Залежно від значення підстав право чину для його дійсності

За моментом вчинення

· Консенсуальні – для їх вчинення достатньо лише досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами. В момент досягнення згоди право чин вважається вчиненим і у сторін виникають права і обов’язки (купівля-продаж, підряд).

· Реальні – для їх вчинення крім досягнення згоди, потрібно ще й передати річ чи кошти. Права і обов’язки виникають у сторін з моменту їх передачі (дарування, зберігання).

· Каузальні – правочини, дійсність яких залежить від конкретної підстави – цілі (наприклад, ціллю договору позики є передача у власність позичальникові грошових коштів).

· Абстрактні – правочини, для дійсності якого ціль не має значення (вексель, гарантія).

Крім цього, правочини також поділяються на:

· Умовні – правочини, в яких виникнення прав та обов’язків ставиться сторонами у залежність від обставини, яка може наступити або не наступити в майбутньому;

· Безумовні – право чини, що не містять будь яких умов.

Окремим видом правочинів є:

· фідуціарні – правочини, які містять довірчий характер (договір доручення, довіреність);

· нефідуціарні – правочини, що не мають довірчого характеру.

Законом передбачені вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину:

· зміст правочину не може суперечити цивільному законодавству, а також моральним засадам суспільства;

· особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

· волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

· правочин має вчинятися у формі, передбаченій законом;

· правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (тобто не може бути фіктивним);

· правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсні правочини, залежно від того, який елемент їх складу є дефектним, можна поділити на певні групи, а саме на:

· правочини з вадами суб’єктного складу;

· правочини з вадами волі;

· право чини з вадами форми;

· правочини з вадами змісту.

Фіктивний правочин – це правочин, вчинений лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки. Такий правочин визнається недійсним незалежно від мети його укладання.

Удаваний правочин – це правочин, укладений з метою приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. В такому правочині також відсутня основа – учасники прагнуть досягти зовсім іншої мети, ніж це випливає з правочину. Встановивши це, суд визнає удаваний правочин недійсним, а дійсним буде визнано той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. У разі, коли такий правочин суперечить закону, суд виносить рішення про визнання його недійсним.

Нікчемними (абсолютно недійсними) правочинами визнаються такі правочини, недійсність яких прямо встановлена законом. Якщо недійсність правочину прямо не випливає із закону, але один із учасників або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність, то такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути іншій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (двостороння реституція), а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком визнання недійсним інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що право чин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

3.4. Форми угод (правочинів)

Формою вчинення правочину є спосіб вираження волі сторін на його вчинення. Сторони правочину мають право обирати його форму, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.205 ЦК України правочин може вчинятися сторонами усно чи письмово.

· Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення (наприклад, купівля речі в магазині, що супроводжується одночасною сплатою ціни речі та її передачею покупцю), за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недотримання письмової форми має наслідком їх недійсність (наприклад, довіреність, договір застави).

За участю юридичних осіб правочини також можуть вчинятися в усній формі. У цьому випадку закон зобов’язує продавця видати юридичній особі документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

· У письмовійформі вчиняються правочини між юридичними особами; між фізичними і юридичними особами, крім тих, які можуть вчинятися в усній формі; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім тих, які повністю виконуються в момент їх вчинення; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо:

а) його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінюються сторони;

б) якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного чи іншого технічного засобу зв’язку;

в) якщо він підписаний стороною (сторонами) правочину.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується уповноваженими особами та скріплюється печаткою.

Якщо фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Такий підпис засвідчується нотаріально або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст право чину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

· У передбачених законом випадках правочини, які вчинені письмово, потребують нотаріального посвідчення. Вимоги щодо обов’язкової нотаріальної форми встановлені для: довіреності на вчинення правочинів, що потребують нотаріальної форми чи виданої в порядку передовіри; договору купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна; договору застави нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об’єктів; договору купівлі-продажу об’єкта приватизації; заповіту; договору дарування валютних цінностей на суму більше, як п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян тощо.

Нотаріальна форма правочину може бути передбачена угодою сторін у будь-якому випадку.

· Державна реєстрація правочину – правочин підлягає державній реєстрації у випадках, визначених законом, наприклад, державна реєстрація договорів, що стосуються нерухомого майна: купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна, управління нерухомим майном, оренда земельної ділянки тощо.

Правочини, які підлягають державній реєстрації, є вчиненими лише з моменту державної реєстрації. Тобто до здійснення державної реєстрації укладений сторонами правочин не є вчиненим та жодних цивільних наслідків не породжує.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на показах свідків.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимог щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Недотримання передбаченої законом нотаріальної форми правочину тягне нікчемність правочину. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню право чину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
За кількістю сторін	\|	Поняття та строки позовної давності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.