Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Новоєвропейський період розвитку науки

а) розвиток науки в Новий час (класичний етап)

Перехід від феодального типу суспільства до капіталістичного, великі географічні відкриття в XVI–XVII століттях привели до кардинальних змін ментального простору західноєвропейської культури. В цей період були суттєво оновлені античні і середньовічні пізнавальні установки, що дозволяє стверджувати про формування справжньої науки. В історії науки XVII ст. вважається часом першої наукової революції, в результаті якої виникло теоретичне, математизоване, експериментальне природознавство.

Початок революційних перетворень у європейській науці поклала робота М. Коперніка „Про обертання небесних сфер” (1546 р.). Батьком наукової революції по праву вважається Г. Галілей. Публікація І. Ньютоном роботи „Математичні начала натуральної філософії” (1687 р.) зумовила формування парадигми класичної науки і знаменувала кінець революційних змін. Розглянемо ці ментальні перетворення більш докладно.

Становленню новоєвропейської науки якісно іншого типу сприяли наступні світоглядні установи:

Натуралізм. Процес звільнення від релігійних уявлень Середньовіччя супроводжувався укріпленням ідеї самодостатності природи, яка керується природними, об’єктивними законами. Цьому сприяли дві нетрадиційні теологічні концепції – пантеїзм і деїзм. Пантеїзм розчиняв Бога в природі й таким чином підвищував статус природи до буття Бога, а також привертав увагу до вивчення природи. Відповідно до деїзму вплив Бога на природу зводився лише до акту творіння, а подальше існування останньої здійснювалось згідно з об’єктивними природними законами. Розвиток медицини, анатомії, фізіології також руйнував теологічні уявлення та зміцнював ідею природної статі людини, єдності органічної і неорганічної природи. Традиційний середньовічний аристотелізм затвердив різноякісне уявлення про світ, який складався з п’яти стихій (землі, води, повітря, вогню і небесної стихії – ефіру). У XVII ст. набував розвитку геометричний підхід до вивчення природи. Галілей, Декарт, Спіноза, Гоббс пропонували досліджувати предмети як форми й фігури, які мають кількісні параметри. Їх можна виміряти. В той час популярним був лозунг: „Пізнати – означає виміряти”. Ця обставина сприяла активному використанню математики, кількісних методів дослідження.

Детермінізм. Усе в природі взаємопов’язане причинно-наслідковими відношеннями. Кожне явище у світі має свою причину. Зв’язок між причиною і наслідком має однозначний характер. Тому треба вивчати ці зв’язки, виявляти їх закономірний характер. Утвердженню ідеології детермінізму активно сприяли Галілей, Гоббс, Спіноза, Ньютон, Гюйгенс та інші.

Аналітизм. Детерміністський підхід був тісно пов’язаний з аналітичним, згідно з яким у дослідженні потрібно було намагатись розчинити предмет на елементарні його складові. Засновником елементаристського редукціонізму був Декарт. У „Міркуваннях про метод” він закликав поділяти предмети досвіду на найпростіші складові, вивчати їх зв’язки, а потім поступово підніматись до дослідження предмета в цілому.

Наївний реалізм. У класичній науці сформувалась пізнавальна концепція, яка походила від здорового глузду і таким чином значно спрощувала гносеологічну сторону наукової дослідницької діяльності. Вчені класичного періоду вважали, що світ речей віддзеркалюється в науковому знанні, яке є його точною копією. Треба відмітити, що у філософії XVII–XVIII ст. (Декарт, Лейбніц, Юм, особливо Кант та інші) пізнавальний процес уявлявся значно складнішим.

Механіцизм.Попередні пізнавальні установки сприяли формуванню механістичного стилю наукового мислення. Завдяки роботам Галілея, Ньютона, Гюйгенса й інших науковців механіка стала найрозвиненішою теорією. Ньютонівська механіка стала фундаментальною теорією класичного природознавства, взірцем для більшості дослідників. Тому вчені інших галузей науки намагались використати теоретичні схеми і поняття механіки у своїх дисциплінах. Згодом стало зрозуміло, що використання понятійних засобів механіки в біології, антропології тощо було непродуктивним, оскільки значно спрощувало характер об’єктів пізнання цих наук. Простір ефективного використання понятійного апарату механіки виявився дуже обмеженим. Але це стало очевидним лише в другій половині ХІХ ст.

