МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Книга в добу Середньовіччя та ВідродженняНадзвичайно цікавими з точки зору мистецтва були книжки Середньовіччя. На початку Середньовіччя, після повстань римських рабів, падіння Римської Священної імперії, настав період занепаду книги. її переписували у рідкісних на той час монастирях, переважно це були праці римських авторів (Цицерона, Вергілія та ін.), середньовічних філософів (Фоми Аквінського, Августина Блаженного та ін.), легенди, епоси різних народів та велика кількість релігійних книжок. У добу Середньовіччя найчастіше переписували Біблію (з грец. «книга»). Біблія — це збірка священних книг, яку за легендами Бог надіслав людям. Біблія складається з Нового і Старого Завітів. Оскільки її дуже часто переписували, то до тексту потрапляли помилки. Тому, на Християнському Соборі було проведено ревізію тексту Біблії і введено канон — єдино правильний текст, у якому кожна літера вважалася священною, і не могла бути змінена. тексти, визнані неканонічними, а також додаткові тексти Євангелія називаються апокрифами. Біблію на старослов’янську мову переклали Кирило та Мефодій у 863—888 рр. Сам текст Біблії було завезено з Візантії, разом із прийняттям християнства в Київській Русі. В добу раннього Середньовіччя найвідоміший центр переписування книг знаходився в Ірландії. Доба правління династії Каролінгів ІХ—ХІ ст. називається добою каролінгського ренесансу — розквіту рукописної книги. Крім Ірландії, відомим центром переписування була Візантія. Там знаходився монастир Віваріум, де вперше було запроваджено наукову організацію роботи переписувачів книг. Книги переписувались в особливому приміщенні монастиря — скрипторії. Переписування вважалося божественною справою, тому, перш ніж писати книжки, монахи молилися, постили, а переписування Біблії починали з великої служби. Переписували зазвичай три типи видань, і залежно від типу використовували ті чи інші особливості виготовлення: 1. Книги, призначені для церковних відправ і забезпечення інших релігійних потреб (молитовники, Євангеліє, Біблія ). Це були розкішні книги, переважно великого формату. Всю книгу писав один монах, використовуючи особливий шрифт — маюскул. У такому тексті чітко дотримувались пропорцій сторінки (розміри берегів, рівність рядочка, розміри літер тощо). Монах переписував текст з канону, вичитував, при потребі виправляв помилки. Текст переписувався на пергаменті різного кольору. Писали необов’язково чорною фарбою, часто використовували спеціально розведене золото і срібло. Переписані книги надходили до інших монахів, які вручну здійснювали ілюстрування. Для ілюстрування використовували фарби з натуральної сировини. Тому книги з ілюстраціями коштували дорого. Проілюстровані аркуші інші монахи скріплювали й виготовляли палітурки (зроблені з дорогоцінних матеріалів, особливо підготовленої шкіри, з рідкісних тканин). Прикрашалися книги ювелірами, які використовували дорогоцінні камені, емалі для прикрас. Така книга ставала витвором мистецтва і набувала особливої матеріальної цінності. У середньому книга переписувалася до трьох років, півроку витрачали для ілюстрування, виготовлення палітурки тощо. 2. Книги, у яких зосереджувалися наукові тексти, тексти літературних творів, а також окремі релігійні книжки, призначені для менш заможних прошарків населення. Книги цього типу виготовлені за спрощеною технологією переписування. У скрипторії одночасно працювало 30—40 монахів. Текст книги вони писали під диктовку. У виданнях цього типу дозволялося використовувати скорочення слів, а також так звані лігатури, тобто пропускати частину слова, заміняючи його певним знаком. Таким чином досягалася швидкість писання, забезпечуючи потреби читачів. Такі книги писалися іншим шрифтом — мінускулом. Вимоги щодо якості були нижчими, було менше ілюстрацій, створювалися простіші та дешевші палітурки. Якщо видання першого типу писали на замовлення, то книги другого типу призначалися для продажу. 