Модель розвитку науки Т. Куна

Студенту треба звернути увагу на центральне поняття концепції Куна – поняття „парадигма”. Парадигмою Кун називає сукупність ідей, методів та зразків розв’язання проблем, прийнятих науковою співдружністю в деякий період розвитку науки. Ядром парадигми є група фундаментальних законів або рівнянь. До цих законів приєднується визначена онтологічна інтерпретація, тобто деяка картина світу, котра являє собою систему уявлень про світ на основі ідей, законів парадигми. Особливу роль, згідно з Куном, відіграють зразки розв’язання проблем. Далеко не весь зміст парадигми виражається в наявному вигляді в законах і інтерпретаціях. Коли дослідник розв’язує зразкові проблеми, він оволодіває цим наявним змістом парадигми.

Коли вчений засвоює зміст парадигми, він звикає бачити світ очима парадигми, виділяти факти, проблеми, які потребують розв’язання, оволодівати відомими методами розв’язання. Проблеми, розв’язанням яких зайняті вчені, коли вони працюють у рамках деякої парадигми, Кун називає «головоломками”. Таку назву він використовує тому, що прихильники парадигми зовсім не намагаються переглядати її основ. Учені займаються розв’язанням тільки тих проблем, які мають зміст із точки зору прийнятої парадигми і які можуть бути розв’язані звичайними науковими методами. Таким чином, розв’язання проблеми в рамках парадигми полягає у тому, щоб за допомогою визначених правил розв’язати стандартну вправу, яка має рішення. Це схоже на розв’язання головоломок.

Період панування парадигми Кун називає періодом „нормальної науки”. В цей період всі об’єднані прихильністю до однієї парадигми, всі розв’язують головоломки і не мають розбіжностей із принципових питань. Наука розвивається прогресивно, накопичуючи нові факти, розв’язуючи проблеми, уточнюючи й удосконалюючи парадигму. Якщо з’являються які-небудь розбіжності парадигми з фактами, то це не розглядається як ознака хибності парадигми. До таких розбіжностей вчені ставляться як до чергових головоломок, які розв’язуються шляхом усунення розбіжностей. У нормальний період у вчених не виникають ідеї, альтернативні по відношенню до фундаментальних положень парадигми. Тому в нормальній науці зовсім відсутня критика пануючої парадигми. Якщо сумніви відносно основоположень парадигми і виникають, то не в середовищі професійних учених, а у колі філософів та вчених із суміжних галузей знання. Поки парадигма з успіхом справляється з головоломками, ці сумніви не знаходять відгуку між професіоналами.

Але положення різко змінюється в період „кризи”, коли пануюча парадигма перестає справлятися з головоломками. Численні невдачі спроб розв’язати якусь головоломку наводять учених на думку, що вона являє собою серйозну аномалію, усунення якої потребує модифікації парадигми. Перетворення зростаючої кількості таких головоломок в аномалії збільшує кількість допоміжних гіпотез та ad hoc модифікацій основоположень парадигми. Невдачі у розв’язанні проблеми й збільшення варіантів, законів і принципів підривають довіру вчених до парадигми та спонукають деяких із них до пошуку нової теорії, яка б могла служити більш надійною основою нормального наукового дослідження. В цей період з’являються альтернативні теорії, починається їх обмірковування і взаємна критика. Підсумком кризи є висунення нової парадигми й поступовий перехід до неї. Це і є те, що Кун називає „науковою революцією”.

Треба звернути увагу на те, що, за Куном, перехід від однієї парадигми до другої неможливо розглядати просто як заміну постулатів або аксіом однієї теорії постулатами другої при збереженні всього іншого змісту. Мова йде про значно більші фундаментальні зміни. Пануюча парадигма не тільки формулює деякі загальні твердження. Вона визначає, які проблеми мають зміст і можуть бути розв’язані в її межах. Парадигма задає методи розв’язання проблем, установлює, які з них наукові, а які – неприпустимі. Вона виробляє стандарти розв’язань, норми точності, допустиму аргументацію і т. п. Парадигма детермінує зміст наукових термінів та тверджень. За допомогою зразків розв’язань проблем парадигма виховує у своїх прихильників уміння виділяти визначені факти, а все те, що не може бути визначене її засобами, відкидати як шумовий фон. Усе це Кун виражає однією фразою: парадигма утворює світ, у якому живе і працює вчений. Тому перехід від однієї парадигми до другої означає для вченого перехід від одного світу до другого, повністю відмінного від першого, – специфічними проблемами, методами, фактами, з іншим світоглядом і навіть з іншим чуттєвим сприйняттям.

Якби існували загальні для обох парадигм факти або нейтральна мова спостереження, то можна було б порівнювати їх і вибирати ту з них, яка краще відповідає фактам. Але факти будуть різними у різних парадигмах, а нейтральна мова спостереження не можлива. Крім того, нова парадигма звичайно гірше відповідає фактам, ніж попередня: за тривалий період свого існування пануюча парадигма достатньо добре пристосовується до величезного масиву фактів, і для того, щоб наздогнати її в цьому відношенні, її молодій суперниці потрібен час. Таким чином, факти не можуть служити загальною основою порівняння парадигми, а якби вони могли це робити, то вчені завжди були б змушені зберігати стару парадигму, незважаючи на всю її недосконалість.

Але панування парадигми ніколи не буває таким повним. У науці завжди існують ідеї і гіпотези, з позиції яких парадигма піддається критиці. Тому наукові революції не носять руйнівного характеру. Стара парадигма не відкидається цілком, деякі її елементи включаються в нову парадигму.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фальсифікаціонізм К. Поппера	\|	Методологія дослідницьких програм І. Лакатоса

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.