Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Управління фінансовими інвестиціями.

Поряд з реальними інвестиціями в ринковій економіці одержали значне поширення і фінансові інвестиції. Значна частина індивідуальних інвесторів, особливо фізичних осіб, здійснюють саме фінансове інвестування, як більш доступне і зрозуміле по своїй суті.

Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких найбільшу питому вагу займають цінні папери, з метою одержання доходу у формі дивіденду чи відсотка.

Фінансовими інструментами називаються різні грошові контракти, які забезпечують збільшення фінансового активу і формування фінансових зобов'язань.

Фінансові інструменти поділяються:

1) грошові депозити в банках і небанківських фінансово-кредитних установах;

2) інструменти власного капіталу — прості і привілейовані акції;

3) інструменти позикового капіталу — облігації, векселі тощо;

4) похідні цінні папери — ф'ючерсні контракти, форвардні контракти, опціони, варанти й інші похідні цінні папери.

В умовах розвиненого ринкового господарства основними фінансовими інвестиціями є інвестиції в цінні папери. У той же час в Україні значна частина вільних коштів фізичних осіб розміщується на депозитних внесках.

Цінні папери (ЦП) — це фінансові інструменти, які свідчать про право володіння чи право позики, визначають відносини між особою, яка їх випустила, і власником і, як правило, передбачають одержання по них визначеного доходу у формі дивіденду або відсотка, а також передачі грошових прав іншим особам.

Необхідно виділити ряд особливостей цінних паперів як фінансових інструментів:

1) цінні папери мають характер документів, що створює умови для виникнення при їхньому випуску і обігу певних відносин між емітентом і власником даного цінного папера (інвестором). Емітент бере на себе певні зобов'язання і готовий за отримані грошові або інші економічні ресурси надати інвесторам певні права, передбачені умовами випуску і діючим у даній країні господарським законодавством. У зв'язку з цим можна говорити про виникнення певних прав і обов'язків сторін;

2) цінні папери можуть мати документарну (матеріальну) і бездокументарну форму. Матеріальна форма означає, що ЦП випущено на матеріальному носії, як правило, папері. Цінні папери в бездокументарній формі — це відповідний запис на електронному носії. Використання бездокументарної форми ЦП дозволяє прискорити процеси її обігу, тобто купівлі-продажу, скорочує витрати емітента на випуск цінних паперів, необхідність їхнього збереження, заміни і т.д. Однак поряд з перевагами бездокументарна форма має і певні недоліки, пов'язані з електронними системами її збереження, передачі й обробки. Є небезпека втрати інформації при виході з ладу електронних систем, злому таких систем хакерами і внесений свідомо неправильних даних, складність контролю з боку власника цінних паперів за їхньою збереженістю, обігом тощо;

3) цінні папери виступають специфічним свідченням, яке відображує обсяг, форму і час інвестування капіталу (економічних ресурсів). Фактично цінні папери відокремлюють шкідника капіталу (інвестора) від вкладених ним коштів і породжують зовсім нові економічні відносини між емітентом цінних паперів і їхнім власником. У зв'язку з цим інвестувати капітал у господарські об'єкти можуть одні особи, а результатами цих інвестицій можуть користуватися інші;

4) цінні папери повинні вільно обертатися на фондовому ринку. Власник цінних паперів може при необхідності перетворити цінні папери в кошти або інші матеріальні активи шляхом їхнього продажу. У результаті продажу цінних паперів інвестор може повернути собі частину чи всю суму вкладеного капіталу, а при сприятливих умовах навіть одержати певний приріст початково вкладеної суми інвестованих коштів.

Цінні папери не є грошима; їх цінність полягає в особливих правах і доходах, які вони можуть дати власнику, у тому числі при перепродажі.

Власникам цінних паперів повинен видаватися сертифікат цінного папера — документ, який засвідчує право власності на бланк цінного папера.

