Значення захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності

Очевидно, що створення складної і дорого вартісної системи інтелектуального права і поширення інформації про охоронні документи на об'єкти інтелектуальної власності не матиме жодного сенсу за умов, якщо власники цих прав не будуть мати можливість забезпечити оптимальний захист своїх прав. Відомо, що об’єкти ІВ, а саме, їх наявність, обсяг, вартість, темпи створення та застосування є вагомим чинником, що впливає на зростання капіталізації компанії, що їх застосовує. Загострення конкурентної боротьби у сучасному світі висуває на передові позиції питання саме конкурентоспроможності у сфері нематеріальних активів. Компанії з більшої, у порівнянні з іншими, часткою нематеріальних активів у своєму капіталі є більш дорожчими з позицій ринкової вартості. Конкурентна боротьба переходить з поля товарно-ринкової у поле інтелектуальної. Тепер наявність конкурентних переваг «другого» порядку забезпечують вище капіталізацію, ніж обсяги виробництва сталого асортименту продукції чи вихід з нею на нові ринки.

Все це обумовлює особливу актуальність таких питань як захист прав на об’єкти інтелектуальної власності. Правовласники повинні мати можливість запобігти можливому порушенню прав і компенсувати втрати, що виникають унаслідок їх порушення.

Після того як об'єкт інтелектуальної власності створений і охоронним документом закріплені на нього права, настає важливий етап у його життєвому циклі - включення в господарський оборот. Саме на цьому етапі об'єкт інтелектуальної власності приносить правовласнику прибуток чи іншу користь, тобто, заради чого він і був створений. Однак, як тільки інформація про об'єкт інтелектуальної власності стає відомою несумлінним конкурентам, у них виникає спокуса використати його у своїх інтересах. При цьому порушник прав знаходиться в більш вигідних умовах, чим правовласник: він не несе витрат на стадії створення та охорони об'єкта інтелектуальної власності.

Крім того, він може мати готову виробничу базу для використання об'єкта інтелектуальної власності, у той час, як правовласник повинен ще витратити час і ресурси на її створення. Тому порушник прав може швидше випустити продукцію з використанням об'єктів інтелектуальної власності і просунути її на ринок по більш низькій ціні, чим правоволоділець об'єкта інтелектуальної власності. Такий розвиток подій не тільки порушує права конкретного правоволодільця, але має і серйозні наслідки для суспільства в цілому, сповільнюючи його соціальний і економічний розвиток і ускладнюючи цивілізоване співробітництво з іншими країнами.

У наш час фактор захисту прав здобуває особливо великого значення ще й тому, що у зв'язку зі швидким розвитком технологій, з'явилася можливість порушення прав у надзвичайно великих обсягах, що були неможливим раніше. Тому без належної правоохоронної інфраструктури, що забезпечує як захист прав, так і обмеження можливості одержання аналогічних прав іншими, система охорони інтелектуальної власності не може вважатися ефективною.

Звертаючись до історії, слід зазначити, що майже до середини XIX століття одержати охорону інтелектуальної власності, і в першу чергу промислової, у різних державах світу було досить важко, оскільки закони в цих державах дуже відрізнялися один від одного. Більше того, патентні заявки доводилося подавати у всіх державах, у яких здійснювалося патентування, в один і той же час з метою уникнення передчасної публікації заявок в одних державах, що позбавляло новизни об'єкта в інших. Крім того, у міру того, як дедалі більше держав водночас створювали свої системи захисту об'єктів інтелектуальної власності, виникло загальне бажання гармонізувати відповідні закони на міжнародному рівні.

Початком реалізації цих ідей вважають 1873 р., коли уряд Австро-Угорської імперії запропонував іншим державам взяти участь у першій міжнародній виставці винаходів у Відні. Тоді деякі держави відмовилися від участі в ній через неадекватну правову охорону винаходів, що демонструвалися на виставці. Занепокоєний станом у цій сфері Віденський конгрес з патентних реформ цього ж року прийняв головні принципи патентування винаходів.

Як наслідок Віденського конгресу, у Парижі 1878 р. було проведено Міжнародний конгрес з промислової власності, результатом якого було рішення про скликання міжнародної конференції з метою розроблення гармонізованих вимог до національних законодавств у цій сфері. Така конференція відбулася 1880 р. у Парижі. На ній було підготовлено проект документа, який незабаром став основою однієї з найважливіших угод - Паризької конвенції з охорони промислової власності. Цю конвенцію було остаточно схвалено й прийнято 1883 р. у Парижі.

Пізніше було прийнято ще п'ять спеціальних угод, які стали розвитком ідей і принципів, закладених Паризькою конвенцією:

- Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридська угода, 1891 р.);

- Мадридська угода про недопущення фальшивих або таких, що можуть ввести в оману, позначень товарів (1891 р.);

- Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (Гаазька угода, 1925 р.);

- Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг з метою реєстрації знаків (Ніццька угода, 1957 р.);

- Лісабонська угода про охорону найменування місць походження та їх міжнародної реєстрації (Лісабонська угода, 1958 р.).

- На Дипломатичній конференції в Стокгольм; 1967 р. підписано конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності. З 1974 р. ВОІВ одержала статус спеціалізованої установи ООН. Діяльність ВОІВ спрямовано на сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами й міжнародними організаціями, а також на забезпечення адміністративного співробітництва між союзами у сфері охорони інтелектуальної власності.

В Україні діють такі законодавчі акти по захисту інтелектуальної власності, як закони України:

· "Про авторське право і суміжні права",

· "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг",

· "Про охорону прав на промислові зразки",

· "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі",

· "Про охорону прав на зазначення походження товарів",

· "Про охорону прав на сорти рослин",

· "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем".

Норми щодо регулювання відносин інтелектуальної власності містяться також в інших законах, наприклад законах України:

· "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних",

· "Про особливості державного регулювання діяльності суб`єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування",

· "Про племінну справу у тваринництві",

· "Про науково-технічну інформацію",

· "Про лікарські засоби" тощо.

Крім того, при регулюванні відносин інтелектуальної власності у разі необхідності застосовуються міжнародні договори у сфері інтелектуальної власності, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теоретичні запитання	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.