3. Третій тип видань сформувався у XII ст., коли в Європі почали виникати університети, центри освіти. Видання були дуже скромними, без ілюстрацій, дуже часто без оправ. Їх виготовляли не на пергаменті, а на папері. В Європі папір стали використовувати з XII ст., вперше почали виробляти в Іспанії. Папір, порівняно з пергаментом був дешевшим, оскільки книги на папері швидше знищувалися. У добу Середньовіччя книга стала справжнім витвором мистецтва, чимало видань дійсно унікальні й неповторні. Кожна майстерня мала свій особливий стиль писання книги, шрифти, компонування простору сторінки, ілюстрації. Особливо цінними були палітурки видань. В ілюстраціях переважали готичні архітектурні мотиви. Доба Відродження принципово змінила книги та книжкові видання. У цей період формувалося буржуазне суспільство, зростали міста, збільшувалася кількість міського населення, виникали нові професії. Тому з’являється потреба у професійних виданнях, збільшується кількість університетів, розвиваються наукові дослідження з різних галузей. Зростає зацікавленість художнім письменством: як давньою, так і національною літературою різних народів (Данте, Боккаччо, Петрарка і т. д.). Окрім прикладної книги, а також традиційних релігійних видань, потреба в яких не зменшується, формуються нові напрями, налагоджується випуск наукової та художньої літератури. Суспільство вимагало більше книг, більшої кількості видань, а центри переписування не справлялися зі завданням. Тому суспільство починає шукати нові технологічні можливості, нові спроби продукування книг, які б поєднували якість видань і високі наклади. В XIV ст. та на початку XV ст. починаються спроби вдосконалення технології книги, які можна виокремити у дві тенденції: 1. Пов’язана зі запозиченням досвіду китайських друкарів. Набуває розповсюдження ксилографічний друк (від. грец. ксило — «дерево», графіо — «пишу»), у Китаї’ цей спосіб використовували з VIII ст., а з X ст. так друкували всі книги. За цією технологією виготовляють дерев’яну форму для друку: на великій дерев’яній основі різьбяр вирізає текст та ілюстрації у дзеркальному відображенні. Після цього дощечку змащують фарбою і притискають до неї аркуш пергаменту чи аркуш паперу. На початках ксилографічна книга повернулася до давньої форми сувою, бо друкувати навчилися лише на одній стороні паперу. Пізніше технологію вдосконалили і книга набула звичного для нас вигляду — кодексу. Ксилографія використовувалась також для друкування грошей (у Європі в цей час з’являються паперові гроші), а також карт. Ксилографія давала можливість видруковувати наклад до 15 тис. відбитків, що сприяло розповсюдженню книжкових видань. Книжки стали дешевшими, їх стало більше, але ксилографія не набула такого розвитку, як на сході, оскільки з’являються нові спроби друкування книг. Тобто, ксилографія не відмінила переписування книг, це була лише одна з технологій. 2. Практично з початку XV ст. проводяться досліди, пов’язані з винаходом книгодрукування. Ідея друкування книг належить китайцям. У X ст. китайська друкарня Пі Шена друкувала книги з літер, виготовлених з глини. Та оскільки глина — нетривкий матеріал, то ця технологія була недосконалою. В кінці XIV ст. та на початку XV ст. в різних країнах Європи, зокрема у Франції, Бельгії, Нідерландах здійснювалися спроби друкувати за допомогою окремих літер, вирізаних з дерева. Однак, немає жодного видання того часу, яке б підтвердило існування цього винаходу. Лише в середині XV ст. завдяки винаходу Йоганна Ґутенберґа було технологічно вирішено проблему книгодрукування. Йоганн Ґутенберґ, німець за національністю, народився в м. Майні, працював у майстерні з виготовлення дзеркал, а також навчався ювелірного мистецтва. Особливо багато уваги він приділив виготовленню монет, вдосконалив технологію їх чеканки. Пізніше, з 1447 р. Йоганн Ґутенберґ почав випускати книги, застосовуючи вдосконалену технологію. В 1456—1457 рр. вийшла 1272-сторінкова Біблія, виготовлена за новою технологією. Ця Біблія називається 42-рядковою, бо на кожній сторінці вміщено два стовпчики тексту по 42 рядки. Половину накладу (приблизно 250—300 примірників) надруковано на папері, а решту — на пергаменті. Винахід Йоганна Ґутенберґа був комплексним, оскільки він одразу вирішив декілька проблем книгодрукування, а саме: • винайшов форму для друку, яку складали з окремо відлитих літер; • винайшов спеціальний сплав з різних металів — гарт, з якого виготовлялись літери. Цей сплав давав можливість виготовляти багато відбитків і водночас забезпечував точність відтворення кожної літери; • винайшов пристрій для відливання літер; • винайшов друкарський прес. Йоганн Ґутенберґ забезпечив діяльність друкарень необхідним обладнанням та технологіями. Славу Йоганна Ґутенберґа багато разів піддавали сумніву. В Європі протягом тривалого часу першим друкарем вважали його учня — Петера Шеффера, який успадкував друкарню Йоганна Ґутенберґа і надрукував у 1457 р. за технологією Ґутенберґа Псалтир. В історії ця книга дістала назву «Майнський Псалтир». Причина суперечки вчених у тому, що в книжках Йоганна Ґутенберґа не було вихідних відомостей, зокрема дати випуску, а Шеффер вперше почав подавати повні вихідні відомості.
Читайте також:
|
||||||||
|