Відсутність цінного папера в паперовій формі, емісія і обіг замість його відповідного сертифіката на паперовому носії не означає зміну передбачених умовами випуску і законодавством обсягу прав власника ЦП та обов'язків емітента.

Цінні папери — це документально оформлені права на економічні ресурси, які інвестор вклав у конкретний суб'єкт господарювання. У зв'язку з цим цінний папір як специфічна форма відображення існування вкладених економічних ресурсів має ряд властивостей:

1) обіговість — здатність цінних паперів купуватися і продаватися на фондовому ринку або виступати самостійним платіжним інструментом, у тому числі об'єктом заставних операцій;

2) доступність для обороту — можливість виконання усіх видів угод у відповідності зі статусом даного цінного папера;

3) стандартність — наявність стандартного оформлення і змісту, операції з цінними паперами мають також стандартні процедури;

4) серійність — можливість емісії більшості ЦП однорідних серій з послідовною їх реалізацією;

5) документальність — означає, що емітент бере на себе документально оформлені зобов'язання відповідно до умов, які містяться в інформації про емісію (чи в іншому документі) відповідно до діючих в країні норм і правил;

6) регульованість і визнання державою — означає, що основна функція державних органів у цій сфері діяльності — державне правове регулювання основних правил випуску і обігу ЦП, ліцензування і контроль над діяльністю всіх учасників ринку;

7) ринковість ЦП — відображає їх особливості як унікального товару, який має свої спеціалізовані ринки з властивими їм організацією, правилами роботи, інфраструктурою, системами інформації тощо;

8) прибутковість — можливість одержання прибутку інвестицій в цінні папери. Виступає як одна з головних спонукальних причин інвесторів вкладати кошти в цінні папери і здійснити з ними різні фінансові і торгові операції;

9) ліквідність ЦП — це його здатність перетворюватися в кошти за рахунок продажу з простими процедурами оформлення. Чим вища ліквідність, тим менший дохід можна одержати по цінному паперу, і навпаки;

10) ризик— характеризує сутність процесу випуску і обігу цінного папера. При операціях із ЦП необхідно пам'ятати, що ризик є невід'ємною частиною інвестицій у цінні папери. Підвищення прибутковості ЦП збільшує ризик інвестора. ЦП несуть ризик не тільки для інвестора, а також для їх емітента.

11) обов'язковість виконання — полягає в тому, що сторони, які беруть участь в операціях з ЦП, заздалегідь зобов'язуються виконувати всі умови, обговорені при випуску і продажу даних ЦП. Контроль повинна здійснювати держава або уповноважені нею організації (наприклад, фондова біржа);

12) термін існування ЦП — визначається умовами їх випуску і може бути із вказівкою конкретного терміну обігу, після якою вони погашаються і втрачають свої функції (облігації), або вказівки конкретного терміну звертання (акції).

Крім названих властивостей цінних паперів можна виділити і такі їхні особливості.

Ринкова ціна цінного папера — це його грошова оцінка на фондовому ринку при купівлі-продажу. Ринкова ціна ЦП залежить від багатьох умов і факторів, але найбільше значення має загальний стан економіки в країні та у світі, економічні і фінам сові позиції емітента даного ЦП, рівень виплачуваних дивідендів чи процентів, можливість заробити на курсовій різниці при операції купівлі-продажу цінного папера.

Величина попиту та пропозиції — визначається також декількома умовами, але насамперед обсягом випуску і обігу цінних паперів, рівнем економічного розвитку емітента, ростом дивідендів (процентів) по цінних паперах та їх ринковій ціні. Цінні папери як фінансові інструменти інвестування коштів мають відповідну класифікацію (табл. 8.2).

