Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Розвиток книжкової справи в ХVІ-ХVІІ ст.

 

Винахід Ґутенберґа швидко розповсюдився по різних краї­нах. Навіть у Львові в 1480 р. існувала друкарня, яку відкрив львівський міщанин, українець Степан Дро`пан, який, судячи з архівних документів, подарував згодом цю друкарню Свято-Онуфріївському монастирю. Свого часу друкарня потрапила до Степана Дропана завдяки його тестю — Яну Зоммерштайну, пам'ять про котрого залишилася у львів'ян дещо трансформованими назвами — передмістя Замарстинів і Замарстинівської вулиці.

Ці факти надають науковцям підстави вважати, що українське друкарство почалося у Львіові в 15 столітті і мало витоки з тогочасних німецьких князівств, а не з Московського царства 16 століття, як на тому наполягають деякі науковці, що називають засновником руського книгодрукування Івана Федорова. Саме до монастиря Св. Онуфрія через 112 років, у 1572 р., приїхав Іван Федорович, щоби відродити друкарство в місті. Про це зокрема свідчать слова з післямови львівського «Апостола» (1574), викарбувані також на надгробку Федоровича.

Саме до монастиря Св. Онуфрія через 112 років, у 1572 р., приїхав Іван Федорович (народився в Москві, отримав ступінь бакалавра у Ягелонському университеті), щоби відродити друкарство в місті. Про це зокрема свідчать слова з післямови «Апостола» (1574) (в т.ч. про вдячність пану Ходкевичу, який подарував талановитому винахіднику ціле село та дав змогу продовжити іти «стопами Богоізбраного мужа» та «друкарство занедбане обновити»), викарбувані також на надгробку Федоровича [2].

Окрім того, вченим Орестом Мацюком у Центральному державному історичному архіві Львова виявлено унікальний документ – інвентарний список книг Словітського монастиря (Львівщина) за 1826 р. Цей список складено польською та німецькою мовами. У переліку книг подано такі видання: Новий тестамент із мідними замочками, виданий у Почаєві у 1511 р.; Тріодь у шкіряній оправі, надрукована в Києві у 1527 р.; Тріодь у шкірі, видана в Києві у 1540р.; Анфологіон, оправлений у шкіру, Львівського видання 1542 р.; Служебник, також надрукований у Львові (1546) та ін. Отже, маємо ще один незаперечний доказ існування в Україні друкарень задовго до Івана Федорова, географія поширення яких досить широка.

Книжок, виданих друкарнею Степана Дропана, на жаль, не збереглося. Але існують чотири видання, надруковані у Кракові в 1491 р. Швайпольтом Фіолем: «Осмогласник», «Часослов» та «Тріодь квітна» і «Тріодь пісна» (недатовані). Деякі дослідники, вивчаючи тексти цих видань, аналізуючи особливості і деталі поліграфічного оформлення, припускають, що вони друкувалися в друкарні Грушівського монастиря на Закарпатті, а завершалася робота у столиці Польського королівства Кракові. Суттєвим підтвердженням такої думки є практично повне співпадіння текстів друкованих видань з рукописними аналогами, поширеними тільки в Закарпатті. Отже, можна стверджувати, що віднайдено деякі рукописні оригінали, з яких здійснювався набір уперше виготовленим кириличним шрифтом за зразками рукописних літер давньоукраїнської та церковно-слов’янської мов. Католицька інквізиція, яка займалася цензуруванням релігійної літератури, переслідувала Ш. Фіоля. Він навіть потрапив до в’язниці і змушений був переховуватися, зокрема і в Грушевському монастирі.

Цікаво також, що першим відомим друкованим твором українського автора є «Прогностичне судження про поточний 1483 рік» доктора медицини й філософії Юрія Дрогобича (Котермака), родом з міста Дрогобича. Ця книга вийшла ще й латинською мовою 7 лютого 1483 р. у Римі.

Вже в 1500 р. в Європі діяло понад 1000 друкарень, чимало з яких були пересув­ними. Книги, видані до 1500 р. називаються інкунабулами (від лат. «в колисці»). До цього року в Європі було видано більше десяти мільйонів примірників книг. На початку XVI ст. в друкованих книжках ілюстрації, які в інкунабулах виконувались ще вручну, стали друкованими. Інкунабули мають такі загальні особли­вості:

1. Для їх друкування використовували і папір, і пергамент.