Нам потрібно розтлумачити вислів: „У результаті наукової революції XVII ст. виникло експериментальне, теоретичне, математизоване природознавство”. Наукову діяльність утворюють дві складові, які забезпечують видобування нового знання, – емпірична та теоретична діяльність. До XVII ст. ці два головних види діяльності були протиставлені і розділені. Теоретичні науки (астрономія, геометрія, риторика, музика та ін.) вважались вищими, самодостатніми науками. Досвід накопичувався в діяльності ремісників (наприклад, механістичні уявлення), до якої було зневажливе ставлення.

Розвиток капіталізму, потреби товарного виробництва докорінно змінили ситуацію. Перед наукою ставились вимоги здобуття практичних знань. В епоху Відродження почався процес синтезу теоретичної й емпіричної діяльності, який поступово і постійно розширювався по мірі розвитку промисловості. В науковій діяльності вчених XVII ст. (перш за все Галілея) ми вже бачимо тісне поєднання цих двох видів наукового дослідження.

Г. Галілей справедливо вважається батьком наукової революції XVII ст. Він не тільки першим почав проводити експерименти в своїх дослідах (вільного падіння речей, механічного руху), довів їх необхідність у науковій діяльності, але й дав зразок справді теоретичної діяльності, яка до нього мала абстрактно-спекулятивний характер. Від Аристотеля йде традиція якісного дослідження різноманітних форм існуючого світу. В ході вивчення механічного руху він першим утворив ідеальну теоретичну модель руху, в якій тіло не змінює швидкості і напрямку руху без дії додаткової сили. Теоретичний ідеальний простір Галілея й закони, ним відкриті, виражали сутність існуючого світу, а оточення та ефекти тертя впливали на ідеальний рух, змінюючи його. На відміну від Аристотеля, Галілей закликав абстрагуватися від емпіричної реальності і спочатку вивчати процеси в ідеальному теоретичному вигляді, відкривати фундаментальні закони, активно застосовуючи апарат математики. В методології науки теоретичну діяльність з ідеальними об’єктами називають мисленнєвим експериментом. Потім, на думку Галілея, потрібно теоретичні висновки з урахуванням впливу зовнішнього середовища перевірити у реальному експерименті. Таким чином, Г. Галілей довів необхідність послідовного емпіричного обґрунтування теоретичних, ідеально-логічних законів і тим самим універсальну методологію наукового пізнання.

Вищерозглянуті зміни наукових уявлень і діяльності забезпечили швидкий розвиток науки в XVIII–XIX ст. В історії науки цей період називається класичним. У XVI–XVII ст. творцями науки були вчені-одинаки, яких у Європі було декілька десятків. Не було наукових журналів. Тому в листуваннях між собою вони інформували один одного про свої наукові досягнення. У XVIII ст. наука формується як соціальний інститут, як сукупність наукових організацій. Виникають національні Академії наук. В університетах починають викладати природознавчі науки. З’являються перші наукові журнали. У ХІХ ст. більша частина наукових досліджень і підготовка молодих наукових кадрів проводиться в Академіях наук та університетах.

б) некласична наука

Глобальна наукова революція пов’язана з утворенням нового стилю наукового мислення, стану некласичного природознавства, який охоплює період із кінця XIX до середини ХХ ст. У цю епоху відбувається своєрідна ланцюгова реакція революційних змін у різних галузях знання: у фізиці (відкриття подільності атома, становлення релятивістської і квантової теорії), в космології (концепція нестаціонарного Всесвіту), в хімії (квантова хімія), в біології (розвиток генетики). Виникає кібернетика і теорія систем, які відіграли важливу роль у розвитку сучасної картини світу.

У процесі всіх цих революційних перетворень формувались ідеали і норми нової некласичної науки. Вони характеризувались відмовою від примітивного онтологізму й розумінням відносної істинності теорій. Ідеалу єдиної істинної теорії, яка адекватно віддзеркалює об’єкти дослідження, протиставляється можливість декількох різних теорій, які описують одну і ту ж реальність. Стало зрозуміло, що в науковому дослідженні необхідна взаємодія операційних засобів (наукових приладів) з об’єктом. Якщо в класичній фізиці ідеал опису і пояснення передбачав характеристику об’єкта як такого, не враховуючи засоби дослідження, то в некласичній фізиці обов’язково фіксуються засоби спостереження, що взаємодіють з об’єктом. В некласичній науці особлива увага приділяється активності суб’єкта пізнання. Він розглядається не як відокремлений від зовнішнього світу, а як розташований усередині. Стало зрозумілим, що відповіді природи залежать не тільки від улаштування самої природи, але й від постановки питань, які визначають вибір засобів і методів пізнавальної діяльності.