Таблиця 8.2

Класифікація цінних паперів

Класифікаційні ознаки Види цінних паперів
1.Період існування 1. Термінові — цінні папери, які мають установлений період існування (довго-, середньо- і короткострокові). 2. Безстрокові цінні папери, які існують без встановленого терміну.
2. Походження 1. Первинні - цінні папери, які базуються на активах, до числа яких не входять самі цінні папери (акції, облігації, векселі, заставні і т.д.). 2. Вторинні - цінні папери, які випускаються на основі первинних цінних паперів. Це цінні папери на безпосередньі ЦП (варанти, депозитарні розписки і т.д.).
3.Форми існування 1. Документарні (паперові). 2. Бездокументарні (безпаперові).
4.Національна приналежність 1. Вітчизняні. 2. Іноземні.
5.Тип використання 1. Інвестиційні - цінні папери, які є об'єктом вкладення інвестиційних ресурсів (акції, облігації, ф'ючерсні контракти і т.д.). 2. Неінвестиційні - цінні папери, які обслуговують грошові розрахунки на товарних й інших ринках (векселі, чеки, коносаменти і т.д.).
6.Порядок вкладення 1. На пред'явника - цінні папери, які не фіксують імені їхнього власника; їх обіг здійснюється шляхом простої передачі від однієї особи іншій особі. 2. Іменні - цінні папери, які містять ім'я їхнього власника, крім того, реєструються в спеціальному реєстрі. 3. Ордерні - іменні цінні папери, які передаються іншій особі шляхом виконання на них передавального напису (індосаменту).
7. Форма випуску 1. Емісійні - цінні папери, які випускаються великими серіями, у великих обсягах і в межах кожної серії всі цінні папери є абсолютно ідентичними (акції, облігації). 2. Неемісійні - цінні папери, які випускаються поштучно або невеликими серіями.
8.Характер обігу 1. Ринкові ЦП або вільного обігу. 2. Неринкові ЦП (обіг ЦП може бути обмежений, ЦП не можна нікому продавати, крім емітента, і через визначений час).
9. Рівень ризику 1. Малоризикові ЦП. 2. Середньоризикові ЦП. 3. Сильноризикові ЦП.

 

 

Продовження таблиці 8.2.

10.Наявність доходу 1. Дохідні ЦП. 2. Недохідні ЦП.
11. Форми вкладення 1. Боргові - цінні папери, що, як правило, мають фіксовану процентну ставку і які передбачають зобов'язання сплатити суму боргу на певну дату в майбутньому (облігації, банківські сертифікати, векселі і т.д.). 2. Пайові - цінні папери, які надають право власника на відповідні активи (акції, варанти, коносаменти і т.д.).
12. Економічна сутність 1. Акції. 2. Облігації. 3. Векселі й інші цінні папери.

Цінні папери є ефективним і гнучким інструментом інвестування вільних грошових та інших коштів юридичних і фізичних осіб. Випуск і реалізація емітентами цінних паперів дозволяю і господарюючим суб'єктам забезпечити акумуляцію необхідних коштів і організувати інвестиційний процес з найбільшою вигодою для себе й інвесторів.

За допомогою цінних паперів здійснюється ефективне переміщення капіталів не тільки між окремими підприємствами, а й галузями, регіонами, країнами. Однак для забезпечення ефективного фінансового інвестування необхідне здійснення ряду умов, зокрема:

1) стабільна економічна і політична обстановка в країні;

2) високий рівень розвитку ринку цінних паперів, його правова захищеність;

3) високий рівень професіоналізму операторів фондового ринку;

4) економічна і фінансова стабільність основних емітентів цінних паперів;

5) ріст дивідендів і процентів по цінних паперах, збільшення ринкової вартості цінних паперів.

Разом з тим необхідно сказати, що в умовах сучасного розвитку економіки України можливості фінансового інвестування використовується ще недостатньо. Це обумовлено рядом причин, серед яких можна виділити:

- недостатній розвиток фондового ринку;

- фінансова нестабільність основних емітентів, яка позначається на можливості виплат дивідендів чи процентів по цінних паперах, а також невисокої курсової вартості цінних паперів на фондовому ринку (ринкова ціна менша номіналу);

- ненадійність основних емітентів цінних паперів, правова незахищеність інвесторів, яка породжує недовіру і високий рівень ризику.

