Русь за князювання Ярослава Мудрого (1019-1054)

Це період, коли Київська Русь досягла свого найвищого розквіту.

По смерті Володимира в Русі розгорілись міжусобні війни між його синами, що тривали аж до 1024 року.

Князем Київським став старший син Святополк,якого літописець за вбивство своїх братів Бориса, Гліба та Святославапрозвав "Окаянним".

Розпочалась війна між Святополком і Ярославом(що успадкував Новгород).Ярослав розгромив Святополка, який після цього утік до Польщі й більше ніколи не повертався на Русь.

За час свого правління Ярослав:

• розбудував лінію оборонних укріплень;

• завдав нищівної поразки печенігам під Києвом,після чого їх держава розпалась, залишки населення були асимільовані тюрками та половцями.

На місці цієї битви в 1037 році Ярославомбуло закладено Софійський собор,що став одночасно і визначним культурним центром: тут було створено найдавнішу бібліотеку Русі.

• вперше уклав кодекс руських законів - "Руську Правду",що фіксувала феодальні відносини в державі, відміняла смертну кару (заміняючи її викупом, або найвищою карою - вигнанням з країни);

• за його волею, з метою незалежності руської церкви від Константинополя, вперше в історії руської церкви митрополитом було обрано негрека - русича Іларіона.

Ярослав вів активну зовнішню політику, успіхи якої свідчили про великий авторитет Русі в Європі. Князь підтримував тісні політичні стосунки з Францією, Норвегією, Швецією, Візантією. Історики називають його "Європейським тестем".

Його дочка: Анна - вийшла заміж за французького короля Генріха І і пізніше стала королевою Франції правлячи від імені свого сина.

Помер Ярослав на 76 році життя 20 лютого 1054 року і був похований у Софійському соборі.

25. Причини розпаду Київської Русі

XII—XIII століття на Русі увійшли в історію як період феодальної роздробленості. По смерті великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха, Київська Русь розпадається на багато князівств і земель.

Основною причиною розколу великої централізованої держави була відсутність у місцевих князів і бояр зацікавленості у сильній владі великого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі у спадок робило їх повновладними господарями, не залежними від Києва.

Серйозними причинами роздробленості можна назвати й великі розміри держави та пов'язані з цим труднощі управління, відсутність чіткої системи престолоспадкування і княжі усобиці.

Тим і скористалися зовнішні вороги — лицарі-хрестоносці, половці. Але найжахливішої руйнації завдали Русі татаро-монголи.

На кінець XII — початок XIII ст. у Центральній Азії утворюється могутня військово-феодальна Монгольська держава. У 1206 р. її очолив Темучин, проголошений Чингізханом. В 1223 р. на р. Калка татаро-монгольське військо завдає нищівної поразки дружинам південноруських князів, які навіть перед обличчям грізної небезпеки не змогли переступити через розбрат і виступити спільно. Наступний похід проти Русі татаро-монголи починають у 1237 р. під орудою онука Чингізхана — Батия.

У 1239 р. Батий захоплює Переяслав і Чернігів і виступає на Київ, де правив воєвода Данила Галицького — Дмитро. Восени 1240 р. починається штурм. За допомогою стінобитних машин завойовники вдерлися у Київ, але городяни продовжували мужньо боронитись. Останнім пунктом опору захисників стала Десятинна церква. Місто було пограбоване й зруйноване.

Окрім татаро-монголів, Русь воліли завоювати ще лицарі-хрестоносці, польські та угорські феодали. Проте Данилові Романовичу, галицько-волинському князю, вдалося вгамувати їхні зазіхання.

Русь на довгі роки опинилася під ігом. Лише Галицько-Волинському князівству формально вдалося зберегти обмежену незалежність, визнавши, втім, владу Орди. Інші ж землі втратили будь-яку самостійність. Князі змушені були визнати себе васалами Золотої Орди, з рук хана діставали право на княжіння (ярлик) і платили тяжку данину.

26. Формування української народності.

Південно-Західні князівства стали місцем формування української народності. Так М.Грушевськийписав:

"З особливою виразністю визначились в історії дві народності - великоросійська і українська, дві найбільші різновидності серед слов’янських племен. Історична доля не раз зводила їх разом, при чому в перших віках їх історичного життя роль будівничого, культурно і історично переважаючого... елемента відігравала народність українська... "

Відчутним стало виокремлення української мови, про що свідчить поема "Слово о полку Ігоревім" та тексти Київського та Галицько-Волинського літописів.

В XII столітті одночасно з терміном "Русь" частішає вживання слова "Україна".

1187 рік- перша згадка назви "Україна"(Київський літопис) стосується історії Переяславського князівства, тут йдеться про територію Південної Русі (Київське, Переяславське, Чернігівське князівство).

Тут йдеться про загибель убитві з половцями переяславського князя Володимира Глібовича: "плакалися по нем все переяславци... О нем вся Украйна много постона".

1189 рік - у Київському літописузгадується про "Украйну Галічскую"- Галицьке князівство, що охоплювало Подніпров'я, Покуття, Буковину до гирла Дунаю і до Чорного моря.

27. Утворення Галицько – Волинського князівства.

По смерті Ярослава Мудрого з початком феодальної роздробленості Галицьке князівство відокремилося від Києва. Першими галицькими князями були нащадки онуків Ярослава Мудрого — Ростиславичі, а на Волині — Мстиславичі, які вели свій родовід від Володимира Мономаха. Особливістю політичного життя Галичини був значний вплив боярства, яке формувалося не з князівської дружини, як в інших землях, а з родоплемінної знаті.

Об'єднання Галичини проходило за князя Володимирка (1124—1153 рр.), а розквіту Галицьке князівство сягнуло за його сина Ярослава Осмомисла (1153—1187 рр.). Тоді будуються нові міста, фортеці. Успішними були походи Ярослава проти зовнішніх ворогів.

Після смерті останнього Ростиславича — Володимира (1199 р.) Роман Мстиславич, спираючись на дружинників, міщан і частину боярства, об'єднав галицькі та волинські землі в єдине князівство, яке поступово стає спадкоємцем Києва.

Формуючи централізовану державу, Роман Мстиславич рішуче виступив проти опозиційного йому галицького боярства. Здійснивши успішні походи проти Литви, Польщі, Угорщини, половців, Роман Мстиславич підніс міжнародний авторитет держави. У 1202— 1203 рр. він поширює свою владу на Київщину та Переяславщину. В 1205 р. під час війни з Польщею Роман Мстиславич потрапив у засідку і загинув.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Русь за князювання Володимира Великого (980-1015)	\|	Король Данило.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.