2. Друкувались особливим шрифтом, який за накресленням нагадував рукописний і називався готичний мінускул (це був спро­щений скорописний шрифт). Пізніше з’явився інший за накрес­ленням шрифт — антиква.

3. Не мали титульних сторінок. Титул розташовували вкінці, де тепер розташовують вихідні відомості, або замінювали його колонфоном.

4. Відсутні абзаци.

5. Текст надрукований, а ілюстрації виконані вручну.

6. Мали досить великий формат — ін-фоліо, тобто в 1/2 арку­ша.

Книги, надруковані до 1550 р. називають палеотипами (в Укра­їні книги, надруковані до 1800 р. називають стародруками).

Найвідомішими на той час були друкарні братів Альдів, Христофора Плантена та родинної фірми Ельзевірів. Альди - це родинна фірма, заснована в 1490 р. у Венеції. Найбільше усла­вився Альд Мануцій, людина, яка принципово змінила зовніш­ній вигляд книги і підхід до книгодрукування. Тогочасні видавці, насамперед, розуміли книгу як джерело культури і просвіти, але водночас і як джерело прибутку. Сформувався підхід до книжок як до товару, що спонукало видавців відповідати на потреби чи­тачів і посилювало зв’язок книги з суспільством. Альд Мануцій ставить книговидавничу справу на наукову основу, створює ре­дакційну раду «Нова академія» для підготовки текстів та оцінки ілюстрацій. Наукової перевірки, як правило, потребували тексти давніх авторів, цікавість до яких зросла в добу Відродження. Ця перевірка була своєрідним прообразом наукового редагування, зокрема, текстологічної підготовки давніх творів.

Альди суттєво змінили матеріальну конструкцію книги, запровадили нові шрифти, формати. Вони винайшли шрифт антиква і почали використовувати курсив. Видавці використо­вували нові формати видань в 1/4 і в 1/2. Менші формати ро­били книжку демократичнішою і зручнішою. Крім того, Аль- ди вперше звернули увагу на ємність друкарського аркуша. Для підвищення ємності, а значить, для зменшення загального обся­гу видань і їх здешевлення, в них подавали дуже мало ілюстрацій, друкували дрібним шрифтом. Видання Альдів виходили накла­дом 275 примірників.

Цікавим є те, що видавнича фірма Альдів вперше запрова­дила видавничу марку (дельфін, обвитий ланцюгом), щоб вбе­регтися від підробок, яких на той час було вже дуже багато. Но­вовведенням було й те, що видавці почали вкладати свої видання в палітурки. В історію видання Альдів увійшли під особливою назвою — альдіни. Вони вважаються зразком поліграфічної техні­ки та видавничої справи ХVІ—ХVПІ ст.

Крім Альдів, значну увагу якості видань приділяли в друкарні Етьєнів (родина французьких друкарів XVI ст.). Діяльність цієї фірми цікава тим, що видавці вивішували віддруковані сторінки на спеціальному стенді і призначали нагороду (один золотий!) кожному, хто знайде помилку.

На початку XVII ст. розпочав свою діяльність голландсь­кий друкар Христофор Плантен, француз за походженням, усе життя працював в Голландії та Бельгії. Плантен відомий тим, що створив ідеальний текст Біблії і видрукував його на найвищому поліграфічному рівні. До XV ст. текст Біблії неодноразово пере­писували і вносили в нього різноманітні помилки та хиби. Ви­давець запросив видатних науковців, які провели наукове дослід­ження тексту і зняли з нього всі нашарування. Біблія Плантена вирізнялась високим рівнем оформлення. У ній було використа­но різноманітні шрифти, прикраси (гравюри та віньєтки).

Видавець Плантен вперше використав у роботі не дерев’яну, а мідну форму, що дозволило якісніше виконувати гравюри. Він також перший використав фронтиспис. Крім Біблії, Плантен ви­давав чимало інших видань. Йому належить ідея випуску книжок невеликих форматів — кишенькових. Видавець мав свою словолитню, друкарні в різних країнах. Плантен був першим європей­цем, який відкрив друкарні в Африці й Америці.