Управління фінансовими інвестиціями необхідно розглядати в контексті функціонування фондового ринку, випуску і розміщення цінних паперів.

Управління фінансовими інвестиціями — процес цілеспрямованого впливу на сукупність умов і факторів, які сприяють ефективному випуску і обігу цінних паперів на фондовому ринку для ефективного задоволення виникаючих потреб як емітентів ЦП, так і інвесторів.

Для ефективного управління фінансовими інвестиціями, як правило, інвестори формують інвестиційний портфель цінних паперів.

Інвестиційний портфель — це набір цінних паперів, що функціонує як єдиний об'єкт фінансового управління.

Основна мета формування інвестиційного портфеля — забезпечення реалізації основних завдань фінансового інвестування шляхом добору найбільш дохідних і найменш ризикованих цінних паперів.

Виходячи з основної мети фінансового інвестування, суб'єкти інвестиційного процесу будують ряд локальних цілей, серед яких можна виділити:

1) забезпечення високого рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді;

2) збереженість і збільшення інвестиційних ресурсів у перспективі;

3) забезпечення необхідного рівня ліквідності інвестиційного портфеля;

4) доступ через придбання цінних паперів до дефіцитних видів продукції чи ресурсів, майнових і немайнових прав;

5) розширення сфери впливу, диверсифікованість діяльності, перерозподіл власності.

У залежності від обраних цілей суб'єкти господарювання можуть формувати різні типи портфелів цінних паперів (рис. 8.3).

 
 

 

 


Рис. 8.3. Класифікація інвестиційних портфелів цінних паперів

Портфель зростання — формується з акцій і облігацій акціонерних товариств, курсова вартість яких зростає. Мета даного типу портфеля - зростання капітальної вартості портфеля з одержанням дивідендів і процентів.

Портфель доходу — орієнтований на одержання високого поточного рівня доходу - процентних і дивідендних виплат. Портфель доходу складається в основному з акцій доходу, тобто орієнтованих на високі дивіденди, а також облігацій та інших цінних паперів з високим рівнем процентів. Особливість цього, типу портфеля в тому, що мета його створення — одержання рівня доходу, величина якого відповідала б мінімальному рівню ризику для інвестора.

Комбінований портфель— (росту і доходу) формуєте запобігання можливих втрат на фондовому ринку як від ш курсової вартості, так і низьких дивідендних чи процентні плат. Завдяки формуванню такого інвестиційного портфеля частина цінних паперів, які входять до складу даного порі приносить суб'єкту підприємницької діяльності зростання капітальної вартості, а інша — дохід. Втрата однієї частини компенсуватися зростанням іншої.

«Агресивний» портфель сформований за критерієм максимізації поточного доходу незалежно від супутнього рівня інвестиційного ризику. До складу даного типу портфеля ю акції молодих (нових) акціонерних товариств, які швидко і розвиваються. Інвестиції в такому портфелі є досить ризикованими але разом з тим можуть приносити найвищий дохід. В умовах України формування такого інвестиційного портфеля досить проблематичне, тому що рівень інвестиційного ризику істотно перевищує можливий інвестиційний дохід. Тому формування «агресивного» інвестиційного портфеля в умовах економіки України не тільки ризиковане, а й, на нашу думку, практично нереальне через фінансову нестабільність таких молодих акціонерних товариств.

«Консервативний» портфель найменш ризикований. Він складається в основному з акцій і облігацій великих, добре відомих акціонерних товариств, які характеризуються хоча і невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості, дивідендів і процентів. Склад портфеля залишається стабільним протягом тривалого періоду. Даний тип портфеля спрямований на збереження інвестованого капіталу. При цьому він забезпечує найвищий рівень безпеки фінансового інвестування для суб'єкта підприємницької діяльності.

