Суть першого полягає у формалізації індивідуального передового методу виконання операції найкваліфікованішим робітником з наступним навчанням інших операторів. Другий спосіб передбачає детальний аналіз кожного етапу роботи кількох робітників, вибір кращих варіантів виконання елементів операцій та їх комбінування в ефективний метод. На підставі отриманих даних розробляється операційна карта з відображенням усіх елементарних рухів і послідовності їх виконання.

Коли у виробничому процесі задіяна система «робітник — машина», при проектуванні трудового процесу увага фокусується на одночасному ефективному використанні робочого часу виконавця й устаткування. Для аналізу роботи використовується карта «робітник — машина», якщо тривалість роботи оператора менше періоду роботи устаткування. У разі обслуговування робітником кількох одиниць устаткування необхідно знайти мінімальну сумарну вартість простоїв обладнання й оператора.

Для опису взаємодії робітників у бригаді використовується бригадна карта зайнятості і бригадна виробнича карта. Перша містить карти завантаженості кожного члена бригади. Бригадна виробнича карта розробляється для визначення взаємодії робітників з устаткуванням у конкретному виробничому циклі при найліпшому сполученні кількості операторів і обладнання. Такі карти застосовуються в дослідженні і визначенні процесів, що повторюються. На їх підставі розробляються стандартні процедури для конкретних завдань.

Загальна схема поліпшення методу виконання роботи включає послідовність таких дій: 1) вирішити, з якої роботи починати; 2) зібрати інформацію про метод її виконання; 3) проаналізувати визначений метод; 4) розробити досконаліший метод; 5) упровадити визначений метод; 6) проаналізувати ефективність використання цього методу.

Сучасні концепції проектування праці. Існуюча практика проектування виробничого процесу містить елементи двох наукових шкіл: ефективності та поведінкової (біохевіорістичної). Перша ґрунтується на систематизованому, логічному, формалізованому підходах до опису процесу. Друга виникла у 50-х роках і надалі розвивається, відкриваючи нові аспекти людського чинника у виробництві та методи вирішення деяких проблем, що властиві виробничим системам. Серед таких проблем виділяється незадоволеність працівників роботою у зв’язку з утратою інтересу до неї; жорстким контролем; вузькою спеціалізацією, яка супроводжується монотонністю і рутинністю дрібних операцій; обмеженістю навчання і професійного просування.

Для підвищення інтересу до праці проектувальники стали аналізувати можливості і застосовувати комплексний підхід до її організації. Такий підхід, що поєднує досягнення шкіл ефективності та поведінкової, дістав назву «організація організації праці».

Організація організації праці — це структуризація праці, що передбачає формування змісту праці і часового зв’язку людини з трудовим процесом з метою підвищення дохідності підприємства й одночасно привабливості робочих місць, а також ступеня задоволення працею.

Структуризація праці спирається на висновки психології щодо поведінки і динаміки груп. Поведінка людей значною мірою визначається можливістю задовольнити важливі для кожного потреби. Можливості розширюються з підвищенням активізації мотивації людини відповідним формуванням змісту праці.

До принципів структуризації праці належать: розширення завдань (спеціалізації), збагачення змісту завдань (трудового процесу), зміна роботи, групова робота.

У процесі розширення завдань кілька структурно однотипних та пов’язаних між собою конкретних завдань об’єднуються в одне велике загальне завдання (рис. 13.3).

Рис. 13.3. Схема розширення завдань

Переваги: підвищення гнучкості використання персоналу і відповідно робочої системи; зростання інтересу до праці; об’єднання завдання щодо конкретного продукту полегшує оцінювання результатів праці, сприяє зменшенню фізичного та психологічного навантаження на працівника і підвищенню якості продукції внаслідок кращої мотивації.

Недоліки: збільшення затрат часу на навчання; підвищення витрат і відповідних вимог до робітників; додаткова потреба в засобах виробництва, оскільки до розширення завдань продуктивність була меншою.

Збагачення змісту праці полягає в об’єднанні завдань та операцій, які виконуються в різній послідовності, в одне нове завдання.

Для збагачення змісту праці функції окремих завдань, що пов’язані з плануванням, контролем, технічним обслуговуванням і прийняттям рішення, включають до основного завдання (рис. 13.4).

Рис. 13.4. Схема збагачення змісту завдання

Переваги: розширення свободи дій; підвищення кваліфікації; скорочення часу на узгодження й отримання інформації; зростання привабливості робочих місць.

Недоліки: тривалий час підготовки персоналу; опір управлінських працівників змінам повноважень; тривале очікування поліпшення загальних результатів роботи.

Зміна робіт (ротація) розглядається як збагачення змісту праці шляхом здійснення різних видів діяльності на різних робочих місцях.

Ротація буває: планова і непланова; з власної ініціативи і з ініціативи адміністрації. Ротація здійснюється як на окремих робочих місцях, так і в межах групи. Інтервалу у змінах роду занять не існує.

Переваги для робітника: зміна навантаження (психологічного і фізіологічного); можливість підвищення кваліфікації; цікавіша робота.

Переваги для підприємства: більша стійкість робочої системи відносно впливу зовнішніх і внутрішніх негараздів; висока кваліфікація збільшує гнучкість виробничої системи; інтеграція робочих місць у групи; вища якість продукції.

Робота в групах. Під час групової обробки або складання виробів відповідно до умов технології оптимальною структурою може бути група професійних робітників кількістю від 3 до 10 осіб, що виготовляє комплексний продукт.

Робота в групах дає змогу: збільшити свободу прийняття рішень; конкретизує відповідальність: за якість, управління матеріальними потоками, розподіл робіт між членами групи, за строки виконання робіт, установлення режиму роботи.

Переваги: у сприятливому соціальному кліматі поліпшується взаємодія всіх членів групи, що впливає на вибір оптимальних варіантів організації роботи; стимулювання соціальних контактів розширює можливості підвищення кваліфікації; скорочення впливу контрольних органів на діяльність групи сприяє задоволенню працею; висока гнучкість виробничої системи створює умови для освоєння нових продуктів; зниження плинності кадрів, зменшення втрат часу і підвищення продуктивності.

Недоліки: можливість конфліктів; неможливість інтегрувати в групу працівників з низькою продуктивністю; опір управлінського персоналу формуванню груп на принципах самоврядування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СТРУКТУРА ТРУДОВОГО ПРИЙОМУ	\|	Організація праці та її форми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.