В XVII ст. найвідомішими друкарями були Ельзевіри. Це родинна фірма голландських друкарів, яка існувала в Європі май­же 150 років. Вона відкрила нову сторінку в історії книговидав­ничої справи. У ХV—ХVI ст. перші друкарі та власники видавни­чих фірм, як правило, виступали і в якості видавців, і як продавці книжок. В XVI ст. книговидавнича справа підпадає під усілякі дозволи та заборони. Для випуску книжок друкар мав так зва­ний привілей, відповідно до якого за друкарем закріплювалось право видавати певні видання. Привілей надавали монархи, які були зацікавлені розвитком книговидання і отриманням прибут­ків. Друкарі об’єднувались в гільдії і ухвалювали закони, за якими мали працювати всі члени гільдії. Ці закони обмежували кіль­кість членів гільдії, наклади видань тощо.

В середині XVI ст. було запроваджено цензуру. Папа римсь­кий випускав так званий індекс, у якому були зазначені книжки, друкування і розповсюдження яких було заборонено. У другій половині XVI ст. з’являються підпільні друкарні, які випускають піратські видання. Тобто, не маючи привілею, такі друкарні ви­користовували марки інших видавців і випускали продукцію, на яку не мали права. Вже в XVII ст. з’являються книжки, видані на народних мовах (французькою, німецькою, італійською тощо), а на зміну мертвій латині приходить жива розмовна мова. Це сприяє розвитку національних літератур, удосконаленню мови. Виникає потреба у демократичних наукових, навчальних ви­даннях просвітницького характеру. Розвиваються університети, збільшується кількість осіб, які навчаються.

На початку XVII ст. була започаткована видавнича фірма Ельзевірів. Можна виділити ряд особливостей їхньої діяльності:

1. Нова тематика видань. Релігійну літературу не випускають.

2. Інтернаціональність фірми. Вона випускала книжки іншими мовами (європейськими) і налагодила міжнародну торгівлю. На відміну від Плантена, Ельзевіри частину накладу реалізовували у власних друкарнях, а частину віддавали для реалізації іншим.

3. Удосконалили матеріальну конструкцію книги. Увагу фірми, насамперед, привертали малоформатні видання, які були деше­вими. Ельзевіри використовували формати в 1/16, 1/24, а також винайшли оригінальний формат в 1/12 (його називають формат ельзевір). Вони піднесли художньо-технічне оформлення видань, звертаючи увагу не на ілюстрації, а на пропорції книж­кової шпальти. Ельзевіри використовували особливий шрифт, який теж отримав назву Ельзевір.

Особливими рисами книг Ельзевірів були:

• використання праці редакторів, високий рівень книг;

• висока якість шрифтів і художньо-технічного оформлення;

• помірна ціна;

• оригінальний видовжений вузький формат;

• якісна робота над науково-довідковим апаратом.

Загалом, XVII ст. дає підстави говорити про піднесення рів­ня якості книг з точки зору змісту, запровадження додрукарської підготовки, появу книг з демократичними рисами і водночас якісних. В XVII ст. друкарі переходять на публікацію актуаль­них повідомлень, що означає зародження періодичної преси. Ще в добу Середньовіччя були розповсюджені рукописні пові­домлення про історичні події, нормативні документи, однак їх було дуже мало. Пізніше, на початку XVII ст. почали друкувати окремі аркуші повідомлень (відомості про ціни тощо), продава­ти та вивішувати для загального ознайомлення. Коштували ці листівки дешево. У Венеції за них платили найменшу монету, яка називалась «ґадзетта» (звідси пішла назва «газета»).

Таким чином, XVII ст. — це період активного розвитку кни­говидання.

 


Читайте також:

  1. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
  2. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
  3. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  4. Адміністративні справи, пов'язані із реалізацією вибор­чих прав (ст.ст. 172, 173, 174, 175, 176).
  5. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
  6. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
  7. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
  8. Аналіз фактичних обставин справи.
  9. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
  10. Апеляційний розгляд справи у судовому засіданні
  11. АРХІВНОЇ СПРАВИ ТА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА
  12. Багдадська школа книжкової мініатюри ( ХІІ – ХІІІ ст..).




Переглядів: 1864

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Книга в добу Середньовіччя та Відродження | Розвиток книжкової справи у ХVІІІ-ХІХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.