«Помірний» портфель — це сполучення інвестиційних властивостей портфеля «агресивного» і «консервативного» типу. До даного типу портфеля входять поряд з надійними цінними паперами, придбаними на тривалий термін, ризиковані цінні папери, склад яких постійно оновлюється. При цьому гарантується середній приріст капіталу і помірний ступінь ризику вкладень. Інвестиційний портфель даного типу є найбільш розповсюдженим у країнах з розвинутою ринковою економікою. Як видно, до формування такого портфеля будуть прагнути також інвестори в Україні.

У процесі управління фінансовими інвестиціями розраховують ефективність вкладення коштів у цінні папери. При цьому вважається, що основним показником, який характеризує ефективність фінансового інвестування, є рівень або коефіцієнт повної кінцевої прибутковості фінансових інвестицій. Він може бути розрахований за такою формулою:

де КПКД — коефіцієнт повної кінцевої дохідності;

Ді — дохід інвестора (Ді = Доп + Двл — Ві);

Доп — фінансовий результат від реалізації цінного папера;

Двл – дивіденди чи проценти, які одержав інвестор за час володіння цінним папером;

Ві — витрати інвестора по обслуговуванню інвестицій;

Зі — затрати інвестора на початку операції інвестування.

Управління іноземними інвестиціями

Недостатні обсяги національних інвестиційних ресурсів можуть бути заповнені за рахунок залучення іноземних капіталів. Разом з тим необхідно мати на увазі, що іноземний капітал приходить у ті країни, де є необхідні об'єктивні і суб'єктивні умови для його ефективного функціонування.

Україна, як держава з ринковою економікою, що розвивається, вимагає великого обсягу іноземних інвестиційних ресурсів. З досвіду таких розвинених країн, як США, Німеччина, Франція, Японія, відомо, що каталізатором інвестиційної активності став саме іноземний капітал, який сприяв перебудові економіки. Іноземний капітал активно використовують молоді країни, що розвиваються. Наприклад, в обсязі промислового виробництва Бразилії питома вага спільних та іноземних підприємств у машинобудуванні, металургії, хімії, нафтохімії перевищує 30%. Україні необхідно також використовувати такий досвід, але з урахуванням особливостей національної економіки, доцільності розвитку тих чи інших виробництв або видів діяльності.

Аналіз соціально-економічних досягнень ряду закордонних країн, у тому числі Східної Європи, дав можливість сформулювати основні переваги і недоліки залучення іноземного капіталу (рис. 8.4).

На світових ринках капіталу попит на інвестиційні ресурси набагато перевищує їх пропозицію, що породжує гостру конкуренцію як з боку розвинених, так і країн, що розвиваються. При цьому понад 80% усіх вільних світових капіталів використовується в країнах з розвинутою ринковою економікою і тільки 20% розподіляються між усіма іншими державами відповідно до існуючих умовам вкладення і пріоритетів світового капіталу. Іноземні інвестиції приходять у національні економіку тільки при наявності сприятливих умов, які визначаються станом фінансово-кредитною системою країни, стабілізацією макроекономічного розвитку держави, формуванням реального бюджету, удосконалюванням системи оподатковування, державною підтримкою частки, у тому числі малого бізнесу.

Дані про іноземні вкладення в економіку України свідчать про незначну їхню величину і відсутність істотних тенденцій зростання. Значне залучення іноземного капіталу неможливо здійснити без забезпечення йому такого рівня прибутковості і ризику, який був би кращим за показник країни-донора.

 

 


Рис. 8.4. Переваги і недоліки залучення іноземного капіталу в економіку України

Потреба в іноземних інвестиціях не однакова по галузях економіки країни. Насамперед інвестиції повинні вкладатися в ті галузі і підприємства, які можуть забезпечити значний підйом національного виробництва, сприяти збільшенню експортного потенціалу, знизити рівень залежності від іноземних товарів і технологій. Однак реальна практика іноземного інвестування свідчить про те, що іноземні вкладення направляються в ті галузі, які вже зараз можуть дати значний прибуток, не вимагають великих обсягів капітальних вкладень.