Об’єкти пізнання стали розглядатись як складні, ієрархічно впорядковані цілісні системи. Тому на перший план наукового дослідження виходять інтегруючі зв’язки між елементами системи, проблема частини і цілого.

Нова система пізнавальних установок забезпечила значне розширення поля об’єктів дослідження, відкрила шляхи до опанування складних саморегулюючих систем. На відміну від малих систем, такі об’єкти характеризуються рівневою організацією, існуванням автономних підсистем, керувального рівня і зворотних зв’язків. Уключення таких об’єктів у процес наукового дослідження привело до суттєвої перебудови загальної картини світу, до формування уявлень про природу як складну динамічну систему.

в) постнекласична наука

Інтенсивне використання наукових знань практично в усіх сферах соціального життя, зміна самого характеру наукової діяльності, що була пов’язана з революцією в засобах здобуття й збереження знань (комп’юте­ризація науки, поява складних і коштовних комплексів приладів, які обслуговують дослідницькі колективи та функціонують аналогічно засобам промислового виробництва тощо) змінило характер наукової діяльності. На перший план висуваються міждисциплінарні і проблемно-орієнтовані форми дослідницької діяльності. Якщо класична наука орієнтувалась на осягнення ізольованого фрагмента дійсності, який виступав у якості предмета тієї чи іншої наукової дисципліни, то специфіку науки кінця ХХ ст. визначають комплексні дослідницькі програми, в котрих беруть участь спеціалісти різних галузей знань. Організація таких досліджень великою мірою залежить від визначення пріоритетних напрямів, їх фінансування, підготовки кадрів та ін. У самому процесі визначення науково-дослідницьких пріоритетів поряд із власне пізнавальними цілями все більшу роль починають відігравати цілі економічного і соціально-політичного характеру.

Реалізація комплексних програм породжує особливу ситуацію зрощування в єдиній системі діяльності теоретичних й експериментальних досліджень, фундаментальних знань, інтенсифікації прямих та зворотних зв’язків між ними. В цьому процесі посилення взаємозв’язків між різними галузями науки поступово ліквідуються жорсткі розподільні лінії між картинами реальності різних наук. Вони постають у якості фрагментів цілісної загальнонаукової картини світу. В міждисциплінарних дослідженнях виявляються ефекти системності складних об’єктів, які не проявляються при вузькоспеціалізованому, дисциплінарному підході. Об’єктами сучасних міждисциплінарних досліджень усе частіше стають унікальні системи, які характеризуються відкритістю і саморозвитком. Такого типу об’єкти поступово починають визначати й характер предметних галузей головних фундаментальних наук, які детермінують особливість сучасної постнекласичної науки.

Сучасне природознавство зіштовхнулося з необхідністю враховувати особливості історичного розвитку систем. Спочатку ідея історизму ввійшла в такі науки, як біологія, астрономія, геологія. В останні десятиліття на цей шлях ступила фізика. Ідея еволюції та історизму стає основою синтезу фундаментальних наук. Орієнтація сучасної науки на дослідження складних систем, які історично розвиваються, змінює ідеали і норми дослідницької діяльності. Історичність системного комплексного об’єкта й варіабельність його поведінки включає широке використання особливих методів опису і передбачення його станів (розроблення сценаріїв можливих траєкторій його розвитку, комп’ютерні моделі історичної реконструкції та ін.).



Читайте також:

  1. I період – адаптаційний.
  2. I. Грецький період (друга половина VII — середина
  3. III.Цілі розвитку особистості
  4. III.Цілі розвитку особистості
  5. III.Цілі розвитку особистості
  6. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
  7. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
  8. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
  9. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
  10. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  11. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  12. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.




Переглядів: 1668

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Наука в епоху Середньовіччя | Чуттєве і раціональне пізнання та їх форми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.