Основний обсяг іноземних інвестицій в Україну у 2009 р. був вкладений у галузі промисловості (50,4%), торгівля займає друге місце (20,0%). Найменше іноземних інвестиційних вкладень, було спрямовано в сільське господарство. Об'єктивно такий розподіл іноземного капіталу абсолютно справедливий, тому що промисловість і торгівля дають найбільший прибуток при відносно невеликому рівні інвестиційного ризику. Причому, як свідчать наведені цифри, найбільший обсяг іноземних інвестицій був вкладений у галузі харчової промисловості, машинобудування і металообробку, паливну промисловість. У ці три галузі спрямовано 35,0%всіх іноземних інвестицій, які надійшли в Україну. Значний обсяг іноземного капіталу спрямовується на розвиток банківської системи і страхування (6,4%) [22].

Галузевий розподіл іноземних інвестицій свідчить про існуючі пріоритети іноземного капіталу в економіці України. На сьогоднішній день іноземних інвесторів цікавлять тільки ті галузі, де можна одержувати максимальний дохід на мінімально вкладений капітал. Іноземний інвестор не бажає ризикувати значними обсягами свого капіталу в країні з нестійкою економікою. Крім того, необхідно визнати, що багато великих іноземних фірм розглядають економіку України з позицій власних інтересів, а саме перетворення її в сировинний придаток розвинених країн, а також ринок для збуту не дуже якісних і технологічно застарілих товарів. Тому управління іноземними інвестиціями — це процес обґрунтування доцільності залучення іноземного капіталу, вибору іноземного або іноземних інвесторів, визначення обсягів інвестованих ресурсів, форм і методів інвестування.

Аналіз господарсько-правових ситуацій, які стали виникати в останні 2-3 роки, показує, що певна частина іноземних інвесторів, а також частина вітчизняних бізнесменів, які стоять за ними, розглядають іноземні інвестиції як ефективний спосіб пригнічення національного товаровиробника, оволодіння кращими підприємствами через організацію процедури банкрутства. У зв'язку з цим необхідне подальше удосконалювання національного законодавства для того, щоб не допустити руйнування найкращих підприємств України, не поставити економіку країни в залежність від несумлінних іноземних підприємців. Отже, процес управління іноземними інвестиціями — це не тільки організаційно-економічний процес, а також може бути в першу чергу процес юридичний, тому що усі найскладніші проблеми іноземного інвестування, особливо при акціонуванні, рано чи пізно доводиться вирішувати через господарський суд.

Управляти іноземними інвестиціями — це аналізувати умови і фактори, які будуть впливати на їхнє залучення і використання, прогнозувати і планувати обсяги їхнього залучення, організовувати і регулювати процеси їхнього використання. Найважливіше значення при управлінні іноземними інвестиціями на рівні конкретних підприємств має мотивація іноземних інвесторів. Приймаючи рішення про вкладення свого капіталу, іноземний інвестор мотивує це показниками прибутковості, ризику, можливості переведення отриманих доходів за межі країни. Змінити його базову мотивацію можна тільки частково, наприклад, переконавши реінвестувати частину отриманого прибутку в нові проекти або збільшивши обсяги вкладених інвестиційних ресурсів. Це досягається за рахунок ефективної політики мотивації іноземних інвесторів, формування системи стимулів, яка б виявилася найбільш привабливою для конкретного іноземного підприємця чи іноземної фірми.



Читайте також:

  1. ERP і управління можливостями бізнесу
  2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
  3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
  4. Oracle Управління преміальними
  5. А. Видання прав актів управління
  6. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
  7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
  8. Адаптивні організаційні структури управління.
  9. Адміністративне право і державне управління.
  10. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
  11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
  12. Адміністративні методи управління




Переглядів: 688

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Управління реальними інвестиціями | Сутність грошового потоку підприємства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.009 сек.